Чиста культура – популяція мікроорг одного виду, яка вирощена на поживних середовищах. Мета виділ чистої культури: для встановлення діагнозу і інфекц захв, отримання антибіотиків, вітамінів, ферментів та ін, біотехнологій, отримання вакцин,діагностики МОФ, сан-гіг оцінки навкол середов, теоретичних цілей-виділення нових видів бакт та вивч їх властивостей, генної інженерії. Принципи та методи: 1. П. який ґрунтується на механічному розчлиненні матеріалу, що містить мікроорг, включає такі методи: Метод серійних розведень у поживному середовищі (метод Л.Пастера). Метод пластинчатих розведень (м. Р Коха). Метод розсіву на поверхні твердого поживного середовища (Дригальського). Метод виділ чистої культури з однієї клітини за допомогою мікроскопу і мікроманіпулятора. 2. П. що ґрунтується на використанні біологічних особливостей мікроорг: метод виділ рухливих бактерій (Мечникова-Шухевича), метод виділ термостійких бакт, метод виділ анаеробів, метод виділ кислото і лугостійких МіО, метод виділ МіО, стійких до антибіот, анілінових фарбників, метод виділ бакт на елективних середовищах, метод виділ культур зараженням чутливих лаб тварин, інші методи Основні етапи виділ чистої культури: 1. взяття матеріалу (взяти матеріал, який містить збудників, зберегти збудника в матеріалі, зберегти себе і осіб, які вас оточують, від зараження), 2. розсів матер на тверді пож середов (одержати ізольовані колонії). 3. вивчення колоній а) вивч культуральних ознак, мікроскопія препаратів виготовлених з МіО колоній (визначення однорідності, однотипності, однотинкторіальності) (відібрати ізольовані характерні (підозрілі колонії за культуральними властивостями і морфологією мікроорганізмів) 4. пересів МіО з вивченої колонії на поживне середовище (одержати чисту культуру), 5. визначення культури: вивч культуральних ознак, мікроскопія препаратів виготовл з МіО культури (визначення однорідності, однотипності, однотинкторіальності). Основні етапи ідентифікації чистої культури: 1. вивч морфологічних і тинкторіальних власт (фарб за Грамом та ін методи) 2. визнач активної рухливості (методи роздавленої або висячої краплі). 3. вивч культуральних властивостей (х-р колоній, х-р росту на твердих і рідкіх пож серед). 4. вивч ферментативних власт (засів на диференціально-діагностичні серед). 5. визнач антигенних властивостей. 6. визнач чутливості культури до специфічного фагу. 7. визн патогенності (зараження лаб тварин). 8. визн інших властивостей
19-20. Вплив фізичних, хімічних, біологічних факторів. Стерилізація….стомат інструменти. Життєдіяльн МіО знаходиться у залежності від факторів зовн середов які можуть спричиняти бактерицидну або бактеріостатичну дію. Вплив: 1 температура –стосовно темп МіО поділяються: пігрофіли-ріст при Т=5-100С до 200С; мезофіли 20-400С (патогенні МіО 370С, для створення такої Т використовують термостат); термофіли-50-750С. Починаючи з Т 56-600С створюють різні методи знищення МіО та спорів. 2 рН для більшості МіО оптимум рН- нейтральна або слабко лужна 7,2-7,4, є лужнолюбиві (рН=8,9)-холерний вібріон, кислотнолюбиві(рН=5,6)-для грибів; 3 солі-оптимальна концентрація солей створює ізотонічні умови NaCl=0,85%, є відхилення золотавий стафілокок голотолерантний(термостікий до солі) росте на середовищі із 10-15% NaCl; 4 ультразвук викликає руйнацію структур клітини; 5 ультрафіолетове випромінювання викликає утв Н2О2 що діє як окислювач і ушкоджує ДНК; 6 дія хім речовин. Стерилізація – повне знищення в об'єкті або видалення з нього МіО усіх видів, що знаходяться на всіх стадіях розвитку, включаючи спору.
Методи стерилізації: фізичні (теплова ультразвукова променева електрострумами та струмами ультрависокої частоті); фіз.-хімічні (адсорбційно-фільтраційний: фільтрувальні свічки, пластинки - азбестові нітроцелюлозні); Хімічні (обробка галоїдами кислотами альдегідами ефірами лугами спиртом); Біологічні (обробка антибіотиками); термічні (паровий, повітряний); фільтраційний, радіаційний, глас-перленовий, плазменний.
Дезінфекція – знищення патогенних МіО (бактерій,вірусів,грибів,найпростіших та їх токсинів) в оточуючому людину середовищі, знезараження об’єктів навк середов за допомогою методів: механічних(вологе прибир, провітрювання), термічних(гаряче повітря, гаряча вода+миючі речовини, водяний пар, спалювання, пастеризація до t0 700-800С протягом 30 хв 900С 15 хв) тиндалізація (багато разова дія парою-апарат Коха, автоклав 60-650С по 1 год 5 дн сироватки, антибіотики, лік. речовини), хім. речовин що мають антимікробну дію Дезінфікуючі речовини: хлорне вапно (0,1-10% р-н) хлорамін 0,5-5%р-н) лізол 3-5% р-н) фенол або карболова к-та (3-5%р-н) Методи стерилізації: прожарювання та випалювання (петлі, шпалери пінцети предметні скельця) кип’ятіння – стерилізатор 1000С 30-50 хв (голки шприци хір інструм) текучим паром – апарат Коха, автоклав, водяні бані 1000С 3 дні підряд до 30 хв (дробна стерилізація) (желатин, молоко, пож серед з вуглеводами). пастеризація- апарат Коха, автоклав, водяні бані 700С 30 хв (молоко вино) пари під тиском – автоклав 0,5 атм 1120С 1 атм 1200С 2 атм 1340С 15-30 хв (посуд, середов-МПА,МПБ, перев'яз матеріал, білизна) сухе нагріте повітря- сухо повітряний стерилізатор 1600С 1 год, 1300С 45 хв (посуд і інш). Контроль здійснюється за допомогою методу „батистових” тест об’єктів
Асептика – система профілактичних заходів направлених на попередження попадання збудників інфекції в рану, тканини, органи, порожнини тіла людини під час оперативних втручань та діагностичних маніпуляцій. Асептика передб стерилізацію інструментів та матеріалів, спеціальну обробку рук мед працівників. Дотримання особливих правил санітарно-гігієнічних правил прийомів роботи.
Антисептика -комплекс лікувально-профілактичних заходів, направлених на попередження або ліквідацію інфекційного запального процесу в організмі людини. В якості антисептиків використовують різноманітні хім. сполуки що мають антимікробну дію: 70% етиловий спирт 5% спиртовий р-н йоду, 0,5-2% р-н хлораміну, 0,1% р-н KmnO4, 1-2% спиртові р-ни метиленового синього, брил зеленого. Бактеріологічний контроль: роблять відбір проб повітря, також змиви з рук, об’єктів зовн середовища, медикаментозної сировини та готових ліків та роблять бактеріоскопію.
1847, Земельський пропонує для знезараження рук використовувати хлорну воду. 1863, Пастер довів, що бродіння і гниття мають мікробну природу. 1867, Лістер – праця "Про новий спосіб лікування переломів і гнійників з зауваженням про причини нагноєння". Це стало початком "антисептичної ери" в хірургії. Лістер для боротьби з мікробами використовував карболову к-ту. 1870, Бурцев вперше застосував антисептику в Росії. 1890, Бергман на Х міжнародному конгресі в Берліні сформулював основний закон асептики: все, що стикається з раною, повинне бути вільним від бактерій. В Росії метод асептики впровадили хірурги Субботін і Дьяков. В Київському університеті – акушер-гінеколог Рейн та хірург Павловський.
Види антисептики: м еханічна (хірургічна обробка рани); Фізична (закон капілярності, дифузії, осмосу); хімічна (бактеріостатичний ефект); біологічна (антибіотики, протеолітичні ферменти, бактеріофаги, анатоксини, антитоксини, імунотропні препарати-імуностимулятори); комбінована антисептика.
Препарати для хімічної антисептики: похідні нітрофурану (фурацилін, фуразолідон, кислоти (борна, саліцилова); окислювачі (Н2О2, KMnO4); барвники (діамантовий зелений, метиленовий синій); детергенти (хлоргексидин); похідні хіноксалину (хіноксидин, діоксидин); група 5-нітроімідазолу (метронідазол, тінідазол); солі важких металів (AgNO3); сульфаніламіди.
Асептика як метод медицини включає: 1. Стерилізація матеріалів, приладів, інструментів, ліків. 2. Спеціальної обробки рук хірурга. 3. Виконання певних правил і прийомів під час операції. 4. Виконання сан-гіг та протиепідем режиму в лік установах (методи дезінфекції).
Для того, щоб реалізувати асептичний метод використ 2 напрямки: стерилізація і дезінфекція.
21. Походження та еволюція мікроорганізмів. Суч.класифікація прокаріотів. Вид.як головна таксономічна одиниця. Питання про походження вірусів і їхній природі є предметом численних досліджень і теоретичних дискусій. Одні вчені розглядають віруси як нащадки стародавних неклітинних форм живих паразитичних систем, функціонально тісно зв'язаних із кліткою хазяїна, але які розвиваються самостійно і генетично незалежно від них. Думають, що наявність різних нуклеїнових кислот відбиває еволюцію вимерлих доклітинних форм від односпіральної РНК до двухспиральной ДНК. Інші вважають, що віруси виникли з одноклітинних організмів, що у результаті регресивної еволюції втратили білоксинтезуючі системи і стали строгими внутрішньоклітинними паразитами. Треті дослідники затверджують, що віруси відбулися з клітинних елементів, що стали автономними системами. Ця гіпотеза пояснює розмаїтість генетичного матеріалу вірусів, тому що серед складових частин клітки виявляються всі структури, яким можуть бути родинні віруси (ДНК, РНК, мітохондрії, плазміди і т.д.).
Прокаріоти-доядерні, одноклітинні, найпростіші форми життя, які не мають ядерної мембрани і високоорганізованих органел. Це бактерії, актиноміцети, мікоплазми, рикетсії, спірохети, хламідії, ціанобактерії. За класифікацією Берді основні таксони: царство, відділ, клас, порядок, родина, рід, вид, інфера. Виділяють 4 відділи у бактерій: грацилікути, фірмікути, тенерикути, мендозикути. Головна таксономічна одиниця-вид (species)-сукупність споріднених організмів,що мають загальний корінь походження і на даному етапі еволюційного розвитку характеризується певними загальними морфофізіологічними власт і які пристосовані до певного середовища та умов існування.
