Основні принципи побудови сівозмін

При розробці і введені сівозмін необхідно керуватися основними принципами раціонального ведення господарства. Головні із них наступні:

1. Раціональне використання землі, відповідно до її родючості і одержання максимальної кількості сільськогосподарської продукції при мінімальних затратах праці.

2. Запровадження сівозмін у господарстві повинно бути пов’язано зі структурою посівних площ.

3. У кожній сівозміні повинно бути передбачене максимальне відновлення і систематичне підвищення родючості ґрунту за рахунок збагачення ґрунту органічними і мінеральними добривами, боротьба з бур’янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур; раціональна система обробітку ґрунту.

4. Правильне розміщення провідних культур після найбільш ефективних попередників, враховуючи вплив не тільки на цю культуру, але й на наступні.

5. При побудові сівозмін необхідно враховувати реакцію окремих культур на беззмінні посіви. До дуже чутливих культур, які при повторних посівах знижують врожай, належать: соняшник, цукровий буряк, льон, суданка, сорго, ярі зернові. До середньочутливих належать такі культури, які при відповідній агротехніці не дають помітного зниження врожаю: кукурудза, озимі зернові. До малочутливих відносяться – картопля, коноплі, рис, гречка. В таблиці 3 наведена оптимальна періодичність повернення основних культур на попереднє місце вирощування для різних ґрунтово-кліматичних підзон України.

6. Чергуючи культури у сівозміні необхідно звернути увагу на відношення їх до окремих видів бур’янів, шкідників і хвороб. Так, ярі зернові слабко протистоять бур’янам, тому після них не треба розміщати культури дуже чутливі до бур’янів у ранній період їх вирощування (цукровий буряк, просо та ін.). Після пасльонових культур є можливість розповсюдження небезпечної хвороби – фітофтори.

7. Важливо, при побудові сівозмін, уникати посівів просапних культур після просапних, тому що це призводить до невиправданого розпилення ґрунту і прискорення ерозійних процесів.

8. Необхідно дотримуватись рівновеликих полів у сівозміні. Велика різниця в їх розмірах призводить до порушення структури посівних площ по роках і, нарешті, до руйнування сівозмін.

9. Кожну культуру розміщувати по мірі можливості в одному полі сівозміни. Якщо ж схемою сівозміни передбачено мати одне або декілька збірних полів, то у кожному полі необхідно висівати такі культури, які були б близькими за своїми біологічними особливостями і агротехнікою вирощування. Це дозволить підвищити ефективність використання машин і підготовку кращих умов для наступної культури.

10. Сівозміна повинна бути гнучкою, щоб при необхідності була можливість змінити склад і чергування культур за допомогою встановлення такої структури посівних площ, яка забезпечувала б добрим попередником всі культури, і в-першу чергу, ведучі.

 

Таблиця 3

Оптимальна періодичність повернення сільськогосподарських культур на попереднє місце вирощування, роки [ 6 ]

 

Культура	Ґрунтово-кліматичні підзони України
Степ	Лісостеп	Полісся
Південний та південно-східний	Центральний, західний та північний	Підзони зволоження
недостатнього і нестійкого	достатнього
Озима пшениця
Озиме жито
Озимий ячмінь
Кукурудза
Ярий ячмінь
Овес
Просо
Гречка
Горох, вика, чина
Люпин на зерно	-	-	-	6-7	6-7
Рис				-	-
Цукрові буряки	3-4	3-4	3-4	2-3
Соняшник	7-8	5-6	5-6	5-6	-
Льон-довгунець	-	-	-	4-5	4-5
Коноплі	-	-			-
Картопля	1-2	1-2	1-2	1-2	1-2
Конюшина	-	-		3-4	3-4
Люцерна
Еспарцет	2-3	2-3	2-3	2-3	-
Суданка
Сорго
Злакові багаторічні трави				3-4	3-4
Люпино-вівсяна суміш на корм	-	-	-	5-6	5-6

 

КЛАСИФІКАЦІЯ СІВОЗМІН

У зв’язку з різним призначенням сівозмін, а також неоднаковим співвідношенням основних груп культур в них, виникла потреба їх класифікації.

В основу сучасної класифікації сівозмін покладені дві ознаки: 1- виробниче призначення сівозміни, що відрізняється головним видом вирощуваної продукції; 2 – співвідношення груп культур (чистих парів) у сівозміні, які відрізняються по біологічним особливостям, технології вирощування і по впливу на родючість ґрунту.

За першою ознакою сівозміни діляться на три типи – польові, кормові і спеціальні. За другою ознакою кожен із типів сівозмін включає різні види. В таблиці 4 наведена класифікація сівозмін.

Таблиця 4

Класифікація сівозмін [ 2 ]

Типи сівозмін	Види сівозмін
1. Польові	Зернопарові Зернопаропросапні Зернопросапні Зернотрав’яні Зернотрав’янопросапні (плодозмінні) Просапні Трав’янопросапні Сидеральні
2. Кормові а) прифермські     б) лукопасовищні	Зернотрав’янопросапні (плодозмінні) Просапні Трав’янопросапні Травопільні, в т.ч. грунтозахисні
3. Спеціальні	Зернотрав’яні Просапні Трав’янопросапні Ґрунтозахисні

 

До польових відносять сівозміни, в яких більше половини всієї площі відводять для вирощування зернових, картоплі і технічних культур (цукровий буряк, соняшник тощо). Однак, поруч з цими культурами часто також вирощують кормові культури. Польовим сівозмінам належить основна площа ріллі. Основна задача польової сівозміни – раціональне використання орної землі при обов’язковому підвищенні родючості ґрунту і одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур.

При запровадженні сівозмін в окремих зонах необхідно враховувати економічні і природні умови, а також спеціалізацію господарств. За складом культур сучасні польові сівозміни в Україні, залежно від набору основних культур і спеціалізації господарств, мають певні відмінності.

Степова зона є основною у вирощуванні зернових хлібів і, насамперед, озимої пшениці. Слідом за озимою пшеницею у структурі посівних площ провідна роль належить кукурудзі, ячменю, соняшнику. У більш зволожених районах – озима пшениця, ячмінь, кукурудза, цукровий буряк, зернобобові, а також однорічні і багаторічні трави.

У структурі посівних площ Лісостепу провідне місце посідають: озима пшениця, цукровий буряк, кукурудза і зернобобові.

На Поліссі запроваджують зерново-льоно-картопляні і зерново-картопляні сівозміни; на піщаних грунтах цієї зони – люпино-зерно-картопляні.

Кормовими сівозмінами називають такі, в яких більше половини всієї площі відведено для вирощування кормових культур. Зернові культури в таких сівозмінах займають невелику питому вагу. Кормові сівозміни поділяються на два підтипи: прифермські і лукопасовищні.

Прифермські сівозміни розміщують поблизу тваринницьких ферм. В цих сівозмінах вирощують силосні культури, кормові коренебульбоплоди, кормові гарбузи, кабачки, багаторічні і однорічні трави на зелений корм і силос.

Лукопасовищні сівозміни розміщують на віддалених масивах і в них вирощують в основному багаторічні і однорічні трави на сіно, а також їх використовують для випасу худоби. Дані сівозміни характеризуються значною насиченістю багаторічними травами, які займають не менше половини площі.

Спеціальні сівозміни вводять для вирощування культур, що потребують особливих спеціальних умов і агротехніки. Для культур спеціальних сівозмін потрібні високородючі ґрунти, особливий водний і поживний режими, оптимальне розміщення по території тощо. До таких культур відносяться овочі, коноплі, рис і інші.

За господарським призначенням і складом культур спеціальні сівозміни дуже різноманітні. Найбільш розповсюджені серед них овочеві сівозміни. Значні площі під ці сівозміни відводять поблизу міст і промислових центрів. Насиченість сівозмін овочевими культурами залежить від спеціалізації господарств.

Оскільки овочеві культури дуже вимогливі до родючості ґрунту, то в овочеві сівозміни часто входять одне або два поля багаторічних трав. Багаторічні трави не тільки накопичують органічні речовини, відновлюють структуру ґрунту, покращують його агрохімічні властивості, але й очищають поля від бур’янів. Термін їх використання в овочевих сівозмінах 1-2, а в кормоовочевих – 2-3 роки.

Характерним для багатьох овочевих культур є те, що вони піддаються ураженню хворобами і шкідниками. Виходячи з цього, при встановленні чергування не допускається розміщувати підряд рослини, що уражаються одними й тими ж хворобами і шкідниками. Наприклад, в овочевих сівозмінах не можна розміщувати пасльонові культури після пасльонових через небезпечну хворобу фітофтору і шкідника колорадського жука.

В спеціальних рисових сівозмінах, основну культуру рис розміщують після пласта багаторічних трав або на зайнятих парах (агромеліоративне поле), задача яких створити аеробні умови для окислення отруйних закисних сполук, що накопичуються у період затоплення рисових чеків.

Після багаторічних трав рис вирощують не більше трьох років підряд, а після зайнятого пара - не більше двох років.

В Україні площа ерозійнонебезпечних ґрунтів досягла 17 млн. га. Основою протиерозійних заходів є правильна організація земельної території, запровадження ґрунтозахисних сівозмін, які разом з іншими агротехнічними прийомами повинні забезпечити захист орних земель від ерозії, підвищення їх родючості.

Під спеціальні ґрунтозахисні сівозміни виділяють землі, які розміщені на схилах 3-7 °. Характерним для цих сівозмін є запровадження посівів багаторічних трав, які є ефективним засобом боротьби з розмиванням ґрунту. Зернові культури в ґрунтозахисних сівозмінах набувають другорядного значення, а просапні цілком виключаються або їх можна використовувати лише при смуговому розміщенні культур.