Сучасне населення України досить різноманітне за етнічним складом. На території країни живуть представники ПО національностей. Крім українців (близько 75% всього населення), значний процент становлять інші східно-слов'янські народи (росіяни, білоруси), а також євреї, західні і південні слов'яни (поляки, чехи, словаки, болгари). Серед інших етнічних груп, які компактно проживають на території України, найчисельніші романомовні народи (молдавани і румуни), греки, представники фінно-угорської (угорці, естонці) і тюркської (татари кримські, гагаузи) мовних сімей. Порівняно невелику кількість становлять німці, вірмени, цигани, татари поволзькі, караїми. У країні налічується: українців — 72,6%, росіян — 21,9, євреїв — 0,9, білорусів — 0,8, молдаван — 0,6, поляків — 0,4, представників інших національностей — 2,8% (тут і далі дані за переписом населення 1989 p.).
Українці — корінне населення країни, за чисельністю один з найбільших народів Європи. За мовою належать до східнослов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Українці рівномірно розселені на всій території країни.(крім Республіки Крим і деяких промислових районів Півдня та Сходу). У більшості областей вони становлять понад 70% міського і понад 90% сільського населення. У Республіці Крим серед сільського населення — 25% українці.
Формування української народності на сучасній території України відбувалося на основі давніх східнослов'янських племен. Існує кілька гіпотез походження українців. У період розвитку давньоруської народності формувалися найважливіші особливості культури українців, спільні для східних слов'ян, збереглася їхня самоназва (руські), свідомість спільності походження та етнічної спорідненості. Гіпотезу автохтонного походження українців висунув академік М.Грушевський. З XII століття поширюється термін «Україна», який поступово став етнонімом українського народу. В західно-українських областях за часів Австро-Угорщини побутувала назва українців — «русини», яка ніби підкреслювала генетичний зв'язок з Давньою Руссю.
Водночас в Україні як відбиття етнографічних і соціально-політичних процесів формувалися етнографічні групи, які тривалий час (а подекуди й досі) зберігали певні відмінності в культурі, побуті, мові (гуцули, лемки, бойки, поліщуки тощо).
Етнографічні особливості українців виявляються за історико-етнографічними районами: Середня Наддніпрянщина, Поділля, Полтавщина і Слобожанщина, Полісся і Волинь, Прикарпаття, Закарпаття, Південь. Більшість українців належить до так званого центрально-українського антропологічного типу.
На динаміку чисельності і розміщення українців помітно вплинули міграційні процеси, характер природного відтворення, етнокультурні взаємини, а також соціально-політичне розчленування української етнічної території у минулому. З початку XVIII — століття чисельність українців у світі збільшилася майже у 8 разів (з 5740 тисяч до 46,1 млн чоловік). Наприкінці XIX — на початку XX століття внаслідок перенаселення, соціального і національного гноблення відбувалася значна міграція українців з півдня російських губерній до Сибіру та на Далекий Схід, із західно-українських земель — в Америку.
Росіяни — найбільший за чисельністю східно-слов'янський народ, в Україні посідають 2-е місце після українців (11,3 млн чоловік). У сільській місцевості компактні етнічні масиви росіян містяться в смузі російсько-українського етнічного прикордоння (Харківська, Сумська, Луганська області) та в деяких південних районах України. Окремі групи росіян етно-генетично пов'язані з давньослов'янським населенням (наприклад, горюни Сумської області). Найбільші етнічні масиви росіян (Слобідська Україна) — XV-XVII століття, на півдні України — XVIII століття пов'язані з урядовою і поміщицькою колонізацією, а також утворенням військових поселень. Переважну більшісь російських поселенців становили вихідці з південно-російських губерній. Ряд поселень утворені старовірами та іншими «розкольниками», які тікали від релігійних переслідувань (молокани, духобори, пилипони та інші). З розвитком капіталістичних відносин збільшився приплив росіян у міста на промислові об'єкти України. З кінця
XIX століття чисельність росіян на сучасній території України зросла в 4,5 рази. Найбільше росіян (66,9%) проживає в Криму.
Білоруси — східно-слов'янський народ. Загальна чисельність їх в Україні становить 439,9 тис. чоловік. Найдавніші поселення білорусів в Україні — у смузі українсько-білоруської етнічної території. Значна кількість білорусів переселилася з Білорусі усхідні райони Українського Полісся і на Слобідську Україну після першого поділу Польщі (1772 р.). У кінці XVIII — початку XIX століття на Півдні України виникли військові поселення білорусів (Бармашове, Явкине — Миколаївська область).
Поляки — західно-слов'янський народ, в Україні налічується 218 тис. чоловік. Більшість їх живе в етнічно мішаних українсько-польських селах Житомирської, Вінницької та Хмельницької областей. На сучасній території України, зокрема у Києві, поляки проживали за часів Київської Русі. Сучасне розселення зумовлене польською колонізацією України, починаючи з XIV століття. Жили окремими етнорелігійними громадами переважно на Правобережжі та в Східній Галичині. Після другої світової війни чисельність поляків в Україні скоротилася внаслідок репатріаційних договорів між Польщею і СРСР. Із західно-українських областей було репатрійовано близько 810 тис. поляків.
Болгари — південно-слов'янський народ, в Україні налічується 232,8 тис. чоловік. Більшість їх живе в західних районах Одеської і Приазовських районах Запорізької областей. Етнічно-мішані болгарські села є також у Кіровоградській і Миколаївській областях. Сучасне розселення болгар в Україні зумовлене болгарською колонізацією кінця XVIII — початку XIX століття. Перші поселення (Ольшанка та інші) болгар у долинах річок Висі і Синюхи утворено в складі бузького козацтва, потім — військових поселень на півдні України. Найкомпактніші поселення болгар (на Півдні Бессарабії, в Одеському повіті, Криму та передмісті Миколаєва) утворилися після російсько-турецьких воєн (в кінці XVIII століття). Болгари одержали колоністські права. На початку 1860 p., після захоплення Бессарабії Румунією болгари частково переселилися у Приазов'я, де було засновано 38 поселень. 69,5% їх вважають рідною мову своєї національності.
Чехи — західно-слов'янський народ, в Україні живе 9,1 тис. чоловік. Більшість їх зосереджено в Житомирській області. Найбільші поселення чехів були в Дубенському, Рівненському, Луцькому і Острозькому повітах Волинської губернії, що пов'язано змасовою еміграцією їху Росію наприкінці 60-хроків
XIX століття після скасування кріпацтва. Царський уряд надавав різні пільги чехам для заохочення їхнього переселення. На початку колонізації створено чотири чеські волості на Волині, до складу яких увійшли окремі чеські та чесько-українські села.
Пізніше чеські села з'явилися на півдні Поділля (Чехівка), у Криму (Табір, Богемка, Царевич) і Приазов'ї (Чехоград, тепер Новгородківка).
Євреї. На території сучасної України за часів Київської Русі існували громади слов'яномовних євреїв. У XVI-XVII століттях в Україні поселилися вихідці з Польщі — ашкеназі, тобто європейські євреї. Вони розмовляли мовою германської групи індоєвропейської сім'ї (ідиш). У кінці XVIII століття, в зв'язку з другим і третім поділами Польщі, відбулося — значне переселення євреїв у Новоросійську губернію. Введення царизмом у 1796 р. дискримінаційної смуги осідлості призвело до штучної скупченості євреїв у містечках і невеликих містах Правобережної України, В основі єврейської соціальної організації була територіальна громада (кегила), яка зосереджувалася в міських поселеннях. У великих містах існували відокремлені єврейські квартали (гето), громадське самоврядування (кагал). Наприкінці 20-х років загальна чисельність євреїв на сучасній території України становила 2,1 млн. чоловік. У наступні десятиліття кількість їх зменшилася внаслідок масового знищення в роки другої світової війни. В останні роки — еміграції, передусім в Ізраїль та США.
