Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Судова діяльність по розгляду цих справ спрямована на зміну правового статусу осіб. Так, якщо протягом одного року в місці постійного проживання громадянина нема відомостей про місце його перебування, такий громадянин може бути визнаний безвісно відсутнім (ст. 18 ЦК). За відсутності у місці постійного проживання громадянина відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців, такий громадянин може бути оголошений померлим. Військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути оголошений померлим не раніше, ніж після збігу двох років з дня закінчення воєнних дій (ст. 21 ЦК).

Така зміна правового статусу громадянина (визнання останнього безвісно відсутнім або оголошення його померлим) викликається необхідністю захисту інтересів інших осіб — громадян та організацій, котрі перебувають з ним у певних юридичних відносинах і для яких тривала відсутність громадянина стала перешкодою для здійснення суб'єктивних цивільних прав. Судовий порядок розгляду справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим є надійною процесуальною гарантією від незаконної та необгрунтованої зміни їх юридичного статусу.

Статті 261-265 ЦПК врегульовують процесуальний порядок розгляду таких справ: про визнання громадянина безвісно відсутнім; про оголошення громадянина померлим; про скасування рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим.

Порушується справа в суді заявником, яким може бути особа, котра має цивільно-правову заінтересованість в зміні правового статусу громадянина. Заявниками можуть бути громадяни, яким це необхідно для здійснення суб'єктивних цивільних прав або охоронюваних законом інтересів, а також організації (наприклад, банк, який видав позику громадянину в разі його тривалої відсутності, щоб вирішити питання про списання чи одержання від спадкоємців суми виданої позики; фінансові органи — про його майно).

Цивільний процес у справі може бути розпочатий за ініціативою органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, якщо зазначена зміна юридичного статуту громадянина необхідна для захисту прав та інтересів інших осіб, який вони вправі здійснювати.

На порушення справи подається письмова заява до суду за місцем проживання заявника із зазначенням реквізитів, перелічених у ст. 137 ЦПК. В ній, як це передбачено ст. 262 ЦПК, має бути також зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим, і наведені обставини, що стверджують безвісну відсутність громадянина, або обставини, котрі загрожували громадянинові, який пропав без вісті, або котрі дають підставу припустити його загибель від певного нещасного випадку.

Такі відомості дозволяють судді при прийнятті заяви визначати наявність в особи, що її подає, права на звернення до суду, склад осіб, яких належить притягнути до участі в процесі по справі, а також те, які необхідні докази. Стаття 263 ЦПК зобов'язує суддю в порядку підготовки справи до розгляду встановлювати осіб (родичів, співробітників та ін.), котрі можуть дати відомості про відсутнього, а також звернутися із запитом до відповідних організацій за останнім місцем проживання відсутнього і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей про нього

Одночасно суд покликаний вжити заходів через органи опіки і піклування щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, а якщо потрібно, то і для управління останнім. Як правило, це необхідно тоді, коли є загроза розкрадання чи пошкодження майна.

Розгляд справи відбувається за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд визнає потрібним допитати. За наслідками розгляду справи постановляється рішення.

У резолютивній частині рішення зазначаються не тільки відомості про особу громадянина, який визнається безвісно відсутнім чи оголошується померлим, а й початок безвісної відсутності або день смерті громадянина, що визначаються відповідно до правил статей 18 і 21 ЦК.

Рішення суду про оголошення громадянина померлим після набрання ним законної сили надсилається органові реєстрації актів громадянського стану, що є в районі діяльності суду, для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу, які виконують нотаріальні дії, для вжиття заходів по охороні спадкового майна.

Якщо громадянин, котрого визнано безвісно відсутнім або оголошено померлим, з'явиться або буде виявлено місце його перебування, особи, за заявою яких судом був змінений правовий статус цього громадянина, він сам та інші особи, котрі можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб, вправі подати до суду заяву про скасування рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення його померлим. Статті 20 і 22 ЦК, ст. 265 ЦПК передбачають у цьому разі скасування рішення. Однак згідно зі ст. 213 ЦПК суд, який постановив рішення, не вправі сам скасувати або змінити його. Тому виникає висновок, що суд може скасувати не рішення, а визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Правильність такого висновку підтверджується аналогічним вирішенням питання ст. 260 ЦПК, де йдеться не про скасування рішення, а про скасування обмеження і поновлення громадянина в дієздатності.

Розгляд справи відбувається в участю цього громадянина, заявника та заінтересованих осіб.

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається відповідному органові реєстрації актів громадянського стану для анулювання запису про смерть громадянина, а також органам опіки і піклування для зняття опіки над його майном