Основні проблеми мінерально-сировинного комплексу

Реалізація мінерально-сировинного потенціалу Росії, підтримання та розвиток видобутку мінеральної сировини залежать від ряду проблем, пов'язаних як зі станом мінерально-сировинної бази, так і з положенням в мінерально-сировинному комплексі країни в цілому. Основними серед них є:

гострий дефіцит в Росії окремих видів мінеральної сировини (марганцеві і хромові руди, титан, цирконій, уран, високоякісні боксити, самородна сірка, каолін та бентоніти, барит і деякі інші);

нерентабельність освоєння значного числа розвіданих родовищ при їх переоцінці за критеріями ринкової економіки і неминуче у зв'язку з цим зменшення балансових запасів корисних копалин, що враховуються Державними балансами;

неконкурентоспроможність з цілого ряду причин значної кількості вітчизняних родовищ мінеральної сировини, особливо руд чорних, кольорових і рідкісних металів у порівнянні з зарубіжними аналогами;

низька забезпеченість розвіданими запасами окремих видобувних підприємств, особливо в старих, давно освоєних, гірничорудних районах;

несприятливий географічне розміщення розвіданих родовищ окремих видів мінеральної сировини, що вимагає для їх освоєння великих капітальних вкладень і погіршує економічні показники розробки;

низькі темпи підготовки до розробки нових родовищ, натомість відпрацьовуються, і введення нових потужностей;

недостатня комплексність у використанні мінеральної сировини при її видобутку та переробці;

низькі темпи підготовки екологічно захищених підземних вод для питного водопостачання;

виснаження пошуково-розвідувального зачепила минулих років, зниження частки попередньо оцінених запасів у загальному балансі розвіданих і прогнозних запасів;

недостатні обсяги інвестицій в геологічне вивчення та промислове освоєння ресурсів надр у зв'язку із загальною макроекономічною ситуацією в країні і недосконалістю податкової системи.

Суттєві корективи в загальну оцінку забезпеченості країни мінеральними ресурсами вносить переоцінка родовищ за критеріями ринкової економіки. У минулі роки поряд з родовищами високоякісних руд було детально розвідано і включено до Державного баланс значне число родовищ з низькоякісними рудами або розташованих у віддалених районах, або зі складними гірничо-технічними умовами, через що їх розробка в ринкових умовах стає нерентабельною.

В умовах слабкої сировинної забезпеченості і низьких економічних показників розробки залишилися і оперативно нарощуваних запасів підприємства переходять до селективної відпрацювання багатих руд, що ще більше погіршує ситуацію, скорочуючи терміни дії видобувних виробництв і приводячи до великих втрат середніх і бідних за якістю руд. У той же час в країні тривалий час не освоюються вже розвідані великі родовища нафти і газу в Східному Сибіру і на шельфі далекосхідних морів, алмазів в Архангельській області, корінного золота в районах Східного Сибіру і Далекого Сходу, бокситів в Республіці Комі, інших видів мінеральної сировини.

Починаючи з 1991р., Видобуток абсолютної більшості видів мінеральної сировини в країні забезпечується в основному створеним раніше доробком запасів. За рахунок використання пошукового зачепила минулих років в цей же період отримано практично всі прирости запасів, які однак не повністю компенсують погашення запасів при видобутку. Це призвело до того, що в загальній структурі запасів по більшості корисних копалин істотно зросла частка розвіданих і підготовлених до відпрацювання запасів, тоді як частка оцінених запасів (категорія С2) та прогнозних ресурсів знизилася. Якщо врахувати, що попередньо оцінені запаси та прогнозні ресурси визначають пошуково-розвідувальний заділ і, отже, реальні можливості розвитку мінерально-сировинної бази, то становище є дуже тривожним фактором.

При наявності таких серйозних проблем з мінерально-сировинної бази Росії неприпустимо марнотратне некомплексне її використання. В даний час недостатня комплексність видобутку та переробки корисних копалин призводить до втрат до 30-50% врахованих у надрах запасів. Найбільш значимі втрати попутного газу і сірки при видобутку нафти, що, крім прямих економічних втрат, чинить негативний вплив на навколишнє середовище. Великі втрати мають місце на стадії видобутку і переробки руд. При цьому у відвалах підприємств разубожіваются і безповоротно губляться багато цінні компоненти, що містяться в видобуваються рудах (табл. 12).

Таблиця 10.

Динаміка вилучення основних видів корисних копалин при видобутку за 1991-1997 рр..(У% від погашених запасів)

Корисні копалини	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997
Вугілля	86,6	84,3	88,0	88,5	88,0	88,9	88,9
Коксівне вугілля	82,6	84,0	86,3	87,2	86,1	85,6	85,9
Залізні руди	96,7	96,7	96,4	96,7	96,6	97,0	97,0
Хромові руди	72,3	72,3	72,3	74,7	76,3	75,4	79,5
Мідні руди	96,3	96,8	97,2	97,1	97,1	97,6	97,2
Свинцево-цинкові руди	91,4	91,8	91,9	90,4	90,2	90,4	91,5
Вольфрам-молібденові руди	94,0	93,7	84,8	84,9	85,0	85,0	97,7
Олов'яні руди	92,4	91,7	93,3	93,0	93.0	93,0	96,9
Калійні солі	37,4	41,1	39,4	39,0	38,8	39,5	37,8
Апатит-нефелінові руди	94,7	94,5	93,6	93,6	93,6	93,0	93,4
Фосфорітових руди	93,4	91,5	93,9	93,3	92,8	93,6	93,7

Наприклад, із видобутих і минулих дроблення і збагачення хибинских апатитових руд в даний час переробляється для отримання глинозему лише 15% нефеліну, що призводить до втрати 2,0 млн.т глинозему на рік. Практично не витягуються стронцій і рідкоземельні елементи.

Приблизно 1 млн.т гостродефіцитної для Росії сірки викидає в атмосферу Норільський металургійний комбінат при плавці мідно-нікелевих руд, також не повністю витягуються з руд платиноїди і кобальт.

Відсутність або недостатні потужності по переділу комплексних руд і концентратів призводять до того, що при переробці вітчизняних свинцевих та цинкових концентратів за кордоном (на заводах Казахстану та Узбекистану) витягуються золото, срібло, сурма, вісмут і кадмій, цінність яких не оплачується або частково оплачується в сировину.

При переробці залізних руд (магнетиту родовищ Уралу і Сибіру) не повністю беруться і губляться на різних стадіях переділу мідь, кобальт, ванадій та інші цінні компоненти.

Особливо великі втрати попутно добувається мінеральної сировини - розкривних порід, які є сировиною для виробництва самої різноманітної продукції. Так, на найбільших кар'єрах КМА щорічно вилучаються з надр десятки мільйонів тонн розкривних порід:

скельних (сланці, кварцити), придатних для виробництва гостродефіцитного в районі щебеню;

пухких: пісків, глин, суглинків, крейди, які є сировиною для виробництва силікатної і звичайної цегли, керамзитового гравію, сполучних матеріалів, мінеральних підживлень, вапнування кислих грунтів тощо.

Використовуються ж розкривні породи в дуже малому обсязі, а тим часом на їх складування у відвалах затрачуються значні кошти і відчужуються високородючих землі.

Величезне значення в сучасних умовах набувають проблеми розробки новітніх ресурсозберігаючих технологій по всьому ланцюгу - від видобутку через збагачення, металургійний переділ і до виробництва кінцевої продукції, а також використання вторинної сировини. Найважливішими з них є:

удосконалення системи розробки нафтогазових родовищ з метою підвищення відсотка відпрацювання початкових запасів нафти і газу (особливо в'язких нафт), використання попутного газу, сірководню, конденсату і важких фракцій попутного газу, виключення практики вибірковою і форсованої відпрацювання великих і високодебітних родовищ нафти і газу; на стадії переробки нафти необхідно підвищити до світового рівня вихід легких фракцій;

збільшення видобутку торфу як палива для задоволення місцевих потреб і органічного добрива для сільського господарства;

вдосконалення систем розробки рудних родовищ з метою зниження втрат корисних копалин у надрах та їх разубожіванія (перехід на системи підземних робіт із закладкою виробленого простору замість "обвалення порід"), промислове впровадження методу свердловини гідровидобутку багатих залізних руд КМА і похованих розсипів титану, цирконію та інших корисних копалин, застосування методів підземного вишелачіванія для бідних руд урану, міді, підземної газифікації вугілля;

створення високопродуктивного обладнання та принципово нових технологій зі збагачення мінеральної сировини, перехід на глибоке збагачення з метою підвищення якості концентратів, агломерату, окатишів, при цьому додаткові витрати повинні окупатися на наступних стадіях переділу (економія тепла, коксу, флюсів, підвищення якості металу і т. д.);

Комплексне використання видобутого рудної сировини з метою вилучення на раціональній економічній основі попутних цінних компонентів - Cu, Zn, Ni, Co, Se, Cd, Ta, Zr, Au, Ag, Pt, апатиту, нефеліну, сірки;

ревізійне випробування хвостосховищ та відвалів на вміст у них попутних цінних компонентів, переоцінка їх і при позитивних результатах - проведення геолого-розвідувальних робіт з розробкою ТЕО повторного збагачення накопичених хвостів збагачення і заскладованих порід;

максимальне використання вторинної сировини:

збір, сортування за видами брухту чорних і кольорових металів, введення потужностей з підготовки брухту до переробки;

переробка металургійних шлаків для виробництва щебеню і вилучення металу;

використання хвостів збагачення сухої магнітної сепарації в якості щебеню;

утилізація золи і шлаків теплових електростанцій, що працюють на вугіллі для виробництва будматеріалів;

переробка побутових і промислових відходів (сміття) з отриманням брухту чорних і кольорових металів, скляного сировини і палива. Це має важливе значення з огляду на відчуження під звалища величезних площ земель, у тому числі лісового фонду та сільськогосподарського призначення, поліпшення екологічної ситуації навколо великих міст та ін

48.Охарактеризуйте промисловість країн Центральної Азії(Казахстан,Киргистан,Узбекистан,Туркменистан,Таджикистан).

До складу регіону входять незалежні країни: Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Туркменистан, Таджикистан.

У них спільна історична доля та особливості господарювання. Водночас рівень соціально-економічного розвитку, особливості внутрішньополітичної ситуації, зовнішні політичні та економічні орієнтири, темпи та напрямки процесів перебудови спричинили наявність істотних відмінностей між країнами регіону.

Центральна Азія — це значна територія від Західно-Сибірської низовини до Памірських гір, від Алтаю до Каспійського моря. Між собою та сусідніми країнами — Росією, Китаєм, Афганістаном, Іраном держави регіону сполучені залізницями та мережею автомобільних шляхів, що певною мірою нагадує відомий з давнини Шовковий шлях, що з’єднував Схід і Захід. Вихід до Каспійського моря забезпечує зв’язок регіону з країнами Закавказзя.

Територія Центральної Азії розташована в зоні степів, напівпустель та пустель помірного поясу. На півдні піднімаються великі гірські масиви (Памір, Тянь-Шань, Копетдаг, Гісарський хребет), що займають понад 1/3 регіону. Наявність великих рівнинних ділянок у поєднанні з різко континентальним кліматом та недостаттнім зволоженнямсприяли розвиткові тут кочового скотарства, що було споконвічним традиційним заняттям населення. В оазисах південної частини регіону, що належать до районів давнього освоєння, розвивавється зрошуване землеробство. Тут на Шовковому шляху виникли торгові міста — Бухара, Хіва, Самарканд.

Регіон має визначні запаси корисних копалин. Тут розробляються родовища газу, нафти, кам’яного вугілля, руд кольорових металів, особливо мідних та поліметалічних, ртуті, сурми, золота. Унікальне значення мають запаси мінеральних солей затоки Кара-Богаз-Гол.

Густота річкової сітки, водність і режим річок регіону знаходяться у прямій залежності від атмосферного зволоження і рельєфу. Більшість річок отримують воду тільки за рахунок опадів, тому вони широко роливаються літом і сильно міліють зимою.

Оскільки сільське господарствоорзвивається тільки переважно на зрошуваних землях, а розвиток металургійної та хімічної галузей потребує багато води, для всього регіону гострою є проблема водозабезпечення. Ця проблема викликала екологічну проблему Аралу. На інтенсивне зрошення розбиралась вода двох основних водних аретерій регіону — Амудар’ї та Сирдар’ї. Тому Аральське море обміліло, утворились навіть великі площі суходолу, гине унікальна морська фауна і флора.

У повоєнні роки почала інтенсивно освоюватись степова зона регіону. До господарського використання залучались так звані цілинні землі. Дістали розвиток міста Акмола, Павлодар, семипалатинськ.

Основна частина населення концентрується на півдні та оазисах. Тут його густота перевищує 200 чол. на 1 км2. В оазисах розташовані й найбільші міста, серед них — Алмати, Ташкент, Бішкек, душанбе, Ашгабат. Пустелі й високогір’я заселені дуже слабо.

Країнам регіону притаманний другий розширений тип відтворення. В цілому більшість населення регіону — сільське, тільки в Казахстані переважає міське населення. Ростуть нові промислові центри (Навої, Нурек). У країнах регіону є надлишок робочої сили, що завжди викликало проблеми зайнятості трудових ресурсів, підготовки й перепідготовки кадрів.

Більшість населення, яке населяє регіон (казахи, узбеки, киргизи, каракалпаки, туркмени) належать до тюркської групи алтайської мовної сім’ї, таджики входять до іранської групи індоєвропейської сім’ї. Національний склад населення регіону дуже строкатий. В сільській місцевості переважають представники корінних національностей, росіяни та інші європейські народи розселені переважно в великих містах.

Зокрема в середньовіччя на території монголілії була створена одна з найбільших імперій за всю історію людства. Під керівництвом Чингісхана монгольські воїни захопили великі території починаючи з Центральної Європи і закінчуючи Далеким Сходом.

Потужнішим і різноманітнішим економічним потенціалом у регіоні вирізняється Казахстан. Це індустріально-аграрна країна з розгалуженою добувною і обробною промисловістю, багатогалузевим сільськогосподаським виробництвом. Це — ядерна держава з розвинутим військово-промисловим комплексом. Решта країн має схожу структуру економіки з переважанням агропромислового виробництва, що базується на монокультурі бавовника, розвинутою добувною промисловістю та галузями первинної переробки продукції.

За рівнем соціально-економічного розвитку країни регіону можна поставити в такій послідовності: Казахстан, Узбекистан, Турменистан, Киргизька Республіка, Таджикистан. Але в 90-і роки для всіх країн храктерний спад економіки, особливо промисловості.

Особливості природних умов, значні запаси паливно-енергетичних рудних ресурсів, хімічної сировини в сполученні зі значними резервами друдових ресурсів мають вирішальне значення для формування в регіоні таких міжгалузевих комплексів, як паливно-енергетичний, виробництво конструкційних матеріалів з металургійною спеціалізацією, аграрно-індустріальний, які визначаю ть місце Центральної Азії в територіальному поділі праці.

Важливе місце в регіоні посідає аграрно-промисловий комплекс, що спирається на розвинуте сільське господарство. В межах комплексу чітко виділяється два напрями спеціалізації: а) степова, що поєднує зернове господарство та молочно-м’ясне скотарство, вона поширена в північній частині; б) оазисова, що розвивається на монокультурі бавовника в південній частині регіону. Відповідно спеціалізуються й переробні галузі АПК: борошномельна-круп’яна, цукрова, м’ясна на півночі, плодоовочеконсервна, виноробна — на півдні. Відповідну спеціалізацію мають також галузі, що забезпечують АПК засобами виробництва; на півночі розвинуте сільськогосподарське манинобудування — виробництво тракторів у Павлодарі, виробництво зернових комбайнів у Акмолі; на півдні — виробництво бавовнозбиральних комбайнів у Ташкенті.

З давніх давен бавовник культивували на зрошуваних землях Узбекистану, в багатьох районах Таджикистану, на півдні Казахстану й Киргизької Республіки, а в остані роки культура дістала поширення і в Туркменистані. З вирощуванням та переробкою бавовнику пов’язані: олійна, машинобудівна й легка промисловість. В оазисах вирощують овочі, фрукти, виноград, баштанні культури, в Чуйській долині Киргизької Республіки — цукрові буряки, а в передгір’ях — тютюн. Тваринництво представлене скотарством та вівчаством відгінно-пасовищного типу. На високогір’ях Паміру розводять яків, на Алтаї — маралів. Майже повсюду — верблюдів. Вовна та каракуль є продукцією галузі.

Легка промисловість базується на власній сировині. Основною є текстильна галузь: бавовняна, шовкова, вовняна. Особливого розвитку набула ланка первинної обробки сировини. Центри легкої промисловості: Ташкент, Фергана, Маргелан, Бухара.

Регіон має значні запаси палива та енергії. Нафту й природний газ добувають Туркменистан, Казахстан та Узбекистан. Більша частина нафти переробляється на заводах Туркменбаші, Фергани, Чарджова, Актау. Найпотужніші поклади вугілля має Казахстан (Карагандинський басейн). Добувають його також в Узбекистані та Киргизькій Республіці. Найбільше електроенергії виробляють теплові електростанції, хоча регіон є дуже перспективним з точки зору використання гідроенергетичних ресурсів, особливо гірських річок (Вахш, Пяндж,Нарин).

Чорна металургія найкраще розвинена в Казахстані на базі руд Кустанайських родовищ та вугілля Карагандинського вугільного басейну. Значні та різноманітні поклади кольорових металів зумовили розвиток мідної, свинцево-цинкової промисловості (Казахстан, Узбекистан), сурм’яно-ртутної (Киргизька Республіка), вольфрамо-молібденової (Таджикистан, Узбекистан), алюмінієвої (Таджикистан). Родовища золота є в Кизилкумах. На основі розвитку цієї галузі виникло місто Зарафшан.

Однією з провідних галузей у регіоні є хімічна промисловість, розвинуті галузі основної й гірничої хімії, що базуються на запасах Кара-Богаз-Голу (йод, бром тощо), виробництво мінеральних добрив.

Машинобудування орієнтовано на галузі, що визначають спеціалізацію в регіональному поділі праці. Це виробництво устаткування для вугільної, нафтової, бужівельної промисловості та АПК. Так, потреби сільського господарства та легкої пормисловості задовільняють підприємства, що виробляють зернові (Акмола), та бавовнозбиральні комбайни й устаткування для очищення бавовони (Ташкент). Устаткування для нафтової промисловості виробляють в Ашгабаді. Набули розвитку середнє і точне машинобудування, особливо електротехнічна промисловість, що дає змогу задіяти в суспільному виробництві наявний залишок робочої сили.

Відмінності в спеціалізації, та рівні соціально-економічного розвитку окремих країн зумовлені відомими відмінностями в природних умовах, історією формування господарства кожноїкраїни.

49.Користуючись тематичними картами атласу,дайте коротку економіко-географічну характеристику Туреччини.Назвіть її найбільші промислові центри.

????????????

50.Розкажіть про перспективи співробітництва між Туреччиною та Україною.

??????????????

51.Поясніть причини швидкого економічного зростання кпаїн Південно-Західної Азії за останнє десятиріччя.

?????????

52.Нанесіть на карту країни Південно-Східної Азії,які називають державами нової індустріалізації.

Індія, Пакистан, Іран, Сирія, Ірак, Лівія

53.Нанесіть на контурну карту найбільші порти Південно-Східної Азії.

??????????

54.За картами атласу дайте коротко економіко-географічну характеристику Японії.

Площа - 372 тис. км2.

Населення ~ 125 млн чоловік.

Столиця - Токіо.

Японія - економічно найрозвинутіша країна Азії. Наявність значного економічного потенціалу, високі темпи економічного зростання, вигідне геополітичне положення в північно-західній частині Тихого океану дають підставу вважати цю країну одним із найважливіших центрів світового господарства. Японія має потужну промисловість з найновішими технологіями, значні валютно-фінансові ресурси, займає міцні позиції в системі міжнародних економічних відносин. У другій половині XX ст. вона пройшла період небаченого в її історії економічного піднесення і вступила в етап постіндустріального розвитку. Країна розташована на невеликих за площею островах біля узбережжя Східної Азії. Це морська країна, для якої Тихий океан - найбільш універсальна та зручна дорога у всі кінці світу.

Японія - конституційна монархія. Сучасний державний устрій визначається конституцією 1947 року, основні положення якої відкривають широкі можливості демократії в країні. В адміністративному відношенні Японія поділяється на 43 префектури (кен), три столичних округи - Токіо (столиця Японії), Осака та Кіото (стародавня столиця країни) і губернаторство Хоккайдо.

Природно-ресурсний потенціал. Острови Японського архіпелагу, геологічною основою яких є підводні гірські хребти, простягаються дугами вздовж східного узбережжя Азії. Основна дуга складається з чотирьох островів: Хонсю, Кюсю, Сікоку та Хоккайдо. Територія островів знаходиться в активному сейсмічному районі, де насті землетруси. 3/4 території островів займають гори та місцевості з дуже пересіченим рельєфом. На островах - понад 200 вулканів, серед них - 40 діючих, в тому числі і Фудзі, що є символом країни. Господарська діяльність зосереджена на порівняно невеликих за площами рівнинах, серед яких значні на о.Хонсю - Канто (на ній розташована столична агломерація), Кінкі (розміщуються Осака, Кіото), Нобі (розташована агломерація Нагоя), Етіго; на о.Кюсю - Тікуго (міста, Фукуока і Кітакюсю); на Хоккайдо - Ісікарі.

У надрах Японських островів трапляються хімічні елементи майже всієї таблиці Менделєєва, але родовищ промислового значення вкрай мало. Достатньо для внутрішніх потреб видобувається тільки вапняків і сірки, дуже мало - вугілля, свинцево-цинкової і мідної руди, золота.

Вся територія країни перебуває в зоні активної діяльності мусонів. Літній мусон супроводжується опадами на східних схилах гір, а зимовий несе холодні повітряні маси з Сибіру і спричиняє сильні снігопади на Хоккайдо і на узбережжі Японського моря. Навесні і восени в Японію приходять тропічні циклони. Весною вони приносять теплі дощі, а з серпня по жовтень - тропічні урагани (тайфуни). Дощі живлять численні річки, що мають значний енергетичний потенціал, воду їх використовують для зрошення.

Японія - зелена країна, її гори на півдні вкриті субтропічними, в центральній частині - мішаними, на півночі - хвойними лісами. Проте більшість лісів країни - штучні насадження, а ландшафти дуже змінені діяльністю людини (мол. 105).

Населення. Територія Японських островів - одна з найбільш густо заселених у світі. Переважна більшість населення країни розміщується на вузьких смугах прибережних рівнин. Системи розселення в зонах Токіо - Йокогама, Осака - Кобе - Кіото, Нагоя, північної частини Кюсю (Кітакюсю - Фу-куока) являють собою великі багатомільйонні агломерації (мал. 106). Вздовж головної транспортної осі країни, що з'єднує ці агломерації, виникло одне із найпотужніших у світі зосереджень промисловості та інших видів економічної діяльності, за яким закріпилася назва "Тихоокеанський промисловий пояс Японії". У східній частині цього поясу від Токіо - Йокогама до Осака - Кобе склався другий у світі а кількістю населення мегалополіс -Токайдо (понад 65 млн чоловік).

Мал. Токіо - столиця і найбільше місто Японії

Господарство. Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу та сучасних методів організації виробництва, високим рівнем розвитку науки і техніки. Держава і підприємці проводять активну діяльність на світовому ринку. І Економіка Японії після Другої світової війни пройшла два етапи розвитку. В ІО-60-ті роки склалися чи не найсприятливіші умови розвитку за всю історію Японії. Інтенсивно використовувалася висококваліфікована і водночас ще дешева робоча сила, активно впроваджувалися найновіші досягнення світового науково-технічного прогресу, відбулися реорганізація капіталу, аграрні реформи на селі. Скористалась Японія і заощадженням на воєнних витратах, що вивільнили додаткові кошти, сприятливою кон'юнктурою на світових ринках дешевої сировини.

У 70-80-ті роки сприятливі чинники попередніх десятиліть вичерпали себе. Тільки кваліфікована робоча сила (але тепер уже одна з найдорожчих у світі) як і раніше відіграє важливу роль. Японія від практики залучення іноземних технологій перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень.

Нині країна має трудові ресурси з високим рівнем професійної підготовки, культури праці та професійної мобільності. Рівень продуктивності праці - один з найвищих у світі. Господарство має сучасну технічну оснащеність, використовує сучасне Устаткування і сучасні технології виробництва. Проблема нестачі місцевих Природних ресурсів розв'язується шляхом впровадження енерго - та ресурсозберігаючих технологій у поєднанні з гнучкою політикою на зарубіжних ринках сировини. Як основні внутрішні ресурси розвитку використовуються ті можливості, які надає науково-технічний прогрес. Зовнішні ресурси розвитку утворюються за рахунок реалізації на світових ринках високоякісної і конкурентоспроможної продукції наукоємних галузей господарства, науково-технічної інформації та експорту капіталу. Промисловість. Становим хребтом японської промисловості стали потужні корпорації, які входять до великих фінансово-монополістичних груп: Фуйо, Міцубісі, Сумітомо, Міцуї, Дайіті тощо. Основні виробництва зосереджені в руках окремих великих концернів. Але водночас важливу роль відіграє діяльність і численних малих та середніх підприємств.

Японська промисловість активно пов'язана зі світовими ринками. З одного боку, для її потреб довозиться 79 % необхідного вугілля, 99 % нафти, 98 % залізної руди, 70 % лісу, 100 % фосфатів, бокситів, бавовни, вовни тощо. З другого боку, на експорт іде половина вироблених автомобілів, майже 90 % годинників, 95 % відеомагнітофонів, 75 % копіювальних машин, понад 50 % телевізорів та калькуляторів, понад 40 % верстатів тощо.

В Японії висока територіальна концентрація виробництва. В межах "Тихоокеанського промислового поясу", територія якого становить тільки 1/4 частину площі країни, виробляється 4/5 промислової продукції Японії. Зона мегалополісів, особливо агломерації Кейхін (Токіо - Йокогама), Хансін (Осака, Кобе, Кіото), Тюкьо (Нагоя) є зосередженням наукоємних виробництв.

Важливою рисою географії важкої промисловості стало формування великих міжгалузевих комплексів-комбінатів. Найпотужніші об'єкти виникли по сусідству з трьома головними агломераціями. Наприклад, в агломерації Кейхін - це комбінати в Йокогама, Кавасакі, Гоі, Касіма; в Хансін - комбінати в Хіробата, Сакаї, Анегасакі; біля Нагої - комбінати в Йоккаіті. Ланцюжок комбінатів виник на узбережжі Внутрішнього Японського моря: Мідзусіма, Івакуні, Токуяма, Оіта тощо.

Японія - лідер світової чорної металургії (98 млн тонн сталі в 1994 році). Тут діють майже два десятки металургійних заводії? повного циклу, найбільші - у Кавасакі, Тіба, Токай, Хіробата, Фукуяма, Кітакюсю. В хімічній промисловості основу галузі становлять 16 нафтохімічних комплекси?; найбільші - у Касіма, Гоі, Йоккаіті, Мідзусіма, Сакаї. За розмірами енергоспоживання, Японія четверта в світі (понад 500 млн тонн у вугільному еквіваленті), хоч на 90 % залежить від імпорту енергоносіїв, у тому числі нафти імпортується 240 млн тонн, вугілля довозиться понад 110 млн тонн.

У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить понад 10 %. Машинобудівні фірми освоїли всю номенклатуру продукції галузі. Провідні машинобудівні концерни є основою експортної бази Японії, адже за межі Японії вивозиться 1/4 продукції машинобудування. Провідними галузями японського машинобудування є електромашинобудування (І/З продукції галузі), де половину продукції дає радіоелектроніка; транспортне машинобудування, в якому провідне місце посідає автомобілебудування (10,5 млн автомобілів у 1994 році) та суднобудування; загальне машинобудування з великими фірмами, що виробляють промислове устаткування і верстати.

В Японії створений потужний науково-виробничий комплекс. Це дає змогу розглядати виробництво наукоємної та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці. Науково-виробничий комплекс має високий рівень територіальної концентрації. Так, на агломерацію Токіо - Йокогама припадає 60 % наукових розробок і близько 40 % продукції галузей високої технології. Важливу роль відіграють також Осака, Кіото і Нагоя. Перспективним напрямом покращення територіальної організації цього комплексу є створення системи технополісів - науково-промислових зон, оснащених сучасною інфраструкту рою і науково-дослідними підприємствами. Створене перше "наукове місто" - Цукуба, створюється ще 19.

В агропромисловому комплексі Японії зайнято майже 1/4 економічно активного населення, з них тільки 5,8 % - у сільському, лісовому господарстві та рибальстві АПК країни забезпечує близько 56 % потреб у продовольстві (від рослинництва та тваринництва), але якщо до цього додати продукцію морських промислів (а морепродукти - винятково важливий компонент японської національної кухні), то рівень самозабезпечення країни продовольством можна оцінити в 70 %.

Земель, придатних для землеробства, в Японії вкрай мало. В 1994 році оброблялось 5,1 млн гектарів, на яких працювало 3,7 млн чоловік, зайнятих в сільському господарстві. Середні розміри фермерського господарства - трохи більше одного гектара. За останні десятиліття відбулася серйозна перебудова виробничої структури агробізнесу. Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння (країна дає 15 млн тонн рису), плодоовочівництво, тваринництво (виробляється 3,5 млн тонн м'яса). Потреби в продукції інших галузей країна забезпечує за рахунок імпорту. Довозиться 9/10 пшениці (близько 5,8 млн тонн), вся кукурудза (20 млн тонн), 92 % бобів і сої (5 млн тонн), 80 % цукру, близько 1/3 жирів та 1/5 м'яса.

В Японії склалися яскраво виявлені зони приміської і зональної спеціалізації сільського господарства. Важливою зоною приміської спеціалізації (м'ясо, молоко, овочі, фрукти, квіти) є територія мегалополісу Токайдо від долини Канто до долини Кінкі. Інші спеціалізовані зони - "рисовий пояс" Японії - на північному сході та узбережжі Японського моря; північний схід Хоккайдо, що спеціалізується на молочному тваринництві та буряківництві; центральний високогірний район, який перейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів. Південні зони субтропічного землеробства склалися на тихоокеанських узбережжях Сікоку і Кюсю. Транспорт Японії виконує великий обсяг роботи як у внутрішніх, так і міжнародних перевезеннях. Практично всі внутрішні перевезення забезпечуються трьома видами транспорту: автомобільним, залізничним та морським каботажним; зовнішні вантажні - винятково морським, а пасажирські - повітряним.

Особливість формування та використання транспортної мережі на Японських островах - труднощі в її будівництві: дорого коштує земля, потрібно будувати велику кількість тунелів (довжина окремих перевищує 10 км), мостів, у тому числі багатокілометрових мостів між островами, підводних тунелів (найбільший між Хон-сю і Хоккайдо - 53 км) та ін. Але незважаючи на труднощі, мережа залізниць з швидкостями руху 200-250 км/год та швидкісних шосейних доріг поступово зв'язала всі основні економічні центри країни.

На зовнішні перевезення морського транспорту припадає понад 0,5 млрд тонн вантажів (імпорт - 9/10). Найбільші порти: в затоці Ісе - Кобе, Осака та Сакаї; в Токійській затоці - Йокогама, Тіба, Кавасакі, Токіо; інші важливі - Нагоя, Сімідзу, Хіросіма, Фукуока, Нагасакі тощо.

Зовнішньоекономічні зв'язки. На Японію припадає понад 6 % імпорту та понад 9 % експорту, 15 % прямих зарубіжних інвестицій світу. Найважливішою тенденцією зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність.

Країна в основному довозить сировину, напівфабрикати, деякі види хімікатів та промислового устаткування з усіх кінців світу, а вивозить промислові товари, науково-технічну інформацію та капітал.

На світовому ринку науково-технічних знань Японія, яка раніше залежала від залучення зарубіжних технологій, нині сама стала значним постачальником наукових розробок, особливо в галузях електроніки, автомобіле - і суднобудування, хімії, матеріалознавства, біотехнологій тощо. На світовому ринку інвестицій японські корпорації активно займаються створенням спільних підприємств, їх скуповуванням в економічно розвинутих країнах.

Територіальні відмінності. В економіці Японії надзвичайно розвинуті внутрішні господарські зв'язки: основні виробничі потужності країни розташовані досить компактно, а їх взаємозв'язки забезпечуються розвинутою мережею комунікацій. Разом з тим, в країні спостерігаються значні відмінності в територіальній структурі господарства (мал. 108).

Ядрами територіальної структури господарства є сталі регіональні територіально-господарські системи, що сформувалися на базі провідних групових систем розселення: Токіо, Осака, Нагоя, Фукуока, Хіросіма, Саппоро, Сендай. Токіо й Осака виконують економічні та політичні функції в масштабах держави. Сфери впливу інших центрів здебільшого збігаються з межами своїх економічних районів.

У країні склалася така схема районування. У центральній частині о. Хонсю знаходяться Столичний район (рівнина Канто та прилеглі гірські райони), Кінкі (ядро - агломерація Осака-Кобе-Кіото), Токай (найбільший центр Нагоя) та Хокуріку (узбережжя Японського моря). На південному заході - Тюгоку (південний захід о. Хонсю), Сікоку та Кюсю. На північному сході - Тохоку (північний схід о. Хонсю) та Хоккайдо.

55.За картами атласу дайте коротку економіко-географічну характеристику Китаю.

Площа - 9,6 млн км,2.

Населення - 1,2 млрд чоловік.

Столиця - Пекін.

Китай - країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть Її зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства (мал. 101). Китай з його великою територією, величезними трудовими і багатими природно-сировинними ресурсами, потенційно містким внутрішнім ринком має об'єктивні передумови для створення цілісного, різнобічне розвинутого господарства, здатного забезпечувати потреби країни у всіх необхідних товарах. Нині за розмірами ВВП. та економічним потенціалом Китай входить у першу десятку провідних країн світу. Зростання ролі в світовому господарстві Азіатсько-Тихоокеанського регіону ще більше посилює економічні можливості Китаю.

З дня проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки країна пройшла складний шлях соціального і економічного розвитку, що привів до утворення сучасної моделі централізовано керованої економіки Китаю, в якій поєднуються елементи соціалістичного господарювання з елементами ринкового господарства. Провідною: політичною силою в Китаї ось уже майже півстоліття є Комуністична партія Китаю,

Китай - республіка. Вищий орган влади - Всекитайські збори народних представників. В адміністративному відношенні КНР поділяється на 23 провінції, 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський, Гуансі Чжуанський, Нінся-Хуейський) та три міста центрального підпорядкування - Пе-кін, Тяньцзінь та Шанхай. З 1997 року Сянган (Гонконг) є особливим адніністративним районом Китаю, а з 1999 року до КНР приєднається Аоминь (Макао).

Природно-ресурсний потенціал. Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану. Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами.

Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято лісами. Орні землі становлять близько 100 млн гектарів, або 11 % земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн гектарів. Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12 % таких земель.

Китай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурсами. Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.

Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході. Перспективний на нафту шельф китайських морів. У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю - 2,7 тис. км3, що становить майже 9 % стоку всіх річок земної кулі.

Населення. Кожний п'ятий житель Землі - китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2 % на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн чоловік. Кількість економічно активного населення становить понад 500 млн чоловік.

Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихованого аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн чоловік становить вже більш як чотири десятки.

Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км" припадає тільки 1-4 чоловіки. Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.

Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн чоловік), Пекін (понад 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн чоловік), а також Далянь, Ухань, Ціндао та ін.

Господарство. У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, «великого стрибка», «культурної революції» і сучасних реформ.

У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 pp.) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки «великого стрибка». Були поставлені нереальні завдання: за 3-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою «вдосконалення» сільського господарства стало створення «народних комун». Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. «Народні комуни» розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось. З 1966 року в Китаї почався період «культурної революції» - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни. Завдяки проведенню системи заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізувався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин.

У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу («гайге»). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову оренду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств. Водночас у зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики «відкритих дверей», тобто до політики співробітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови вільних економічних зон. У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучасному Китаї утворилось п'ять її форм: державна, колективна, особиста, приватна та державно-капіталістична. Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу.

Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за абсолютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.

За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського господарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близько 1/3. Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.

Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість (мал. 102). Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.

Структура енергобалансу зберігає «вугільний» характер. Кам'яне вугілля забезпечує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї. Нафти добувають понад 170 млн тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд кВт/год - КНР посідає четверте місце в світі.

56.Доведіть,що на розвиток господарства Китаю впливають відмінності природно-кліматичних умов різних його регіонів.

57.Охарактеризуйте особливості населення Китаю.

Кожний пятий житель Землі-китаєць.Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності.Природний приріст населення знизився до 1,2% на рік.Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14млн чоловік.Економічно активне населення становить близько 700млн чоловіків.

Розміщене населення Китаю нерівномірно.У Східному Китаї на 1\5 території проживає 2\3 населення країни.Половина його зосереджена в приморських районах,західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо.Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили.Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного,Північно-Східного,Північно-Західного і Південно-Східного Китаю.Зростає також сезонна і маятникова міграція в зонах міст-мільйонерів.

58.Поясніть закономірності діяльності Японії на світових ринках товарів та капіталу.(Японське диво)

На Японію припадає понад5,5% імпорту та понад 7,5% експорту,15% прямих зарубіжних інвестицій світу.Найважливішою тенденцією зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від орієнтації переважно на зовнішню торгівлю до орієнтації переважно на інвестиційну діяльність.

Країна в основному довозить сировину,напівфабрикати,деякі види хімікатів і промислового устаткування з усіх кінців світу,а вивозить промислові товари,науково-технічну інформацію та капітал.

На світовому ринку науково-технічних знань Японія нині сама стала значним постачальником наукових розробок,особливо в галузях електроніки,автомобіле-,і суднобудування,хімії,матеріалознавства,біотехнологій тощо.На світовому ринку інвестицій японські корпорації активно займаються створенням спільних підприємств.

59.Нанесіть на контурну карту найбільші центри машинобудування США.

Флінт,Толідо,Понтіак,Лос-Анджелес,Сіетл

60.За картами атласу дайте коротку економіко-географічну характеристику Канади.

Економіко-географічна характеристика Канади

Площа - близько 10 млн кмг. Населення - 29 млн чоловік. Столиця - Оттава.

Канада займає 2/5 материка Північна Америка і за своєю площею поступається тільки Росії. В адміністративному відношенні вона поділяється на 10 провінцій, які мають самоврядування, та 2 території. Вирішальною особливістю її географічного положення е сусідство із США. Довжина кордону між двома країнами (без Аляски) перевищує 6 тис. кілометрів. З розвитком комунікаційної техніки нове значення набуває факт виходу Канади одразу до Атлантичного, Північного Льодовитого і Тихого океанів та простягання ЇЇ території за межі Полярного кола.

Природно-ресурсний потенціал. Половину території Канади займають гори, субарктичний і арктичний пояси. Та в цілому країна має сприятливі природні умови і дуже багаті ресурси. Особливо в розрахунку на одного жителя. Південна частина Канади лежить у помірному поясі й одержує достатньо тепла та опадів. Третина всієї площі вкрита продуктивними хвойними і листопадними лісами, що простяглися широкою смугою через материк від острова Ньюфаундленд до Аляски. Степи-прерії займають менш як 5 % площі, або 450 тис. км2. У країні багато озер. Повноводні річки, часто з зарегульованим стоком, багаті на гідроенергію. В надрах знаходяться величезні поклади палива, металевих і неметалевих корисних копалин. Головна «комора» країни - Канадський щит з рудами різних металів і Внутрішні рівнини з паливно-енергетичними ресурсами.

У Канаді створено багато національних парків і чимало робиться для охорони природного середовища.

Населення. Канада за своїм походженням є країною переселенського капіталізму. Іммігрують у Канаду і нині. Аборигени-індіанці та ескімоси становлять тільки 2 % сучасних жителів. Вони живуть у північних районах з екстремальними природними умовами. Колонізацію Канади першими почали французи, які рухались зі сходу і закріпилися уздовж річки Св. Лаврентія. Так вяникла «нижня2, або французька, Канада (нині провінція Квебек). Активнішими виявилися англійці. Вони рухалися з півдня з боку Великих озер і утворили «верхню", або англійську, Канаду (нині провінція Онтаріо). Згодом вся Канада була захоплена Англією. Нині 63 % населення - це англомовні канадці і 25 % - франкомовні. І англійська, і французька мова е державними. Проте англо-французький дуалізм триває. В основі його знаходяться не стільки етнічні, скільки економічні причини: господарство Квебеку розвивається не так швидко, як провінції, де кількісно переважають англоканадці.

Інші етнічні групи, як правило, також є нащадками іммігрантів з Європи. На межі XIX і XX ст. у Канаду переселилися 170 тис. українців, переважно селян. Вони оселилися в степах-преріях компактними групами, що сприяло збереженню рідної мови і культурної спадщини. Центром української імміграції стало місто Вінніпег - своєрідні «ворота в прерії». На площі міста біля провінційного парламенту встановлено пам'ятники Тарасу Шевченку та Івану Франку. Нині канадців українського походження - близько 550 тис. чоловік. Це нащадки перших і більш пізніх переселенців. Живуть вони в містах, в тому числі і за межами степових провінцій. За своєю кількістю українська етнічна група є четвертою, після англійської, французької та німецької. Переселенці з України зробили вагомий внесок в освоєння степових районів і в розвиток інших сфер життя Канади.

Канада є однією з найменш заселених країн світу. Пересічна густота населення не досягає 3 чол. на 1 км2, «Обжита» Канада - це вузька смуга вздовж кордону зі США. Але і ця "країна-смужка" не становить собою одного цілого, а розривається на частини Аппалачськими горами, Канадським щитом і Кордильєрами Провідну роль відіграють південні райони провінцій Онтаріо і Квебек. У природному відношенні - це лісостепова зона з помірним вологим кліматом. Звідси почалася колонізація. Нині тут мешкає 2/3 населення і пересічна густота його перевищує 150 чол. на 1 км2. Двома другорядними ареалами скупчення населення І південь степових провінцій (Манітоба, Саскачеван і Альберта) і південний захід провінції Британська Колумбія.

Більшість канадців проживає у містах, які за своїм виглядом і особливостямі діяльності нагадують міста США. Вони також зазнали субурбанізащї. Найбільш міста - Торонто і Монреаль. Це - головні фінансово-торгові, управлінські, транс портні, наукові і культурні центри країни.

На стику Англійської і Французької Канади спеціально побудована столиця федерації - місто Оттава. З інших міст швидко розвиваються «столиця Далекого Заходу» - Ванкувер і «столиці нафти і газу» - Едмонтон і Калгарі. З ресурсними галузями і освоєнням північних районів пов'язана значна кількість територіально розкиданих маленьких поселень. Для них характерний міський спосіб життя, але часто вони відірвані від зовнішнього світу. На фермах людей залишилось дуже мало.

Господарство. Канада входить до провідних індустріально розвинутих держав світу. Це дуже багата, з високим рівнем життя населення країна. Економіка Канади тісно інтегрована зі СІНА. Разом вони утворюють зону вільної торгівлі. Майже 3/4 канадського експорту і 2/3 її імпорту припадає на США. Американські Інвестиції в Канаді і, відповідно, американський вплив на Канаду - дуже значні. Особливістю господарства Канади є аграрно-сировинна спеціалізація в світовому поділі праці. Вигідність такої спеціалізації грунтується на величезному природно-ресурсному потенціалі і на наявності поряд ємного ринку США. Зайнятість в експортних галузях внаслідок використання сучасної техніки і технології - незначна, Водночас багато працюючих в інших галузях обслуговують експортний сектор.

Експортними галузями стали гірничодобувна промисловість, кольорова металургія, енергетика, лісова і целюлозно-паперова промисловість та зернове господарство, їх продукція й досі становить 3/5 вартості канадського експорту. За видобутком і експортом залізної руди, міді, цинку, свинцю, нікелю, молібдену, кобальту, титані', золота, срібла, платини, урану, нафти, природного газу, вугілля, азбесту, калійних солей і сірки Канада посідає одне з перших місць у світі. Залізну руду добувають на півострові Лабрадор. Головні центри добування кольорових металів знаходяться в межах Канадського щита і в Кордильєрах. Збагачують руди поряд з рудниками і кар'єрами. Підприємства кольорової металургії розміщені біля збагачувальних фабрик або в портових містах. Поклади нафти і природного газу, як і кам'яного вугілля, знаходяться на Внутрішніх рівнинах у провінції Альберта. Трубопроводами нафту і природний газ транспортують у Приозер'я Канади і США та Тихоокеанські штати США. Історія гірничодобувної промисловості Канади налічує вже понад сто років. Багато родовищ, центрів обробки сировини і виплавки кольорових металів відомі не тільки всередині країни, а й за її межами.

Канада е великим виробником електроенергії, 2/3 якої дають гідроелектростанції, їх будують і на малих, і на великих річках. Основний район виробництва гідроелектроенергії - південно-східний край Канадського щита в провінціях Квебек і Онтаріо. Тут використовують потенціал багатьох річок, які впадають у річку і затоку Св. Лаврентія. Нині здійснюється один з найбільших у світі гідроенергетичних проектів - будівництво каскадів потужних гідроелектростанцій на річках, які стікають з Канадського щита на північ у Гудзонову затоку і затоку Джеймс. Освоюється потенціал кордильєрських річок. Дешева електроенергія використовується для потреб кольорової металургії та целюлозно-паперової промисловості і передається в США лініями електропередачі,

Розробляють лісові багатства Канади як на сході, в провінціях Квебек і Онтаріо, так і на заході, в провінції Британська Колумбія. За виробництвом пиломатеріалів і паперової маси Канада поступається тільки США, а за їх експортом посідає перше місце в світі. Як виробник і експортер газетного паперу вона не знає рівних. Целюлозні і паперові фабрики побудовані біля річок, якими транспортується сировина та які дають енергію і воду. Особливо багато фабрик на лівих притоках р. Св. Лаврентія. Збір зерна в Канаді становить 50-60 млн тонн. Вивозять пшеницю і ячмінь. Як експортер зерна країна стоїть на другому місці в світі після США. Зернове господарство зосереджене в степах-преріях, що розташовані між Канадським щитом і

Кордильєрами на півдні степових провінцій. Вони є північним продовженням прерій США. Як і в США, це один з головних сільськогосподарських районів світу. Характерною рисою експортних галузей Канади є те, що вони розміщені не стільки в «обжитій» частині, скільки в малолюдних районах з екстремальними природними умовами, їх дальший «рух на Північ* спирається на використання новітньої техніки, створення окремих «осередків» з незначною кількістю жителів. Освоєння північних районів не збігається з поняттям ріст населення.

Обробна промисловість Канади практично представлена всіма галузями сучасного виробництва. Якщо не брати до уваги експортний сектор, то всі вони працюють переважно на внутрішній ринок. Значний експорт автомобілів еквівалентний їх імпорту. Провідна галузь обробної промисловості Канади - машинобудування. Найбільшого розвитку дістало виробництво транспортних засобів (автомобілів, літаків, тепловозів, суден і снігоходів), машин для сільського господарства, устаткування для лісопаперової і гірничої промисловості. Водночас канадський імпорт на 2/3 складається з електроніки, засобів зв'язку, приладів і промислового обладнання. Добре розвинуті чорна металургія, хімічна, легка і харчова промисловість. На відміну від підприємств експортного сектора, всі ці галузі знаходяться в «обжитій» Канаді. Більше того, для них характерна висока територіальна концентрація на півдні провінції* Онтаріо і Квебек, де виробляється понад 4/5 всієї промислової продукції. Особливо багато промислових міст розташовано на між-озерній рівнині, яку називають «півостровом Онтаріо», та в долині річки Св, Лаврентія. Уже нині тут помітні ознаки майбутнього мегалополіса, що простягатиметься майже по прямій лінії на 1 200 км між містами Уїнсор і Квебек. Разом з тим - це головний «промисловий пояс» Канади. Він вигідно розташований не тільки усередині Канади, а й глибоко заходить у найбільш населену і економічно важливу частину США. Враховуючи відкритість кордонів і тісні господарські зв'язки між двома країнами, можна говорити про існування єдиного міждержавного міського і промислового утворення в цій частині Північної Америки.

Сільське господарство, яке забезпечує потреби внутрішнього ринку, також сконцентроване на півдні провінцій Онтаріо і Квебек. Розвинуті м'ясне і молочне тваринництво, птахівництво, вирощування овочів і фруктів. Вагоме місце в країні належить рибальству.

Транспорт. Канада має сучасну транспортну систему. Особливу роль у ній відіграють трансконтинентальні магістралі: залізниці і шосе, що перетинають континент від Атлантичного до Тихого океану вздовж кордону зі США. Активно експлуатується водний шлях річки Св. Лаврєнтія і Великих озер. Багато робиться для того, щоб продовжити сезон навігації (біля Монреаля річка вкривається кригою на 4-5 місяців). Головна роль у перевезенні людей, як і в США, належить власним автомобілям, а на далекі відстані - авіації. Специфічно канадською є проблема транспорту в необжитих північних районах, у тому числі і в Арктиці. Залізниці поступово простягаються все далі на північ. Аляскинське шосе, яке з'єднує основну територію США з Аляскою, перетнуло західну Канаду з півдня на північ. Побудовано шосе «Маккензі» і ще тисячі кілометрів доріг за програмою «Дороги до ресурсів». Звичайним для віддалених районів став повітряний зв'язок. Широко використовуються снігоходи. Головними морськими портами є Монреаль і Ванкувер, аеропортами - Торонто, Монреаль та Ванкувер.

61.За картами атласу дайте оцінку сільського господарства Канади.

Сільське господарство

Ця галузь характеризується високою продуктивністю і мінімальною зайнятістю. Середній розмір ферм (230 га) є одним з найвищих у світі. Абсолютні розміри виробництва значні, але інтенсивність ще невисока. За вартістю продукції передує тваринництво. Його кормову базу становлять зернові, в першу чергу ячмінь, і природні або сіяні трави. Частину кормів Канада купує в США.

Головними сільськогосподарськими ареалами є південь Степових провінцій і південь провінцій Онтаріо і Квебек. Вони розірвані територіально, мають неоднакове природне середовище і неоднаковий характер виробництва.

Південь Степових провінцій — це північна частина американських степів-прерій. Землі тут родючі, багато чорноземів, але клімат континентальний, посушливий. Річна сума опадів не перевищує 300—500 мм, бувають посухи, літо коротке. Тут зосереджено 4/5 угідь і виробляється 1/2 продукції сільського господарства Канади. Це район монокультури ярої пшениці, один з найбільших у світі. Крім неї, вирощують ячмінь і олійні: канолу (різновид рапсу) і льон. Природні пасовища на західних та північних окраїнах «пшеничного поясу» в провінції Альберта — головна зона вирощування великої рогатої худоби на м'ясо.

Південь провінцій Онтаріо і Квебек має більш м'який, вологий клімат і довший вегетаційний період. На район припадає понад 1/3 сільськогосподарського виробництва країни. Воно тут інтенсивніше, ніж у преріях, і різноманітніше. Зернові мають допоміжне, другорядне значення. Головна продукція — молоко, м'ясо великої рогатої худоби, свиней і птиці, яйця, овочі і фрукти помірних широт.

Важливими для Канади традиційно залишаються рибальство і хутровий промисел.

62.Розкрийте тезу: «Приозеря-індустріальне серце США».

Приозеря - територія між Великими озерами і річками Міссісіпі і Огайо. Тут багате сільськогосподарське оточення, значні мінеральні ресурси водних і сухопутних шляхів і центральне положення щодо ринків збуту усієї країни. Приозеря - індустріальне серце США, де виробляють 1/4 промислової продукції. Типовими є важка індустрія і традиційні галузі: металургія, виробництво промислового устаткування, гірничих і будівельних машин, сільськогосподарської техніки і особливо автомобілів, а також харчова промисловість. Виникнення центрів чорної металургії на південних берегах Великих озер було зумовлене сировинно-транспортним чинником: їх положенням між родовищами вугілля і залізних руд. Наявність металу сприяла розвитку металомісткого машинобудування. "Кукурудзяний" і «пшеничний» пояси були ринками збуту сільськогосподарської техніки та давали сировину для харчової промисловості. Вже девяносто років тому місто Детройт стало славнозвісною «автомобільною столицею» і найбільшим центром автомобілебудування в світі. Цьому сприяли наявність металу і вдале розташування міста щодо транспортних шляхів і ринків збуту. Відіграв свою роль й історичний чинник - у Детройті вперше в світі виробництво автомобілів було поставлене на конвеєр і стало масовим.

Чикаго (8,0 млн чоловік) є найбільшим містом Приозеря і внутріїїшіх штатів (мал. 117), Це величезний транспортний вузол. Великі озера зєднані діючим каналом з Міссісіпі. Три десятки залізниць, у тому числі й основні трансконтинентальні, як і десяток хайвеїв, сходяться сюди. Чикагський аеропорт ОХара є найбільшим у світі, щороку ним користуються 60 млн пасажирці. Чорна металургія, важке машинобудування, виробництво засобів звязку і харчова промисловість б головними в промисловості Чикаго. Одночасно це третій за своїми масштабами в США центр фінансів, торгівлі, послуг, науки і культури.

Там, де Міссурі впадає в Міссісіпі, знаходиться місто Сент-Луїс. Його промисловість дуже різноманітна. Провідною галуззю є транспортне машинобудування, особливо виробництво літаків, ракет і космічних апаратів. Тут була виготовлена капсула, в якій американський космонавт вперше облетів навколо Землі.

Важка індустрія Приозеря уособлювала собою індустріальну велич США в першій половині XX ст. Нині галузі важкої індустрії технологічно реконструйовані і є конкурентоспроможними, але їх роль у структурі зайнятого населення Приозеря зменшується на користь наукоємних галузей і галузей невиробничої сфери.

Територію, що простягнулась на захід від Міссісіпі аж до Скеля