Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин та його специфічні особливості

Поняття та предмет цивільного права як галузі права

Цивільне право є складовою частиною права в цілому, одна з його галузей.

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Цивільне право – це приватне право, метою існування його є захист приватних інтересів. У відносинах, які опосередковує приватне право, держава як влада не бере участі. Приватне право регулює суспільні відносини на засадах координації суб’єктів.

Основну роль при визначенні цивільного права як галузі права відіграє його предмет. Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами. Предмет цивільного права складає 3 групи суспільних відносин:

майнові відносини – відносини, які складаються з приводу певних майнових благ та має певний економічний зміст. За своєю природою майнові правовідносини мають такі ознаки:

- вони є економічними, тобто носять грошово-товарний характер;

- вони виникають та існують між учасниками, які наділені майновою самостійністю та юридичною рівністю;

- вони забезпечують задоволення переважно матеріальних потреб та інтересів.

Особисті немайнові відносини, не пов’язані с майновими (наприклад, право на ім’я, здоров’я, місце проживання тощо)

Особисті немайнові, пов’язані с майновими відносинами (наприклад, інтелектуальне право, авторське право).

 

Цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин та його специфічні особливості

Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особисті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-правових нормах. Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність. Це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов'язків, а також вони не перебувають між собою у будь-якій юридичній залежності (владно-субординаційному підпорядкуванні);

2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин — сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3) судове вирішення спорів — будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку;

4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. Це означає, що на учасника правовідносин, який не виконує своїх обов'язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин або створює перешкоди щодо їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів захисту, які мають переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника.

Метод є визначальною категорією, тобто навіть якщо відносини за своїм змістом є майновими, проте засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, наприклад, фінансові, податкові, бюджетні тощо, то вони не належать до предмета цивільно-правового регулювання (ч. 2 ст. 1 ЦК).

Цивільно-правовим відносинам характерний метод диспозитивності, при цьому диспозитивність:

- Абсолютна диспозитивність (ст. 11 ЦК- дії осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки;

ст. 247 ЦК – строк дії довіреностівстановлюється у довіреності; якщо не встановлено, то діє до її припинення).

- Відносна диспозитивність (ст. 257- позовна давність 3 роки;

ст. 537- виконання зобов’язання внесеннямборгу в депозит нотаріуса).

Поєднання з імперативним методом (визнання правочину недійсним).

Також треба зауважити,що для методу цивільно-правового регулювання характерним є множинність суб’єктів та об’єктів.