1)Особливості просторової диференціації Азії.
Великі розміри, складність і різноманіття рельєфу, вплив океану, розташування в усіх кліматичних поясах зумовлює досить складну просторову картину Азії. Вона полягає у наступному: 1)на обширних внутрішньо материкових рівнинах і плоскогір’ях Пн. Азії, що відкриті до океану протікає поступова зміна температури і зволоження з пн. на пд. Водночас в цьому напрямку змінюються і біокомпоненти природи. Тут яскраво виражена зональність географічної оболонки; 2)на великих територія у внутрішніх частинах материка (Центральна Азія) що місцями закриті горами від зовнішнього світу переважають арідні умови. Тут незалежно від широтного положення панують пустинні ландшафти без різко виражених зональних відмінностей; 3)більша частина Зх. Азії лежить в умовах субтропічного клімату і за ландшафтами є безпосереднім продовженням Європейського і американського середземноморя. У напрямку із зх. на сх. середземноморські ознаки поступово зникають, змінюються азіатськими. Пд. окраїни Азії (Аравія) входять у тропічну зону і за ландшафтами нагадують пустинну територію Пн. Африки; 4) Сх. приокеанська частина материка, моря, острови Тихого океану мають значні відмінності у походженні, у структурі материкової і острівної частин, але вони об’єднані мусонною циркуляцією атмосфери. Тут просторова диференціація природи залежить від кліматичних умов; 5)для пд. і пд. сх. частина Азії та прилеглих островів найбільше значення має положення в низьких широтах та процеси мусонної циркуляції екваторіальних мас. Головна роль диференціації природи належить як зміні клімату так і рельєфу, який змінює розподіл опадів і грунтово-рослинний покрив.
Фізико-географічне районування
В Азії виділяють такі крупні регіони, рангу субконтинентів, які у свою чергу поділяються на ряд фізико-географічних країн.
І) Пн. Азія. Це регіон що ототожнюється із Сибіром. Її поверхня поступово піднімається із зх. на сх., а з іншого боку має нахил на пн. до океану. Усі ріки впадають у Пн. льодовитий океан. У тектонічному відношенні цей субконтинент неоднорідний. Є докембрійські, байкальські, герцинські структури. В рельєфі наявні рівнини і гірські хребти. Регіон характеризується суворим кліматом, континентальністю яка зростає із зх. на сх. Тут формується найбільший у світі зимовий Сибірський антициклон. Панує вічна мерзлота. Через суворість клімату тут на зміну арктичним пустиням приходить найбільший у світі пояс тундри. На більшій частині панує світло хвойна тайга. Тут геозони змінюються від арктичних пустинь до степів на пд. В межах Пн. Азії виділяються наступні фізико-географічні країни: 1) Арктична острівна. 2) Зх. Сибір. Охоплює Зх. Сибірську низовину. 3) Середній Сибір – це плоскогір’я на докембрійській основі. 4) Пн.-Сх. Сибір з контрастним рельєфом мезозойської складчастості і новітніми тектонічними рухами. 5) гори Пд. Сибіру виникли у протерозойський і давньопалеозойський час, які у неогені на початку антропогену омолодилися.
ІІ) Сх. Азія тягнеться від Чукотки до пн.-сх Китаю з прилеглими островами. Єдність території зумовлена розташуванням на узбережжі Тихого океану із мусонною циркуляцією. Тектонічному відношенні регіон неоднорідний. Тут є докембрійські, мезозойські структури. Окремі ділянки знаходяться в межах сучасної геосинкліналі. На Курильській, Камчатській і японській частинах наявний вулканізм. Пн. частина гірська пд. сх. – рівнинна. Значна з пн.сх. на пд. зх. зумовлює зміни клімату від субполярного на пн.. до субекваторіального на пд.. Змінюються з пн.. на пд. грунти та рослинність. Сх. Азія багата на реліктові види органічного світу. У межах Сх. Азії виділяються наступні фізико-географічні країни:1) Пн. Тихоокеанська - з мусоноподібним і морським холодним кліматом. Значне поширення тундрових ландшафтів. На природні умови впливають суворий клімат пн.. сх. Сибіру і холодні моря (Чукотське, Охотське). 2) Амуро-Сахалінська. Чітко виражений мусонний клімат помірних широт. Це стик різних ботанічних умов, особливо флори пн. і пд.. 3) Сх. Китай і п-ів Корея з чітко вираженим мусонним кліматом. Це субтропічні умови. Корінна лісова рослинність надзвичайно багата. 4) Японські о-ви. Гірська з землетрусами, вулканізмом. Пн. - помірний клімат, а пд. частина субтропічний клімат.
ІІІ) Центральна Азія. Регіон найбільш віддалений від океану і значно ізольований гірськими масивами. Частина поверхні має значні висоти. Клімат різкоконтинентальний. Бідні грунти, несприятливий клімат, дефіцит води та високогірний рельєф стали причиною виникнення тут царства сухих степів, напівпустинь і пустинь. 1) Давні гори і рівнини Казакстану із значним різноманіттям і контрастами природних умов. Клімат внутрішньоконтинентальний, арідний, помірний. На рівнинах панують пустині, напівпустині. В горах висотна поясність. Це область внутрішнього стоку. 2) Внутрішні рівнини – одна з найдавніших частин світу у межах якої зберігається континентальний режим. Високі хребти ізолюють територію від атлантичної і тихоокеанської циркуляції. Це є царство рідного континентального клімату, еолових пісків, лесів, напівпустинь і пустинь. 3)Висока Азія охоплює гірські масиви і плоскогір’я зх.. пд. і центру Азії: Гіндокуш, Каракорум, Памір, Кунь-Лунь, Нянь-Шань, Тібет. Ці всі масиви розміщені в умовах субтропічного поясу, але значні висоти зумовлюють формування клімату із невеликою кількістю опадів.
ІV) Зх. Азія з дуже різноманітним рельєфом. Тектонічне відношення являє собою докембрійські структури і молоді кайнозойські структури альпійсько-гімалайського орогенезі. Розташована в умовах тропічного і субтропічного кліматів. Із зх. на сх. зростає континентальність клімату. В умовах височин і рівнин – це здебільшого пустині і напівпустині. Регіон включає 4 фізико-географічні країни: 1) Кавказ - гірська країна з висотною поясністю. 2) Передньоазіатське нагір’я із субтропічним кліматом. 3) Месопотамія - це плоска алювіальна рівнина із сухим субтропічним кліматом на пн.. і тропічним пустинним на пд.. 4) Аравійський п-ів. Частина Африканської платформи яка відокремилась від неї в палеогеновий період грабеном Червоного моря. Одна з найбільш арідних територій світу.
V) Пд. Азія об’єднує дуже різноманітні за рельєфом фізико-географічні країни. Завдяки розташуванню на крайньому пд.. вона характеризується субекваторіальним і екваторіальним кліматом. Материкова частина здебільше саванова а острівна з екваторіальними лісами. В горах добре виражена висотна поясність. Є такі фізико географічні країни: 1)Гімалаї - гірська країна альпійського орогенезу з чітко вираженою висотною поясністю і найвищими вершинами світу. 2) Індо – Ганська низовина- тектонічний прогин, перекритий алювіальними відкладами. Клімат змінюється від арідного на зх.. до надмірно перезволоженого на сх.. 3) п-ів. Індостан – частина Гондвани. Плоскогіря, субекваторіальний клімат. Ландшафти саванові з парковими лісами ксерофітного типу. 4) П-ів. Індокитай з хребтами мередіального напрямку між якими розташовані нагір’я, а на пд. низовини. Субекваторіальний клімат, але флора більш багата ніж на Індостані. 5) Малайський архіпелаг з Філіппінськими о-вами. Панує екваторіальний клімат. Гілеєві ліси.
Пн. Азія
1) Арктична острівна країна. Це є аналог Американському і Європейському секторам Арктики. Тут є 2 архіпелаги: Пн. Земля і Новосибірські о-ви. Пн. Земля байкальської і каледонської складчастості. Є рівнини, фіорди, льодовики потужністю 200-400м. новосибірські о-ви молоді, мезозойської складчастості. Рельєф рівнинний. Понад 1/3 зайнята льодовиками. В обох випадках клімат майже арктичний. У січні t -28-32. Літня t 0 -+2. Ландшафти льодовикові: арктичні пустелі, арктичні тундри. 2) Зх. Сибірська низовина. Розташована країна на Зх. Сибірській рівнині площею 3 млн. км.кв. Її територія розміщена у межах Сибірської епігерцинської плити. Тут добре прослідковуються відклади мезозою та палеогену. В четвертинний період територія зазнавала неодноразових опускань. Сучасний рельєф відрізняється плоскими формами. Він не є одноманітним. Основний тип рельєфу – річкові долини. Клімат достатньо суворий, континентальний. Проявляється його зональність. середні t-ри січня -16-32. У теплий сезон низький тиск улітку посилюється зх. перенесенням повітря. T-ри змінюються від 3-6 град. на пн. до 40 на пд. До 70-80% опадів приходить з Атлантики. Але їх мало. На пн. 200-350мм., у центрі – лісо болотні зоні – 400-450мм. У лісостепу 300-450мм. Улітку на пд. можливі засухи. Сніг залежить від широти. На пн. до 270 днів, на пд. до 170. На пн. вічна мерзлота. Живлення рік – талими сніговими водами і літніми дощами. Льодостав триває від 5 до 8 місяців. Основна артерія – Об з притокою Іртиш. На сх. країни протікає р. Єнісей. Дуже багато озер. Вони різноманітного походження, в основному – моренно-льодовикового. Виділяють такі природні зони: тундра на пн. ширина 500-650 км. взимку завірюхи; лісотундрова – це смуга на півдні півостровів. Ширина 50-200 км. По долинах рік ліси, на межиріччях – тундра. Лісоболотна зона. Пд. межа проходить по лінії Тюмень – Новосибірськ. Ділиться на 4 підзони: пн. тайгу, світлу. Це модринові ліси. Середьотайгову – соснові. Пд. тайгу з темнохвойними сосново-дрібнолистяними лісами. Лісостепова. 80-90% європейські види рослин. Поширені, березові колки, на пд. є стрічкові соснові бори та обширені луки. Степова зона на крайньому пд. Має 2 підзони: ковильно-різнотравних пн. степів та ковильно-типчакових степів. Є солонці і солончаки. 3) Середній Сибір між Єнісеєм і Лєною, а на пд. гори Південного Сибіру. Площа 4 млн. км.кв. В основі лежить докембрійська Сибірська платформа. У нижньому палеозої ця країна була зайнята морем. У мезозої і кайнозої відбулися підняття. На пн. гори Беринга південніше – Таймирська низовина. Середньосибірське плоскогір’я має висоти 150-1700 м. Поверхня Середнього Сибіру почленована глибокими долинами. Клімат різкоконтинентальний. Взимку панує Сибірський антициклон. В січні t-ри змінюються від -17 в Красноярську до -45 в Якутську, а біля полярного кола навіть до -65. Влітку добре прогрівається і t-ри зростають у Якутську до +19. Континентальність клімату зростає з зх. на сх. Опади нерівномірні. На пн. у горах Беринга 250-450мм. На пд. 550-700мм. А на сх. знову зменшуються до 200-300мм. Сніг на зх. має потужність 80-100мм. Вічна мерзлота по всій території. Середній Сибір – це розвинена мережа рік. Живляться талими сніговими водами і літньо-осінніми дощами. Найбільша ріка – Лена. Досить цікава річка Ангара, яка витікає з Байкалу. Озер менше ніж у Зх. Сибіру. Є тектонічні озера. Є такі природні зони: пн. частина – арктичні пустині. Гори Беринга – арктичні кам’яні тундри. Тундра - Таймирська низовина. На пн. мохово-лишайникові, на пд. – чагарникові. Лісотундра – це вузька смуга південніше Таймирської низовини. На схилах модринові рідколісся. Ширина 50-150 км. тайгова зона займає 70% території. Її ширина з пн. на пд. 2000 км. є підзони: пн. тайга з бідними модриновими лісами. Середня тайга модрина сибірська на зх. і турова на сх. Пд. тайга у басейні Ангари і верхньої Лени. Це соснові бори під якими зростає ярус кущів. На крайньому пд. – острови лісостепу. 4) Пн-Сх. Сибір - обширна територія східніше від нижньої течії Лени, північніше низів’я Алдану і Тихоокеанським відділом на сх. площа 1,5 млн. км. кВ. половина лежить північніше полярного кола. Ця територія в палеозої і в першій половині мезозою була ділянкою Верхоянсько-Чукотського геосинклінального морського басейну. У другій половині мезозою почались інтенсивні рухи і виникли високі хребти і зони опускання. В середині Четвертинного періоду відбулося зледеніння, але воно не було суцільним. У другій половині Четвертинного періоду формується вічна мерзлота. У межах країни виділяють такі типи рельєфу: акумулятивні рівнини – Яно-Індигірська, Середньоіндигірська, Колимська. Були різні відклади – алювіальні, озерні, льодовикові; ерозійно-денудаційні рівнини в міжгір’ях і піднятих хебтах; плоскогірний рельєф з поверхнями вирівнювання; низькогірний 300-500м. і середньогірний 800-2200м. А також високогірний альпійський у місцях понад 2200м. Загалом країна ділиться за рельєфом на 2 частини. Пн. рівнинна з висотами 50-80м. і пд. гірська з такими орографічними районами: Верхоянський хребет, Яно-Оймяконська система міжгірних понижень і нагір’їв, Момсько-Черська – це ланцюг гір з висотами 1300-2600м. і Колимську – нагір’я. Клімат суворий, різкоконтинентальний. Знаходиться країна в умовах арктичного і субарктичного поясів. А з іншого боку, суворість викликана тим, що вона відгороджена хребтами від Тихого океану. Ще одна причина суворості – значне висотне розчленування. Середньорічні t-ри становлять нище -10 град. тривалість зими 6-8 місяців. Протягом зими панує холодне повітря. У січні t-ри нище – 40. Найбільші морози у міжгірних улоговинах -48-50. Мінімум у місті Оймякон -69. Для гірських областей властиві зимові температурні інверсії. Підвищення температури з висотою становить до 2 град. на 100м. Опади невеликі 30-150мм. Сніг 25-30см. Літо нетривале але тепле. У липні +14+16. Випадає літом основна маса опадів 400-600мм. у горах і на пн. на рівнинах до 200мм., а в улоговинах до 100мм. всюди вічна мерзлота. На найвищих хребтах льодовики. Снігова лінія залягає на висоті 2100м. і більше. Країна багата водами. Є крупні ріки: Яна, Індигірка,Колима. Живлення сніговими водами навесні, а влітку дощами. 70% стоку припадає на літні місяці. Льодостав з кінця вересня до кінця травня. Малі ріки промерзають до дна. Найбільш крупна ріка Колима з шириною русла у пониззі 3 км. Озера на пн. рівнинах з невеликою площею і малими глибинами (до 7м.).Природні зони: на крайніх пн. рівнинах – арктичні пустині. Дальше зона тундри на приморських рівнинах. Мають 3підзони: арктичні тундри, типові і чагарникові. Південніше тундри в долинах появляються низькорослі групи Таурської модрини. На пд. ці зарослі вибираються із долин на межиріччя і, утворюючи рідкостійні північнотайгові ліси, займають нижні частини гір. Вище гірсько-тайгової зони на схилах поширені зарослі кедрового стелюха. Вище він змінюється зоною гірської тундри. Місцями є малі ділянки альпійських луків. Верхні частини гірських гребенів – холодні кам’янисті пустині. 5)Г ори Пд. Сибіру. Площею 1,6 млн. км.кв. більша частина території розміщена у глибині і віддалена від океану. З зх. на сх. тягнеться на 4500 км. від рівнин Зх. Сибіру до хребтів узбережжя Тихого океану. Процеси горотворення проявились не однаково. В Прибайкаллі,Забайкаллі, і Сх. Саяні проявилися байкальська і каледонська складчастості. У герцинський період утворилися Алтай, Саяни. Протягом мезозою і палеогену гори були зруйновані. В неогені вирівняні ділянки древніх гір знову були підняті вверх, а інші опущені. Тому гори є омолоджені. На формування рельєфу вплинули ерозійна діяльність рік і вивітрювання, а також гірське Четвертинне зледеніння. Рельєф різноманітний. Основні типи такі: Альпійський високогірний - хребти Алтаю, Туви, Саян, Станового нагір’я. висоти більше 2500м.; 2 тип – середньогірний (60%). Висоти 800-2200м. Почленовані мережею річкових долин. Низькогірний на окраїнах (300-800м.). Наступний – тип міжгірних улоговин на висотах 400-500 – 1200-1300м. Рельєф дна рівнинний і оточений схилами сусідніх хребтів. Тут виділяють такі райони: Алтай – найвища з хребтами область(понад 4500м.). Продовженням Алтаю є Монгольський Алтай. 2 орографічна область – Кузнецько-Салаїрська з висотами до 2000м. Досить потужною областю є Саяни з висотами зх. хребтів до3000м. і сх. – до 2800м. Має улоговини. Тувинська область – це обширена міжгірна улоговина на висоті 500-1200м. Хребти Прибайкалля оточують Байкал. Це гори висотами до 4000м. в центрі Байкал. Забайкалля – менші хребти висотою 1000-1800м. між ними міжгірні зниження. Клімат різко континентальний, гірський. Взимку формується область високого тику. Це є центр Сибірського антициклону. Влітку внутрішні частини прогріваються. Основна маса опадів поступає із зх. Взимку у горах є температурні інверсії. Середньорічні t-ри від’ємні. На зх.взимку -20-27, а на сх. -32-35. Дещо тепліше біля Байкалу -15. Річні опади змінюються від 1000 до 2500мм. Найбільше їх отримують зх. схили Алтаю, Зх. Саяну і Кузнецького Алатау. В горах поширена вічна мерзлота. З гір Пд. Сибіру беруть витоки Об, Іртиш, Єнісей,Лена, Амур. Мають гірський характер. Живляться талими водами і літньо-осінніми дощами. Стік у теплий сезон 80-90%. Є крупні озера: Байкал, Телецьке, Тоджа. Найзнаменитіший Байкал який має максимальну глибину 1620м. Найбагатша флора на Алтаї. В Туві, Саянах, Забайкаллі зустрічаються представники монгольських степів. Виділяють такі висотні зони: гірські степи до висот 600м. на зх. і на сх. і пд. до 1000м. із степовими злаками; гірський лісостеп у Забайкаллі. переліски берези, модрини і сосни; гірсько-тайгова займає 75% площі країни. Це хвойні породи: модрина, сосна, ялина,ялиця, кедр, а також дрібно листяні. Серед тайги є лучні поля. Грунти гірсько-опідзолені. Верхня межа тайги у Алтаї до 2400м., у Саянах 200м., а на решті території 1200-1600м. На зх. з більшим зволоженням переважає темнохвойна тайга, а на сх. із меншим – світло хвойні соснові бори. Вище гірсько-тайгової зони – високогірна із такими ландшафтами: тундри субальпійської рослинності, альпійських лук. У Пд. Алтаї і Туві у високогір’ї розвинуті високогірні степи з ксерофітами та злаками.
Сх. Азія
1) Північнотохоокеанська країна включає Чукотку, Камчатку, узбережжя Охотського моря і Курильські о-ви. Тягнеться з пн. на пд. на 3000км. На природу впливає: пн. положення, вплив холодних морів, вплив континентальних умов Сх. Сибіру, контрастний рельєф, сейсмічність Тихоокеанського поясу. В тектонічному відношенні регіон почав формуватися у мезозої. Основна територія сформована кайнозойською складчастістю. У формуванні рельєфу виділяються такі типи: низькогірні і середньогірні масиви (від 500 до 1700м.); високогірні масиви, інколи альпійського типу. Це Чукотське, Корякське нагір’я і Камчатка; обмежене значення мають рівнини. Країна знаходиться в умовах арктичного, субарктичного і холодного пн. помірного клімату. В основному панують холодні маси сусідніх морських просторів. Зима хмарна, вітряна, сніжна, з циклонами. Січень на пн. -30, інколи морози -55, на пд. -12. Літом циклони, похмурна дощова прохолодна погода. Липень +3 на пн., +16 на пд. Опади 250мм. на пн. і 1000мм на Курильських о-вах. Є сучасне зледеніння з висоти 1200-1700мм. Місцями льодовики на висотах 600м. Вічна мерзлота, але відсутня на пд. Камчатки і Курильських о-вах. Річкова мережа густа, але річки невеликої довжини. Живлення дощове і снігове. Багато озер. Є такі природні зони: пн. – тундрові ландшафти майже до 59 град. пн. ш. Це найбільш південне поширення тундри в Євразії. Південніше р. Амур- -тундрові рідколісся. В пд. частині узбережжя Охотського моря темнохвойна тайга із ялини, ялиці і берези. На Камчатці переважають камяноберезові паркові ліси. Місцями модринові ліси. На Курильських о-вах – хвойно-
широколистяні, місцями широколистяні ліси. В горах висотна поясність.
2) Амуро-Сахалінська країна охоплює Приамуря, Приморя, пн.-сх частину Китаю, пн. Корю та о.Сахалін. Природні умови різноманітні. Спільна риса – мусонний клімат помірних широт. В основному територія сформувалась у мезозої, а на сх. – у кайнозої. Характеризується рівнинами та середньовисотними горами. Рівнин и – Середноьамурська, Північносахалінська, Манджурська. Серед гір найбільші – Сіхоте-Алінь, Великий Хінган, Становий хребет. Клімат формується під впливом континентальних умов Сибіру і мусонної циркуляції з Тихого океану. Взимку панує Сибірський антициклон. Холодна суха погода, -32 у глибині, на узбережжі -6-12. На Корейському п-ів 0. Улітку мусонні дощі, t-ри +16+19 на пн. і +23+28 на пд. Опади 350-500мм. на пн.-зх і до 1000мм на сх. Влітку часті зливи. На пн. і зх. заходить вічна мерзлота. Ріки переважно дощового живлення. Часті паводки. Найбільша ріка – Амур, 2/3 якої дощове живлення. Найбільше озеро – Ханка. Рослинний і тваринний світ різноманітний. Тут зустрічаються сх. сибірські флористичні елементи (модрина,ялина), степова даурська рослинність на зх. і рівнини Манджурії. Охотська флора в пн.-сх частинах. Манджурські елементи – це хвойно-широколистяні і широколистяні ліси на пн.-сх Китаї, півночі п-ів Кореї, Приамурї, Сахаліні. Багато рослин і тварин – релікти. У фауні різні види – бурий та уссурійський ведмеді, єнотовидна собака, уссурійський тигр.
Сх. Китай і п-ів Корея
Розміщені між 38 град. пн. ш. і доходить до пд. узбережжя Китаю. Зх. межа – лесове плато і пустині Внутрішньої Азії. На пд. країні належать 2 о-ви: Тайвань і Хайнань. Близько 70% - низовини. Найбільша – Велика Китайська. В основі докембрійська платформа. Висота до 45м. На зх. лесове плато висотою до 2000м. На пд. – гірські умови, середньовисотні хребти. Південніше Янцзи – Південнокитайські гори висотою до 2000м. Острів Тайвань гористий (до3000м.), Хайнань – горбистий. П-ів Корея має хребти до 1700м. і рівнини. Панує мусонна циркуляція. Взимку переважають континентальні маси, погода ясна, суха, прохолодна. Влітку мусонне повітря t-ри +22+29. Взимку 0, у Пекіні - 4.Часті тайфуни. Опади 400-500мм. на пн. і до 1700мм. на пд. На ріках повені. Найбільші ріки – Хуанхе і Янцзи. Тут є такі природні зони, пов’язані зі зміною грунтів та рослинності. На пн. бурі лісові грунти і на пд. червоноземи і жовтоземи. Ліси збереглися мало (15%). На пн. широколистяні ліси (дуб,вя’ з, клен), південніше – субтропічні (кипарис, туя, китайська сосна). Дуже багата рослинність південніше Янцзи: пд. сосни, криптомерія, релікт неогенового періоду – китайська секвоя. 40 видів бамбука. В пд. окраїні – зона тропічних лісів: фікуси, алойні, сандалові дерева, цукрова пальма. В горах висотна поясність.
4) Японські о-ви
Є 4 великих (Хоккайдо,Хонсю, Сікоку і Кюсю) і багато малих о-вів. Їх на пд. продовжують архіпелаг Рюкю. Розміщені у помірному та субтропічному поясах. Поєднують риси континентальності та острівні. Входять до зони сучасної геосинкліналі. Це молоді о-ви які сформувались наприкінці мезозою в кайнозої. Найінтенсивніше формувався рельєф в неогені. Для о-вів характерні сейсмічність, землетруси, вулканізм. 150 вулканів. Гористі о-ви. Рівнини лише 20%. На о. Хоккайдо є Центральний масив з висотою 2290м. На о. Хонсю висоти 3000м. Гора Фудзіяма - 3776м. Острови Рюкю є як вулканічного так і коралового походження. Взимку на зх. узбережжях переважають опади у вигляді снігу. Східні узбережжя з меншою кількістю твердих опадів. В січні на пн. -10, в середній частині +3, на пд. +8. Влітку морське повітря, мусони. На пн. +17, на пд.+27+27. Влітку тайфуни. Опади 1000-3000мм. На пн. клімат помірний, південніше 38 град. пн. ш. – субтропічний. На о-вах Рюкю – вологий тропічний. Ріки короткі, порожисті з паводковим режимом. Озера невеликі. Японські о-ви на 68% вкриті лісами. Є такі природні зони: хвойні ліси тайгового типу(пн. Хоккайдо); широколистяні - дуб, бук, клен, ясен (пд. Хоккайдо, пн. Хонсю); субтропічний (південніше 38 град. пн. ш.) з багатоярусними лісами – вічнозелені дуб, лавр, кипарис,тис; на о. Кюсю і Рюкю - тропічні ліси. В горах висотна поясність. Фауна Японії бідна у зв’язку з острівним положенням.
Центральна Азія
Має 3 фізико-географічні країни.1) Давні гори і рівнини Середньої Азії і Казахстану. Природа контрастна. На зх. рівнини, на сх. відроджені гірські масиви. Це область внутрішнього стоку. Панує континентальний, а на більшій частині пустинний клімат. Характеризується вбогістю рослинного світу за винятком гір де є висотна поясність. Тут поєднуються рівнини, плато, дрібносопковики і відроджені гори. В основі лежать герцинські структури. У крейді і палеогені центр опускався і з зх. і пд. на територію проникли моря, які залишили морські відклади. У неогені відбулися підняття і утворилися потужні гірські ланцюги – брилові гори (Тянь-Шань, Джукгорський Алатау). На пн. лежить Казахський дрібносопковик з висотами 900-1500м. Є рівнини із незначними підняттями і хвилястий рельєф із горбами понад 1000м. Між Каспієм і Аральським морем – плато Устюрт. Основна частина – Туранська низовина. На сх. гори Саур і Тарбагатай, Джуарський Алатау і Тянь-Шань. Вони дуже подібні за природою. Тянь-Шань має висоти до 7000м. клімат різко континентальний, арідного характеру. Тому формуються пустині. Взимку панують холодні помірні маси. Влітку повітря трансформується у тропічні; t-ри зростають з пн. на пд. Досить часто вторгаються повітряні маси з Арктики, а влітку з пд. вітер афганець. Взимку t-ри досить низькі -32-40. Літо жарке і спекотне. Середні t-ри +26+32. Абсолютний максимум +50. Значні коливання t-ри. Опадів мала кількість, менше 200мм. На значній території опади менше 100мм. влітку дуже сухо. Вологість опускається до 29-25%. На сх. проявляється висотна зональність. В нижній частині гір клімат відповідає прибережним територіям, а з висотою t-ри знижуються і збільшуються опади. Місцями випадає до 1600мм. на навітряних західних схилах. Тут виділяють такі кліматичні області: помірного поясу, континентальна степова(пн. частина), континентальна північнотуранська (середня частина), гірська і субтропічна. Територія характеризується рідкою гідрографічною мережею. Головне джерело живлення рік – льодовики і снігове живлення. Найбільші ріки Амудар’я і Сирдар’я. багато озер тектонічного походження: Аральське море, Балхаш, Іссик-Куль. Підземні води залягають дуже глибоко.
Виділяють такі природні зони: на пн. степова з підзоною різнотравно злакових степів на пн. і злакових на пд.; напівпустинна – середня частина. Світло-каштанові грунти; пустинна зона займає Туранську низов., Прибалхашшя. Є такі типи пустинь: піщані (Кизилкум) з барханами. В передгір’ях є лесові глинисті пустині з ефемерною рослинністю. Є пустині такир- глинисті які під час посухи розтріскуються. По долинах рік – деревно-чагарникові зарості. В горах висотна поясність. На Саурі і Тарбагатаї внизу напівпустині і степи, вище луки і ліси, ще вище субальпійські, альпійські і гольцеві ландшафти. На Тянь-Шані внизу напівпустиня, гірсько-степові, гірсько-лучні умови. З 1700м росте ліс. Вище субальпійські і альпійські луки.
Внутрішні рівнини Центральної Азії. Це територія Китаю і Монголії. Пн. сягає гір Пд. Сибіру, пд. частина йде до хребта Кунь-Лунь, сх. – Великого Хінгану і лесового плато. Переважають високі рівнини, які оточені кільцем високих гір. Це одна з найдавніших частин суші. Ніколи не зазнавала трансгресії моря. Арідний клімат. Область внутрішнього стоку. Еолова діяльність. Найбільші частини представлені Джунгарією – це рівнина з висотами від 250 до 800м. У ландшафті – кам’яні і солончакові пустині. Є барханні піски і оазиси. На пд. Кашгарія між Тянь-Шанем і Кунь-Лунем із пустинею у центрі Такла-Макан. У центрі висоти 800м. є озеро Лобнор. На сх. величезні площі займає пустиня Гобі з висотами 800-1800м. Це плоскогір’я. Є рівнина Алашань, плоскогір’я Ордос. Клімат різко континентальний. На пн. помірна зона, взимку із Сибірським антициклоном. Холодно -25, були морози і –52. Південь субтропічна. Зима холодна. У липні на пн. +18-19, на пд. до +28. У Турфані +33. Опади невеликі. 70-80% випадає влітку. По території змінюються від 10 до 400мм. Більша частина отримує менше 200мм. Більша частина рівнин безстічна. Річки впадають в озера або губляться у пісках. Найбільша річка – Тарім. Грунти пустинні, сіроземи. Панує Центральноазіатська флора яка представлена ксерофітними чагарниками і напівчагарниками. Значні площі не мають рослинності. Основні види рослинного світу – саксаул, верблюжа колючка, ефемери. Багато ковили і полину. У фауні копитні і гризуни: дикий верблюд, кулан,кінь Пржевальського, тушканчики, ховрахи,вовки. Досить багата орнітофауна.
Висока Азія. Це Памір,Гіндкуш,Каракорум, Кунь-Лунь, Тібетське нагір’я. Основні риси природи такі: 1) це гірські системи як Альпійського горотворення або раднішого що омолодилися у неотектонічний час. 2) належать до найбільш високих систем світу. Хребти 4000-8500м. 3) різкоконтинентальний сухий клімат з опадами 50-200мм. на пн. і 50-700мм на сх. і пд. 4) значна висота снігової лінії 5000-6000м. 5) це країна є гідрографічним рубежем Азії, ріки беруть витоки на сх., зх. і пд. 6) убогістю рослинного світу. Панують пустині, напівпустині, сухі степи. Лише на ділянках які повернуті на пд. куди проникає мусон з Індійського океану, зустрічаються невеликі ділянки лісу. Х-ка основних орографічних областей. Памір – гори герцинського віку, омолоджені у неогені. На сх. Паміру у рельєфі збереглася рівнина, піднята на значну висоту. Висоти 5000-6000м. Сх. Памір молодий і сухий. На зх. тепліше. Висота снігової лінії на зх. 3600м, на сх. 5200м. Великі льодовики. Життя у долинах рік. Гіндкуш та Каракорум. Гіндкуш 4000-7000м. Опади від 300мм, а на пд-сх 100мм. Мало льодовиків. Каракорум – гори висотою понад 6000м. Тут знаходиться друга за висотою вершина світу – Джгорі(К-2) 8616м. В обох системах переважають напівпустині і степи. Система Кунь-Луню одна з найдовших у світі. Тягнеться на 2700км. ширина 150-600км. складається із кількох хребтів. На пн. пасма Нань-Шаню (4500-6000м) і Алтинтагу (5000м). Між ними є Цейдамська западина висотою 2600-3000м. зайнята ландшафтами пустинь з пісками де є досить цікаве озеро Кукунор. Клімат різко континентальний. Опади на зх. 50, на сх. 500мм. Гірські пустині, степи. Лише на сх. є хвойні ліси. Висота снігів – 4500м. Тібетське нагір’я найвище і найбільше у світі. На пн. межує з Кунь-Лунем, на пд. з Гімалаями. Є структури палеозою, мезозою і кайнозою. Неоднорідне. Центральний і Зх. Тібет – одноманітна поверхня. Висоти 4500-5000м. ділянки між хребтами рівнинні, заповнені пухкими осадовими відкладами. Є багато безстічних озер. Сх. Тібет розчленований. Є ряд ущелин звідки беруть витоки ріки. На пд. хребти Трансгімалаїв висотою до 7000м. Від Гімалаїв вони розділені ріками Інд і Брахмапутра. Клімат важкий у зв’язку із розрідженим повітрям і його сухістю. Опади на зх. до 250мм. Випадають улітку переважно у вигляді снігу. Температури влітку +10+16. Може прогріватись до +30. Вночі близькі до 0. Зима тривала і морозна до -35. Сніг відсутній. На сх. і пд. умови кращі, тому що тут заходять теплі маси. На пд.-сх t-ри зростають і опади збільшуються навіть до 1000мм. На зх. і у центрі рік не має. Висота снігової лінії 5500-6000м. Багато льодовиків. Центральний і Сх. Тібет має вбогу рослинність. Переважають сухі степи і пустині. А у Пд. у долинах рік луки, зарості верби, тополі, тису. В Улхасі уже є фруктові сади. У напрямку на сх. появляються хвойні ліси і навіть проникають субтропічні види.
Зх. Азія
13)Кавказ. На пн. Кумо-Маницька западина, пд. межа виражена слабо. Є такі природні одиниці: Передкавказзя, Великий Кавказ, Колхідська і Куро-Араксинська низовини, Малий Кавказ. Передкавказзя – це платформ енна будова, Скіфська платформа герцинського віку, при піднята. Зверху перекрито все мезо-кайнозойськими відкладами. Великий Кавказ - це величезний мегаантикліналій. Породи палеозойські, а також юрські,крейдові. Колхідська западина – це синклінорій. Малий Кавказ складений юрськими, крейдовими, палеогеновими, а також вулканічними породами. Також складчасто-брилової будови. В альпійську епоху відбулось його підняття. Великий Кавказ – це хребти довжиною біля 1100км, найбільша ширина – 18км. Добре виділяються 3 відрізки гір: Центральний Кавказ висотою 5000м, Зх. Кавказ – 4000м, Сх. Кавказ вищий ніж Зх. Колхідська рівнина висотою 150м., заболочена. Малий Кавказ має висоти 2800-3900м. Складається з ряду хребтів. Клімат. Регіон лежить на межі помірного і субтропічного кліматів. Межа – гребені Кавказу. У Передкавказзі середні річні t-ри +10, а у Закавказзі +16. Гірські підняття зумовлюють висотну зональність клімату. Найзволоженіша Колхідська рівнина 1200-3200мм. У Передкавказзі опади 400-600мм., у Прикаспії 200-300мм., у Баку зменшуються до 200мм. На Великому Кавказі зледеніння. Ріки впадають у Чорне, Каспійське, Азовське моря. Ріки здебільшого гірські. Ріки Колхідської низовини мають паводковий режим. На пн. у Передкавказзі чорноземи, у Прикспії світло-каштанові. На Великому Кавказі гірсько-лісові. На Колхідській низовині болотні і субтропічні. Велике видове багатство рослин, понад 6000 видів. У Передкавказзі степова рослинність. У Великому Кавказі висотна поясність. Унизу широколистяні ліси, потім мішані(до1500м), хвойні, букове і березове рідколісся з 2000м. і субальпійські, альпійські пояси. Дуже пишна рослинність, волога, субтропічна на Колхідії: дуб,бук, ясен, лаврові, є ліани. На Куро-Араксинській низовині – сухі степи. У Талийських горах реліктові ліси.
14) Передньоазіатське нагір’я. входять плоскогір’я і гори Малої Азії, Вірменське нагір’я і на сх. Іранське нагір’я. Це субтропічний пояс. Це Альпійська геосинкліналь. У природі сухі степи, напівпустині і пустині. Основні області характеризуються такою природою: Мала Азія - у внутрішній частині плоскогір’я, оточені гірськими хребтами. На пн. Понтійські гори до 2000-3500м. Молоді. Внутрішня частина – плоскогір’я з висотами 800-1200 і 1500м на сх. На пд. гори Тавр з висотами до 3700м. Поширені вапняки і карст. Клімат субтропічний середземноморський. Посушливість зростає із зх. на сх. У центрі опади 200мм., в горах 1000мм., t-ри мінливі: в січні на березі Середземного моря +10, Чорного і Егейського +6+8. У центрі бувають нижче 0. У липні на узбережжях +24+29. На плоскогір’ях +22. Ріки маловодні. Є озеро Туз. Є солоні озера. В горах висотна поясність. До 300м широколистяні ліси (клен, дуб, граб, платан) вище мішані і ще вище ялинові. Вище субальпійські, альпійські. Зустрічаються чагарникові зарослі – маквіс, шибляк. В горах Тавр це хвойні породи (соснові). У внутрішніх частинах рослинність пустинна: чагарники, злаки, верблюжа колючка, ефемери. Багатий тваринний світ. Вірменське нагір’я розміщене східніше. У палеогені відбулося найбільше горотворення. В антропогені вилились потужні лави. Переважають лавові вулканічні плато. Між ними тягнуться хребти, висотою до 5000м. Клімат континентальний: холодна зима, жарке літо. Опадів найбільше на зх. схилах – до 1000мм. У внутрішніх районах 500-750мм. Узимку сніг. У січні t-ри -13-15, в липні +19. Тут беруть витоки Єфрат, Тигр, дуже мінливого живлення з максимумом стоку вкінці весни. Є озера – Ван, Резейє. Солоні, глибокі, судноплавні. На пн. лежить прісноводне озеро Севан. На Вірменському нагір’ї майже не має лісів. Поширені сухі степи і напівпустині. На гірських схилах є лісоподібні угрупування. Іранське нагір’я – найбільше і найсухіше в Зх. Азії. Переважають внутрішні плоскогір’я. Гірські пасма і гори висотою 2000-4000м. На пн. гори Ельбрус (5000м). На зх. гори Загрос. На пд. Південноіранські гори. На пн. хребет Копетдаг. Ці гори невисокі 1500-2500м. Лише в Загросі 4000м. В центрі плоскогір’я. Поширені кевіри (Деште-Кевір, Деште-Лук). Це пустині. На сх. піщана пустиня Реюстан. Клімат континентально-субтропічний, на пд. – тропічний. Опади у внутрішніх районах 125-130мм. найбільше в горах. Місцями 500мм, а на Ельбрусі з боку Каспію 1300мм. Січень 0. Морози бувають -20. На пд. +13+15 (біля Перської затоки). У липні +30+32. Місцями +50. Ріки не мають виходу до моря. Впадають у солоні озера. Лісів мало. Є лише на Ельбрусі і Загросі. Основна частина - напівпустині і пустині. 15) Месопотамія. Це западина, заповнена алювіальними відкладами. Ділиться на 2 частини. Верхня Месопотамія з висотами 200-450м., горбисте плато яке на пд. закінчується уступом висотою 100м. Пісковики, вапняки, мергелі. Є хребти до 1000м. Нижня Месопотамія (Ірак-ель-Араб). Утворилася на наносах рік Тигру і Єфрату. Клімат у пн. частині субтропічний, пд. тропічний. Опади переважно зимові до 300мм. Максимум 500-700мм. На пд. мізерні 100-200мм. Т-ри січня +7+9. Можуть бути морози до -18. Але до Перської затоки не доходять. Липень дуже жаркий. Т-ри +30 і можуть бути +45+50. Основні водні артерії Тигр і Єфрат. Характеризуються великим весняним стоком. Несуть велику кількість мулу. Улітку міліють. Рослинність у Верхній Месопотамії напівпустинна, місцями сухі степи. У горах можуть бути чагарники. У Нижній Месопотамії тропічні пустині, лише у долинах рік заплавні степи. У дельті є гаї фінікової пальми. 16) Аравійський п-ів. Із Сірійською пустинею та Левантом. Ця територія є частиною Африканської платформи. Відокремилась вона від Африки в палеогеновий період грабеном Червоного моря. В основі докембрій. В неогені були інтенсивні вертикальні рухи що супроводжувалися розломами з виливами лав. Найбільші виливи були в Ємені. Таму більша частина Єменських гір вкрита лавовими полями. Тут і найбільші висоти до 3700м. на пд.-зх Оманські гори до 3000м. внутрішні частини Аравії – це високе плато з пустинями. Найвищий із них Неджд з висотами 1500м. Північніше є пустиня Великий Нефуд – дюни до 100м. Сирійська пустиня – столове плато. На пд. Аравії знаходиться одна з найбільших пустинь світу - Руб-ель-Халі і вона знижується із зх. на сх. від 500 до 100м. Висоти дюн до 150м. Сухі русла. Клімат континентально-тропічний. В липні t-ри +25+30 і більше. Максимум +50+55. У внутрішніх районах вологість повітря падає до 10%. В січні t-ри +10+15 на пн. і на пд. +20+25. Опади мізерні до 100мм. лише в горах Ємену до 750мм. і Оману 500мм. Постійних рік не має. 95% - напівпустині і пустині. Рослинність ксерофітна. Можуть появлятися ефемери після дощів. Багата рослинність в оазисах. В горах Ємену на висотах 1000-2000м є колючі ліси: акація, фікуси. Окремою областю виділяється територія Леванту – це азіатське Середземномор’я. переважають на зх. середземноморські ландшафти, оточені на сх. пустинями. На кристалічному фундаменті крейдові і палеогенові відклади. Дуже багато складок. Є розломи. Вздовж узбережжя рівнина. Східніше – гори Лівану висотою понад 3000м. На сх. вони обриваються грабенами. На сх. грабен зайнятий озерами. Найбільше – Мертве море. Клімат середземноморський. Опади зменшуються з пн. на пд. і з зх. на сх. Найбільше опадів у Лівані – понад 1000мм. До Мертвого моря зменшуються до 200мм. В січні t-ри на узбережжі +13, в горах +5. В липні і серпні на узбережжі +27, біля Мертвого моря +30, інколи +50. На узбережжях бризи. Більша частина території безстічна. Найбільша ріка Йордан яка протікає у грабені. Середземноморська рослинність. Ліси переважають у Лівані на висоті 2000м. Вище 2000м – луки. В горах є маквіс. У напрямку на сх. і пд. рослинність стає більш ксерофітна.
Пд.Азія.
Включає 5 фізико-географічних країн: Гімалаї, Індо-Гангську низовину, Індокитай, Індостан, Малайський архіпелаг і Філіппінські о-ви. 17) Гімалаї – найвища на Землі гірська система. Віокремлює плоскогір’я Тібет від Індо-Гангської низовини. Тягнеться на 2500км. знаходиться між поперечними долинами Інду на зх. і Брахмапутри на сх. ширина Гімалаїв 250-300км. площа 650 тис. км. кв. В тектонічному відношенні вони виникли у геосинкліналі басейну Тетіс під час Альпійського гороутворення. Найбільш сильне складкоутворення було наприкінці палеогену. На початку антропогену відбувся новий поштовх який зумовив сучасний висотний стан. Виділяються такі частини: Передгімалаї (висоти до 1000м) нависають над Індо-Гангською низовиною; Малі Гімалаї (шириною до 100км, висота до 4000м.); за Малими Гімалаями - міжгірні улоговини; Великі Гімалаї (Високі) (шириною до 90 км і висотою 6000м і більше – 11 вершин з висотами більше 8000м.). За Високими Гімалаями хребет Ладакх (4000-4500м). Клімат на пн. – сухі континентальні маси. На пд. схилах – тропічні маси і мусонна циркуляція. Опади на пн. схилах 90-100мм., а пд. значно вологіші – 1000-3000мм. 85% - це літні мусонні опади. В січні t-ри на 2000м +6+7, в липні +18+19. В січні 0 на висоті 3000м., а у липні 0 на висоті 4000м. Багато льодовиків. Південь багатий на ріки. Живлення їх сніг, льоди, дощі, літні повені. Рослинність багата і різноманітна. Вертикальна поясність на пд. схилах: унизу смуга терраїв – болотисті джунглі; вище (до1000м) вічнозелені тропічні ліси; 1000-1200м субтропічні вічнозелені (лаври, сосни, магнолії); 2000-3000м – листопадні помірного поясу (дуб, клен, каштан); 3000-3500м – хвойні ліси(ялиця, ялина, сосна); понад 3500м – субальпійські і альпійські луки; вище – вічні сніги. З Тібетського боку на пн. схилах – напівпустині і пустині. 18) Індо-Гангська низовина розміщена між Індостаном і Гімалаями. Це одна з найбільших алювіальних долин Азії. Висоти до 100м, є до 250м. В основі докембрійська платформа. Це прогин. Утворилася в третинний період. Під час Альпійського горотворення була заповнена продуктами руйнування гір. На сх. є найбільша у світі дельта Гангу і Брахмапутри (Бенгалія – 80 тис. км.кв.). У підніжжі Гімалаїв рівнина Ассаль, у верхів’ї Інду – Пенджаб. У нижні і середні течії Інду – сухі низовини (пустиня Тар). Переважає мусонна циркуляція. Найбільше опадів на сх. Тут знаходиться і Чарапунджі. 80% випадає у літній період. Найвищі t-ри в травні до +29. Це вологий тропічний клімат. У сх. частині, у долині Гангу – заболочені ділянки з джунглів. Зх. частина (басейн ріки Інд) – сухіша. Арідний клімат. Опади 150-500мм. Є штучне зрошення. 19) Індостан. Докембрійська платформа. В основі гнейси, граніти, сланці зверху перекриті базальтовими породами вулканічного походження. Більша частина – це плато 400-1000м. розчленоване річковими долинами. Центр зайнятий плоскогір’ями висотою 700-800м. На зх.- Західні Гати до 1300м. Між цими Гатами і океаном – піщана низовина Малабарський берег. На сх. Індостану – Східні Гати до 1000м. Узбережжя називається Каремандельським берегом. Клімат субекваторіальний. Взимку переважають сухі і теплі маси із суші. В січні +24 (Мумбаї), на пд. +27+29. Улітку мусон з океану. Випадає до 90% опадів. Найбільше в Західних Гатах – понад 2000мм. У внутрішніх районах 500-1000мм. Улітку t-ри +28+33, можливі і +40. Головний вододіл проходить по Західних Гатах. Рослинність – це саванові паркові ліси та типова савана. Під час зимової посухи дерева скидають листя. На Малабарському березі і Західних Гатах ростуть вологі тропічні ліси. До пд.-сх. частини Індостану прилягає острів Шрі-Ланка. Це продовження півдня Індостану. В центрі гори (20%) оточені низовинами. Висоти у горах до 2100м. на пд.-зх. екваторіальний клімат, решта – субекваторіальний. Температурний режим більш-менш стабільний протягом року +26+30. На пд.-зх. опади 4000-5000мм. Вологі екваторіальні ліси. На решті території – савани з опадами до 1900мм. 20) Індокитай має почленовану берегову лінію, складну структуру і різноманітний рельєф. Пн. доходить майже до пн. тропіка. На пн. кристалічний масив оточений мезозойськими складчастими спорудами. Є також палеогенові і неогенові структури. У неогені і антропогені Індокитай зазнав підняття. Для Індокитаю характерне меридіальне простягання хребтів між якими на пн. розташовані нагір’я, а на пд. алювіальні низовини. На зх. півострова система Аранальських гір які продовжуються на Андаманські о-ви. Східніше алювіальна низовина ріки Іраваді. На пн. Шанське нагір’я висотою 2000-2500м. Вздовж сх. узбережжя тягнеться Аннамський хребет висотою 2000м. На зх. від нього - низовини (Камбоджійська, Меннамська). На більшій частині переважає клімат екваторіальних мусонів, лише пд. Малакки має екваторіальний. На пн. частину вторгаються холодні материкові маси. Південніше 15град. t-ри перевищують +21. На пд. t-ри більше +28+29. Опади на зх. до 3000мм, на сх. 1500-2000мм. У внутрішніх низовинах і нагір’ях менше 1000мм. Ріки Індокитаю численні, мусонного режиму. Беруть витоки в Гімалаях і Східнотібетських горах. Індокитай дуже багатий на флору. 50% - ліси. На узбережжях – мангрова рослинність. На рівнинах і гірських схилах до 750м. – багатоярусні вологі тропічні ліси, вічнозелені (червоне дерево, бамбуки, пальми). Пн. і внутрішні райони з листопадними лісами. Зустрічаються савани. В середньогірних місцевостях породи субтропічних і помірних поясів (дуб, каштан, магнолія, лавр). Вище – хвойні дерева, ще вище – соснові види. 21)Малайський архіпелаг і Філіппінські о-ви. Виділяють 2 фізико-географічні області. а) Малайський архіпелаг – це область з найбільшим у світі скупченням о-вів до яких належать: Великі Зондські (Суматра, Ява, Калімантан, Сулавесі), Малі Зондські (Балі, Флорес, Тімор, Сумбава), Молуккські о-ви і острів Серра. Площа 2 млн. км. кв. Розміщена між 6 град. пн. і 10 град. пд. широти. Тут сходяться два геосинклінальні пояси: Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський. Інтенсивна вулканічна діяльність, висока сейсмічність. О-ви материкового походження, роз’єднані глибоководними океанічними западинами. Багато о-вів вулканічного і коралового походження. Рельєф переважно гірський. Найбільші о-ви Суматра (435 тис. км. кв.). Зх. гірський, сх. низовинний. О. Ява (136 вулканів, 28 діючих). Між Суматрою і Явою є вулкан Кракатау. О. Сулавесі лопатевого вигляду (тому що тут сходяться 2 геосинклінальні області). О. Калімантан (734 тис. км. кв.). Клімат екваторіальний, морський. Висока вологість (до 80%) і стабільні протягом року t-ри +25+27. Опади 2000-3000мм. найбільше опадів на зх., місцями майже до 7000мм. Річкова мережа дуже розвинена. Рослинність надзвичайно багата. Велика кількість видів, особливо ендемічних. Переважають вологі екваторіальні ліси. Вздовж берегів мангрова рослинність. Внизу вологі тропічні ліси (до1500м); вище субтропічна і помірна рослинність, вічнозелена(з1500до 3000м.); з 3000м – низькорослий ліс і чагарники. б) Філіппінські о-ви. Понад 1700 о-вів. Найбільші: Лусон, Мінданао. Площа 300 тис. км. кв. Неогенова геосинкліналь із горизонтальним і вертикальним розчленуванням. 75% - гори. На Лусоні до 2000м. Є багато вулканів. Часті землетруси. Взимку панують вологі тропічні пасати, влітку екваторіальні маси. Протягом року волога погода 2000-4000мм. Стабільні t-ри +25+27. Але часті тайфуни. Збереглось багато лісів (70%). Вздовж узбережжя мангрові зарості. Вище – пальмові гаї. Ще вище – вологі тропічні ліси. Понад 1000м. – широколистяні і хвойні. Вище 1200м - зарості чагарників.
