Алгоритм самопідготовки студента

№	Інформаційний блок	Питання
1.	Загальна гістологія.	1. Дайте визначення поняття «загальна гістологія», назвіть її задачі. 2. Охарактеризуйте поняття «тканина», назвіть види тканин.
2.	Епітеліальні тканини.	1. Дайте визначення поняття «епітеліальні тканини». 2. У альбомі вивчіть схему «Епітелій». 3. Назвіть види епітеліальних тканин. 4. Охарактеризуйте особливості мікроскопічної будови та функцій різних видів епітеліальних тканин. 5. Поясніть процес ембріогенеза епітеліальних тканин.
3.	Одношаровий епітелій.	1. Дайте морфофункціональну характеристику одношарового епітелію. 2. Назвіть локалізацію одношарового епітелію. 3. Поясніть гістофізіологію одношарового епітелію.

Теоретичні питання

 

1. Тканини.

Тканина - це сформована в процесі філогенезу система організму, що складається з клітин та неклітинних структур, об'єднаних спільністю походження, будови і функцій.

Елементами тканини як складної системи є клітини та неклітинні структури. Тканини є основою для побудови органів. Клітини зумовлюють основні властивості тка­нини, а їх руйнування призводить до деструкції системи, робить тканину нежиттєздатною. Крім клітин, у тканинах розрізняють неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласту), синцитій (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин), постклітинні структури (еритроцити, тромбоцити, рогові лусочки епідермісу), міжклітинна речовина (основна речовина та волокна - колагенові, еластичні, ретикулярні). Усі неклітинні структури є похідними клітин. Клітини у тканинній системі взаємодіють між собою і з міжклітинною речовиною, що забезпечує функціонування тка­нини як єдиної системи.

Класифікація тканин за морфофункціональним типом поділяє їх на 4 види: епітелій, тканини внутрішнього середовища, м'язова та нервова.

 

2. Ембріогенез тканин.

Розвиток тканин – гістогенез - проходить в ембріональному періоді онтогенезу після утворення зародкових листків (ектодерми, ентодерми та мезодерми). З клітинного матеріалу зародкових листків у процесі диференціації виникають тканини. В основі диференціації, тобто виникнення будь-яких відмінностей клітин (біохімічних, морфологічних), лежить процесс детермінації - визначення подальшого шляху розвитку клітин на генетичній основі внаслідок блокування окремих компонентів геному. Обмеження можливостей шляхів розвитку внаслідок детермінації - комітування. Воно здійснюється поступово. Клітини одного ембріонального зачатка, може бути джерелом розвитку кількох тканин, їх детермінація здійс­нюється у ході гістогенезу. Вона охоплює менші частини геному, ніж це було під час утворен­ня зачатків, тому відмінності між тканинами, що належать до одного типу, не такі значні, як між тканинами, що належать до різних типів.

Кожна тканина має або мала в ембріогенезі стовбурові клітини - найменш диференційовані і найменш комітовані клітини, які, можливо, детермінуються у за­родкових листках перед кінцем другої фази гаструляції. Стовбурові клітини утворюють популяцію, якій притаманні самопідтримання, диференціація в кіль­кох можливих напрямках і утво­рення через клітини-попередники функціонуючих зрілих клітин цієї тканини. Якщо одна із стовбурових клітин стає на шлях диференціації, то в результаті послідовного ряду комітуючих мітозів виникають спочатку напівстовбурові, а потім і диференційовані клітини із специфічною функцією. Вихід стовбурової клітини з популяції служить сигналом до поділу іншої стовбурової клітини за типом некомітуючого мітозу. В результаті загальне число стовбурових клітин відновлюється. У нормальних умовах воно залишається у певних межах сталим. Сукупність клітин, які послідовно утворюються від одного типу стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини, має назву диферону або гістогенетичного ряду. Тканини здебільшого мають кілька диферонів.

Спеціалізовані клітини поряд із виконанням специфічних функцій здатні до синтезу особливих речовин – кейлонів, які гальмують розмноження клітин-попередників та стовбурових. Коли з будь-якої причини кількість зрілих клітин зменшується (наприклад, після травми), гальмівна дія кейлонів послаблюється, посилюється мітотична активність клітин-попередників і число спеціалізованих клітин відновлюється.

Процес поновлення структури біологічного об'єкту після його руйнування – регенерація. Відповідно до рівня організації живого визначають клітинну, тканинну, органну регенерацію. Загальна гістологія вивчає регенерацію на тканинному рівні. Існують такі її види: фізіологічна - здійснюється постійно в здоровому організмі, та репаративна, що відбувається внаслідок пошкодження. У різних тканинах можливості регенерації різні і пов'язані вони з наявністю стовбурових клітин і клітин-попередників. У дорос­лої людини є тканини, де не лишається стовбурових клітин (наприклад, нервова) і тоді тканинна регенерація неможлива.

 

3. Морфофункціональні особливості епітелію.

Епітеліальна тканина (textus epithelialis). Епітелій є однією з філогенетично найстаріших тканин, які першими виникли на початку еволюції багатоклітинних організмів. Термін «епіте­лій» означає «покрив», тому що ця тканина лежить на межі з зовнішнім середовищем. Епітелій входить у склад майже всіх органів, зумовлюючи значною мірою специфіку їхньої будови та функцій. Із цієї тканини побудована також більшість залоз. За морфофункціональними особливостями епітеліальні тканини поділяються на 2 групи: покривний та залозистий.

Епітеліальна тканина виконує ряд важливих функцій в організмі людини і тварин. Наприклад, епітелій захищає тканини, що лежать під ним, від механічних, хімічних, інфекційних, світлових ушкоджень. Ця функція переважає в епітеліях шкіри, слизової оболонки ротової порожнини та деяких інших. Інша функція епітелію - обмін речовин - через цю тканину здійснюється всмоктування речовин та їх виділення назовні. Цю функцію виконує епітелій кишки, шлунка, шкіри, легень, нирок. Секреторну функцію виконує залозистий епітелій, з якого побудовані залози.

Ця тканина складається лише з епітеліоцитів та майже не містить міжклітинної речовини. Клітини поєднуються між собою різними типами контактів, утворюють суцільний пласт. Здатність формувати клітинні пласти епітелій зберігає як у тканинній культурі, так і в умовах патології, наприклад, при рості пухлин.

Пласт епітеліальних клітин завжди лежить на базальній мембрані. Остання на світлооптичному рівні є гомоген­ною пластинкою товщиною до 1 мкм. Під електронним мікроскопом у ній виявлена тривимірна сітка тяжів діаметром 3 - 4 нм, які складаються з 5 компонентів: колагену IV типу, гепаринсульфат-протеоглікану, ентактину, ламініну, фібронектину. Базальна мембрана відмежовує епітелій від пухкої сполучної тканини, яка завжди лежить під ним, не дає епітелію вростати в сполучну тканину і виконує бар'єрну функцію. Вона також забезпечує адгезивні властивості обох тканин. Крім того, вона має значення для живлення епітелію, який не містить судин, і саме через базальну мембрану здійснюється його трофіка за рахунок судин пухкої сполучної тканини.

Завдяки своєму положенню на межі між тканинами тіла і зовнішнім середовищем епітеліальні клітини або пласт в цілому мають таку характерну ознаку будови, як полярна диференціація - наявність у клітині двох полюсів - апікального, оберненого до зовнішнього середовища, та базального, що лежить на базальній мембрані. Апікальний та базальний полюси мають різні морфологічні ознаки. Базальна частина клітини містить ядро та мітохондрії, які утворюють базальну смугастість. Плазмолема базальної частини може мати глибокі інвагінації, апікальної частини - мікроворсинки, щіточкову облямівку, війки.

Епітеліальна тканина має високу здатність до регенерації - як фізіологічної та репаративної. Це зумовлено й межовим положенням, безпосереднім контактом із зовнішнім середо­вищем: саме епітелій є першим бар'єром організму для шкідливих агентів. Регенерація епітелію здійснюється за рахунок наявності стовбурових клітин, різних для кожного виду епітелію.

 

4. Класифікація епітеліальних тканин.

Існує 2 класифікації епітелію: філогенетична (генетична) і морфофункціональна. Філогенетична класифікація базується на походженні різних видів епітелію з різних зародкових листків. Згідно нього розрізняють епітелій таких типів: шкірний - походить з ектодерми; за будовою - багатошаровий або псевдобагатошаровий; функція його захисна; локалізація - шкіра, ротова порожнина, стравохід, рогівка ока, піхва, анус; кишковий - походить з ентодерми; за будовою - одношаровий призматичний; функція - всмоктування; локалізація - шлунок, тонка і товста кишка; нирковий - походить з мезодерми; за будовою — од­ношаровий; функція - реабсорбція речовин з первинної сечі у кров, локалізація - ниркові канальці; целомічний - походить з мезодерми; за будовою - одношаровий плоский; функція - розмежувальна; локалізація - серозні оболонки; епендимогліальний - походить з нервової трубки; за будовою - одношаровий; локалізація - вистелення порожнин мозку; ангіодермальний - походить з мезенхіми і не є власне епітелієм; за будовою - одношаровий плоский; утворює вистелення кровоносних та лімфатичних судин і серця, має назву ендотелій.

Морфофункціональна класіфікація. В основі її покладені особливості будови і функції різних видів епітелію. Згідно з цією класифікацією епітеліальні тканини поділяють на одношарові та багатошарові за ознакою відношення до базальної мембрани. В одношаровому епітелії всі клітини лежать на ба­зальній мембрані, а в багатошаровому з нею мають безпосередній зв'язок лише клітини одного нижнього шару, а всі інші утворюють шари над ним і з базальною мембраною не зв'язані.

Одношарові епітелії поділяють на однорядні та багаторядні. Усі клітини однорядного (ізоморфного) епітелію мають однакову форму, їх лежать на одному рівні, утворюючи один ряд. За формою клітин такий епітелій поділяють на призматичний, кубічний, плоский. Багаторядний (анізоморфний) епітелій містить клітини різних форм, їх ядра лежать на різних рівнях і утворюють кілька рядів. Цей епітелій ще має назву псевдобагатошаровий, то­му що нагадує багатошаровий, але всі його клітини мають зв'язок із базальною мембраною, тобто утворюють один шар. Багатоша­ровий епітелій поділяється на багатошаровий плоский зроговілий, багатошаровий плоский незроговілий та перехідний.

 

5. Будова одношарового епітелію.

Одношаровий епітелій включає 3 різновиди: плоский, кубічний та призматичний.

Одношаровий плоский епітелій (мезотелій) - тон­кий суцільний пласт клітин полігональної форми з нерівними, хвилястими краями (межі клітин добре окреслені після імпрегнації сріблом). Частина клітин має 2 - 3 ядра, на їх поверхні видно мікроворсинки. Вони розташовані на базальній мембрані, яка відмежовує їх від сполучної тканини з кровоносними судинами. Мезотелій утворює вистелення очеревини, плеври та перикарда. Через нього здійснюється обмін між рідиною, що заповнює вторинну порожнину тіла, і кров'ю (лімфою), у зв'язку з чим клітини його мають здатність до піноцитозу.

Одношаровий кубічний епітелій вистеляє канальці нирок, вивідні протоки багатьох залоз, дрібні бронхи легень. Клітини цього епітелію мають однакові розміри за висотою та шириною. У різних органах особливості їх різні – кількість та розташування органел, наявність окремих секреторних клітин, щіткова облямівка та війки на апікальній поверхні, інвагінації плазмолеми – на базальній.

Одношаровий циліндричний (призматичний) епітелій вистеляє внутрішню поверхню більшості порожнистих органів: тонкої і товстої кишки, жовчного міхура, вивідні протоки печінки та підшлункової залози, деякі канальці нирок, порожнину матки та яйцеводів. Розрізняють такі ви­ди цього епітелію: каймистий - у кишці, жовчному міхурі, його клітини містять всмоктувальну облямівку; миготливий - у матці та яйцеводах, клітини мають миготливі війки, які сприяють просуванню яйцеклітини; залозистий - у шлунку, ці клітини здатні продукувати слизоподібний секрет і мають назву гландулоцитів. Також різні типи секреторних клітин і у інших органах.

Одношаровий багаторядний (псевдобагатошаровий) миготливий (війчастий) епітелій вистеляє порожнини, у яких спостерігається переміщення слизу та часток по її поверхні у визначеному напрямку - повітроносні шля­хи та деякі відділи статевої сис­теми. У ньому розрізняють такі основні види клітин: миготливі (війчасті), вставні (короткі та довгі), слизові (келихоподібні) клітини, а також ендокринні. Всі вони лежать на базальній мембрані, через різні рівні розташування ядер складає враження багаторядності. Війчасті мають форму клина, оберненого широкою частиною до поверхні епітелію, на цій поверхні клітини містять війки, вузька частина клітини прикріплюється до базальної мембрани. Вставні клітини також мають форму клина, але розташовані так, що широ­кою частиною лежать на базаль­ній мембрані, а вузькою вклинюються між війчастими клітинами, не досягаючи поверхні епітелію, яка, таким чином, уся вкрита війками. Серед вставних клітин є стов­бурові клітини, з яких шляхом диференціації утворюються війчасті та слизові клітини. Рухи війок та слиз, який продукують слизові клітини, сприяють видаленню частинок пилу з повітроносних шляхів. Ендокринні клітини продукують біологічно активні речовини - гормони, за допомогою яких здійснюється місцева регуляція дихальної системи.