Роль та значення спеціальних економічних зон

Теорія розміщення виробництва Тюнена

Становлення теорії розміщення (локалізації) прийнято пов'язувати з ім'ям німецького економіста Й.Тюнена. Головним змістом його наукових праць було виявлення закономірностей розміщення сільськогосподарського виробництва.

У своїх дослідженнях Й.Тюнен припускав наявність економічно ізольованої від решти світу держави, в межах якої є центральне місто, що є єдиним ринком збуту сільськогосподарській продукції і одночасно джерелом забезпечення промисловими товарами. Ціна кожного продукту в будь-якій точці простору відрізняється від його ціни в місті на величину транспортних витрат, які при­ймаються прямо пропорційними вазі вантажу і дальності перевезення. Критерій оптимізації розміщення в роботах Й.Тюнена — мінімізація транспортних витрат.

В основі теорії лежить те, що основний вплив на РПС мать так звані міста-ринки,пов’язані із збутом сільськогосподарської продукції сільськогосподарської спеціалізації прилеглих територій.

Й.Тюнен довів, що оптимальна схема розміщення сільськогосподарського виробництва (в рамках зроблених ним припущень) — це система концентричних кругів (поясів) різного діаметру навколо центрального міста, що розділяють зони розміщення різних видів сільськогосподарської діяльності.

Чим вище врожайність (продуктивність), тим ближче до міста повинне розміщуватися відповідне виробництво, і чим дорожче той або інший продукт на одиницю ваги, тим далі від міста доцільне його розміщення. В результаті інтенсивність господарювання знижується у міру відддалення від міста.

Й.Тюнен виділяв шість поясів (кілець) розміщення сільськогосподарської діяльності:

-перша зона-овочеві культури і молочне тваринництво;

-друга зона-лісове господарство;

-третя зона-зернові культури;

-четверта зона-кормові культури;

-п’ята зона-інше рослинництво;

-шоста хона-м’ясне тваринництво.

В центрі всіх кіл знаходиться місто-ринок.

Ясно, що за інших умов конкретний склад поясів може бути іншим, проте принцип їх чергування зберігається.

Наслідки глобалізації.

Сучасний політичний стан міжнародного середовища визначається процесами глобалізації. Хоча у дослідників немає єдиного визначення цього явища і однозначної оцінки його наслідків.У літературі домінує наступне визначення даного явища:

Глобалізація – процес інтенсифікації процесу інтеграції, наслідком якого є зростаючий взаємозв’язок країн, в результаті збільшення обсягів міжнародної торгівлі і розширення її сфери.

Економічна інтеграція – процес зближення, об’єднання взаємопроникних економік, які приймають відповідні організаційно-правові форми. Економ. Інтеграція може відбуватись на рівні:

-держав

-регіонів

-підприємств

Наслідки глобалізації дуже суперечливі. Ось деякі з них:

· протиріччя між універсалізацією (гомогенізацією) суспільного життя і прагненням народів зберегти свою самобутність. Утвердження єдиних ринкових моделей, демократичних інститутів та цінностей поширюється на культуру і стиль життя. Люди споживають одні і ті самі товари та інформацію. Наприклад, відомо, що три четвертих фільмів, які дивляться у різних країнах світу у кінотеатрах та на відеокасетах - американського виробництва. Символом гомогенізації культури став "Макдональдс", який має філії більше, ніж у ста країнах. Не всі згідні з подібною культурною експансією Заходу. Тому багато народів, в цілому прийнявши ринкову модель, намагаються зберегти свою самобутність і культурну ідентичність;

· геоекономічне розмежування світу: поглиблення розриву за техніко-економічними показниками і рівнем життя Півночі (розвинуті країни) і Півдня (країни "периферії")- Про поляризацію світового співтовариства говорять такі цифри: у середині 90-х років XX ст. 80% світового ВВП присвоювалося двадцятьма чотирма країнами, в яких проживало 14,5% населення. Якщо багато країн Заходу орієнтуються на дохід в три тисячі доларів у рік на душу населення, то в іншій частині світу цей дохід не перевищує дев'ятсот п'ятдесяти доларів. Нерівність, яка ділить світ, проявляється і у сфері освіти, наприклад, 78% населення Ефіопії, Танзанії, Бангладеш, Конго неграмотні або напівграмотні. Для деяких дослідників і політиків країн, що розвиваються, подібна маргіналізація "периферії" світової системи є безпосереднім наслідком глобалізації. З їх боку звучать протести подібної моделі міжнародних економічних зв'язків і передбачення конфлікту між "бідним" Півднем і "багатою" Північчю. Хоча з такою радикальною оцінкою глобалізації згідні далеко не всі, необхідно визнати, що подібна економічна поляризація небезпечна міжнародною нестабільністю і можливими вибухами націоналізму;

· складовою частиною глобалізації є міграція, яка має суперечливі наслідки як для "приймаючих", так і для країн, що "віддають". Західний капітал буває зацікавлений у притоці двох груп іммігрантів: високопрофесійних спеціалістів та низькокваліфікованої дешевої робочої сили. Країни, що "віддають", таким чином вирішують проблему зниження безробіття, але в той же час їх економіка і наука страждають від втрати інтелектуальної еліти. Але й "приймаючі" країни стикаються з немалими проблемами. Міграційні процеси трансформують соціальну структуру цих суспільств, створюючи нові етнічні общини, породжують нові дискусії про громадянські права етнічних меншин і про культурну ідентичність народу. В деяких країнах серйозною проблемою став ріст антиміграційних виступів, що нерідко мають під собою расове забарвлення, загострення протиріч між різними етнічними діаспорами. Це змушує уряди багатьох країн зробити більш жорстким імміграційний контроль, що суперечить логіці глобалізації, яка передбачає не тільки вільне пересування капіталів і товарів, але й робочої сили;

· посилення взаємозалежності у світі йде паралельно з процесами регіоналізації міжнародного простору і дезинтеграції окремих територій. Процеси регіональної господарської і політичної інтеграції спостерігаються не тільки у Європі, але й у Латинській і Північній Америці (Андська угода, Північноамериканська зона вільної торгівлі - MERCOSUR), в Азії і Африці. В той же час спостерігається фрагментація деяких регіонів світу: пострадянського простору, Югославії тощо. На думку С.Хантінгтона, дезинтеграція сучасного світового простору здійснюється не стільки за економічними, скільки за цивілізаційними кордонами. Мова йде про виділення різних культурних суперрегіонів (ісламського, християнського тощо), між якими, згідно з позицією ученого, і спостерігаються головні конфлікти сучасності;

· посилення неконтрольованих процесів у міжнародній сфері, що пов'язано з фрагментацією світу, ростом релігійного фундаменталізму та націоналізму, поширенням зброї масового знищення і звичайного озброєння, формуванням центрів міжнародного тероризму й організованої злочинності. Ці процеси стали "другою стороною медалі" процесу глобалізації;

· одним з наслідків сучасних глобальних змін стало формування асиметричної багатополярності. Це свого роду перехідний етап від однополярної моделі з домінуванням США до нового перерозподілу влади і можливому формуванню нових центрів сили і стратегічних союзів, покликаних стримувати цю державу. До традиційного суперництва у трикутнику США - Західна Європа - Японія приєднується суперництво з Китаєм, Індією та Росією, які намагаються утвердити свій вплив в окремих регіонах.

Роль та значення спеціальних економічних зон

Спеціальні економічні зони у країнах з перехідною економікою мають

сприяти швидшому становленню ринкових механізмів в окремих регіонах.

Спеціа́льна економі́чна зо́на (СЕЗ) — територія, в межах якої відповідним законом України встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії законодавства України.

На користь їх висуваються такі міркування:

1. спеціальна зона виступає як модель для цілої країни;

2. в процесі експеременту можна легко виправити помилки,

перш ніж вони завдали збитків на рівні всієї країни;

3. в них швидше можуть бути запроваджені і введені в дію закони, що

відповідають ринковим вимогам;

4. опір супротивників радикальних реформ можна ефективніше подолати на

обмеженій території;

5. інвестори, які бажають розпочати господарську діяльність, але знають

про ризик на рівні країни, отримують можливість спробувати в більш

керованій ситуації;

Водночас, проти створення СЕЗ висуваються міркування, а саме:

- рівні інвестиційні умови для всієї країни є альтернативою СЕЗ;

- заснування СЕЗ тягне за собою значні витрати на створення різних

органів і розвиток інфраструктури;

- не гарантовані сподівання на успіх в діяльності СЕЗ і мала

довіра до них;

Залучення іноземних інвестицій та створення СЕЗ повинно бути підпорядковано інтересам держави, і здійснюватися згідно загальнодержавних економічних програм (приватизації, структурної перебудови народного господарства, реформи національної грошової системи). Вплив тут взаємний, і від єдності, і оптимальності заходів, закладених в кожній із них, залежить кінцевий результат загальногосподарських перетворень.

Компонентом загальної програми повинна бути детальна розробка й обгрунтування основних каналів, форм і сфер заохочення іноземних інвестицій. Для цього формуються списки галузей народного господарства, пріоритетних з погляду державних інтересів, які вимагають дозволу при вкладенні в них іноземного капіталу, а також заборонених для нього вкладення.

Ідея створення СЕЗ на території України виникла як ініціатива органів місцевого самоврядування і зацікавлених господарських організацій, а не як цілеспрямована стратегія з боку центральних органів влади. Це дає підставу для оптимістичних прогнозів можливого сценарію зонування в країні, так як він базується на інтересах тих структур, які не тількі своєчасно оцінили перспективність механізму спеціальних зон, але й будуть надалі здійснювати все необхідне для їх створення.