Значення професійної інтеракції у формуванні професійної компетентності соціальних працівників

 

 

Говорячи про професійну модель діяльності та особистості соціального спрацівника уявляється доречним зосередити більше уваги на такій важливій складовій його компетентності як професійна інтеракція. Такий підхід пояснюється тим, що специфіка соціальної роботи як діяльності, побудованої на суб'єкт-суб'єктних взаєминах, вимагає від спеціаліста наявності грунтовних теоретичних знань стосовно особливостей та проблематики партнера по спілкуванню (клієнта чи групи), практичних навичок по налагодженню взаємодії з ним, інформації та методів, що регулюють взаємні впливи в процесі надання допомоги, вміння

спонукати клієнтів до наснаження і самостійного вирішення проблем у майбутньому. Ось чому питання професійної інтеракції в соціальній роботі виступає доволі значимою теоретичною та пратичною проблемою, грунтовна розробка та успішне засвоєння якої великою мірою зумовлюватиме дієвість надання соціальних послуг і допомоги, а, отже, свідчитиме про належний рівень професійної компетенції працівниа.

 

Одразу зазначимо, що на наш погляд, однією із найбільш грунтовних доробок стосовно професійної інтерації в соціальній роботі, є дисертаційне дослідження Т.І.Сили, в якому теоретично та емпірично було вивчено особливості професійної взаємодії в зазначеному виді діяльності. Тому в даному параграфі ми опиратимемось, в основному, на результати науково-пошукової діяльності цього науковця, а також на матеріали проведених спільно з цим автором дослідження.

 

Професійна взаємодія у групі професій «людина-людина, людські спільноти, соціальні системи» розглядається переважною більшістю дослідників [98, с.67] з позицій «професійної /психологічної /комунікативної/ міжособистісної компетентності працівника; рівня розвитку його комунікативних умінь, психологічної готовності фахівця до комунікативної діяльності, особливостей організації процесу комунікації».

 

Соціальна робота – це професійна діяльність, практика якої, у сучасному розумінні, розглядається як комунікативна взаємодія соціального працівника і клієнта, змістовною стороною якої виступає їх спільна діяльність. Отже, інтеракцію в системі ―соціальний працівник - клієнт‖ можна розглядати, в першу чергу, в аспекті професійної діяльності соціального працівника. Саме його впливи мають ініціювати самоактивність клієнта та спрямовувати процес взаємодії у потрібному напрямку.

 

Також слід враховувати той факт, що реалізація цілей соціальної роботи можлива тільки за умови врахування індивідуальних потреб та особистісних характеристик клієнта соціальної роботи. Тобто з самого початку він має сприйматись соціальним працівником як активний, дієздатний, спроможний суб'єкт, а значить, відносини між ними будуються за принципом суб'єкт-суб'єктності. В цьому аспектнеабияка роль відводиться структурі професійних уявлень, які можуть виступати як механізми формування образів професії. Причому, ці образи включають уявлення про суб'єкт професійної діяльності, в тому числі ціннісно-мотиваційний компонент, професійно важливі якості, вимоги до особистості в

 

конкретній професії. З іншого боку, образ професії містить уявлення про зміст діяльності, а отже, про її об'єкт, цілі, засоби, форми конкретних дій.

 

Крім того, професійні уявлення фахівців можуть виконувати ряд важливих функцій інструментів пізнання, а отже опису, класифікації та розуміння феноменів, що характеризують даний вид діяльності. Вони сприяють адаптації особистості в професії, розширюють можливості самої професійної діяльності. Важливою функцією професійних уявлень є самовираження, що забезпечує укріплення ―Я-концепції‖ та захист власного ―Я‖ від критики зі сторони нефахівців.

 

Велике значення має і характер суб'єкт-суб'єктних стосунків між фахівцем та клієнтом. Теоретичний аналіз літератури засвідчує, що успіх у досягненні цілей соціальної роботи великою мірою зумовлюється рівнем встановленого між партнерами взаєморозуміння, атмосфери довір'я, визнанням цінності та повагою до особистості клієнта, а також умінням холістичного бачення проблеми. Саме у діалогічному підході інтеракція характеризується: рівноцінністю психологічних позицій соціальних суб'єктів незалежно від соціального статусу; рівноцінним визнанням активної ролі іншої людини; психологічною підтримкою один одного. Означені позиції є близькими і до гуманістичних соціально-психологічних уявлень, на яих базуються цінності та принципи соціальної роботи.

 

Таким чином, стосовно соціальної роботи, то ми підтримуємо наступне визначення професійної інтеракції, запропоноване Т.І. Силою: «Заснований на професійних знаннях, вміннях та цінностях процес комунікативної суб’єкт-суб’єктної взаємодії між соціальним працівником і клієнтом, в результаті якого створюються умови для позитивних змін у соціальній ситуації клієнта, наснаження та спонукання до активних дій по вирішенню клієнтом своїх проблем, тобто створюються умови його ресоціалізації» [98, с.109].

 

Вважаємо, що поняття професійної взаємодії в соціальній роботі досить вдало висвітлює суть даного виду діяльності, його цілей та засобів їх досягнення. Зазначимо також, що соціально-психологічне забезпечення професійної взаємодії в соціальній роботі зумовлюється і особливостями об’єктів і суб’єктів соціальної роботи, і характером розвитку їх «стосунків», і впливом зовнішніх соціальних, економічних та психологічних чинників, котрі визначають розвиток життєвих ситуацій та проблем людей тощо. А тому можна стверджувати, що вивчення особливостей професійної інтеракції, дозволить фахівцям соціальної сфери дієво вирішувати поставлені завдання стосовно поліпшення життєвої ситуації клієнтів, досягнення позитивних змін та налагодження оптимальних стосунків з усіма учасниками процесу соціальної роботи.

Таким чином, значення ктегорії професійної інтеракції для соціальних працівників полягає у наступному.

 

Оскільки соціально-психологічні особливості інтеракції опосередковуються змістом конкретної діяльності, з приводу якої взаємодія відбувається, професійна інтеракція між соціальним працівником та клієнтом розглядається як важливий засіб адаптації, направленої соціалізації або ресоціалізації осіб, що опинилися у скрутній життєвій ситуації. Інтеракція розглядається як системоутворючий компонент спільної діяльності людей, комунікативна взаємодія, взаємозалежний обмін дієвпливами.

 

До соціально-психологічних особливостей професійної інтеракції соціальних працівників, можна віднести.

 

- Соціалізаційна функція виступає провідною функцією професійної інтеракції у соціальній роботі. Завдяки інтеракції соціальний працівник отримує можливість здійснювати формуючі впливи на клієнта з метою його адаптації та ресоціалізації. Решта функцій (контактна, інформаційна, спонукальна та ін.) є інструментальними по відношенню до соціалізаційної.

 

- Важливою особливістю професійної інтеракції у соціальній роботі є можливість її функціонування за неповної структури спільної діяльності, коли відсутня спільна мета, не існує можливості для досягнення спільного результату, а, інколи, відсутні і спільні дії. У такому випадку завдання соціального працівника як професіонала – підняти взаємодію з клієнтом на рівень предметно-направленої, цільової, для того, щоб уможливити спільну діяльність у діаді ―соціальний працівник-клієнт‖. За цієї умови створюються можливості для досягнення позитивних змін у соціальній ситуації клієнта, наснаження та спонукання до активних дій по вирішенню ним своїх проблем.

 

- Можливість досягнення зазначеної умови детермінується рівнем перцептивно-інтерактивної компетентності фахівця, його мотиваційних настанов та системою взаємних уявлень учасників професійної інтеракції у соціальній роботі. Специфічні ціннісні основи соціальної роботи як фаху на перший план висувають систему ціннісних уявлень.

 

- Структура професійної інтеракції в соціальній роботі є, принаймні, трьохкомпонентною. Когнітивна складова структурної моделі професійної інтеракції у соціальній роботі розкривається через систему професійних уявлень фахівців (професійні уявлення стосовно себе та клієнтів соціальної роботи) та систему уявлень клієнтів соціальної роботи (уявлення клієнтів щодо себе та соціальних працівників), а також через уявлення учасників про

ситуацію інтеракції (її суб'єктивний зміст). Афективно-мотиваційний компонент включає професійні ставлення, потреби, мотиви, цілі та перспективи інтеракції. Мотивація клієнтів соціальної роботи полягає в прагненні отримати послуги з підтримки та допомоги в подоланні складної життєвої ситуації, її покращанні. Мотивація соціальних працівників може зумовлюватися прагненням реалізації потреб у заробітку, підтримці нормального соціального існування, спілкуванні, загальній та творчій активності, соціальному статусі, самовираженні, самореалізації, альтруїстичними мотивами. Конативний (поведінковий) компонент професійної інтеракції у соціальній роботі детермінується перцептивно-інтерактивною компетентністю соціального працівника, рівнем володіння соціально-психологічними механізмами впливу, інструментами та техніками професійної інтеракції у соціальній роботі й виявляється у змісті виконуваних ним ролей та функцій.

 

Таким чином, в аспекті формування професійної компетентності соціальних працівників, вивчення особливостей та складових професійної інтеракції дозволить вибудувати більш адекватну модель відповідного фахівця, що зробить можливим належне виконання ним професійних обов'язків і функцій.