Особливості промислового перевороту у Франції

 

На початку ХVІІІ ст. Франція була однією із значних держав Західної Європи. Це була типова аграрна країна. Понад 9/10 населення займалися сільським господарством. Більша частина селян за викуп одержали свободу ще у ХV ст., але земля продовжувала залишатися власністю феодалів.

Основою селянських феодальних повинностей був грошовий оброк (ценз) і натуральний оброк. На користь церкви селяни платили “десятину”, державі – “двадцятину”. Дуже розоряв селян державний податок, а також непрямий податок на сіль (габель), 7 фунтів на рік на душу.

Особливістю володіння землею у Франції було право передачі цього володіння у спадок, а також право продажу землі із переходом до покупця усіх повинностей, пов'язаних із володінням купленої ділянки.

Експлуатація селян для феодалів полегшувалась тим, що феодал сам судив селянина. Таким чином, студент повинен усвідомити, що феодальна власність на землю, платежі та робота селян на сеньйора, державні податки й церковна десятина віднімали у селян більшу частину доходів, що лишало кошти для розширення виробництва й покращення обробки землі. Тим самим феодальні порядки перешкоджали розвитку капіталістичного фермерства (що виникло у північних районах країни), перешкоджали купівлі та продажу землі.

У другій половині ХVІІІ ст. у Франції назріли передумови буржуазної революції. Виробничі сили прийшли у суперечність із феодальними виробничими відносинами. У надрах феодального ладу зростав капіталістичний уклад.

Напередодні революції 1789-1794 рр. Франція за рівнем розвитку промисловості й торгівлі посідала друге місце у світі, відстаючи лише від Англії. У Франції були розвинуті шовкова, полотняна, бавовняна, прядильна, скляна, паперова, миловарна, шкіряна та інші галузі мануфактурного виробництва.

Виробництво розкошів (модних тканин, меблів, порцеляни, вин) на французьких мануфактурах не мало собі рівних у Європі. Головним чином у промисловості переважали дрібні централізовані мануфактури.

У другій половині ХVІІІ ст. у Франції розвивається металургійне та гірниче мануфактурне виробництво. З 1740 до 1790 р. виробництво заліза зросло з 26 тис. т. до 40 тис. т. У 1789 р. у Франції було 358 доменних печей. Однак феодальний лад перешкоджав розвитку промисловості. У мануфактурному виробництві Франції до революції була відсутня робоча сила – одна з найважливіших умов розвитку капіталістичної промисловості.

Французька буржуазія у другій половині ХVІІІ ст. все більше перетворювалася на панівний клас. Ідеологи французької буржуазії – Вольтер, Дідро, Гельвецій, Руссо фактично підготували буржуазію до того, щоб вона стала політично пануючим класом.

14 червня 1789 р. почалася Велика Французька буржуазна революція. У цій революції активну участь брало селянство, дрібна і середня буржуазія.

До політичної влади тимчасово прийшла буржуазія, але вона не змогла утримати її. У цьому була обмеженість цієї революції.

Позитивна сторона Великої Французької революції ХVІІІ ст. полягала у тому, що вона повністю покінчила із феодалізмом у селі, створила сприятливі умови для розвитку капіталізму в сільському господарстві. 3 червня 1793р. Конвент видав декрет, за яким землі дворян-емігрантів були поділені на дрібні ділянки й продані селянам у кредит на 10 років. Цей дикрет передбачав виділення селянській бідноті землі (близько 0,5 га на душу) з емігрантських володінь у тих місцях, де не було громадських земель. А законом 10 червня 1792 р. землі, відібрані у селян поміщиками, підлягали поверненню селянським общинам, яким надавалося право розподілу (общинних) земель за душовим принципом. Сотні тисяч французьких селян стали власниками невеличких ділянок землі.

Були ліквідовані (без відшкодування) всі феодальні права, повинності та побори. В результаті цих заходів у Франції створилося вільне селянське землеволодіння.

У першій половині ХІХ ст. у селянському господарстві Франції відбувається подальше інтенсивне роздроблення селянських земельних ділянок. Цей процес називався парцелюванням (від латинського слова “парцела” – частина).

Рівень розвитку сільського господарства у Франції у першій половині ХІХ ст. був не тільки нижчий від капіталістичного-фермерського англійського, але навіть і від феодально-прусського, австрійського та польського. У 60-х роках ХІХ ст. 74% усіх французьких землевласників мали по 2 га землі, а рента селянських господарств до 1 га.

Зростала земельна заборгованість селян банкам (іпотечна заборгованість). До середини ХІХ ст. така заборгованість склала 11 млрд. франків. Відбувається розшарування французького села яке сприяло виділенню заможних капіталістичних господарств, а з іншого боку зростала маса зубожілих селян, які або продавали свої землі і перетворювалися на найманих робітників, або на дрібних орендарів, що сплачували орендну плату грошима чи орендували за половину врожаю. Малоземельність селян спричиняла низькому рівню агротехніки та продуктивності праці в сільському господарстві.

Таким чином, аграрні відносини, що склалися у Франції, уповільнювали зростання зовнішнього ринку та створення пролетаріату. Це була одна з причин промислового перевороту у Франції. Особливість промислового перевороту у Франції полягала у тому, що він почався пізніше ніж в Англії, і затягнувся, тобто проходив низькими темпами. Хоча перші спроби введення машинного виробництва мали місце у ХVІІІ ст., справжній початок промислового перевороту можна віднести тільки до 1815-1830 рр., а його завершення відбулося у 50-60 рр. ХІХ ст.

Основна причина запізнення полягала в тому, що у Франції мануфактурна стадія розвитку капіталізму не супроводжувалася швидким затвердженням буржуазного державного ладу.

У Франції остаточне затвердження буржуазно-демократичного ладу зайняло майже століття, для його затвердження повинні були відбутися 3 буржуазні революції.

1. Суспільно-політичний устрій Франції не сприяв такою мірою, як в Англії, розвитку виробничих сил. На відміну від Англії, у Франції головну роль відігравали не промисловці, а банкіри, фінансові тузи, що спиралися на повну підтримку уряду.

4. Не сприяла індустріалізації Франції й її зовнішня політика. На відміну від Англії, Франція у ХІХ ст. постійно брала участь у затяжних війнах, намагаючись установити збройним шляхом своє володарювання на Європейському континенті.

5. Важкі наслідки для промисловості Франції мала континентальна блокада Англії Наполеоном І. Ця блокада мала за мету підірвати могутність Англії і створити сприятливі умови для французької промисловості. Однак ця політика заважала промисловому перевороту у Франції і призвела до кризового стану бавовняну і цукрову промисловості Франції, які працювали на привізній сировині, не дозволила металургійній перейти з древесного на кам’яне вугілля. На початку ХІХ ст. енергетична база французької промисловості нарахувала лише 15 парових машин, у той же час в Англії їх було вже 15 тис.

6. Негативну роль відіграла слабкість французької інженерної думки.

Таким чином, промисловий переворот у Франції відбувався у менш сприятливих економічних та політичних умовах.

Промисловий переворот розпочався у бавовняно-прядильній промисловості. Так, у середині 20-х років ХІХ ст. у французькій бавовняно-прядильній промисловості було зайнято 800 тис. робітників, а в той же час у металообробній – тільки 75 тис.

У 1815-1830 рр. у промисловості спостерігались технічні зміни, що полягали у застосуванні машин і нових технологічних процесів.

Особливо помітний цей процес у текстильній промисловості. А на бавовняно-прядильних підприємствах налічувалося 3,6 млн. верстаків.

Механізація суконних підприємств робила значні успіхи. Тут почали використовувати стригальну машину, яка заміняла 60 робітників.

У 20-ті роки в металургії збільшилась виплавка чавуну та виробництво заліза на мінеральному паливі. У 1819 р. лише 2 металургійніх заводи застосували кокс, в 1830 р. – 29 заводів. Середня продуктивність печей із мінеральним паливом (вугіллям, коксом) була у 3 рази вищою, ніж печей із древесним паливом. За десятиліття, з 1819 по 1830р. виплавка чавуну зросла більше, ніж у 3 рази, виробництво заліза подвоїлося.

У цей період покладено початок французькому машинобудуванню. Почалося будування парових машин для текстильної промисловості. Запроваджувалися машини в металообробну промисловість (у виробництві цвяхів і дроту та ін.).

Повільно проходило будівництво залізниць. У 1831 р. у Франції було 39 км. залізничного шляху, у наступні 5 років (1834-1850 рр.,) було побудовано 34 км. У 40-х роках залізничне будівництво прискорилося, у 1842 р. вже використовували 1931 км. залізничних шляхів.

У роки липневої монархії (1830-1848 рр.) промисловий переворот у Франції прискорився. В основних галузях промисловості перехід до машинної техніки набрав широких розмірів. Кількість механічних веретен за 1830-1847 рр. зросла у 4 рази.

Попит на машини прискорив розвиток французької металургійної та машинобудівної промисловості. Більшість доменних печей вже працювали на кам’яному вугіллі, понад чверть металургійних заводів стали застосовувати пудлінгування у процесі виплавки заліза, парові молоти та прокатні стани.

Виплавка чавуну та заліза у Франції збільшилася з 1832р. по 1846 р. у 2,65 рази, з 1830 р. по 1848 р. число парових машин у французькій промисловості зросло у 8 разів.

У 1833 –1834 рр. у Ельзасі з'явилися бавовняно-прядильні фабрики, оснащені десятками тисяч прядильних верстатів.

Удосконалюються ткацькі верстати і з 1830 р. вводиться механічний ткацький верстат. Широко розповсюджуються у 30-40-х роках парові ткацькі верстати.

Такі ж процеси відбуваються у бавовняній, шовковій промисловості Франції.

За розміром усієї промислової продукції в цілому Франція в середині ХІХ ст. посідала ще друге місце у світі, однак за своїм технічним рівнем та конкурентоспроможністю, за рівнем концентрації робочої сили французька промисловість відставала від розвинутих капіталістичних країн.

Завершення промислової революції у Франції відбулося тільки після третьої буржуазної революції 1848 року, коли до політичної влади остаточно приходить буржуазія.

Уряд Франції став більше приділяти уваги розвитку важкої промисловості, надаючи кредити для розвитку галузей групи А.

Тому 50-60-х рр. ХІХ ст. являють собою приклад швидкого зростання великих капіталістичних підприємств, переведення їх на рейки машинобудівного виробництва, тобто на основі механізації.

Швидкими темпами розвивалося виробництво засобів виробництва, яке в цей період випереджає виробництво предметів споживання.

З 1851 р. до 1869 р. виробництво чавуну зросло у 3 рази, виробництво сталі - у 8 разів. Видобуток кам’яного і бурого вугілля зріс у 3 рази. У 60-ті роки у процесі виплавки сталі використовували бесемерівський спосіб. Кількість парових машин зросла у 4 рази. Однак у цілому за своїм значенням важка промисловість все ж уступала легкій.

Властивими рисами французької промисловості цього періоду були посилення механізації та концентрації виробництва. Так, у бавовняному виробництві кількість прядилень з 1845 р. до 1868 р. скоротилася на 7 %, а кількість встановлених механічних верстатів збільшилася на 56 %. На окремих великих металургійних заводах було зайнято понад 10, 5 тис. чоловік.

Концентрація галузей залізничного транспорту привела до того, що в 1857 році майже всі залізничні лінії опинились у руках 6 великих акціонерних компаній.

Однак, не дивлячись на зростання числа великих підприємств, у Франції переважали малопотужні заводи і фабрики. У 60-х роках ХІХ ст. 60% французьких виробників працювали на дрібних підприємствах. У гірничій та хімічній промисловості в середньому на одного власника припадало близько 5 робітників, у металургійній близько 20 робочих. Ручне виробництво не тільки збереглося, але й продовжувало відігравати суттєву роль.

В епоху домонополістичного капіталізму Франція не змогла перетворитися з аграрної країни на індустріальну.

У 50-60-х рр. відбувається розширення кредиту. Операції французького банку зросли з 1851 р. до 1869 р. більше ніж у 5 разів. Французький банк мав монопольне право випуску банківських білетів із примусовим курсом по всій Франції.

У цей період французький капітал шукає сферу лихварської діяльності й за рубежем. Усе більш помітну роль відіграє вивіз капіталу за кордон, причому переважно у формі лихварських займів (позичок та кредитів).

На початок 30-х років ХІХ ст. економічне становище Франції у капіталістичному світі було досить складним.

З одного боку, вона була однією з найбільш розвинутих капіталістичних країн Західної Європи, з іншого – за темпами промислового розвитку вона відставала не тільки від Англії, але й від таких держав, як США та Німеччина.

4. Промисловий переворот у Німеччині

 

 

Розглядаючи економіку Німеччини ХVІІІ-ХІХ ст., студентам необхідно з’ясувати, що головною рисою, яка відрізняла її до ХІХ ст. була економічна та політична відсталість. У цій країні довше, ніж у інших країнах Західної Європи збереглося панування феодальних відносин, феодальна політична роздробленість, тобто була відсутня єдина держава. Німеччина тривалий час була розмежована на багато незалежних, великих і малих держав. У ХVІІІ ст. їх було декілька сотень, а в першій половині ХІХ ст. – декілька десятків.

У середині країни існували митні податки, які дуже гальмували розвиток торгівлі і промисловості. На початку ХІХст., коли перевозились товари з Дрездена до Магдебургу, доводилось сплачувати мито 166 разів. Велику роль у підготовці промислового перевороту у Німеччині відіграла часткова ліквідація економічної роздробленості шляхом створення Митного союзу. У 1818 р. у Прусії було видано митний закон, згідно з яким на всій території прусської держави знищувались митні застави, збирання акцизного та внутрішнього мита. У 1833 р. Прусся добилася організації митного союзу, куди ввійшло 18 держав північної Німеччини, територія яких досягла 7,7 млн. кв. м., населення – 25 млн. душ. Усі митні застави між цими державами підлягали ліквідації.

Утворення Митного союзу стало поворотним пунктом у розвитку Німеччини взагалі, в її економічному розвитку зокрема. Перед промисловістю об’єднаних держав відкрився великий внутрішній ринок, що сприяло розвиткові промислового перевороту.

Зростання мануфактурної промисловості, розвиток капіталізму в сільському господарстві, створення Митного союзу, посилення процесу початкового накопичення капіталу, можливість використання іноземної техніки прискорили початок промислового перевороту. Особливо суттєві зміни відбувалися у текстильній промисловості: з 1834-1838 р. в ній виникло близько 45 нових фабрик. У 30-40 р.р. створився великий центр бавовняної промисловості в Саксонії. У Пруссії наприкінці 30-40 р.р. було 150 бавовняно-прядильних фабрик, на яких у 1846 р. застосовувалось 170 тис. веретен.

У кінці 30-40 р.р. почався промисловий переворот у прядильному виробництві Сілезії. Число прядильних фабрик у цей час зросло від 4 до 132, а число веретен зросло до 2,9 тис. шт. У Сілезії було збудовано 8 нових бавовняних і прядильних фабрик, а число веретен досягло 35,5 тис. Тут розвиваються кам’яновугільна та металургійна промисловість. Дуже швидко розвивається промисловість у Рейнській області, особливо металургійна, бавовняна промисловість. У 1846 р. у Рейнсько-Вестфальському районі було 200 домен, але тільки 32 із них працювали на кам’яному вугіллі.

У 1840р. вартість продукції всієї обробної промисловості перевищила у 2,5 рази аналогічні показники 1800 р.

У 1837 р. німецька промисловість мала 419 парових двигунів загальною потужністю у 7,4 тис. к.с., 1846 р. – 1139 двигунів із потужністю у 21,7 тис. к.с.

Будуються перші залізниці. У 40-х роках під впливом Митного союзу масштаби залізничного будівництва зростають настільки, що за темпами приросту залізничної мережі вона випереджає в це десятиліття Францію та Англію. До 1847 р. капіталовкладення у залізничне будівництво перевищило 450 млн. марок, а довжина залізничних шляхів у 1848 р. сягнула майже 2,5 тис. км. У 1833 р. у Берліні було засновано завод локомотивів Борзига, а у 40-х р.р. виникли ще три заводи локомотивів: у Берліні, Хемніці та Касселі.

Але незважаючи на деяке пожвавлення промисловості Німеччина продовжувала залишатись сільськогосподарською країною, а в промисловості переважали дрібні підприємства.

Промисловий переворот розгорнувся по справжньому у 50-ті р. й особливо у 60-70 р.р. ХІХ ст.

Революція 1848 р. хоча і не ліквідувала остаточно феодальний режим, але в той же час сприяла створенню умов для капіталістичного розвитку Німеччини.

Промисловий переворот у цей період проходив високими темпами, стрімко.

Тільки за 10 років (1860-1870 р.р.) загальна потужність парових двигунів у Німеччині зросла майже в три рази (вона випередила Францію).

На відміну від французької промисловості, механізація якої залежала значною мірою від постачання англійських машин, німецька індустріалізація проходила на основі вітчизняного машинобудування. Німецька промисловість почала розвиватись небаченими для ХІХ ст. темпами. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. У 50-60-ті р.р. 19 ст. її продукція зросла більше ніж у 3 рази, в тому числі вугілля у 5 разів, чавуну у 7 разів, виробництво текстильної продукції у 5 разів.

У той же час німецька індустріалізація була ширша від англійської.

У 50-60 р. в Німеччині виникла хімічна промисловість. 1856 р. німецькі вчені віднайшли спосіб одержання фарбників із кам’яного вугілля, що стало базою для розвитку анілінової промисловості.

Швидко йшов процес концентрації німецької промисловості. Для того часу нові німецькі підприємства являли собою справжні гіганти, оснащені найновішими обладнанням.

У Німеччині швидко розвивається воєнна промисловість. Створюється воєнно-промислова база, куди увійшли заводи Круппа. Підприємства цієї галузі не тільки втілювали й відображали загальні тенденції та риси німецької промислової еволюції, але й ставали провідними підприємствами цієї країни.

У 50-60-ті рр.. ХІХ ст. спостерігається швидкий розвиток залізничного будівництва. За 1851-1870 рр. довжина залізничної мережі Німеччини збільшилася у 3 рази, число паровозів – у 8 разів, товарних вагонів – у 12 разів. Половина залізничних шляхів належало державі.

Широкі масштаби будівництва залізничних шляхів пояснюються наслідками митного об’єднання, розширенням її території, а також з воєнною метою.

Розвиток залізничних шляхів надав нового значення географічному положенню Німеччини (і особливо Прусії) у Західній Європі. Усе сприяло зростанню питомої ваги перевезень залізницею. Німеччині стало зручно розвивати транзитну торгівлю з країнами Західної Європи. У той же час будівництво залізничних колій прискорило процес об’єднання Німеччини в економічному та політичному відношеннях. Залізничне будівництво сприяло розвиткові гірничої, металургійної та машинобудівної промисловості.

Завдяки високим темпам розвитку промисловості Німеччина на 1870 р. обійшла Францію з видобутку вугілля, виплавки чавуну, потужності парових двигунів, довжини залізничної колії та наблизилася у розмірі обороту зовнішньої торгівлі й перевищила її за потужністю важкої індустрії.

Індустріалізація привела до докорінної перебудови німецької зовнішньої торгівлі. У другій половині ХІХ ст. у німецькому експорті почала переважати промислова продукція (машини, металовироби, вугілля, вироби з бавовни, цукор). У імпорті найбільшого значення набули бавовна, шерсть, пшениця, ячмінь, залізна та мідна руди. Обороти зовнішньої торгівлі за 1850 –1870 рр. потроїлися.

У другій половині ХІХ ст. в Німеччині на основі індустріалізації швидко розвивається капіталістичний кредит. Було створено мережу комерційних банків (Прусський банк), комерційні банки (Німецький банк у Берліні в 1870 р., Дрезденський банк в 1872 р.). Банки брали активну участь у заснуванні акціонерних компаній.

Таким чином, у період, що вивчається, промисловість Німеччини пройшла шлях від ремесла та мануфактури до машинного виробництва. Зміна структури виробництва дозволила Німеччині вийти на провідні позиції в Європі за багатьма промисловими показниками.

Незважаючи на високі темпи розвитку промисловості, Німеччина до середини ХІХ ст. продовжувала залишатися аграрною країною. Сільське господарство залишалося вирішальною галуззю економіки.

Генезис капіталізму в сільському господарстві Німеччини відбувався іншим шляхом, ніж у Франції.

В останній третині ХVІІІ ст. у Німеччині посилився процес обезземелення селян. У Прусії відбувається розширення дворянського землевласництва за рахунок привласнення селянських земель.

Цей процес особливо підсилився наприкінці ХVІІІ ст. Одночасно з експропріацією селянських земель підсилюється феодальна залежність.

Ліквідація кріпосного права у Німеччині відбувалась пізніше, ніж у розвинутих країнах Західної Європи, й мала затяжний характер. Воно було ліквідовано шляхом урядових реформ.

У 1807 році було прийнято закон, згідно з яким відмінялась особиста залежність селян від поміщика. Однак зберігалися повинності, пов’язані із земельними наділами.

У 1816 р. закон встановив, що ті, хто одержав у спадок земельні наділи, повинні уступити своєму феодалу землі, яку вони обробляють, а ті, хто не одержав у спадок – ½.

Закон 1821 р. надав селянам право викупляти свої повинності шляхом сплати 25-кратної суми річних рентних платежів

Внаслідок цієї реформи велике юнкерське землеволодіння різко зросло. До середини ХІХ ст. у руках юнкерства опинилися 60% всієї землі.

Дрібні господарства (їх було 70% від загальної кількості усіх господарств) володіли всього лише 9% землі, яка оброблялася.

Відбувається диференціація селянства – безземельні та заможні.

Закон 1850 р. про фермерство завершив аграрну реформу. Він дозволив викупляти феодальні платежі не тільки заможним селянам, а й іншим категоріям.

Викуп феодальних платежів дав у руки юнкерам величезні кошти для розвитку великого капіталістичного господарства із застосуванням найманої праці.

Аграрна реформа дала поштовх розвиткові капіталістичного господарства у німецькому селі. Із обезземелених селян утворилася численна армія сільськогосподарських та промислових робітників. А викупні селянські платежі стали важливим джерелом капіталістичного накопичення в Німеччині, а також посилюється економічна й політична міць прусського юнкерства. Така модель розвитку капіталізму в сільському господарстві називається в історії “Прусським шляхом”. Він відрізняється тим, що феодальні відносини у сільському господарстві не ліквідуються зразу, а повільно пристосовуються до капіталізму, який надовго зберігає напівфеодальні риси. Кріпосне, поміщицьке господарство повільно переростає у буржуазне, юнкерське, засуджуюче селян на довгий період експлуатації, із відокремленням невеликої меншості “гросбауерів” (великих селянських господарств).

Експлуатація батраків юнкерами була закріплена прусським законодавством. За законом 1854 року за спробу батраків влаштувати страйк їм загрожувало 3 роки ув’язнення.

Але незважаючи на половинчатість аграрних реформ, сільське господарство Німеччини із середини ХІХ ст. почало розвиватися. Було ліквідовано трипілля із примусовою зміною, розширювалася площа посівів, розвивалося племінне тваринництво.

Інтенсивно розвивалася агрохімія, почали застосовуватись штучні добрива (кісткове борошно, суперфосфат, калійні солі та ін), використовувалися сільськогосподарські машини. Вирощувалися зернові, технічні культури.

Німеччина вийшла на одне з перших місць у світі за кількістю збору картоплі та цукрового буряка. Розвиваються харчова промисловість – цукроваріння, виробництво крохмалю, спиртова промисловість.

Однак розвиток капіталізму в німецькому селі, що йшов прусським шляхом, мав найнегативніші наслідки для соціально-економічного розвитку країни.

Зберігши економічний потенціал, юнкерство зберігало і свої головні позиції у політичній системі країни (державний апарат, монархія, армія, офіцерський корпус). Німецький капіталізм тому мав яскраво виражений мілітариський характер, що особливо яскраво проявилося в епоху монополістичного капіталізму.

 

 

5. Промисловий переворот у США

У колонізації Північної Америки головну роль відіграла Англія. У другій половині ХVІІІ ст. величезна частина північноамериканського материка стала англійською колонією. Населення колонії зростало за рахунок емігрантів. Тільки за останню чверть ХVІІІ століття воно подвоїлося і до початку ХІХ століття перевищило 5 млн. осіб.

Студент повинен з’ясувати, що в характері колонізації Південної та Північної Америки була істотна різниця. Якщо колонізатори Південної Америки були в основному із воєнно-феодальних авантюристів, то у північноамериканські колонії переселялась велика кількість трудящих із Англії, Ірландії, Франції, Німеччини та Гренландії, тікали з Європи, рятуючись від феодального свавілля, релігійних переслідувань та зубожіння. В Америку їхали головним чином селяни, дрібні ремісники, які прагнули в нових умовах відтворити своє господарство, а також купці у пошуках високого торгового прибутку в Новому Світі. Це привело до того, що в Північній Америці розвивається своє господарство, і історія Північної Америки починається відразу з елементів буржуазного суспільства.

Особливості початкового накопичення капіталу – це такі джерела: масове знищення місцевого населення і захоплення їхніх земель, експлуатація робітників, рабоволодіння, работоргівля та морська контрабанда.

Південноамериканські колонії Англії за типом господарства та соціальною структурою поділялись на три групи: південні, північні та центральні.

У південних колоніях утворювались крупні плантаторські господарства, на яких використовувалась праця рабів-негрів, привезених з Африки(наприкінці ХVІІІ ст. тут налічувалося 900 тис. рабів). Рабовласники-плантатори були економічно і політично пануючою групою у Південних колоніях.

У Північних колоніях, відомих під спільною назвою Нова Англія, переважало дрібне фермерське господарство. Значна частина населення займалася морським риболовством. Велику силу мало купецтво. Швидко розвивалися капіталістичні мануфактури: суднобудівництво, деревообробка, металургійна, текстильна галузі.

Панівним класом в Новій Англії була крупна буржуазія, зв’язана як зі звичайною торгівлею так і з контрабандою.

У центральних колоніях, розташованих на родючих землях, широко розвивалось фермерське господарство.

Разом із ним тут були і великі мануфактури, які надавалися фермерам у спадкову оренду. Тут рабство негрів не набуло широкого розповсюдження.

У Північній Америці розвивалося вовняне виробництво. Текстильна промисловість Америки не знала цехового ремесла, а формувалася у вигляді централізованих мануфактур.

Мануфактури Америки почали задовольняти попит населення на окремі види продукції.

У прибережних районах процвітало виробництво спиртових напоїв, особливо рому.

До середини ХVІІІ ст. буржуазія колонії настільки зміцніла, що могла успішно конкурувати із англійським капіталом у рибальстві, суднобудуванні, могла сама забезпечувати промисловими товарами англійські колонії – острови Вест-Індії. У процесі економічного розвитку американських колоній між ними та метрополією виникли дуже серйозні протиріччя. Метрополія законодавчими актами регулює розвиток промисловості у колоніях.

У 1750 р. у Лондоні було прийнято закон “Айрон-акт” (залізний закон), який забороняв створення в колоніях сталелавільних печей, залізоробних майстерень, доменних печей і т.д. За 1650-1764 р.р. було видано понад 125 актів щодо внутрішньої та зовнішньої торгівлі, які були направлені проти інтересів купецтва та торгово-промислової буржуазії колоній. “Хлібні закони” забороняли вивезення з колоній зерна, м’яса і м’ясних продуктів. Більшість “Навігаційних актів” забороняли колоніям торгувати з іншими країнами, а всі торгові перевезення повинні були здійснюватися лише на англійських кораблях.

Меркантилістська політика Англії по відношенню до колоній проявлялася і в фінансовій політиці. Часто підвищувалися мита на товари, що вводилися у колонії. “Грошовий закон” 1764 р. забороняв випуск паперових грошей у всіх північноамериканських колоніях. У 1765 р. британський парламент прийняв закон про гербовий збір, згідно з яким податками обкладалися всі друковані вироби та юридичні документи.

Таким чином, позиція Англії щодо економічного і соціального розвитку південноамериканських колоній мала феодальний характер, колоніальний, грабіжницький і стримувала вільний розвиток капіталізму.

Однією з основних суперечностей між Англією та її колоніями в Північній Америці стало питання про заселення території, що знаходилася на заході від Аппалачських гір. Ці землі були оголошені власністю англійської корони. Приватним особам заборонялося переселятися на ці землі, що перешкоджало розвитку фермерських господарств і плантацій. Тому значна частина фермерів самостійно займала там землю. Таких людей називали скватерами, а цей процес скватерство.

Суперечності між колоніями та метрополією привело до війни за незалежність у Північний Англії (1775-1783). Ця війна зіграла роль першої буржуазної революції.

4 червня 1776 р. ІІ Континентальний конгрес від імені 13 штатів прийняв “Декларацію незалежності” й сповістив світ про створення нової держави – Сполучених Штатів Америки. У вересні 1783 р. у Версалі було підписано мирний договір з Англією, який юридично закріпив незалежність США. У 1787 р. було прийнято Конституцію, яка юридично закріплювала буржуазну республіканську форму правління.

Основні підсумки війни за незалежність 1775-1783 рр. такі:

1) ліквідовано тенденцію до насадження феодальних порядків з боку колишньої латифундії в галузі аграрних відносин;

2) економічні завоювання революції знайшли відображення в демократичному аграрному законі 1784-1787 рр., згідно з яким західні землі оголошувались державними й поступали у розпорядження Конгресу США для подальшого розпродажу. А це означало, що приватна власність на “громадських землях” виникла на новій, капіталістичній основі, тобто створила економічну базу для розвитку капіталізму в сільському господарстві фермерським шляхом;

3) революція ліквідувала перепони для розвитку промисловості й торгівлі;

4) виникла незалежна держава, яка сприяла формуванню єдиної грошової та транспортної системи, створенню єдиного внутрішнього ринку США, формуванню нації;

5) революція та конституція США заклали правові підвалини розвитку реформ у підприємницький діяльності американських громадян;

6) США отримали можливість самостійно виходити на міжнародну арену й встановлювати прямі зв’язки з країнами Західної Європи та світу.

Однак ця революція не розв’язала соціальне питання. Рабство не було ліквідовано і не вирішено аграрне питання. Усе це гальмувало розвиток капіталізму в США й обмежувало розвиток внутрішнього капіталістичного ринку. Промисловий переворот у США зайняв недовгий час. Він проходив в умовах повного панування буржуазії у північних штатах, де були відсутні феодальні пережитки. Промисловий переворот у США проходив пізніше, ніж в Англії, використавши англійський технічний досвід, при цьому значно збагативши його. США знаходились у вигідному географічному положенні, далеко від своїх конкурентів.

Матеріальною базою для промислової революції у США, як і в Англії, була мануфактурна організація бавовняної галузі. На кінець ХVІІІ ст. тут ручна праця була розчленована на окремі операції, що обумовило диференціацію знарядь праці, їх виробництво та спеціалізацію робітників. У 1790р. в Америці вже працювала перша текстильна фабрика, яка використовувала ватермашину. Однак початковим етапом технічної революції у бавовняній промисловості вважається заснування Ф. Лоулем у 1915 р. фабрики, де було налагоджено автоматичний процес передачі сировини та напівфабрикатів від однієї машини до іншої, з цеху в цех і т.д.

У 20-40-х роках були зроблені нові винаходи у бавовняній галузі. У тому числі створені циліндрична машина для механічного набивання тканин, верстати з випуску узорчастих тканин і т.д.

У 40-50-х роках була удосконалена мюль-машина. Така машина, що складалася з 1088 веретен, виробляла 3264 мотки прядива на день, тобто виконувала обсяг роботи 3 тис. осіб. У 1860 р. у США працювало 109 бавовняних фабрик, а число веретен досягло 5200 тис. шт. У середині ХІХ ст. американська бавовняна промисловість за обсягом виробництва посідала друге місце у світі (після Англії).

Промисловий переворот торкнувся і вовняної промисловості. До початку громадянської війни у США працювало 1700 текстильних фабрик із паровими двигунами. Розвивається сільськогосподарське машинобудування. З’явилися механізовані плуги, жатки,, культиватори, молотарки, сінокосарки, паровий трактор та інша техніка. У сільському господарстві почали використовувати летуче добриво. Усе це сприяло переходу від екстенсивного до інтенсивного ведення сільського господарства.

У США в 1837 р. була задута перша домна на мінеральному паливі, а за десять років (1847-1857рр.) у країні було побудовано 100 аналогічних доменних печей.

Виключно важливу роль у ході промислового перевороту США відіграла механізація транспорту, особливо розвиток залізничних колій, які з’єднали воєдино території величезного материка. Якщо 1830 р. у США з’явилися перші 40 км залізничних колій, то за наступні 20 років їхня довжина зросла у 300 разів.

Розвиток залізничного транспорту сприяв зростанню металургії та добувної промисловості. За перші півстоліття ХІХ ст. виробництво чавуну зросло у 12 разів, видобуток вугілля – у декілька тисяч разів.

Механізація виробництва сприяла зниженню цін на промислові товари, розширила внутрішній ринок.

Однією з особливостей промислового перевороту у США був швидкий розвиток вітчизняної інженерної думки. Серед них винайдення швейної машини (1841р.), револьвера, електромагнітного телеграфу Морзе, ротаційної типографської машини та ін.

Промисловий переворот супроводжувався розвитком американської зовнішньої торгівлі. Протягом першої половини ХІХ ст. обсяг експорту та імпорту США зріс відповідно у 3,7 та в 4 рази.

Промислова революція привела до зміни в американському суспільстві. Частка сільськогосподарського населення з 90-95 % у 1790 р. впала до 59,2% у 1860 р., а абсолютна чисельність міського населення зросла в 30 разів. Кількість осіб, зайнятих у промисловості, збільшилася у 6 разів.

Однак, незважаючи на високі темпи промислового перевороту в країні, зберігалася багатоукладна економіка, наявність рабства, що перешкоджувало розвиткові промислового перевороту.

Швидке зростання промисловості в США, прискорене залізничне будівництво, збільшення міського населення викликали стійкий попит на продукцію сільського господарства. Північ і центр ставали “хлібною фабрикою” США. Різко зріс експорт зерна. Виробництво пшениці за 20 років (1840-1860 р.р.) зросло у 3 рази. Інтенсивно розвивалось тваринництво. Внаслідок підйому капіталістичного сільського господарства у першій половині ХІХ ст. фермери Північної Америки стали значущою політичною силою країни.

На півдні США до промислового перевороту в основному переважало натуральне господарство із використанням рабської праці. Розвиток англійської бавовняної промисловості докорінно змінив характер виробництва на Півдні. Праця рабів набула однобічну форму – виробництво бавовни із використанням лише за умови постійного розширення посівних площ і збільшення числа рабів.

На заході США знаходились велетенські простори родючих земель, куди поринули плантатори-рабовласники Півдня і фермери Півночі. Боротьба за західні землі стала одним із вирішальних факторів економічного та політичного життя США.

Для молодої незалежної держави аграрне питання, проблеми аграрного законодавства та використання земельного фонду були дуже важливими, адже наприкінці ХVІІІ ст. видано закон “Гомстед-акт”, за яким визначено роздачу земельних наділів фермерам. Цей закон остаточно закріпив перемогу “американського шляху” розвитку капіталізму у сільському господарстві США. Він полягав у тому, що переселенець міг одержати ділянку землі від федеративного уряду, а не від землевласника. Ця земля була вільною від абсолютної ренти, що суттєво знижувало собівартість сільськогосподарської продукції, підвищувало продуктивність праці.

Фермерські господарства, засновані на особистій праці членів родини фермера і найманої робочої сили невпинно зростали і розвивалися. Цьому сприяв промисловий переворот у Північних штатах. Важливе значення для розвитку сільського господарства мали залізниці. Відбувалася галузева спеціалізація сільського господарства. Північно-західні штати стають основними районами зернового господарства.

Поряд із землеробством швидко розвивалося тваринництво. Фермери розводили велику рогату худобу, овець, коней і т.д.

Одним з важливих факторів капіталізації фермерського сільського господарства – перехід від екстенсивних методів ведення господарства до інтенсивного на основі широкого впровадження машинної техніки та застосування мінеральних добрив.

Таким чином, фермерський (північний) напрямок колонізації та розвитку сільського господарства носив капіталістичний характер. З 20-х років Х1Х ст. північні та знову створені північно-західні штати посіли перше місце у сільськогосподарському виробництві США.

Цілком інша ситуація у розвитку сільського господарства складалась на півдні США. Там продовжувала панувати плантаційна система господарства з використанням праці рабів.

Розвиток промислової Півночі вимагав різкого розширення внутрішнього ринку товарів і робочої сили, а це впиралося в існування рабоволодіння. Наявність в економічній системі рабовласницького сільськогосподарського сектора перешкоджала розвитку виробничих сил США. Суперечність між капіталістичною системою Півночі та рабовласницьким плантаційним господарством на Півдні призвели до Громадянської війни 1861-1865 рр. Ця війна закінчилася повною перемогою Півночі. Одним із головних завоювань Громадянської війни було знищення рабства. Його скасування усувало головну перешкоду на шляху повної перемоги капіталізму в масштабах всієї країни.

Другим важливим завоюванням було юридичне вирішення аграрного питання на користь фермерів. Закон 1862 р. надавав кожному громадянину право на одержання безкоштовно 160 акрів землі (близько 64 га).

Третій підсумок Громадянської війни – це зміцнення грошового обігу та банківської системи.

У політичному плані Громадянська війна призвела до переходу влади на всіх теренах США у руки торгово-промислової буржуазії Півночі.

По закінченні Громадянської війни почався процес “Реконструкції Півдня”. Основні завдання цього процесу були такі: місце і роль Півдня у системі федерального управління; про створення нових органів влади на Півдні; про наділення землею визволених негрів та безземельного білого населення Півдня; про політичні та економічні права колишніх рабів. Боротьба за вирішення цих задач продовжувалася з 1863 по 1877 рр.

Першочергове завдання програми Реконструкції Півдня – це вирішення аграрної проблеми. Власність плантаторів у всіх штатах почала обкладатися підвищеними податками. Землі плантаторів, які не були спроможні сплачувати податки, конфісковувалися і невеликими ділянками на пільгових умовах продавалися неграм і безземельним білим. Так, у 1872 р. у Південній Кароліні було конфісковано і передано їм понад 268 тис. акрів землі. Великі площі плантаторів передавалися залізничним, гірничим та нафтовим компаніям.

У роки Реконструкції безземельне населення брало землю в оренду, створювалась нова для Півдня форма ведення господарства – сільськогосподарські кооперативи, які об’єднували до 160 осіб.

Внаслідок усіх заходів за 10 років (1860-1870 рр.) площа, яку обробляли у США, збільшилася на 15.8 %. А в наступне десятиліття – на 50.7 %. За 1860 – 1880 рр. власність фермерів перейшло понад 65 млн. акрів вільних земель. У 1880 р. в США було 4008907 власників землі, а площа, яку обробляли, зросла у 2.5 рази (за 1850-1880 рр).

Таким чином, роздавання земель на основі Гомстед – акту, включаючи й землі колишніх плантаторів, забезпечило перемогу фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві всієї країни.

Розвиток сільського господарства привів до високих темпів залізничного будівництва. Довжина залізничної мережі з 1860 року до 1880 року збільшилася у 3.5 рази. Запрацювала перша трансконтинентальна колія, яка пересікла весь континент із заходу на схід. У залізничне будівництво до 1873 року було вкладено 3 млрд. доларів, 50 % цієї суми припадало на іноземний капітал. Залізничне будівництво велось великими компаніями за підтримки федерального уряду. Воно стимулювало зростання металургійного виробництва, машинобудування, розвиток вугільної, нафтової та інших галузей промисловості.

Високими темпами проходив процес концентрації виробництва і робочої сили. Так, за 1869-1879 рр. вартість промислової продукції країни зросла на 58 %. кількість робітників – на 33 %. А кількість промислових підприємстві – тільки на 0.66 %.

Власне до 70-х років ХІХ ст. у США завершився промисловий переворот у загальнонаціональному масштабі.

У результаті швидких темпів розвитку сільського господарства та промисловості різко зросла питома вага США у світовому промисловому виробництві. Так, у 1860 р. США виробляли 17 % світової промислової продукції, 1870 р. – 20 %, у 1880 р. – вже 28 %, випередивши всі країни світу і наздогнавши Англію.

Таким чином, за 100 років незалежного існування США пройшли у своєму соціально-економічному і політичному розвитку новаторський шлях всесвітньо-історичного значення.

 

Реферати.

1. Формування капіталістичного ринкового господарства в Англії.

2. Парцелярний характер землеволодіння Франції.

3. Порівняльна характеристика економіки Франції та Німеччини у період промислового перевороту.

4. Особливості промислового перевороту в США.

5. Історико-економічні фактори, що вплинули на формування капіталістичної ринкової економіки в США.

 

Запитання для самоконтролю.

1. Назвіть основні передумови промислового перевороту в Англії. Дайте його характеристику.

2. Опішить найбільш значні винаходи та відкриття в Англії у період промислової революції.

3. Дайте характеристику найважливіших наслідків промислового перевороту в Англії.

4. Назвіть особливості промислового перевороту у Франції.

5. Визначте роль банків в економічній системі Франції.

6. З яких причин економіка Франції довгий час зберігала аграрно-індустріальний характер?

7. Поясніть причини запізнення промислового перевороту у Німеччині.

8. Дайте характеристику передумов та особливостей промислового перевороту в Німеччині.

9. Визначте причини більш високих темпів розвитку німецької промисловості до 70-х років ХІХ ст.

10. Охарактеризуйте “прусський” шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві.

11. Колоніальний характер економічної політики Англії у Північно-Американських колоніях.

12. Назвіть найважливіші економічні підсумки війни за незалежність.

13. Перелічіть особливості промислового перевороту в США.

14. Основні соціально-економічні наслідки Громадянської війни 1861-1865рр. у США.

15. Поясніть “американський” шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві.

 

Тести