Творча роль економічної історії в системі економічних наук і сучасної господарської практики.

Передмова

Програма курсу “Економічна історія” для економічних вузів передбачає вивчення розділу “Економічна історія зарубіжних країн”.

Ціль освоєння розділу – вивчення головних ознак процесу розвитку суспільного виробництва найбільш розвинутих зарубіжних країн.

Задачі освоєння розділу:

а) знання змісту, особливостей та результатів розвитку окремих країн, розуміння відмінностей господарських систем та значення для сучасності їх позитивного і негативного суспільно-економічного досвіду;

б) вміння використовувати історико-економічний досвід та історико-економічний підхід (з його серцевиною науковим принципом розвитку) в процесі поглибленого пізнання сучасних теоретичних і практичних проблем;

в) формування наукового гуманістичного світогляду і відповідної йому культури економічного мислення студента.

Виходячи з того, що основні задачі вивчення розділу тісно зв’язані з проблемою творчої ролі економічної історії в системі економічних наук і сучасної господарської практики, автори рахують за необхідне спочатку розкрити цей аспект в спеціальному методико-теоретичному екскурсі.

 

 

Творча роль економічної історії в системі економічних наук і сучасної господарської практики.

1. Постановка проблеми.

В останні десятиліття коло дослідників проблеми творчої ролі економічної історії в системі економічних наук і сучасної господарської практики поступово розширюється. Про це свідчать, зокрема, публікації таких авторів як М. Солодкіна, Е. Лортикян,

Т. Деревянкін, С. Квашин, А. Політаєв, Б. Лановик, З, Матисякевич, Р. Матейко, В. Гринчуцький, Л. Родіонова, та інші. Та зміст проблеми зостається далеко не вичерпаним. Зокрема все ще недостатньо висвітлена інноваційно-стимулююча роль економічної історії по відношенню до інших економічних наук. Потребують також більш детального вивчення її зв’язки з сучасною соціально-економічною практикою. Дослідження цього напрямку покликані поглибити науковий зміст та практичну направленість економічної теорії, економічної історії та методології прийняття господарських рішень.

 

2. Д. М. Кейнс, У. Ерроу та У. Паркер про творчу роль економічної історії в системі економічних наук.

В учбовій літературі недавнього минулого проблема творчої ролі історії господарства в системі економічних наук часто звужувалась до поверхового переліку її зв’язків з іншими економічними дисциплінами. Зрозуміло, це негативно впливало на зміст навчання, а в більш широкому плані на культуру мислення і творчі можливості майбутніх економістів. Більш того, не розробленість проблеми ослабляла увагу економістів до історико-економічного підходу, а значить до наукового принципу розвитку, і стала однією з головних причин відставання загальної економічної теорії. Американський економіст Р. Карсон в книзі “Що знають економісти?” писав в зв’язку з цим слідуюче: “Я думаю, що і економічна логіка, і економічна політика носять еволюційний характер і вимагають від економістів завжди пристосовувати теоретичний аналіз і його методи до умов мінливої дійсності. Недостатній рівень адаптивності економічної теорії до економічної дійсності, це, в значній мірі, наслідок зниження ролі історичного підходу в теоретичній думці недавнього минулого”. Та мала місце і протилежна тенденція. В той же час, видатні економісти ХХ-го століття приділяють історико-економічним знанням все більшу увагу. Д. М. Кейнс, зокрема, вважав, що історія господарства не тільки ілюструє, але й обґрунтовує економічну теорію.

Крім того, однією з її найважливіших функцій являється перевірка економічних теорій. Відомий американський економіст У. Ерроу, в свою чергу, відзначав, що історико-економічні знання можуть виступати в формі емпіричних даних і використовуватись для перевірки теоретичних гіпотез. Разом з тим, вони є інструментом визначення границь застосування економічної теоріях. В їх функції входить також висвітлення розбіжностей в характері і темпах економічного росту окремих країн. Історик-економіст, згідно Ерроу, забезпечує економістові розуміння характеру взаємодії економічної поведінки людей і соціальних інститутів.

Інший американський економіст У. Паркер, вслід за Д.М. Кейнсом, підкреслював, що економічна історія являється полігоном, на якому можна перевірити правильність економічної теорії. Він впевнений, що вивчення цієї науки необхідно і для того, щоб уникнути повторень минулих помилок в економічній політиці. Разом з тим, історико-економічний досвід по Паркеру – стимулює появу нових форм активності теоретичної думки. Всі приведені висновки, природно, зроблені на основі фактів. Для більшої доказовості та наглядності візьмемо одне з найбільш актуальних тверджень – про творчу роль економічної історії відносно економічної теорії і підтвердимо його на основі фактичних даних. Звернемося спочатку до автора “Політичної арифметики” – відомого представника англійської економічної думки Вільяма Петті (1623-1687). В його творі широко використовуються історико-економічні дані, взяті з спеціальних робіт, присвячених окремим галузям, або господарству в цілому. При цьому, автор часто практикує порівняльний історико-економічний аналіз. Виясняє, зокрема, соціально-економічні причини піднесення Голандії (свобода совісті, зниження торгового мита, розвиток банківської справи, особлива стійкість прав власності, відсутність постійної армії і т.д.) Досліджує історико-економічні зміни в Англії за “останні сорок років” (осушення та зрошення земель, ріст населення, флоту, прибутків короля, митних надходжень казни). Таким чином, історико-економічні факти, явища, процеси та їх поглиблений аналіз являлись широким підґрунтям ряду теоретичних висновків.

В роботі “Роздуми про створення та розподіл багатств” (1766) відомого фізіократа А.Р.Ж. Тюрго, історико-економічна складова набирає іншого вигляду і виступає в формі глобальної уяви про поетапний розвиток капіталістичного сільського господарства. В фундаментальному труді класика політичної економії А. Сміта (1723-1790) – “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776) функціональна роль історико-економічних знань виступає в трьох основних формах: 1) історико-економічне служить основою трактовки переходу від феодалізму до капіталізму; 2) виконує критичну функцію по відношенню до феодального ладу; 3) нарешті, історико-економічний аналіз матеріальних відносин, в умовах приватної власності, доповнює, деталізує та обґрунтовує теоретичні положення. В “Капіталі” К. Маркса історико-економічні знання виступають в формі критичного використання матеріалів численних історико-економічних робіт, самостійних екскурсів, розділів і глав. В ході творчої взаємодії з економічною теорією історико-економічні знання виконували слідуючи основні функції: а) перевірки істинності наукових положень та виявлення невирішених проблем; б) трансформування ідеї прогресивної ролі розвитку промисловості і обміну; в) розкриття соціально-ідеологічної сторони теоретичного; г) безпосереднього переходу історико-економічного в теоретичне з допомогою: аналізу довготривалих процесів, що розвиваються в рамках даної господарської системи, порівняльного аналізу, дослідження процесу розвитку окремих елементів виробничих сил, комбінованого підходу (сполучення довготривалих процесів з порівняльними засобами), ступеневого аналізу (по схемі: історико-економічне – теоретичне, збагачене елементами історичного – соціальні процеси) та інше. Розглядана тенденція находить продовження і в сучасній теоретичній думці.

Відомий американський економіст Мільтон Фрідмен, перш ніж сформулювати основні положення своєї монетаристської теорії написав, в співавторстві, історико-економічну роботу про розвиток грошового обігу в США за останні сто років. Зміст і висновки цієї роботи і стали фундаментом його теоретичної концепції. Та історія господарства тісно зв’язана не тільки з загальною економічною теорією, а й з іншими економічними науками. “Зміст всякої науки, - писав Й.А. Шумпетер, - включає історію і не може бути задовільно викладений без неї”. Це впершу чергу, стосується галузевих наук, таких як економіка металургії, машинобудування, транспорту, будування, сільського господарства і т.д. В наш час цей зв’язок особливо актуальний. Справа в тому, що в вітчизняній науковій і навчальній літературі цього профілю науковий принцип розвитку, в ході дослідження та подачі інформації, використовується недостатньо. Виробництво часто розглядається як дещо нерухоме. Дається його моментальний знімок з наголосом на процеси функціонування. В цій ситуації економічна історія виступає в ролі пропагандиста інтеграції наукового принципу розвитку в галузевих науках. Справа йде не тільки про висвітлення глибинних механізмів розвитку як системного протирічливого процесу, а й про теоретичне з’ясування взаємозв’язків функціонування і розвитку, співвідношень якості структури і кількісного росту, інновацій в матеріальний і духовній сферах економічних об’єктів. Водночас історія господарства, розширюючи наукові уявлення про розвиток галузевих підсистем (інверсійність розвитку, роль маргінальних якісних змін в елементах системи, нашарування та перетворення процесів і т.д.), в змозі здійснити певний вплив на галузеву теорію, поглибити її наукові положення. Слід звернути увагу і на такий факт: в теорії галузей (та підприємств) і регіональних господарських підсистем повністю відсутні розділи присвячені освоєнню зарубіжного історико-економічного досвіду. Використання ж в цій сфері старого методу стихійних спроб і помилок може привести, і вже подекуди приводить, не тільки до значних втрат, а й до прямого розорення окремих підприємств і цілих галузей. Між іншим, ця проблема може бути успішно вирішена спільними зусиллями економічної історії та зацікавлених галузевих наук. Для цього в історії економіки, в першу чергу, необхідна розробка класифікації основних напрямків досвіду (досвід господарських систем, галузей, регіонів, процесів, підприємств, видатних бізнесменів, реформ, реструктуризації, соціального захисту населення і т.д.) та методики його дослідження і впровадження. Останні повинні включати порівняльний аналіз досліджуваних сфер (підсистеми досвіду і підсистеми його впровадження), реальних відхилень, пізнання існуючих, а також можливих інверсійних процесів та початкових аномалій.

Історія народного господарства виконує ряд творчих функцій і по відношенню до сучасного маркетингу. З останнім її зближує спільність деяких аспектів дослідження: вивчення умов життя та споживчих мотивацій населення, тенденцій ділової активності, політики цін, кон’юктури внутрішнього і міжнародного ринків. Якщо дослідження перелічених довготривалих процесів має вихід в сучасність – воно безумовно викличе інтерес спеціалістів-маркетологів. Економічна історія тісно зв’язана і з такою дисципліною, як історія економічної думки. Вивчаючи історико-економічні умови формування економічних ідей, вона визначає рівень залежності концепцій від навколишнього господарського довкілля. З нею безпосередньо зв’язана також перевірка істинності альтернативних теорій, наприклад, маржиналістської і трудової теорій вартості. На основі творчої взаємодії економічної історії та історії економічної думки, в принципі, можливе визначення граничних можливостей кожної теоретичної концепції та питомої ваги запорогової для неї інформації, недоступної в даний історичний період в силу історико-господарських, культурних та інших умов. Це необхідно для реальної оцінки ідей, границь їх застосування, перевірки на швидкість. Перевірка економічних ідей на шкідливість – особливо важлива сфера творчої взаємодії економічної історії та економічної теорії.

З часом все більш окреслюється творче зближення історії господарства з регіональною економікою. Предметом їх загальної зацікавленості в наш час є проблема розробки міждисциплінарної моделі регіональної економіко-екологічної системи. На практиці ця модель повинна стати основою розробки еколого-економічного паспорта регіону одного з найбільш важливих вихідних документів в процесі прийняття значних територіальних рішень. Не менш важливіший і слідчий аспект. На рубежах економічної історії, регіональної економіки, екології та економічної географії може бути створена нова наукова дисципліна – регіономіка. Інтегруючи знання всіх перелічених наук, вона буде розрахована на представників місцевих органів влади, економістів, бізнесменів, менеджерів, спеціалістів в області маркетингу і т.д. Сьогодні, приймаючи господарські рішення, цей ряд осіб, як правило, не має достатньо синтезованих даних про розвиток регіональної екологоекономічної підсистеми, інформації про довготривалі негативні процеси, резерви та граничні ситуації. Це різко знижує якість регіональних управлінських рішень, стримує формування ринкових відносин, породжує аномальні явища та процеси. В цих умовах посилений розвиток регіональних історико-економічних досліджень має бути одним з перших кроків в рішенні всіх перелічених проблем і, зокрема, проблеми поглиблення міжнаукових інтеграційних процесів. Досліджуючи механізми управління господарськими системами та підсистемами, економічна історія розширює також творчі зв’язки з сучасним менеджментом. Вони не обмежуються вивченням зарубіжного управлінського досвіду, а часто включають і постановку важливих в теоретичному і практичному відношенні міждисциплінарних проблем. До них, зокрема, належить проблема розробки нової теоретико-методологічної концепції розвитку господарської підсистеми (підприємства), як об’єкту управління. Її рішення дасть змогу поглибити трактову процесу розвитку в економічній історії, а в менеджменті – значно розширити методологічний інструментарій теорії прийняття рішень. Досліджуючи довготривалий процес розвитку господарських підсистем: історики-економісти приходять до висновку, що інноваційні процеси в сфері матеріально-технічної бази підприємств часто суттєво випереджують інновації в області управління трудовими ресурсами. Такий розрив в інноваційних процесах стримує розвиток економічних об’єктів, знецінюючи, одноразово, рівень ефективності нововведень в техніці і технології. В таких ситуаціях історики-економісти можуть виступати ініціаторами постановки актуальних міждисциплінарних проблем. Уже сьогодні вони вказують на актуальність розробки менеджменту духовних виробничих сил підприємства, в рамках якого могли б формуватись гуманітарні технології радикальних змін на рівні мислення, знання, досвіду, навиків, вмінь та моралі безпосереднього виробника.

 

3. Багатогранність творчих зв’язків економічної історії з сучасною соціально-економічною практикою.

В учбовій історико-економічній літературі, до останніх років, питання про творчі зв’язки економічної історії і сучасної соціально-економічної практики висвітлювалось недостатньо. В більшості випадків воно вичерпувалось загальною заявою про те, що без минулого ми не можемо в достатній мірі зрозуміти сучасний стан і перспективи розвитку економіки. Такий дуже загальний підхід, створюючи видимість пояснення, не розкривав перед студентом всієї багатогранності зв’язків економічної історії і практики, включаючи майбутню спеціальність студента. В цих умовах, проблема освоєння навиків та вмінь, використання історико-економічного матеріалу в його професійній діяльності взагалі не піднімалась. Все це, безумовно, негативно впливало на якість учбового процесу і, відповідно, на рівень підготовки економічних кадрів. Однією з найбільш суттєвих причин цієї ситуації були недостатня вивченість довготривалого процесу творчих взаємозв’язків економічної історії і господарської практики. Сьогодні ситуація, в певній мірі, змінилась. Наші знання поповнились новими фактами. Стало відомо, що вже в ХVІІІ столітті німецький автор “Окреслення нової купецької системи” Карл Гюнтер Людовіці писав про історію торгівлі, як підґрунтя торгової науки, що забезпечує поглиблене розуміння і розробку торгівельної політики та позитивно впливає на державне право. Російські історики-економісти того ж століття В. Татіщєв, М. Чулков, П. Ричков, спираючись на господарський досвід західноєвропейських країн, пропонували своєму уряду цілий ряд міроприємств спрямованих на прискорений розвиток промисловості та торгівлі. Українець за походженням, вчений Семен Десницький, після стажування у А. Сміта і знайомства з англійською дійсністю, переклав на російську мову книгу Томаса Боудена про сільське господарство Англії та висунув ряд пропозицій по використанню його досвіду. У Франції 60-80 рр. ХVІІІ століття, пошуки ефективного рішення назрілих аграрних проблем включали і детальне вивчення історико-економічного досвіду. Якраз в цей час публікується “Історія давньої агрокультури” Депласа, “Елементи землеробства” Дюгмель де Монсо з екскурсом в історію сільського господарства стародавнього Риму. Видає книгу по історії сільського господарства Бютель Дюмон. В зв’язку з боротьбою за свободу хлібної торгівлі, в журналі ”Ефемериди” з’являються матеріали про хлібну торгівлю Франції до 1764 року та екскурси присвячені англійській хліботорговій політиці в книзі Ербера про хлібну поліцію і т. д. У ХІХ столітті німецькі економісти та історики-економісти доклали чимало зусиль, щоб висвітлити роль держави, як найважливішого господарського і морального інституту суспільного розвитку це стало однією з основ формування німецького державного соціалізму. Ейзенахський маніфест якого редагував видатний історик-економіст Густав Шмоллер (1872 р.).

В ХХ столітті в США, на державному рівні, створюється комітет по дослідженню в області історії економіки. По його ініціативі були підготовлені та видані монографії про економічний розвиток цілого ряду штатів: Масачусетса, Пенсільванії, Віргінії, Нью-Йорка, Мічигану, Міссурі, Огайо. Вони, в певній мірі, стали і посібниками в справі раціоналізації економічної політики названих регіонів. В останні десятиріччя розглядана тенденція посилюється. Зарубіжні публікації свідчать, що історико-економічні знання в наш час застосовуються при розробці підходів в менеджменті (уроки минулого), при визначенні нових типів підприємницького мислення (відповідного даному історичному етапу), розробці стратегій економічного розвитку та прогнозування. Разом з тим, для вияву резервів економічного росту окремих країн використовується порівняльний історико-економічний аналіз глобального характеру (Великобританія, Японія) або присвячений окремим аспектам розвитку: організації виробництва в США, Японії, ФРН і т.д. З другої половини 90-х років ХХ століття поступово змінюються відношення до проблеми творчого зв’язку економічної теорії і практики в Україні. Цілий ряд відомих українських економістів і спеціалістів в галузі історії господарства (А. Чухно, Ю. Пахомов, М. Звєряков, Ю. Бажал, А. Кредисов, П. Леоненко, Т. Деревянкін, С. Мочерний, В. Осіпов, А. Онищенко, Т. Юрчишин, Г. Волинський, С. Злупко, Є. Лортикян, В. Гринчуцький, М. Стріщенець, Б. Лановик) вказують на необхідність глибокого аналізу історико-економічних умов формування сучасного ринкового господарства. В зв’язку з цим, вони звертаються до недавнього минулого України та до історико-економічного досвіду ФРН, США, Франції, Китаю та ін. країн.

Суттєво активізується дослідження вітчизняного досвіду. Йому присвячена зокрема, колективна монографія “Механізм господарювання” Т. Деревянкіна Є. Лортикяна, С. Квашіна та ін. авторів. Ця актуальна проблема розглядається дослідженням Є. Лортикяна “План і ринок в господарській системі Непу: історичний досвід України”. Аналізу господарського досвіду економічних підсистем минулого присвячена також змістовна робота В. Гринчуцького “ Промислові трести України в 20-ті роки”(Київ, 1997). Предметом особливої уваги істориків-економістів стає механізм формування і функціонування ринкових відносин. Поглиблені дослідження даного аспекту покликані стати однією з важливих основ корегування і вдосконалення процесу розвитку ринкової економіки в Україні. Одночасно, історико-економічні дослідження допомагають пересилити спрощенні уявлення про вільний, безграничний ринок, як автоматичний регулятор розвитку сучасних господарських систем. Такі уявлення, в першій половині 90-х рр. минулого століття, обернулись повною відстороненістю державного апарату від регулювання внутрішньогосподарських процесів, обвальним ростом цін, небувалим подорожчанням банківського кредиту, падінням рівня виробництва, реальної заробітної плати та бідністю більшості громадян республіки. З точки зору сучасного економічного розвитку України, вітчизняних істориків економістів особливо цікавить досвід співіснування різноманітних форм власності (державна, приватна, кооперативна та ін.). І тут об’єктом їх дослідження стають не тільки структура і динаміка власності найбільш розвинених, але й поступово прогресуючих країн, таких як Індія, Пакистан, Бангладеш. Значна питома вага кооперативної власності в структурі українського сільського господарства стимулює наш інтерес до історико-економічного досвіду кібуців Ізраїлю. Теж слід сказати про кооперативні форми господарювання в Австрії, Швеції та інших західноєвропейських країнах.

Важливим напрямком творчих взаємозв’язків економічної історії і практики являються галузеві історико-економічні дослідження, що мають вихід в сучасність. Являючи собою аналіз довготривалих процесів розвитку, вони розкривають глибинну логіку причинно-наслідкових зв’язків, співвідношення позитивних та негативних тенденцій, висвітлюють динаміку якісних перетворень та змін, сигналізують про визрівання аномальних явищ та грядущих катастроф. Більшість такого роду інформації, як правило, зостається за рамками текучого щорічного економічного аналізу. Через те, управлінці, що ігнорують історико-економічний підхід часто бувають здивовані раптовою появою неочікуваних ситуацій, викликаних невідомими для них якісними довготривалими змінами. Це, зрозуміло, негативно впливало на рівень їх управлінських рішень і результати розвитку підприємств. Ось чому історики економісти підкреслюють що, навики використання історико-економічної інформації і, зокрема, історико-економічного аналізу, надзвичайно важливі не тільки для управлінця, економіста, бізнесмена, а і для представника кожної професії. Справжній професіонал - це людина, яка крім всього іншого, відслідковує довготривалі тенденції та зміни в сфері своєї діяльності, і, в зв’язку з ними, ставить та вирішує суттєво важливі проблеми, вносить корективи, впроваджує інновації. Ось чому адаптовані курси економічної історії повинні читатися в більшості вузів України. Спеціальні, практично скеровані курси, повинні викладатися також на факультетах та в інститутах перепідготовки кадрів. Для вищої управлінської еліти і депутатів, крім того, повинна бути створена спеціально навчально прикладна історико економічна серія видань, присвячених найбільш актуальним проблемам довготривалого розвитку вітчизняної соціально-економічної системи. В зв’язку з цим, встає проблема поступового зближення історико-економічного і звичайного економічного аналізу та подальшого вдосконалення методологічного інструментарію економічної статистики.

З сучасною соціально-економічною практикою історію господарства з’єднує і можливість безпосередньої участі в реальних експериментах, спрямованих на відродження забутих, екологічно чистих виробництв, народних промислів і занять. При цьому вихідним рубежем відродження, яке має господарські, загальнокультурні, виховні цілі, має бути історико-економічний аналіз процесу розвитку промислу з виходом в сучасність та пропозиціями по його адаптації в нових умовах.

Вивчаючи досвід формування ринкових відносин в західноєвропейських країнах, Японії, Ізраїлі, США, історики-економісти звертають увагу на особливо суттєву роль духовного фактору в структурі даного процесу. На цій основі, вони виходять на актуальні проблеми розвитку сучасної України і вказують, зокрема, що сучасні теорія і практика соціально-економічної трансформації суспільства ігнорує досвід передових країн світу в частині інновації духовних виробничих сил. Між іншим саме з ними пов’язані рішення кардинальних загальнодержавних проблем:

1. Формування раціональних ринкових відносин вимагає різкого посилення духовної та економічної конкурентоспроможності населення.

2. Підвищення продуктивності праці, рівня економічної безпеки, якості управлінської еліти та громадянського суспільства, подальша демократизація потребують нового рівня культури.

3. Задачі консолідації суспільства, уникнення міжпартійних, релігійних та етнічних конфліктів безпосередньо пов’язані з необхідністю розробки довгострокової ідеологеми суспільства - доктрини його якісного духовного перетворення.

Історики-економісти вважають що рішення перелічених проблем може бути досягнене в умовах поетапної глибинної реформації духовних виробничих сил суспільства, куди слід включити науку, освіту, духовний рівень державної управлінської еліти, духовні виробничі сили особи, сім’ї, підприємства та традиційних сфер культури. Вони розглядають духовні виробничі сили, як одну з фундаментальних умов нового рівня системи інституцій і господарського порядку в країні. Генератором основних ідей і цілей реформації на їх погляд повинні стати наука та освіта. Постановка і пропаганда ідеї, що виникла в процесі порівняльного історико економічного аналізу, одночасно, стимулює розвиток прикладних розділів економічної історії, таких як: історико-економічна евристика, історико-економічна антропологія. Концентрація зусиль істориків-економістів на цих наукових аспектах обіцяє нові виходи в сучасну соціально-економічну практику.

Теми семінарських занять по “Економічній історії зарубіжних країн”