Закриті ушкодження грудної клітки і її органів

При травмах грудної клітки розрізняютьструс, забиття і здавлення грудної стінки; одночасно можуть спостерігатися закриті розриви легень і бронхів, ушкодження серця і великих кровоносних судин.

Струс грудної клітки (commotio thoracis) спостерігається рідко, звичайно в результаті впливу вибуху і вибухової хвилі. Струс грудної клітки значною мірою компенсується за рахунок її еластичності. Незважаючи на це, іноді виникають ушкодження розташованих у ній органів, особливо серця.

Клініка. Виявлення струсу серця досить важко, тому що клінічно воно не відрізняється від травматичного шоку. Відразу після травми в потерпілого спостерігаються блідість або синюшність шкіри і слизових, задишка, холодний піт, а також порушення гемодинаміки; у важких випадках виявляються множинні петехії на шкірі, у кон’юнктиві ока, на передній грудній стінці і в органах середостіння (синдром травматичної асфіксії) і може наступити первинна зупинка серця.

Лікування. Хворому зі струсом грудної клітки показаний постільний режим, необхідно створити напівсидяче положення. Призначають протишокові засоби, обов'язкова киснева терапія. Усе повинно бути приготовлене для дефібриляції серця.

Забиття і здавлення грудної клітки (contusio et compression thoracis) нерідко супроводжуються переломами ребер, розривами кровоносних судин грудної клітки, ушкодженням плеври і розривом легень, що у свою чергу приводить до наступних ускладнень — пневмотораксу, гемотораксу і підшкірної емфіземи.

Пневмотораксом (pneumothorax) називається скупчення повітря в плевральній порожнині. Повітря, що нагромадилося в плевральній порожнині, здавлює легені і зміщує середостіння в здорову сторону. Пневмоторакс звичайно однобічний, частіше розвивається після переломів ребер, розривів легень і плеври, однак буває і спонтанного походження.

Розрізняють відкритий, закритий і клапанний пневмоторакси. Мова йде про відкритий пневмоторакс, якщо в плевральну порожнину повітря попадає ззовні, тобто через рану грудної стінки або ушкоджений бронх. При закритому пневмотораксі (часто спонтанний) повітря в плевральній порожнині практично стерильне. Розрізняють ще так називаний клапанний пневмоторакс, що найчастіше виникає внаслідок клаптевого розриву легені. У цьому випадку повітря при вдиху проникає в порожнину плеври, а при видиху не виходить з неї, тому що шматок легені, що утворився, закриває ушкоджений бронх і кількість повітря в порожнині дуже швидко збільшується: Тиск у порожнині нерідко перевищує атмосферний - з'являється напружений пневмоторакс.

Клініка. Якщо кількість повітря невелика і воно не зростає, скарги хворого мінімальні. Велика кількість повітря може здавити легеню, змістити середостіння і серце в протилежну сторону, що проявляється в більш виражених суб'єктивних скаргах і об'єктивних симптомах. У випадку важкого пневмотораксу з'являються задишка, ціаноз, прискорений пульс, може приєднатися плевропульмональный шок. Характерне згладжування міжреберних проміжків, бочкоподібне розширення грудної клітки й обмеження дихальних рухів на хворій стороні. При перкусії виявляється виражений коробковий звук, при аускультації — ослаблений подих.

У випадку відкритого пневмотораксу з'являється так зване балотування середостіння, при якому середостіння коливається разом з дихальними рухами. Балотування середостіння дуже небезпечне, тому що швидко приводить до дихальної недостатності і серйозних порушеннях серцевої діяльності.

Лікування. При закритому пневмотораксі лікування починають з пункції, при якій відсмоктують повітря з плевральної порожнини. Пункційний метод застосовується й у випадку клапанного пневмотораксу. Якщо пункції неефективні, необхідно зробити дренаж плевральної порожнини. Зовнішній кінець дренажу, до якого прикріплений клапан з пальця гумової рукавички по типу підводного дренажу, поміщають у приймач з антисептичним розчином — так називаний дренаж Бюлау.
Більш ефективною є постійна аспірація, що полягає в приєднанні до дренажу відсмоктуючої системи з трьох ємкостей (апарат Суботіна—Пертеса, використання електричних пристроїв розрідження або інжекторів. У найважчих випадках прибігають до торакотомії й ушивання рани легені; у деяких випадках необхідно навіть зробити резекцію частини ушкодженої легені.

Підшкірна емфізема (emphysema subcutaneum) розвивається в тому випадку, якщо повітря попадає в підшкірну клітковину. Підшкірна емфізема частіше спостерігається при переломах ребер. У ділянці травми відзначається набряк тканин, при пальпації відчувається характерний хруст. Підшкірна емфізема поширюється також на протилежну сторону грудної клітки, може перейти навіть на плечі, шию, особу і голову. Небезпечні емфіземи глибоких тканин шиї і середостіння.

Лікування. Спеціального лікування підшкірні емфіземи звичайно не вимагають, зі зменшенням пневмотораксу повітря поступово розсмоктується. У важких випадках у підшкірну клітковину вводять ін'єкційні голки, повітря відсмоктують, рідше роблять розрізи-насічки.

У випадку гіпертензійної медіастинальної емфіземи може розвитися екстраперікардіальна тампонада серця.

У цьому випадку необхідно терміново зробити шийну медіастінотомію по Колларду — через невеликий поперечний розріз над яремною вирізкою вводять палець до рівня дуги аорти і через тунель, що утворився, у ретростернальний простір вводять дренажну трубку для декомпресії середостіння. У випадку загрози асфіксії роблять трахеостомію.

Гемоторакс (haemothorax ) скупчення крові в плевральній порожнині — може розвитися як при закритих, так і відкритих ушкодженнях. Види і симптоми гемотораксу описані в розділі про місцеві симптоми кровотечі.

Лікування. Кров із плевральної порожнини необхідно терміново видалити (пункція або дренаж плевральної порожнини), інакше згодом відбувається згортання й інфікування крові.

Якщо крововтрата через сифонний плевральний дренаж перевищує 1 літр на добу і продовжується кровотеча (про це свідчить моментальне згортання евакуйованої крові), для його зупинки показана екстрена торакотомія.