Формування концепції соціальної держави у середині ХХ ст., криза 70-х рр. та її подолання.

В 1950-60-ті рр., які в західній літературі інколи називають «експансією соціальної політики», загальною тенденцією країн Заходу стало збільшення витрат на соціальні програми. З’являються «режими соціального захисту» – країни з дуже розвиненими соціально-захисними системами. Розширюються можливості соціальної державності, яка стає однією з ідеологічних цінностей Заходу. Важливу роль в цих процесах відіграло те, що економіка країн Західної Європи в цей час перебувала в періоді піднесення, що й дозволило швидко розвиватися соціально-захисним мережам.

В цей час остаточно формується концепція соціальної держави і закріплюється в конституціях багатьох країн. Сам термін «соціальна держава» вперше з’явився в Конституції Федеративної Республіки Німеччина в 1949 р.: в ст. 20 було проголошено, що ця країна є «демократичною і соціальною федеративною державою». В подальшому це поняття було закріплене в конституціях інших держав Західної Європи. Так, Франція згідно зі ст. 1 Конституції Французької Республіки «є неподільною, світською, демократичною й соціальною Республікою. Вона забезпечує рівність перед законом усім громадянам, незалежно від походження, раси або релігії». Як зазначено в пункті 1 ст. 1 Конституції королівства Іспанії, «Іспанія конституюється в правову, соціальну і демократичну державу, що проголошує вищими цінностями правопорядку свободу, справедливість, рівність, політичний плюралізм».

Дуже вагомою в цей період стала вважатися відповідальність держави та інших суспільно-політичних інститутів за благополуччя і дотримання соціальних прав громадян. Загальноприйнятої форми набуло переконання, що ця відповідальність не може бути перекладена на громадянина, приватне підприємство або громаду і має реалізовуватись, зокрема, шляхом соціальних допомог, а фінансування цієї системи має здійснюватися за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику.

Однією з основних рис розвитку соціальної політики в 50-х – на початку 70-х рр. було збільшення чисельності охоплюваного соціальним захистом населення. Головними одержувачами допомог все ще залишаються наймані працівники, але в їх числі з’являються різноманітні категорії осіб ненайманої праці – ремісники, фермери, комерсанти, представники вільних професій, дрібні підприємці тощо. Разом з тим, відбувається збільшення розміру соціальних допомог та пенсій, лібералізація, тобто пом’якшення умов їх виплати.

Відомою подією стало прийняття в 1965 р. в США закону «Медікер», який стосувався медичного страхування людей похилого віку (від 65 років) та інвалідів. У тому ж році був прийнятий закон про фінансову допомогу особам з низькими доходами – «Медікейд».

Створення «режимів соціального захисту» також пов'язане з діяльністю соціал-демократичних партій. Так, Соціал-демократична партія Швеції знаходилася при владі від початку 1930-х рр. до середини 1970-х рр. Результатами функціонування соціал-демократичних урядів стало створення дієвого державного сектора економіки, значне збільшення частки національного доходу у соціальних витратах. Саме з цим періодом пов’язане формування «шведського соціалізму», що характеризується високим рівнем регулювання державою соціальної сфери, високим ступенем соціальної захищеності громадян, наявністю ринкової економіки змішаного типу з пануванням приватної власності, парламентаризмом у політиці.

Шведські соціал-демократи відмовились від концепції класової боротьби, розробивши натомість концепцію «Folkhemmet» («народного дому»). Швеція стала однією з перших країн у світі, що ввела безкоштовну освіту на всіх рівнях, включаючи в університетах. Починаючи з 1940-х рр. розгорнуте масштабне житлове будівництво: з 1965 до 1974 р. було побудовано більше мільйона дешевих помешкань. В сфері соціального захисту вдалося досягти значних успіхів: якщо в 1950-ті роки на соціальні цілі витрачалось приблизно 10 % національного прибутку, то в 1970-ті рр. - 33 %.

Однак з 1975 р. розпочинається етап уповільнення темпів розвитку соціального захисту. Економічна криза середини 70-х та першої половини 80-х рр. завдала значної шкоди досягненням у цій сфері. Найбільш гострою виявилася проблема фінансового дефіциту. Зростання масштабів безробіття призвело до того, що внески виплачувались тепер меншою кількістю працюючих, між тим як державні витрати на допомогу по безробіттю збільшились. Серед громадськості з’явились навіть прогнози про «загибель», «кінець епохи» держави добробуту.

До того ж «режими соціального захисту» виявили певні негативні психологічні явища. Патерналістське спрямування державної соціальної політики часто призводило до настроїв соціального утриманства, послаблення мотивації праці, орієнтації на державне піклування серед населення. Ці тенденції знайшли теоретичне відображення у відмові від надмірного соціального захисту в неоконсервативних концепціях. Прихід до влади неоконсервативних урядів (Р.Рейган у США, М.Тетчер у Великобританії) був значною мірою пов’язаний із кризою «держави загального добробуту».

Неоконсерватори наголошували на тому, що розростання «держави добробуту» в повоєнні десятиріччя призвело до радикального перекосу на користь суспільного сектора за рахунок приватного, а фінансова криза 80-х рр. – це заслужений рахунок за надмірні договірні зобов’язання, дорогі додаткові виплати та інші крайнощі, які були допущені впродовж трьох десятиріч. Іншими словами, проникнення держави в економічне та соціальне життя суспільства призвело до стримання ініціативи приватного підприємництва, що визначає динаміку економічного зростання.

На практиці майже два десятиліття правління неоконсерваторів – між 1979 і 1997 роками, особливо прем’єрство Маргарет Тетчер (1979-1990), призвели до суттєвих змін у системі соціального захисту. Відбулася посилена «комерціалізація» соціальної сфери, тобто приватизація системи надання соціальних послуг, перехід на контрактне залучення недержавних організацій до надання послуг, упровадження «квазі-ринку» соціальних і медичних послуг. Британія часів Маргарет Тетчер була країною з найменшим у Європі профспілковим рухом, найнижчим рівнем захищеності на ринку праці й високим ступенем гнучкості цього ринку. Також послідовне втілення неоконсервативна концепція соціального захисту знайшла в ФРН під час перебування при владі християнських демократів.

В цей час у зв’язку з кризою відбулася переоцінка концептуального змісту соціальної політики, що інколи позначається як «демонтаж» соціальної державності. Але, оскільки ідея соціальної державності до цього часу стала невід’ємною частиною переконань суспільства, вона не могла бути «демонтована» остаточно, змінилося ставлення до неї, і в деяких країнах були скорочені соціальні витрати.

Сучасна державно-політична думка вже не базується на безперечному конфлікті між соціальним захистом та економічним зростанням. Соціальна політика країн Західної Європи, основи якої були закладені в 50-60 рр. ХХ ст., характеризується сьогодні такими рисами, як визнання права всіх громадян на базовий рівень добробуту, високий рівень соціальної захищеності, спрямування значної частки валового внутрішнього продукту на соціальні потреби, участь поряд із державними організаціями численних некомерційних організацій (благодійних, конфесіональних, громадських тощо), які виступають як колективні представники громадянського суспільства.

Отже, становлення соціальної політики пройшло в своєму розвитку шлях від повного заперечення втручання держави в соціальну сферу (ліберальна концепція держави – «нічного сторожа») до принципу соціально відповідальної держави, до «експансії соціальної політики». Відбулося усвідомлення владою неминучості впровадження системи соціальних гарантій заради збереження стабільності та суспільної злагоди, хоча в подальшому система соціальної політики набула кризових явищ, а сама ідея розвиненого соціального захисту стала предметом дискусій та критики.

Незважаючи на те, що «держава загального добробуту» та «соціальна держава» – це «винаходи» західноєвропейських країн, історія України багата власним досвідом становлення і розвитку соціальної державності. Національні традиції в цій сфері пов’язані зі значним досвідом благодійництва, допомоги, підтримки, гуманного ставлення до нужденних, і створюють унікальний соціальний простір, підґрунтя для розвитку та удосконалення сучасної системи соціальної політики в Україні.

Ключові поняття: соціальна політика, соціальний захист, держава загального добробуту, соціальна держава, концепція «держави-нічного сторожа», доброчинність, благодійництво, «режими соціального захисту», громадська благодійність.