Як відомо людська діяльність різноманітна, різноспрямована, визначається передусім метою, цілями, задля яких вона реалізується. Одним із найбільш характерних шляхів діяльнісного способу самореалізації людини є пізнання, як процес особливої взаємодії між людиною і об’єктом, основним результатом якого є знання. На відміну від чуттєвого рівня пізнання, яке ґрунтується не чуттєвому відображенні, теоретичне пізнання здійснюється за допомогою мислення. Мислення – це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого, системного та творчого відтворення дійсності в таких формах як поняття, судження, умовиводи, категорії.
Категорії – це універсальні форми мислення, які не лише позначають загальні властивості, взаємозв’язки, закономірності розвитку всіх матеріальних і духовних явищ і процесів, а й виражають універсальні схеми, суспільно вироблені форми діяльності людини. Категорії функціонують як специфічні знаряддя, засоби пізнання, за допомогою яких не лише осягається загальне і необхідне в об’єктах, а й здійснюється синтез змісту пізнання в логічні форми: поняття, судження, умовиводи. Разом з розвитком і удосконаленням суспільно-історичної практики і пізнання ускладнюється та удосконалюється і категоріальна структура мислення: зростає кількість категорій, змінюється їх зміст та взаємозв’язок.
Різні філософи визначали категорії передусім через аналіз їх місця й ролі в мисленні: як висловлювання про буття; як апріорні форми мислення; як щаблі пізнання. Звідси виникла ілюзія, що категорії – це лише знаряддя, форми мислення, з нього формується їх зміст. Таке трактування категорій філософії є спрощеним, оскільки достатньою мірою не розкривається і не пояснюється природа категорій, їх відношення до об’єктивної реальності і практичної діяльності людини.
Категорії, як і всі інші поняття, самі по собі не існують в дійсності і не дані розуму як вроджені і вічні його форми. Вони виникають в процесі оволодіння людиною природи і суспільства, являються результатом узагальнення людством всього досвіду пізнання світу, його практичного перетворення відповідно до своїх потреб та інтересів. Тобто за своїм джерелом категорії – це відображення предметного світу. Оскільки категорії є відображенням об’єктивного в суб’єктивному, то вони мають відношення і до об’єкта і до суб’єкта, тобто є об’єктивними за змістом і суб’єктивними за формою. Їхня суб’єктивність означає, що вони є ідеальними формоутвореннями свідомості, притаманної тільки людині і мають смисл, практичне значення лише в контексті людського існування. Як форми мислення категорії універсальні і необхідні, отже обов’язкові і примусові для мислення кожного окремого індивіда. Загальність і необхідність містяться у їх соціокультурній ґенезі: вони виникають не як продукти довільного міркування окремого суб’єкта, а в системі філософської культури, в певному інтелектуальному середовищі. Їх об’єктивність ґрунтується на колективному людському досвіді. Також об’єктивність змісту категорій пояснюється в процесі практичного втілення результатів теоретичного пізнання. Приміром, для позначення об’єктивної реальності у філософії використовують категорію «матерія». У буденній свідомості людини категорія «матерія» змістовно пов’язана з такими поняттями як матеріал, речовина і тим самим задає певну схему можливих дій з предметом, які людина засвоїла у процесі життя. У зв’язку з цим категорії постають як певні ідеальні схеми, моделі практичної діяльності.
Коли теоретичні схеми діяльності й ідеальні конструкції людської уяви втілюються в предметно-практичну діяльність людини, мислення, категорії знаходять підтвердження своєї об’єктивності і всезагальності. У зв’язку з тим що категорії володіють змістом взятим з об’єктивної реальності, вони збагачують мислення новими визначеностями світу.
Наприклад в міру накопичення знань про той чи інший матеріальний об’єкт, по мірі пояснення всіх його властивостей з тих чи інших взаємодій його внутрішніх сторін виникає необхідність в такій категорії як «зміст», котра позначає сукупність всіх внутрішніх взаємодій і змін, що відбуваються в даному матеріальному об’єкті.
Пізнаючи внутрішні взаємодії і обумовлені ними зміни, ми поступово відтворюємо у свідомості спочатку зовнішні, а згодом і внутрішні способи поєднання елементів змісту, відносно стійку його структуру. Виявлена в процесі пізнання зовнішня і внутрішня структура матеріальних об’єктів, відносно стійка система взаємозв’язків їх сторін визначається і фіксується в категорії «форма». Форма – це спосіб внутрішньої організації і зовнішнього вияву змісту.
Категорії виконують у пізнавальному процесі методологічну функцію: задають пізнанню початкові умови і перспективу, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення і розуміння реальності, організують і коректують рух думки. Як підсумок суспільно-практичного і пізнавального досвіду категорії виконують роль базових гносеологічних структур і програмних завдань (схем) теоретичної і практичної діяльності і тому неминуче мають відношення до дійсності, потреб та інтересів людей.
Однак, цим функції категорій не обмежуються. Оскільки для категоріального знання є характерною гранична широта, то стосовно дійсності воно зберігає значущість певної нормативної вимоги. Категорії виявляються не тільки універсальними формами знання, а й нормами оцінок, які не зводяться до суто пізнавального ставлення до навколишнього світу. Піддати предмет оцінці означає виділити його духовно-практичну цінність і таким чином виразити своє ставлення до нього. І оскільки філософські категорії сприяють цьому, вони виконують світоглядну функцію.
Отже категорії виникають і формуються в процесі предметно-практичної діяльності людини, викарбовуються у свідомості та функціонують у мисленні та мові. Тому практика в широкому розумінні (як суспільне життя, як культура загалом) є джерелом формування і взаємодії категорій як форм мислення і практичної діяльності людини. Скажімо в практиці відбувається ототожнення, примірювання структур самих речей і форм мислення.
Р.3 Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
Категорії філософії тісно пов’язані з реальною життєдіяльністю людей, яка і є безпосередньою умовою їх виникнення. Ця зумовленість виявляється не лише через відношення тієї чи іншої категорії філософії з відповідною їй реальністю, а й через взаємов’язок філософських категорій, які в сукупності складають динамічну систему, що постійно формується, розвивається та функціонує.
