План:
1. Поняття соціальної структури
2. Фактори формування соціальної структури
3. Взаємозвязок особистості і суспільства
4. Складові соціальної підструктури
5. Характер в структурі особистості
Ще Демокріт вважав людину малим світом («мікрокосмом»), у якому віддзеркалюється великий світ («макрокосм»), Всесвіт, в тому числі і людське буття, тобто суспільні відносини певного типу суспільства. І саме це віддзеркалення (відображення) суспільних відносин у людині він вважав людською особистістю. Дійсно, є один з підходів до розуміння особистості, який стверджує, що особистість – є сукупність усіх суспільних відносин (Марксистське розуміння особистості). Маркс стверджував, що людина є продуктом біологічної еволюції, а особистість – є продуктом історичного розвитку, і перш за все, того суспільства, в якому протікає її життєдіяльність. Тим самим він показав соціальну сутність особистості.
Сьогодні ми вже знаємо що крайньо протилежні думки зачасту є хибними. Тому найбільш науково обґрунтованим підходом до розуміння особистості є, так званий, інтегративний підхід. Саме на основі такого підходу дається визначення особистості як сукупності природно-біологічних, інтелектуальних, морально-вольових і соціально значущих властивостей людини, що формуються в процесі діяльності, спілкування у соціальному середовищі (при чому під середовищем розуміється як мікросередовище: родина, друзі, колеги; так і макросередовище – усе суспільство). Саме на такий інтегративний підхід дав нам змогу виокремити у структурі особистості чотири взаємопов’язані підструктури: природно-біологічну, психічну, соціальну і духовну.
Дві з них ми вже розглянули: природно-біологічну і психічну. Більш того встановили, що між ними є безумовний зв'язок. Так, будова мозку, особливості діяльності центральної нервової системи, певні вроджені та спадкові якості визначають розвиток психіки, і відповідно психічних процесів, і психічних властивостей.
Сьогодні настала черга розглянути соціальну підструктуру особистості, визначення її складових елементів та факторів, що впливають на її формування.
Соціальна підструктура особистості характеризує як «зовнішню», так і «внутрішню» співвіднесеність людини з соціумом.
«Зовнішня» співвіднесеність виражається в системі соціальних статусів як об`єктивного становища людини в суспільстві і моделей рольової поведінки. «Внутрішня» представлена сукупністю потреб, інтересів, цілей, мотивів, очікувань, ціннісних орієнтацій, установок, і диспозицій, які формуються на індивідуальному рівні, але в залежності від соціума і виступають мотиваційним механізмом соціальної поведінки.
Мотиваційний механізм включає в себе взаємодію потреб, ціннісних орієнтацій і інтересів, кінцевим результатом яких є їх перетворення в ціль особистості. Потреби виступають (стосовно до особистості) як вихідні побуднику її діяльності, відображаючи об'єктивні умови існування людини, будучи однією з найбільш важливих форм зв'язку особистості з навколишнім світом. Зв'язок цей може виявлятися у формі природних (потреба в їжі, одягу, житло і т.д.) і соціальних (потреба в різних формах діяльності, спілкування). Разом з тим різкої межі між ними немає, оскільки потреба в одязі, житло, і навіть їжі набувають соціальну «оболонку».
Будучи усвідомленими, потреби перетворюються на інтереси особистості В них відображається ставлення людини до умов життя і діяльності, що визначає спрямованість його дій. По суті, саме інтереси значною мірою обумовлюють мотиви поведінки особистості. Вони виявляються головними причинами дій. Будучи усвідомленими, потреби перетворюються на інтереси особистості. В них відображається ставлення людини до умов життя і діяльності, що визначає спрямованість його дій. Саме інтереси значною мірою обумовлюють мотиви поведінки особистості. Вони виявляються головними причинами дій.
Соціальні установки - одна з найбільш важливих регуляторів соціальної поведінки особистості, що виражає її схильність, готовність діяти певним чином щодо даного об'єкта.
Таким чином, соціальна підструктура особистості містить сукупність об'єктивних і суб'єктивних властивостей індивіда, що виникають і функціонують у процесі його різноманітної діяльності, під впливом тих спільнот і об'єднань, в які входить людина.
Особистість майже у всьому залежить від суспільства, бо саме в ньому вона і стає особистістю завдяки процесу соціалізації. Під соціалізацією розуміється соціальний процес засвоєння індивідом соціальних норм і правил поведінки, певних знань, моральних і культурних принципів, певного світогляду. Соціалізація відбувається як спонтанно, так і цілеспрямовано. Цілеспрямована соціалізація називається вихованням. В наслідок соціалізації індивід власне і стає особистістю. Перш за все, формується її внутрішня соціальна структура, тобто утворюються такі елементи, яких нема у тварин і які утворюють саму сутність особистості. Це знання, соціальні вміння і навички, соціально значущи якості (такі, наприклад, як працелюбність, відповідальність, толерантність, ініціативність тощо) переконання, соціальні цінності, світогляд, світосприйняття, віра, усвідомлення свого місця і ролі у суспільстві та інші.
Можна сказати, що соціальна підструктура особистості – це її внутрішній світ, але світ зумовлений не її психічними процесами і властивостями, а світ – зумовлений соціальними умовами і вимогами. Таким чином, в се, що інтеріоризувалось в особистості з норм і цінностей суспільства, його культури є складовими частинами її соціальної підструктури.
Від того, як ці частини взаємодіють, і залежить поведінка і в цілому діяльність особистості як системи. У гармонійної особистості усі складові її структури працюють злагоджено, і навпаки, збій у взаємодії цих частин веде до погіршення роботи системи особистості, а звідси – й до певних відхилень у поведінці.
Якщо ж казати про співвідношення соціальних якостей (позитивних і негативних), то воно залежить від того, яким чином відбувається соціалізація індивідів. Так, дійсно, від соціалізації, й однієї з її головних ланок – виховання, залежить і те, на які цінності буде спрямована діяльність конкретної особистості, яким чином вона досягатиме мети своєї діяльності, і, отже, її поведінка. Крім виховання величезного значення також набуває самовиховання. Цей процес починає відбуватися активно тоді, коли сформовані основні елементи психічні підструктури: мислення, воля. Саме завдяки вольовим процесам відбувається саморегуляція емоційної сфери, бажань і прагнень, потреб і таке інше.
Оскільки соціальна підструктура багато в чому залежить від суспільства, то зміни, що весь час відбуваються у суспільстві як системі, ведуть до зміни певних елементів соціальної підструктури особистості.
Так, наприклад, багато хто з минулих комуністів в нашій країні внаслідок змін, які відбулись у нашому суспільстві, і отриманню через те нової інформації, нових знань про злочини, скоєні більшовицьким режимом, різко змінили свої погляди на пануючу комуністичну партію і вийшли з її лав. У багатьох змінилися погляди на діяльність раніш засуджуваних націоналістів на прямо протилежні. Те ж саме можна сказати і про великий загін віруючих, які стали ними останнім часом завдяки змінам, що відбулися
у нашому суспільстві. Людина, яка приймає віру, багато що змінює у своєму повсякденному житті, а це є наслідком зміни її внутрішньої структури.
Так само на зміну соціальної підструктури впливає і зміна соціальних ролей і статусів особистості. Наприклад, працівник призначається керівником якогось підрозділу. Новий статус вимагає від нього і нових якостей : підвищеної відповідальності (адже він тепер відповідає не тільки за себе, але й за колектив), більшої наполегливості і працьовитості, ініціативності тощо.
Отже, особистість є динамічною системою, її складові знаходяться у стані постійної взаємодії і впливу одна на одну. Тому сучасні соціологи і психологи вважають, щоб зрозуміти повністю особистість, потрібно вивчати її невідривно від світу, що змінюється. Ці два феномени (людина і світ або особистість і суспільство) взаємопов’язані і невід’ємні один від одного. Хоча, можна припустити, що в структурі особистості відбуваються певні зміни незалежно від змін у суспільстві, які теж впливають на її структуру і функціонування. Знову нагадаю, що мова йде про процеси самовиховання, самовдосконалення, саморозвитку, тобто тих процесів, що складають основу само менеджменту.
Досить складною проблемою у дослідженні соціальної підструктури особистості є практична фіксація її елементів та їх взаємодії.
Отже, проблема соціальної підструктури особистості дуже складна і її вирішення ще потребує певних наукових пошуків. Дослідження механізму функціонування елементів соціальної підструктури особистості повинно допомагати у справі управління не тільки ії поведінкою, а й взагалі функціонування усього суспільства.
ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНО-ЗНАЧУЩІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ»
Для вивчення та подальшого формування соціально-значущих якостей особистості необхідно, перш за все, скласти модель цих якостей, тобто окреслити зміст та структуру поняття «соціально-значущі якості особистості».
Більшість дослідників вважають, що основу («ядро») соціальної підструктури особистості складають самосвідомість і характер. Без самосвідомості як «ядра» особистості неможливе ніяке наукове уявлення про структуру особистості, тим більше про її соціальну складову. Без самосвідомості неможливий активний взаємозв’язок між особистістю та соціумом.
Що стосується характеру, то його зв’язок із світоглядом розглядається найбільш вагомо. Тому що від того, які є погляди людини на природу, суспільство, працю, на інших людей і на себе, матеріальні та інші цінності, – великою мірою залежить, яку поведінку дозволить собі людина. З цим в першу чергу пов’язаний процес формування стійких способів поведінки – найважливішого компоненту характеру.
Передумовою створення соціально-значущих якостей особистості може виступити теорія відношень В.Н. Мясіщева. Завдання виховних інституцій, відзначав В.Н.Мясіщев, полягає в тому, щоб культивувати навкруг особистості такі відношення, які можуть утворювати суб’єктивне багатство особистості у формі її потреб, інтересів, нахилів, і саме такого змісту, в якому зацікавлено суспільство.
Розвинувши ідеї В.Н. Мясіщева, А.А. Бодалев підкреслює думку, що коли у людини сформовано відповідне ставлення до праці, суспільної власності, інших людей, до самого себе (характер), то така особистість здатна продуктивно взаємодіяти із соціумом, спілкуватися і не знищувати оточуючого середовища.
1) сформулювати у людини відповідну систему поглядів;
2) розвиток форм емоціонального реагування на кожну з цих соціальних цінностей, що стали для нього типовими;
3) виховання способів працювати, спілкуватися і т. ін., що стали характерними для нього.
Таблиця 1
| Підструктура спрямованості особистості: безкорисливість, волелюбність, бути громадянином, патріотизм, почуття обв’язку, гуманність, відданість, принциповість, моральність, справедливість |
| Підструктура характеру: акуратність, дисциплінованість, відповідальність, мужність, терплячість, чуйність, доброзичливість |
| Підструктура самосвідомості: гідність, честь, інтелігентність, совісність, порядність |
| Підструктура спілкування: комунікабельність, тактовність, щирість, самовладання, ввічливість, вихованість |
| Підструктура досвіду: мудрість, професіоналізм, працездатність, ерудованість |
| Підструктура форм відображення: розум, почуття гумору, уважність, сила волі |
| Біологічно обумовлена підструктура: добре здоров’я, активність, життєрадісність, витривалість |
