Особливо небезпечних інфекцій

ЗБУДНИКИ ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИХ ІНФЕКЦІЙ

Тема 11.

Збудники особливо небезпечних інфекцій

Конкретні цілі:

— знати мікробіологічну характеристику збудників особли­во небезпечних інфекцій;

— розуміти патогенетичні закономірності інфекційного процесу, спричиненого збудниками особливо небезпечних інфекцій;

— знати методи мікробіологічної діагностики особливо небезпечних інфекцій.

Загальна характеристика збудників холери, чуми,

Туляремії, бруцельозу, сибірки і захворювань групи

особливо небезпечних інфекцій

До групи збудників особливо небезпечних (карантинних) інфек­цій (ОНІ) відносять мікроорганізми І і II груп патогенності. Осо­бливо небезпечні інфекції висококонтагіозні, легко поширюються (спричинюють не тільки епідемії, а й пандемії), мають переважно тяжкий перебіг і зумовлюють високу летальність. Їх ще називають "конвенційними", тому що для профілактики і ліквідації цих ін­фекцій проводять спеціальні протиепідемічні заходи, які регламен­туються міжнародними конвенціями (узгодженнями) і виконують­ся органами охорони здоров'я кожної країни, а за необхідності і за допомогою Міжнародного медичного центру — ВООЗ.

Сприйнятливість людей до особливо небезпечних інфекцій дуже висока. Їх епідемії зі стародавніх часів наводили жах масштабами поширення і спустошливістю. Так, у XIV ст. під час пандемії чуми в Європі померло 25 млн людей (25% всього населення).

Актуальність проблеми особливо небезпечних інфекцій зберіга­ється і в наш час, хоча їх поширення не носить характеру "мору". Реєструються окремі спалахи чуми. За даними ВООЗ, кожного року виявляється понад 3 тис. випадків чуми.

У зв'язку з цим органи охорони здоров'я проводять комплекс заходів, спрямованих на запобігання завезенню і поширенню особливо небезпечних інфекцій.

Всю роботу щодо організації профілактики особливо небезпечних інфекцій очолює відділ особливо небезпечних інфекцій Центральної санітарно-епідемічної служби (СЕС) МОЗ України і відповідні відділи в областях, а також у містах Києві та Севастополі.

В Україні створено систему наукових закладів, які проводять моніторинг епідемічної ситуації, аналіз захворюваності, ефективності профілактичних і протиепідемічних заходів, планування та проведення наукових досліджень щодо структури і поширеності особливо небезпечних інфекцій в Україні. Ця робота зосереджена в Українському науково-дослідному протичумному інституті ім. І.І. Мечникова (м. Одеса) та Кримській протичумній станції (м. Сімферополь).