Іванової Світлани Євгенівни

(Горлівка, 2007. – 74 с.)

У сучасній лінгвістиці для розв’язання як теоретичних, так і суто практичних завдань украй необхідні комплексні описи системи літературної мови. Залучення контекстуально-інтерпретаційного методу дозволяє розширити межі тексту й розкрити перспективи типологізації міжтекстових зв’язків, зокрема в навчально-педагогічному дискурсі, виявити способи їх реалізації. Розкриттю поставленої мети саме в такому формулюванні й присвячено випускну роботу бакалавра «Категория интертекстуальности в учебно-педагогическом дискурсе (на примере академической лекции)» Іванової Світлани Євгенівни, яка досягається через цілу низку часткових завдань, а саме: з’ясувати специфіку поняття «інтертекстуальність», встановити особливості лекції як жанру, описати типи міжтекстових зв’язків у навчально-педагогічному дискурсі. Сформульовані завдання вдало виконуються, узагальнення спостережень над мовним матеріалом знаходить своє остаточне формулювання у висновках як до кожного з двох розділів бакалаврської роботи, так і в загальних висновках у її кінці.

С.Є. Іванова у вступі й відповідних розділах своєї праці ретельно й вдумливо аналізує здобутки своїх попередників і сучасників, відбираючи з їхнього поняттєвого й процедурного апарату, теоретичних висновків для свого дослідження те, що сприяє досягненню поставленої мети.

Перший розділ роботи присвячено розкриттю поняття «навчально-педагогічний дискурс» в сучасній лінгвістиці: витлумачено його широке й вузьке розуміння; наведено погляди на статус дискурсу та його різновиди в сучасній лінгвістиці; сформульовано основні завдання навчальної лекції, її переваги над іншими жанрами навчального процесу, узагальнено інтенції лектора, класифіковано різновиди лекцій, з’ясовано їх структурні компоненти. Беззаперечним позитивним моментом цього розділу й усієї роботи є те, що С.Є. Іванова намагається бути послідовною щодо термінології, якою оперує в роботі: авторка щоразу зупиняє свою увагу на формулюванні дефініцій тих термінів і понять, якими послуговується.

У другому розділі конкретизовано засоби актуалізації інтертекстуальності, у термінології дослідниці – маркери. До таких маркерів належать: цитата (ширше цитація), невласне пряма мова, алюзії, ремінісценції, перифраз. Відповідні засоби детально описуються, класифікуються й підтверджуються прикладами. Наступним кроком у дослідженні, цілком умотивованим, є дослідження метатексту з його структурними одиницями, серед яких докладно проаналізовано епіграф, передмову автора, примітки. Це надало авторці можливість назвати основні функції метамови, розподіливши їх за ядерно-периферійним принципом. Іншим, не менш актуальним аспектом цього розділу, який підлягає ґрунтовному студіюванню, є гіпертекст і гіпертекстуальність. Розглянуто такі його перманентні особливості, як: формат, технологія організації структурування й демонстрації тощо.

Вважаємо, що бакалаврська робота С.Є. Іванової певною мірою збагатить теоретичні засади вивчення функціонального, структурного та прагматичного навантаження академічних лекцій як інтертекстуального способу дискурсивного спілкування, послужить базою для аналогічних спостережень над природою текстів, метатекстів, субтекстів, гіпертекстів та дискурсів іншої природи, етіології й тектоніки.

Абсолютно позитивне оцінювання бакалаврської роботи не знижується наявністю деяких недоглядів, серед яких:

- порушення змістової канви у побудові деяких речень;

- окремі орфографічні й пунктуаційні помилки (с. 9, 17, 20, 22, 23, 25, 28, 30 та ін.);

- технічні недогляди (с. 9, 32, 35, 37, 38, 41, 45, 53, 61 та ін.);

- окремі огріхи в паспортизації джерел використаної літератури.

Віддаючи належне виконаній роботі й безперечно вдалим спробам дослідниці дійти до суті заявленої проблеми, зауважимо ряд моментів.

1. Насамперед це стосується проблеми визначення однієї з основних категорій, за яку С.Є Іванова обирає гіпертекстуальність. На нашу думку, вимагає додаткової аргументації, на якій підставі в різних частинах роботи за цим терміном закріплюються різні дефініції (с. 23 і с. 46).

2. Подекуди трапляються певні неточності в покликаннях, зокрема, на с. 6 зроблено покликання на роботу «Макаров Л.М.» у списку ж літератури під вказаним номером уміщено роботу «Макарова И.А.» (№ 34 у списку).

Проте висловлені побажання є дискусійними й абсолютно не знижують наукову цінність роботи.

За своїм змістом, теоретичним підґрунтям, логічністю побудови, актуальністю обраної проблеми, ступенем самостійності виконання випускна робота бакалавра Світлани Євгенівни Іванової «Категория интертекстуальности в учебно-педагогическом дискурсе (на примере академической лекции)» заслуговує рекомендації її до захисту й цілком може претендувати на найвищу оцінку.

 

Кандидат філологічних наук, доцент

кафедри порівняльного мовознавства

Горлівського державного педагогічного

інституту іноземних мов Н.О. Зеленська

 

Вправа 8. Із наведених структурних компонентів виберіть ті, які є обов’язковими для написання вступів курсової та бакалаврської роботи.

Анотація; відгук наукового керівника; рецензія; актуальність; мета; завдання; методи наукового аналізу; зв’язок з науковою темою кафедри, у межах якої виконується наукове дослідження; об’єкт та предмет наукового пошуку; висновки; джерельна база дослідження; наукова новизна; список використаної літератури; теоретичне та практичне значення роботи; апробація результатів дослідження; публікації; додатки; обсяг і структура роботи.

 

Вправа 9. Проаналізуйте зміст бакалаврської роботи на тему: «Категорія заперечення в сучасній українській мові: структура, граматика, засоби вираження». Назвіть компоненти, яких бракує. Охарактеризуйте рубрикацію. Назвіть технічні огріхи.

ЗМІСТ

 

РОЗДІЛ І. Еволюція поглядів на категорію заперечення в сучасній українській літературній мові.
1.1.	Категорія заперечення в логіці та лінгвістиці.
1.2.	Сучасний стан розробки проблеми.
РОЗДІЛ ІІ. Кваліфікаційна й класифікаційна характеристика категорії заперечення.
2.1.	Підходи до класифікації засобів вираження заперечення в сучасній українській літературній мові.
	2.1.1	Заперечні префікси.
	2.1.2	Заперечні частки.
	2.1.3	Заперечні сполучники та прийменники.
	2.1.4	Заперечні займенники та прислівники.
	2.1.5	Лексичні еквіваленти заперечних речень.
2.2	Типологія засобів і форм вираження заперечення на рівні висловлення драматургічного дискурсу.
	2.2.1	Подвійне заперечення як явище сучасної прагматики й синтаксису.
	2.2.2	Статус негативних полярних елементів (НПЕ) у сучасній українській літературній мові.
	2.2.3	Риторичне питання як засіб вираження експресивного заперечення.
ВИСНОВКИ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ.