Тактичне забезпечення допиту

Це складання плану і розробка тактики допиту. Слідчий завжди повинен планувати майбутній допит - заздалегідь намітити питання, що повинні бути встановлені, порядок їх постановки, пред'явлення речових доказів та інших матеріалів справи. При підготовці до простих допитів припустимо уявне планування або складання плану в спрощеній формі у вигляді переліку питань.

А коли передбачається складний допит, пов'язаний із з'ясуванням широкого кола обставин, і з використанням значної вихідної інформації, в тому числі й оперативної, складається розширений план допиту, де формулюються основні питання допитуваному.

Криміналістиці і слідчій практиці відомі наступні різновидності питань:

1. Доповнюючі - це питання, що задаються з метою доповнити отримані покази, ліквідувати проблеми, що виникли в них. Наприклад: "Ви сказали, що були в кіно. Який фільм Ви дивилися і чи були до кінця сеансу?"

2. Уточнюючі - задаються з метою деталізації показів. Наприклад: "Ви сказали, що ніж лежав біля трупа. Уточніть з якої сторони трупа і на якій відстані від нього лежав ніж?".

3. Нагадуючі - це питання які мають на меті відновити пам'ять допитуваного, викликати в ній ті або інші асоціації. Наприклад: Знаючи, що подія відбулася в день народження допитуваного, про що той забув слідчий запитує: "Як Ви відзначали свій день народження цього року?, що Ви робили після того як розійшлися гості? ".

"Чому Ви пересіли на іншу лавку?". Потрібно відрізняти питання, що нагадують, від націлюючих тобто таких, формулювання яких містить у собі відповідь, бажану для слідчого. Наприклад: „Чи одягнений був Іванов в той вечір в сірий плащ з металевими ґудзиками?”.

В силу того, що націлюючі запитання здійснюють переконливий вплив на допитуваного, орієнтують його в тому, яку відповідь хотів би почути від нього слідчий, і через це можуть перешкодити встановленню істини по справі, законом вони заборонені.

4. Контрольні запитання задаються з метою перевірки отриманих показів, чи з метою отримання даних для такої перевірки, наприклад: "На підставі чого Ви стверджуєте, що все, про що Ви розповіли, відбулося 18 листопада?".

5. Викриваючі запитання, покликані викрити неправду, очевидну для слідчого, їхня постановка звичайно пов'язана з пред'явленням допитуваному незаперечних доказів, що спростовують його свідчення. Наприклад: "Вам пред'являється висновок дактилоскопічної експертизи про те, що на склі, яке лежить на столі в квартирі потерпілого Іванова, виявлені відбитки пальців Вашої правої руки. Яким чином вони там опинилися, якщо Ви стверджуєте, що в квартирі Іванова ніколи не були?". Запитання формулюються так щоб допитуваний не міг дати односкладну відповідь (типу «Так» або «Ні»). Запитання повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими, та щоб вони мали відношення до предмету допиту. Важлива їх логічна послідовність і обґрунтованість. Оскільки при допиті може скластися не та ситуація, що очікувалася, або в ході допиту ситуація може різко зміниться, слідчий повинен передбачати декілька варіантів плану і вміти вчасно змінити тактику допиту.

3. Тактика допиту свідків і потерпілих.

Свідком може бути як людина, що безпосередньо сприймала подію злочину, так і той хто знає про неї зі слів інших осіб. В останньому випадку він повинен повідомити джерело своїх свідчень.

Потерпілий - це особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода. Він також як і свідок, може бути допитаний, однак його зацікавленість повинна бути врахована при допиті й оцінці доказів.

Допит свідків і потерпілого можна розділити на 5 етапів:

1. Підготовка до допиту (ми на цьому етапі вже зупинялися з вами вище).

2. Встановлення психологічного контакту з допитуваним.

На встановлення контакту впливають обстановка допиту, манера поведінки слідчого, вміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд. Важливе значення має форма попередження про відповідальність за дачу свідомо неправдивих показів і за відмову від дачі свідчень. Виконувати цю вимогу закону шаблонно не можна.

При вкрай важкому контакті рекомендується:

- виявити чуйне, уважне та поважне відношення до допитуваного, спокій та врівноваженість з ним;

- висловити потерпілому співчуття і розуміння;

- провести бесіду на другорядну, нейтральну тему, докладно розпитати про спосіб життя, про зв'язки, захоплення, коло інтересів і т.п.

- допомогти порадою, повідомити номер службового телефону для термінового зв'язку в разі потреби;

Далі слідчий пропонує допитуваному розповісти усе відоме по справі. Починається третій етап:

3. Вільна розповідь допитуваного:

Це виклад допитуваним відомих йому фактів у тій послідовності, що йому рекомендує слідчий або яку він обирає сам.

Слідчий не перериває вільну розповідь репліками або запитаннями. В процесі вільної розповіді небажано протоколювання. Допитуваний повинен постійно відчувати уважність з якою слідчий слухає його розповідь і зацікавленість у показах.

По закінченні вільної розповіді яка як правило, не вичерпує предмету допиту, слідчий шляхом постановки запитань заповнює й уточнює отримані покази, виявляє нові факти не згадані у вільній розповіді, отримує контрольні дані необхідні для перевірки показів, допомагає свідку або потерпілому згадати забуте.