Слово «БУТЯ» має багато смислів, які Аристотель зводить у чотири групи значень:
1. Буття як категорії (буття в собі). Це – головна группа значень „буття”, вона виділяє вищі роди буття, серед яких:
• сутність (напр., людина, кінь);
• якість (напр., біле);
• кількість (напр., довжиною у два ліктя);
• відношення, тобто по відношенню до чого (напр..,половинне, подвійне);
• дія (напр., різати);
• страждати, потерпати (напр., когось ріжуть, щось смажать);
• місце (напр., на площі);
• час (напр., учора, минулого року);
• мати щось (напр., взутий, озброєний);
• перебувати в якомусь стані (напр., лежати, сидіти).
2. Буття у можливості й дійсності, або потенційне й актуальне.
3. Буття випадкового.
4. Буття як істина і небуття як помилка.
Арістотель визнає два начала – матерія і форма. Дійсне буття це є єдність матерії і форми. Вчення про начала доповнюється вченням про причини. Їх чотири:
• матеріальна, вона закладена у самій матерії, як потенції усіх майбутніх перетворень;
• формальна, вона йде від форми, що визначає суть бутя сущого;
• активна ( скоріше, та, що відповідає за рух), вона пов’язана з питанням про джерело руху, яке Арістотель в решті решт зводить до Бога, як першого двигуна всього сущого;
• цільова або кінцева причина, вона стосується питання про те, ради чого все існує.
Арістотель також учив, що всьому живому властива душа. Вона для тіла є чимось наближеним до форми, у тому відношенні що є першою ентелехією (реалізованою метою) тіла.
Душа має три рівня:
1. вегетативний (рослинний), що виявляється як здатність до життя; цей рівень властивий всьому живому;
2. почуттєвий, властивий тільки тваринам і людям;
3. розумний, притаманний лише людині.
Людину Арістотель характеризує як істоту політичну, тобто соціальну, оскільки „поліс” для грека значив місто+державу й водночас суспільство. У своєму творі „Політика” Арістотель розуміє суспільство як розвинуту спілку общин, а общину як розгалужену систему патріархальних сімей. Врешті+решт виходить, що сім’я стала для нього моделлю для пояснення організації суспільства й держави. Арістотель захищає рабство, як природний стан суспільства, оскільки є люди, що природою приречені бути рабами. Вільні люди поділяються на три категорії: дуже багаті, бідні й середні. Для благополуччя й спокою в державі особливе значення має середній клас. Серед форм правління виділяються три правильні (монархія, аристократія і політія ) і три неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Три останні виникають тоді, коли правлячі сили починають дбати не про суспільне благо, а про своє власне. Найбільш прийнятою формою правління Арістотель вважає політію, коли до влади прийшов середній клас.
