Соціальний захист потерпілих на виробництві

1 січня 2001 року був прийнятий Закон України "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності». Цей Закон гарантує право громадян на соціальний захист, яке прого­лошується Конституцією України (ст. 46), зокрема в разі повної, часткової або тимча­сової втрати працездатності.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. До складу правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців - по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Правління Фонду спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби, заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність.

Виконання статутних функцій та обов'язків Фонду покладається на страхових експертів з охорони праці.

Беручи участь у реалізації державної політики в галузі соціального захисту людей праці Фонд здійснює основні послуги та виплати, що стосуються реабілітаційних заходів для потерпілих на виробництві та виплати їм відповідних компенсацій. А також Фонд здійснює заходи, спрямовані на запобігання нещасних випадків, усунення загрози здоро­в'ю працюючих.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у стра­хових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випа­док згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом. А саме:

- навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхо­вого випадку;

- надання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального страхування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

- вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхо­вого випадку.

Спрямовує і коорди­нує роботу зазначених органів з цих питань Кабінет Міністрів України.

Фінансування страхування від НВ, відповідно до Закону, здійснюється, в основному, за рахунок внесків роботодавців. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Фонд має автономну, незалежну від будь-якої іншої систему фінансування, причому кошти Фонду не включаються до складу Державного та місцевих бюджетів.

Суми страхових внесків обчислюються у відсотках: для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг); для бюджетних установ - до річної суми фактичних витрат на оплату праці. Закон передбачає диференціацію страхових внесків залежно від класу професійного ризику ви­робництва (перша диференціація), а також рівня травматизму і стану охорони праці на підприємстві (друга диференціація).

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залеж­но від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх відомчої (га­лузевої) належності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Нормативні акти про ОП, що діють у межах підприємства - власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації.

Інструкції з охорони праці - це нормативний акт, що містить обов'язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці при виконанні ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства, або в інших місцях, де за дорученням роботодавця викону­ються ці роботи, трудові чи службові обов'язки.

Інструкції з охорони праці поділяються на:

- інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

- примірні інструкції;

- інструкції, що діють на підприємстві.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на 10 років, а інструкцій, що діють на підприємстві - не рідше одного разу на 5 років, причому для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою - не рідше одного разу на 3 роки.

Інструкції містять тільки ті вимоги щодо охорони праці, дотримання яких є обо­в'язкове самими працівниками. Порушення працівником цих вимог розглядається як порушення трудової дисципліни. Контроль за дотриманням вимог інструкцій покладається на роботодавця.