Англійський інтелектуально-філософський роман. Характеристика творчості В.Голдінга

Філософський роман є досить складним утворенням, оскільки неможливо остаточно визначити його жанрові риси. ХХ століття породжує два різновиди філософського роману: інтелектуальний (Т. Манна, Г. Гессе та ін.) та екзистенційний (Ж.-П. Сартра, А. Камю, А. Мердок та ін.). Всеохоплююча системність інтелектуального роману зафіксувала спроби митця зрозуміти світ, моделюючи художню реальність, де паралельно існують декілька шарів, рівнів буття, поміж яких мандрує герой. Екзистенційний роман розглядає проблему існування людини у ворожому, абсурдному світі, примиритися з яким людина може шляхом вибору власного проекту. Таким чином, у визначених типах філософського роману спосіб осмислення проблеми, тобто поетика (часово-просторова структура, образний лад, наративні структури, композиція), змушує читача побачити закладену автором проблему, подумати над нею та за допомогою моделювання системи (інтелектуальний роман) або дій персонажів (екзистенційний роман) дійти якогось висновку. Поетику таких романів організовано згідно з певними установками автора, а читач повинен зрозуміти сутність проблеми.

Однак зазначені властивості філософського роману повною мірою не охоплюють специфіки поетики і проблематики пізньої творчості В. Ґолдінґа, якій притаманна "невизначеність". Ця фундаментальна характеристика втілюється насамперед на рівні поетики творів (композиції, образів тощо) через постмодерністські образи-пристрої (ризому, симулякр та ін.), що, у свою чергу, обумовлює відсутність заздалегідь визначеної проблематики, яка повинна бути сформульована в акті прочитання. Зазначені особливості пізніх романів В. Ґолдінґа дозволяють визначити їх жанр як філософського роману відкритого типу.

Один із найяскравіших та самобутніх англійських прозаїків ХХ ст Вільям Голдінг за життясприймався як класик. Як зазначає С.Павличко, “проза Голдінга належить до того напряму сучасної західної літератури, яка змальовує не людські характери, а узагальнені ідеї, алегорично втілені в ситуаціях та образах. Універсальності голдіновських героїв кореспондують і максимально розмиті контури історичного часу і простору. Та все ж у непрямій формі письменник торкнувся найважливіших соціальних проблем нашої епохи, котру не сприйняв і прийняв як епоху негуманну, небезпечну, апокаліптичну”.

Свої романи В.Голдінг називав притчами. У сучасному літературознавстві під притчею розуміють в першу чергу засіб вираження морально-філософських роздумів письменника, які часто бувають протилежними до загальноприйнятих суспільних уявлень. Для притчі головне не змалювання, а вираження смислу. В її основі покладено принцип параболи: оповідь ніби віддаляється від конкретного часопростору, рухається по кривій, повертається назад, висвітлюючи у філософсько-естетичному аспекті явище художнього осмислення.

Таким чином, В.Голдінг як письменник мораліст ставить на перший план проблему недосконалості людської природи, зумисне оголюючи її беззахистність перед злом,і тим самим робить спробу переконати читача у можливості попередження глобальних помилок.

Визнання Голдінгові принесла його перша повість "Володар мух" (1954), опублікована, коли митцеві минуло вже за 40.

Наступний твір - "Спадкоємці" (1955);

- роман "Злодюжка Мартін" (1956);

- роман "Вільне падіння" (1959);

- повість "Шпиль".

Після 1967 р. почалася загадкова для критиків творча пауза. А потім вийшло 3 романи:

- роман "Видима темрява" (1979);

- роман "Ритуали плавання" (1980) (поверн. до притчі);

- "Паперові люди" (1983) - сатира на сучасну псевдолітературу та псевдокритику.

Твори У. Голдінга різні за тематикою, змістом, інколи навіть за манерою письма, однак його філософія залишалося незмінно безрадісною. "Життя, - сказав один з його персонажів роману "Піраміди", - обурливий фарс, поставлений до того ж поганим режисером".

Новаторство У. Голдінга:

o сюжетні колізії, засоби образо творення, характери персонажів позначені філософською схемою та психологічною достовірністю;

o чіткість інтелектуальної схеми, правдивість розказаних історій;

o точність в окресленні психологічного стану персонажів, психологічна умотивованість їхніх дій.