Засоби гасіння.При значних витіканнях слід використовувати піну, порошок. У приміщеннях застосовують об’ємне гасіння. Невеликі вогнища можна гасити порошком, СО2. 7 страница

Вибухо - і пожежонебезпечність. Легкозаймиста речовина. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші, які можуть розповсюдитися далеко від місця витоку. Тепл. утвор. мінус 53,9 кДж/моль; тепл. згор. 1220 кДж/моль; у воді розчиняється. Т. спал. мінус 18 ⁰С; т. самозайм. 430 ⁰С; конц. межі пош. полум’я 3,2-100 % (об.); макс. тиск вибуху може в 16 разів перевищувати початковий тиск в залежності від умов протікання вибуху; нормальна швидкість пош. полум’я 0,895 м/с; мін. енергія запалювання 0,06 мДж МВВК 11,7 % (об.) при розведенні діоксидом вуглецю; БЕМЗ 0,59 мм. О.е. може розкладатися або полімеризуватися при контакті з активними каталізаторами, такими як безводні хлориди алюмінію, заліза і олова, оксиди алюмінію та заліза, металевий калій, гідроксиди лужних металів, кислоти, органічні основи і аміак. Швидке розкладання або полімеризація завжди супроводжуються виділенням тепла, що може призвести до вибуху. Реакція прискорюється навіть за помірних температур і може призвести до вибуху за температури вище 30 ⁰С.

Засоби гасіння: об’ємне гасіння, охолодження водою.

Основна небезпека. Легкозаймиста речовина, пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші; високотоксична; наркотик, сильна специфічна отрута; спричинює опіки очей і шкіри.

Поріг сприйняття запаху: від 1,5 до 1600 мг/м³.

Поріг подразнювальної дії на очі. 1100 мг/м³; при потраплянні в очі рідкого О.е. відбувається опік рогівки, подразнює кон’юнктиву, зміни світлової чутливості ока реєструється за концентрацією О.е. 1 мг/м³.

Дія на шкіру. Різко подразнює шкіру, добре проходить крізь одяг, рукавички, взуття. Звичайно при потраплянні на шкіру після прихованого періоду утворюються пухирі. Через 1-5 год. після хвилинного контакту зі шкірою 50 % розчину О.е. спостерігаються набряк, дрібні пухирці, які через 6-12 год. зникають. Часто на виробництві О.е викликає дерматит з утворенням пухирів на ступнях і в ділянці статевих органів. Ураження шкіри інколи супроводжується підвищенням температури і лейкоцитозом. У теплий період року кількість дерматитів збільшується.

Підвищення температури із розвитком перги, почервоніння, пухирів на фоні набряку спостерігалися при роботі із сумішшю О.е. і бромистого метилу, незважаючи на використання спецодягу, рукавичок, протигазу і роботу на відкритому повітрі. Відомо також про випадок бульозного дерматиту з дуже ускладненим і тривалим перебігом і набряку мошонки після 30 хв. роботи на дні промитого від О.е. апарату (пари потрапили крізь шкіру взуття). Відомі дерматити при використанні О.е. для стерилізації рукавичок.

ГДК р.з.: 1 мг/м³.

ГДК м.р.: 0,3 мг/м³.

ГДК с.д.: 0,03 мг/м³.

За ступенем дії на організм людини: 2 клас - “високонебезпечні”.

За ступенем токсичності: 2 група - “високотоксичні”.

За характером токсичності: групи “подразнюючі”, “припікаючі”, “мутагени”.

Л.К. ₅₀: 1500 мг/м³ (4 год. миші), 2630 мг/м³ (щури).

Токсична дія. Наркотик, сильна специфічна отрута, що пояснюється, можливо, утворенням в організмі формальдегіду або етиленгліколю. Можливо також, що з триметиламіном О.е. реагує з аміногрупами білку. Викликає подразнювальну і сенсибілізуючу дію. О.е. алкілюючий агент і мутаген, небезпечний при вдиханні. Діє як отрута при потраплянні у шлунок. Пари викликають подразнення слизових оболонок і шкіри. Контакт із рідким О.е. призводить до опіків шкіри і очей. О.е. викликає головний біль, запаморочення, блювоту, відчуття сп’яніння, порушення руху.

Після вдихання парів О.е. протягом 1 хв. спостерігались легке серцебиття, посмикування м’язів, почервоніння обличчя, пізніше головний біль, ністагм, зниження слуху і ацидоз. Знаходження протягом 10 хв. в атмосфері, яка містить О.е., викликало сильну блювоту, запаморочення, солодкуватий присмак у роті. Порушення діяльності серця тривало декілька тижнів; підвищений вміст білірубіну у крові, уробіліну і уробіліногену в сечі виявлялись протягом 4 днів. У 22 випадках гострих отруєнь мали місце короткочасні втрати свідомості і блювота, які тривали 2 доби. При гострій токсикації основними були скарги на раптовий сильний пульсуючий головний біль, запаморочення, невпевненість руху, погіршення мови, іноді повторення блювоти, розладнання сну, біль у ногах, в’ялість.

Об’єктивно спостерігались в’яла реакція зіниць на світло, блідість обличчя, асиметрія інервації м’язів обличчя; монотонна мова, зниження або відсутність колінних і ахілових рефлексів, іноді патологічні рефлекси. Спостерігалися також акроціаноз, спітнілість, підвищена збудженість м’язів, у деяких хворих - тимчасовий спазм судин сітківки, інколи збільшення печінки, частіше порушення її антитоксичної функції; в сечі виявляли уробілін.

У випадках тривалої дії в умовах виробництва також є характерною однотипність скарг на біль у дистальних відділах кінцівок. Об’єктивно спостерігались сильне тремтіння пальців витягнутих рук при пальцевоносовій пробі, похолодання і різка спітнілість кінцівок, зниження поверхневих видів чутливості по типу “перчаток і шкарпеток”.

Ознаки отруєння. Головний біль, запаморочення, блювота, відчуття сп’яніння, порушення руху; легке серцебиття, посмикування м’язів, почервоніння обличчя, ністагм, зниження слуху і ацидоз. Знаходження протягом
10 хв. в атмосфері, яка містить О.е., викликає сильну блювоту, запаморочення, солодкуватий присмак у роті.

Надходження в організм, розподілення, перетворення і виведення з організму. О.е. потрапляє в організм людини при вдиханні, крізь шкіру і слизові оболонки. Виводиться через органи дихання і з сечею.

Наслідки дії у майбутньому. Втрата свідомості і блювота триває 2 доби, порушення діяльності серця - декілька тижнів, гіпотонія і брадикардія, зміни міокарду, дерматит, набряк мошонки.

Перша домедична допомога і невідкладна терапія. При інгаляційному отруєнні потрібно негайно дати потерпілому свіже повітря, спокій; дати зволожений кисень, серцеві та інші засоби за показаннями; рекомендуються краплинне вливання глюкози, антигістамінні засоби (димедрол, піпольфен). Пропонується швидке використання тіосульфату натрію як антидоту (сприяє, крім того, дегідратації тканин, збільшуючи масу крові, яка циркулює). У випадках тяжких отруєнь необхідна госпіталізація. Очі, шкіру і слизові оболонки треба промити проточною водою протягом не менш як 15 хв. В очі слід закапати 30 % розчин альбуциду по 2-3 краплі, ввести в/в - 30 % розчин тіосульфату натрію 30 мл, п/ш - 10% розчин кордіаміну або кофеїну 2 мл. Рекомендується робити інгаляцію з димедролом і 0,5 % розчином новокаїну, шлунок промити водою через зонд.

Засоби індивідуального захисту. Для надійного захисту органів дихання і очей застосовують ізолюючий протигаз, фільтруючі протигази марок А, М, БКФ, захисний костюм типу ТоЯж, спецодяг, рукавички, взуття з непромокальних і, по можливості, непроникних для О.е. тканин. Треба мати на увазі сорбцію О.е. тканиною одягу. У випадку потрапляння О.е. на шкіру слід негайно інтенсивно змити його водою (митися в душі), швидко змінити одяг і білизну.

Дія на засоби захисту, прилади, техніку: О.е. діє на мідь та її сплави, срібло, магній та інші сплави, чавун, ртуть та її сплави.

 

 

ОКСИД ПРОПІЛЕНУ

(пропіленоксид, 1,2-епоксипропан)

 

Молекулярна формула: С₃Н₆О. М=58,08.

Агрегатний стан за н. у.: рідина.

Зберігання і транспортування: О.п. зберігається в балонах, цистернах, ємкостях; перевозиться залізничним транспортом у зрідженому стані під тиском.

Фізичні і хімічні властивості. Безбарвна рідина з ефірним запахом. Т. кип.
35 ⁰С, густина 831 кг/м³, тиск парів 0,059 МПа (19,6 ⁰С). Змішується з водою, спиртом, ефіром. При нагріванні з водою утворює пропіленгліколь.

Вибухо - і пожежонебезпечність. Легкозаймиста рідина. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші, які можуть розповсюдитися далеко від місця витікання. Т. спал. мінус 37 ⁰С (в.т.); т. займ. мінус 30 ⁰С; т. самозайм. 430 ⁰С; конц. межі пош. полум’я 2,7-27,4 % (об.); макс. тиск вибуху 820 кПа; нормальна швидкість пош. полум’я 0,67 м/с; мін. енергія запалювання 0,13 мДж; БЕМЗ 0,7 мм.

Засоби гасіння. При значних виливах слід використовувати піну, порошок, у приміщеннях застосовувати об’ємне гасіння. Невеликі вогнища можна гасити СО₂, водою.

Основна небезпека. Легкозаймиста рідина. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші; високотоксична речовина; викликає опіки очей і шкіри.

Поріг сприйняття запаху: 360 мг/м³.

Дія на шкіру: діє припікаючи.

ГДК р.з.: 1мг/м³.

ГДК м.р.: 0,08 мг/м³.

За ступенем дії на організм людини: 2 клас - “високонебезпечні”.

За ступенем токсичності: 2 група - “високотоксичні”.

За характером токсичності: групи “припікаючі”; “подразнюючі”; “мутагени”; “печінкові”; “нервові”.

Л.Д. _{50 шл .}: 580 мг/кг (миші); 750 мг/кг (щури).

Л.К. ₅₀: 3600-6200 мг/м³ (миші, зарізними даними), 10000 мг/м³ (щури).

Токсична дія. Викликає гемодинамічні розладнання, можливо внаслідок підвищення концентрації гістаміну та інших біологічно активних речовин. Оксид пропілену має цитотоксичну, а також мутагенну дію.

Описано гостре отруєння під час аварії, коли потерпілий протягом 10 - 15 хв. вдихав (без усякого захисту) О.п. в концентрації 1400-1500 мг/л. Негайно з’явилось відчуття стискання у грудях, подразнення слизових оболонок, пізніше різкий головний біль, слабкість, пронос, непритомний стан, колапс. Після відповідної терапії залишилися загальмованість, крайня слабкість, пронос, блювота, блідість, ціаноз, пульс слабкого наповнення, жорстке дихання, судоми м’язів гомілки. Після приймання антигістамінних препаратів і тіосульфату натрію настало швидке покращання. Через 10 днів залишилася ще слабкість.

Відзначено лімфоцитоз з відповідною нейтропенією. Фазно змінювалася і адренокортікотропна функція гіпофізу. Мікроскопічно засвідчено подразнення лімфоїдного апарату, бронхіти, бронхопневмонії.

Ознаки отруєння: відчуття стискання у грудях, подразнення слизових оболонок, пізніше різкий головний біль, слабкість, пронос, непритомний стан, колапс.

Надходження в організм, розподілення, перетворення і виведення з організму. Після введення О.п. в шлунок у перші години у повітрі, що видихається, визначається 18-20 % дози, яку вводили. У повітрі, що видихається, у крові отруєних тварин виявляється формальдегід.

Наслідки дії у майбутньому. У тварин, які загинули від отруєння, знайдено білкове і жирове переродження клітин печінки, порушення структури у головному мозку, застійне повнокров’я нирок, селезінки, бронхіти, пневмонія. Виявляються лімфоцитоз із відповідною нейтропенією, зміни адренокортикотропної функції гіпофізу; бронхіти, бронхопневмонії.

Перша домедична допомога і невідкладна терапія. При інгаляційному отруєнні негайно потрібні свіже повітря, спокій, серцеві і інші засоби за показаннями, крапельне вливання глюкози, вітамінів, антигістамінні засоби (димедрол, піпольфен). Рекомендовано негайне використання тіосульфату натрію як антидот (сприяє, крім того, дегідратації тканин, збільшує масу крові, яка циркулює). При тяжких отруєннях потрібні обов’язкова госпіталізація, зволожений кисень. Очі, шкіру і слизові оболонки слід промити під струменем води протягом не менше як 15 хв. В очі треба закапати 30 % розчин альбуциду по 2-3 краплі, ввести в/в 30% розчин тіосульфату натрію 30 мл, п/ш - 10 % розчин кордіаміну або кофеїну 2 мл. Рекомендовано робити інгаляцію із димедролом і
0,5 % розчином новокаїну, шлунок промити водою через зонд.

Засоби індивідуального захисту. Застосовують фільтруючий промисловий протигаз марок А; М; БКФ. Для надійного захисту органів дихання, шкіри, очей застосовують ізолюючий протигаз, захисний костюм типу ТоЯж. Треба мати на увазі сорбцію О.п. тканиною одягу. У випадку потрапляння О.п. на одяг слід швидко змінити одяг і білизну.

Нейтралізація (дегазація): осадження газу розпиленою водою.

 

 

ОЛЕУМ

(18,5-62 % розчин сульфатного ангідриду (SO₃) в 100 % Н₂SO₄ (моногідраті) - олеум (О.). О. містить піросульфатну кислоту Н₂S₂О₇ (Н₂SО₄ ^. SО₃); О. для нітрози містить 20 % вільного SO₃; О. для іншої мети містить 18,5 % SO₃; Н₂SO₄ - безводна сульфатна кислота (моногідрат); 60 % розчин Н₂SO₄ у воді - камерна кислота; 75 % розчин Н₂SO₄ у воді - баштова кислота; 90,5 % розчин Н₂SO₄ у воді - купоросне масло баштових систем; 92-94 % розчин Н₂SO₄ у воді - акумуляторна кислота (сорти А і Б); 93,5-95,6 % розчин Н₂SO₄ у воді - реактивна кислота; 92,5 % розчин Н₂SO₄ у воді - контактна кислота)

 

Молекулярна формула. Н₂SO₄ ^. SO₃ (H₂S₂O₇)-піросульфатна кислота, О., дисульфатна кислота. М= 356.

Агрегатний стан за н. у.: рідина.

Зберігання і транспортування. О., купоросне масло, баштову кислоту зберігають і перевозять у сталевих нефутерованих цистернах, неконцентровану кислоту - у сталевих цистернах, які футеровані свинцем, вініпластом або поліізобутиленом. Використовуються скляні бутлі, склянки з притертими пробками, залізні ємкості. При зберіганні О. і сульфатної кислоти треба ізолювати їх від металевих порошків, карбідів, солей нітратної, хлорнуватистої (гіпохлоритної), пікринової кислот і горючих матеріалів. О. і сульфатна кислота перевозяться залізничним транспортом.

Фізичні і хімічні властивості. Сульфатна кислота (С.к.) - масляниста, в чистому вигляді прозора без кольору рідина. Т. плавл. 10,4 ⁰С; т. кип. 296 ⁰С. Густина 1830,5 кг/м³ (20 ⁰С). З водою змішується в будь - яких відношеннях, при цьому виділяється велика кількість тепла. Починаючи з 200 ⁰С і вище виділяє пари SO₃, які з водяною парою утворюють білий туман. Товарна С.к. часто забруднена арсеном, тому при дії її на метали можливе утворення сильної отрути AsH₃, домішки арсену часто містяться і в металах. Концентрована С.к. - досить сильний окисник, особливо при нагріванні. Вона окиснює HI і HВr до галогенів, вугілля до CO₂, S до SO₂, а також багато металів. 93 % С.к. не діє на залізо. Утворює два типи солей: сульфати (середні солі) і гідросульфати (кислі солі). При охолодженні О. піросульфатна кислота Н₂S₂O₇ виділяється у вигляді безбарвних кристалів. Солі піросульфатної кислоти - піросульфати (дисульфати) утворюються при нагріванні гідросульфатів. При нагріванні вище температури плавлення піросульфати розкладаються з виділенням сірчаного ангідриду (SO₃), і переходять у сульфати.

Вибухо- і пожежонебезпечність. Не горить, зневоднює деревину, підвищує її здатність до горіння. Спричинює займання органічних розчинників і мастил, в умовах пожежі може утворювати вибухонебезпечні суміші.

Основна небезпека. Спричинює займання органічних розчинників і мастила. Викликає сильні болючі опіки шкіри; призводить до сильних уражень очей і повної втрати зору.

Поріг сприйняття запаху: 0,6-0,85 мг/м³.

Поріг подразнювальної дії на очі: 0,85 мг/м³.

Дія на шкіру. При потраплянні на шкіру кислоти концентрованої на слизових оболонках виникає сильна печія. Кислота швидко потрапляє у глибину тканини, при цьому швидко утворюється струп, який набуває темно-червоного забарвлення. Після відпадання струпу відкриваються виразки світло-червоного кольору. Загоювання частіше закінчується утворенням колоїдних рубців буро-фіолетового кольору. Тривалість загоювання опіків шкіри становить у середньому 1,5 місяця. У випадку великої площі опеченої поверхні, можлива смерть. При потраплянні краплин сірчаної кислоти в очі виникають тяжкі ураження і повна втрата зору.

ГДК р.з.: 1 мг/м³.

ГДК м.р.: 0,3мг/м³.

ГДК с.д.: 0,1 мг/м³.

За ступенем дії на організм людини: 2 клас небезпеки - “високонебезпечні”.

За ступенем токсичності: 2 група небезпеки - “високотоксичні”.

За характером токсичності: групи “припікаючі”, “кров’яні”.

Л.Д. _{50 шл.}: доза 5-10 мл смертельна для людини.

Л.Д. _{50 шк.}: смертельні випадки – за умов опіку 70 % шкіри людини.

Л.К. ₅₀: (аерозолю) 320 мг/м³ (миші); 510 мг/ м³ (щури).

Токсична дія. Аерозолі О. та С.к. подразнюють і припікають слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, уражають легені, при потраплянні на шкіру викликають сильні опіки. Аерозоль сульфатної кислоти має більш виразну токсичну дію, ніж SO₂; подразнювальна дія туману С.к. виявляється вже за концентрації 1 мг/м³. Крім подразнення верхніх дихальних шляхів, утруднюється дихання, відчуваються спазми голосової щілини, печія в очах, за більш високих концентрацій виникають криваве харкання, блювота з кров’ю, пізніше тяжкі запальні захворювання бронхів і легенів. Частіше сульфатна кислота знаходиться в повітрі разом з сульфатним ангідридом, майже всі отруєння пов’язані зі спільною дією цих речовин.

Порогова концентрація аерозолю кислоти по зміні зорової хронаксії становить 0,73 мг/м³, концентрація 0,3 мг/м³ - не діюча. Короткочасна інгаляція аерозолю кислоти за концентрації 0,1 мг/м³ не викликала у людини змін ні під час експозиції, ні протягом доби після її закінчення. За умов годинній інгаляції аерозолю кислоти з субмікронними частинками в концентрації біля 1 мг/м³, за якої відсутній вплив на показники дихальної системи, відбувається інгібірування бронхіального мукоциліарного кліринсу з легенів; показник трахеального кліринсу при цьому не змінюється. У добровольців 5-15 хвилинна інгаляційна дія туману кислоти з розмірами часток до 1 мкм викликала прискорення частоти дихання, зниження дихального об’єму легенів і погіршення самопочуття (подразнення) при концентрації 3 мг/м³; - від дії туману кислоти в концентрації 0,5 мг/м³ неприємні відчуття були незначними, за концентрації 2 мг/м³ відзначалося подразнення слизової оболонки носа і гортані, за концентрації 3-4 мг/м³ – виразний дискомфорт, за концентрації 6 мг/м³ - різко виражене неприємне самопочуття. При 10-60 хвилинному вдиханні аерозолю в концентрації 39,4 мг/м³ (температура повітря 18 ⁰С, відносна вологість 62 %, розмір частинок 0,09 мкм) відзначали подразнення, а опір легенів підвищився на 36-100 %. При повторній дії (концентрація 20,8 мг/м³, 30 хв., температура повітря 24,5 ⁰С, відносна вологість 91 %, розмір частинок 1,54 мкм) через сильний кашель і подразнення гортані люди з утрудненням переносили експозицію. Опік легенів після 10-хв. дії підвищився на 43-150 %. У двох з 12 чоловік симптоми збереглися протягом кількох днів.

Гострі інгаляційні отруєння сульфатною кислотою супроводжуються погіршенням дихання, кашлем, хрипотою, нерідко розвиваються ларингіт, трахеїт, бронхіт. При вдиханні аерозолю кислоти у високій концентрації виникає набряк гортані, спазми голосової щілини, набряк легенів і їх опік, блювота; часто настає явище асфіксії або шок і смерть. При цьому мають значення концентрації, тривалість контакту, розмір частинок аерозолю і параметри повітряного середовища.

Потрапляння кислоти в шлунок частіше є результатом нещасного випадку або суїцидного акту; дані такого роду дії базуються на матеріалах судово-медичної експертизи. Пероральне приймання сульфатної кислоти викликає тяжкі місцеві і загальні явища. Після отруєння виникають різкі болі у порожнині рота і по ходу стравоходу, сильна блювота з домішкою червоної крові, а потім з темними масами, які містять продукти руйнування внутрішніх органів. Разом з блювотою виникає сильний кашель від потрапляння краплинок отрути в дихальні шляхи. Може розвинутися гострий набряк гортані. Пульс спочатку підвищений, потім зменшується; з’являються холодний піт; ціаноз обличчя, мідріаз, сечопускання затримується. У перші 2-3 години настає смерть на фоні порушення серцевої діяльності. У затяжних випадках розвивається кривавий пронос, судоми, настає кома. Смертельна доза сульфатної кислоти в разі приймання всередину становить для людини 5-10 мл. У випадках з тривалою хворобливістю протягом кількох тижнів виникає відторгнення ураженого місця слизової оболонки і формування в місцях опіків стенозуючих рубців, у стінках стравоходу і шлунку утворюється кіста, настає непрохідність стравоходу. Руйнується печінка, нирки, можливе поширення інфекції, смерть може настати від пневмонії.

Ознаки отруєння. Подразнення верхніх дихальних шляхів, утруднене дихання, спазми голосової щілини, печія в очах, при високих концентраціях виникають криваве харкання, блювота з кров’ю.

Надходження в організм, розподілення, перетворення і виведення з організму. Звичайний шлях потрапляння сульфатної кислоти інгаляційний. При одноразових інгаляційних отруєннях продукти метаболізму кислоти можуть протягом декількох днів визначатися у внутрішніх органах, сечі, калі. В умовах промисловості частіше відбувається комбінований вплив на організм аерозолів сульфатної кислоти і газів, що містять сірку. Частинки аерозолю відкладаються в дихальних шляхах в залежності від своїх розмірів. Невеликі потрапляють в дистальні відділи респіраторного тракту, де в значною мірою фагоцитуються альвеолярними макрофагами або можуть транспортуватися мукоциліарним апаратом в інтерстиціальну тканину, лімфатичну систему або в систему кровообігу. Виведення відбувається частково з повітрям, яке видихається, але в основному через нирки і кишечник.

Наслідки дії у майбутньому. Можлива смерть як через кілька годин після отруєння від набряку легенів, так і значно пізніше (через 20 днів - 10 місяців) - від захворювання органів дихання. Відбуваються руйнування зубів, зміни у складі крові, порушення функцій печінки, нирок, органів зору, серцево-судинної системи. При потраплянні в очі настає сліпота, при ураженні великих ділянок тіла - смерть. При опіках з’являються струпи, глибокі виразки, м’ясисті розростання, які виступають за межі виразки. Тяжкі наслідки може викликати стягнення рубців. Опіки виліковуються протягом 6 тижнів.

Перша домедична допомога і невідкладна терапія. Ділянки шкірних уражень слід негайно промити великою кількістю води протягом 10-15 хвилин накласти на 1-2 дні пов’язки з 2-3% розчином соди. При ранньому інфікуванні уражень або попередженні інфекції рекомендуються зволожені пов’язки з ривалоном (1:1000) або фурациліном (1:5000). Потім застосовують коагулюючі методи лікування: 1-2 % спиртові розчини генціанового фіолетового або метиленового синього. При опіках 2-3 ступеня на початкових стадіях з успіхом використовуються стрептоцидна і синтоміцинова емульсії, потім мазьові пов’язки (мазі з антибіотиками, мазь Вишневського тощо); за показаннями - боротьба з шоком (введення морфіну, промедолу, зігрівання, вживання великої кількості рідини, введення глюкози з аскорбіновою кислотою). При потраплянні О. або С.к. в очі після тривалого промивання треба пустити в очі по 1 краплі 0,5 % розчину дикаїну з адреналіном (1:1000), а потім ввести в кон’юнктивальний мішок стерильного вазелінового масла. У випадку подразнення слизової оболонки дихальних шляхів потрібні свіже повітря, інгаляція содового розчину, обережне вдихання парів етилового спирту, ефіру. Рекомендується пити тепле молоко з содою і боржомом. При кашлі застосовують кодеїн, діонін, гірчичники. Слід уникати приймання лужних розчинів, які реагують з кислотою з виділенням тепла, і внаслідок чого можуть збільшитись ураження. Після приймання кислоти всередину необхідно негайно випити велику кількість рідини (вода, молоко зі збитими яйцями), викликати блювоту без використання будь-яких механічних засобів. Протишокова терапія в разі набряку гортані, що починається, полягає у введенні адреналіну - 1,0 мл 0,1 % розчину. Потрібні негайна госпіталізація, подавання кисню під час транспортування.

Засоби індивідуального захисту. Використовують в залежності від конкретних випадків, протигази, захисні окуляри, маски і щитки з оргскла, спецодяг з кислотостійкого матеріалу тощо. Рекомендуються фільтруючі промислові протигази марок В (з фільтром), БКФ, М, шлангові протигази ПШ-1, ПШ-2, спецодяг з кислотостійких тканин (ШХВ-30, ШЛ, нітрон, лавсан, кислотостійкий матеріал ШЛ-40, СВХ-1, змішані тканини з лавсану і хлоропрену тощо), ізолюючий костюм КІ-АР “Іній”, КІ-К “Юпітер”, КІ-К-3 “Юпітер-3”, КІ-ТГЗХ “Меркурій”. Гумові чоботи. Тривалість захисної дії від газоподібних SО₂ і SО₃ протигазу марки В при концентрації 0,0086 мг/л - 90 хв., а протигаза з фільтром - 45 хв. Протигаз марки БКФ характеризується меншою тривалістю захисної дії.

Дія на засоби захисту, прилади, техніку. О. та С.к. спричинюють корозію майже всіх металів. Є сильними окисниками, з водою реагують з виділенням великої кількості тепла і утворенням бризок.

Нейтралізація (дегазація). Нейтралізація кислоти, яка розлилася, проводиться порошком МЛ (кальцинована сода 60 %, рідке скло 30 %, сульфазол 10 %), водою, суспензією з вапна, каустичною содою, содовим порошком, лужними сумішами.

 

 

ОЦТОВА КИСЛОТА

(ацетатна кислота, метанкарбонова кислота, етанова кислота)

 

Молекулярна формула: СН₃СООН. М=60,05.

Агрегатний стан за н. у.: рідина.

Зберігання і транспортування: О.к. зберігається в цистернах, ємкостях, скляних бутлях тощо; перевозиться залізничним транспортом.

Фізичні і хімічні властивості. Безбарвна рідина з різким запахом, кисла на присмак. Т. плавл. 16,7 ⁰С, т. кип. 118,1 ⁰С, т. крит. 321,6 ⁰С. Густина 1049 кг/м³ (20 ⁰С), густина крит. 351 кг/м³. Тиск крит. 58 МПа. При охолодженні до
16,7 ⁰С утворює кристалічну масу, схожу на кригу (100 %, або “льодяна” оцтова кислота), змішується з водою у будь-яких співвідношеннях. Належить до одноосновних слабких карбонових кислот. Її солі зворотньо гідролізують. О.к. піддається електролітичній дисоціації, з основами утворює солі. О.к. утворює за рахунок водневих зв’язків стійкі до 250 ⁰С димери.

Вибухо- і пожежонебезпечність. Легкозаймиста рідина. Т. спал. 40 ⁰С (з. т.), 54 ⁰С (в.т.), т. займ. 61 ⁰С; т. самозайм. 465 ⁰С; конц. межі пош. полум’я 4,0- 19,9 % (об.); т. межі пош. полум’я: нижн. 35 ⁰С; верхн. 76 ⁰С; швидкість вигоряння 2,81 ^. 10^-2 кг/(м²с); Тепл. згор. 786,5 кДж/моль; мін. флегматизуюча конц. % (об.): азоту 43,5; водяної пари 31,8; діоксиду вуглецю 27,2; МВВК 11,7 % (об.) при розведенні азотом, 14,1 % (об.) - водяною парою, 15 % (об.) - діоксидом вуглецю. При конц. 55 % і менше розчини практично негорючі.

Засоби гасіння. При значних витіканнях слід використовувати розпилену воду, піну, порошок. У приміщеннях застосовується об’ємне гасіння. Невеликі вогнища можна гасити СО₂, водою.

Основна небезпека: легкозаймиста рідина, сильно токсична, викликає опіки очей і шкіри.

Поріг сприйняття запаху: 0,6 мг/м³.

Поріг подразнювальної дії на очі: поріг рефлекторної зміни світлової чутливості очей - на рівні 0,48 мг/м³. утворення електрокортикального рефлексу -

0,29 мг/м³.

Дія на шкіру. Небезпечними є розчини кислоти, починаючи з 2 % концентрації; опіки викликаються вже 30 % розчинами кислоти. О.к. одержана з деревини, може викликати екземи. Загоювання проходить швидко.

ГДК р.з.: 5 мг/м³.