Формуванні особистості учня

Поняття особистості у психології.

Поняття особистості виникло в давні часи. Воно вживалося спочатку відносно актора давнього театру, який виконував свою роль. Дещо пізніше цей термін почав означати реальну роль людини в житті. Поняття «особистість» є категорією багатьох наук про людину. У психології в наукове поняття про особистість вкладається наступне значення. Особистість — це свідомий індивід, який займає певне положення у суспільстві і виконує суспільну функцію (за О.Г.Ковальовим). У сучасній психологічній науці розгляд поняття "особистість" завжди відбувається через його співставлення з поняттями "людина", "індивід", "індивідуальність".

Людина — родове поняття, яке означає представника людського виду, що наділений, на відміну від інших високорозвинених тварин, свідомістю. Людину можна визначати як біологічний вид і як суспільну істоту. При розгляді першого аспекту акцент робиться на особливостях тілесної організації — пряма хода, високорозвинений мозок, будова рук і т. ін. Другий аспект включає погляд на людину як на соціальну істоту, носія свідомості. Живучи в суспільстві, людина навчилася розумно мислити, пристосовуватися і виживати у складних природних умовах. Єдність біологічних і соціальних передумов сприяли тому, що людина набула таких особливостей, як здатність відображувати навколишній світ у поняттях, планувати, прогнозувати, мріяти, усвідомлювати себе у різних проявах, давати оцінку собі, а також навколишнім предметам і явищам тощо.

Поняття "людина" є достатньо широким і включає в себе декілька аспектів. Вужчим є поняття "індивід", яке тлумачиться як одиничний представник людського виду, продукт тривалого розвитку, носій індивідуально-своєрідних рис. Як індивіда людину характеризують її вік, статева, національна приналежність, зовнішність, професія, освіта. Отже, індивід означає окремого представника людського виду, який виходить за межі біологічного і розглядається як істота - суб'єкт власної поведінки і психічного життя. Кожна людина є індивідом. Будучи членом суспільства, вона набуває особливих якостей, які називаються особистісними і дають можливість індивіда називати особистістю. Це поняття включає значення соціальної сутності людини. У соціокультурному середовищі індивід соціалізується і набуває найсуттєвіших соціально значущих властивостей. А.В.Петровський визначав особистість як системну (соціальну) якість, яка набувається індивідом у предметній діяльності й спілкуванні і характеризує міру представленості суспільних взаємин в індивіді. Особистістю індивід стає у системі взаємин з іншими людьми, через спілкування з подібними собі. Особистість невіддільна від системи міжособистісних, соціальних зв'язків, які опосередковуються цінностями, змістом спільної діяльності.

СД.Максименко визначає особистість як нову соціокультурну форму існування психіки людини як біологічної істоти, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності, поведінки і саморегуляції та має унікальний і неповторний внутрішній світ.

Особистість кожної людини має сукупність рис і особливостей, які властиві лише їй і утворюють її індивідуальність. Індивідуальність можна визначати як своєрідну особистість, не схожу на інших. Індивідуальність виявляється в рисах темпераменту, характеру, в наявності здібностей, в особливостях перебігу психічних процесів окремої людини. Завдяки індивідуальності особистість стає яскравою, неповторною, своєрідною, унікальною. Якщо індивідуальні риси проявляються у системі соціальних зв'язків, вони стають особистісними.

Важливими психологічними характеристиками особистості. згідно поглядів В.О. Семиченко, є наступні.

Стійкість особистості. Наявність даної характеристики пояснюється тим, що у поведінці людини, в її спрямованості, у манері вибудовувати стосунки з іншими виявляється смислова єдність, постійність психічного складу. Це дає можливість передбачати вчинки людини, прогнозувати її дії.

Мінливість особистості. Дана характеристика означає здатність змінюватися, бути сприйнятливим до змін у суспільстві. Пластичність особистості дозволяє поводити себе відповідно до тих обставин, які складаються. Між стійкістю особистості та її мінливістю існує діалектичний зв'язок і взаємообумовленість. Особистість може бути стійкою саме тому, що вона має здатність змінюватися. Це означає, що здатність орієнтуватися на ситуацію дає можливість зберігати базові особистіші якості.

Єдність особистості. Особистість - це цілісне, єдине утворення, яке є результатом складної інтеграції окремих частин, де кожна частина невідривно пов'язана з іншими. Єдність охоплює усі динамічні та структурні вияви життя людини. Особистість завжди формується в цілому.

Активність особистості виявляється в загальному життєвому тонусі людини, у тих зусиллях які вона прикладає для досягнення цілей. Активність може бути спрямованою на пізнання, на зміни, на перетворення світу і себе в ньому. С.Д.Максименко визначає активність особистості як фундаментальну її якість. Особистісний розвиток можливий завдяки тому, що відбувається постійний рух людини до реалізації власних усвідомлених цілей і мотивів.

Структура особистості Питання структури особистості є достатньо складним. Це обумовлюється тим, що особистість є не тільки продуктом індивідуального розвитку, але й соціального впливу одночасно. З огляду на це структура особистості являє собою системне утворення* яке з точки зору різних учених в ключає певні компоненти. У психології існує декілька обґрунтованих структур особистості. У вітчизняній психології увага зосереджується переважно на підходах А.В.Петровського та К.К.Платонова.

У рамках системио-діяльнісного підходу К.К.Платонов у структурі особистості виділяє такі підструктури: біологічно зумовлена, форм відображення, досвіду, спрямованості.

Біологічно зумовлена підструктура особистості об'єднує властивості темпераменту, статеві, вікові особливості, можливі патологічні зміни, які обумовлюються фізіологічними та морфологічними особливостями організму.

Підструктура форм відображення включає індивідуальні особливості пізнавальних та емоційних психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно обумовлених особливостей проявляється досить чітко. Формується впродовж життя людини.

Підструктура досвіду включає знання, вміння, навички, набуті в індивідуальному досвіді людини за допомогою навчання, але під впливом біологічно зумовлених властивостей людини.

Підструктура спрямованості об'єднує мотивацію, ставлення та моральні якості особистості. Елементи даної підструктури є соціально зумовленими і формуються завдяки вихованню.

А.В.Петровський розробив концепцію персонапізаціи згідно якої у структурі особистості виокремлюються три складові: внутрішньоіндивідна, інтеріндивідна, метаіндивідна підсистеми.

Внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) складова являє собою систему організації індивідуальності людини. Вона представлена будовою характеру і темпераменту. Для розуміння особистості дана підсистема є необхідною, але недостатньою.

Інтернідивідна складова виявляється у системі суспільних відносин особистості, міжособистісної взаємодії, спілкування. Особистісне виступає як прояв групових норм взаємовідношень, а групове - у конкретних формах особистості.

Метаіндивідна (надіндивідна) складова виявляється у тому, що особистість виноситься за рамки її фізичного "Я", а також за межі системи взаємин з іншими у теперішньому. Ця підсистема виявляється в ідеальній представленості особистості у свідомості інших людей. Таке явище вчений визначає як персоналізацію.

Отже, структура особистості включає її індивідуальні характеристики, представленість людини у системі міжособистісних взаємин і в свідомості інших людей.

Особливості особистішого зростання школярів.

Людина народжується індивідом. Лише на третьому році життя, з появою самосвідомості, вона набуває особистісних рис, розвивається і формується як особистість. У дошкільному віці відбуваються такі особистісні зміни у розвитку дитини, що готують підґрунтя для подолання труднощів особистісного зростання у шкільному віці, який з точки зору періодизації психічного розвитку включає наступні вікові періоди: молодший шкільний вік, підлітковий вік, ранній юнацький вік.

У молодшому шкільному віці особистісний розвиток відбувається в умовах зміни ситуації розвитку дитини, обставин її звичного життя. Вступ до школи та навчання значною мірою впливають на появу кількісних і якісних змін в усіх сферах психічної реальності дитини. Провідною стає навчальна діяльність, яка зумовлює розвиток розумових, емоційних, вольових, індивідуально-типологічних особливостей, взаємовідносин з іншими людьми, моральності - усіх особистісних характеристик дитини. Зокрема, розвиток розумових особливостей виявляється у формуванні вміння застосовувати здобуті знання у навчанні, орієнтуватися в матеріалі, самостійно виконувати учбові завдання. Такі досягнення зумовлюють зміни в емоційно-вольовій сфері: з'являються переживання, пов'язані з успіхами чи невдачами у навчанні, вияв яких молодший школяр з часом навчається регулювати завдяки вольовим зусиллям. Навчання в школі поступово сприяє усвідомленню молодшими школярами себе як суб'єктів учбової діяльності. В образ "Я" діти включають такі якості особистості (в тому числі, характеристики темпераменту, риси характеру, здібності), які необхідні для успішного виконання поставлених перед ними завдань. Новоутворення, що з'являються наприкінці молодшого шкільного віку, більшою мірою стосуються інтелектуальної та вольової сфер. Однак їх поява дозволяє школяру успішно навчатися у середній школі та долати труднощі особистісного зростання у підлітковому віці.

Особистісний розвиток у підлітковому віці відбувається в умовах перебігу підліткової кризи. Прагнення до самостійності стає потужним регулятором поведінки підлітка, яка відображає усі його бажання самоствердитися як особистість в очах навколишніх. У взаєминах із дорослими підліток усіляко намагається відвоювати самостійність і автономність. Взаємини з ровесниками вибудовуються на основі реалізації потреби бути зрозумілим, прийнятим, захищеним. Основоположним моментом для підлітка є досягнення поваги до його особистості та людської гідності. Предметом пізнання підлітка є не тільки навколишній світ і світ людей, але й він сам. Усвідомлення власної особистісної значущості відбувається в першу чергу на основі ставлення до самого себе, яке виникає в результаті появи особистісної рефлексії — здатності розуміти і приймати себе у всьому різноманітті власних проявів. У підлітка розвивається своя ієрархія цінностей, яка починає впливати на прийняття його рішень і поведінку. У процесі пошуків власного "Я", у віднаходженні цінностей, ідеалів, у самоствердженні і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, установка стосовно власної особистості — "Я - концепція". Вона стає основою почуття самоцінності особистості підлітка, яке відіграє важливу роль у віднаходженні власного становища у суспільстві в період ранньої юності.

У період ранньої юності важливим показником особистісного зростання є збільшення міри самостійності та відповідальності юнака. Особистісний розвиток старшокласника відбувається в умовах ситуації розвитку, коли він готується до майбутнього дорослого життя, та провідної діяльності -- навчально-професійної, М яка фактично стає основою для професійного самовизначення і підготовки до реалізації планів щодо вибору професії. Якісні зміни, які відбуваються в особистішій сфері у період, ранньої юності, зумовлюють емоційний розвиток, розвиток вольових якостей, мотиваційної сфери, самосвідомості і сприяють відкриттю власного "Я". Щодо емоційної сфери, то у цілому спостерігається стабілізація її розвитку. Юнаки здатні керувати власними емоціями, що обумовлюється розвитком вольової сфери. Вольова поведінка стає мотивованою, а поява таких вольових якостей, як цілеспрямованість, організованість, ініціативність сприяє тому, що юнак стає суб'єктом вольової поведінки. Реалізація основних потреб у ранній юності сприяє розвитку самосвідомості. Зокрема, потреба у безпеці реалізується через досягнення гармонізації стосунків юнака з дорослими та ровесниками, що сприяє укріпленню внутрішніх позицій старшокласника. Реалізація потреб у повазі та досягненні відбувається завдяки активізації інтелектуальних можливостей та досягненню успіху у навчальній діяльності. Потреби у самореалізації та розвитку власного "Я" спонукають юнака до усвідомлення власної особистісної значущості, актуалізації особистості, що пов'язано із завершенням пошуків юнака самого себе та становленням особистісної ідентичності.

Роль учителя у формуванні особистості учня.

Упродовж шкільного онтогенезу формування особистості відбувається під впливом ряду факторів. Важливу роль у цьому процесі відіграє учитель, який покликаний не тільки навчити школяра, але й сприяти його особистісному розвитку. Визначальними в особистісному розвитку взаємини учителя зі школярем стають у молодшому шкільному віці, тому що перший учитель уособлює в собі вимоги суспільства, а його ставлення до всього навколишнього стають для молодшого школяра своєрідним орієнтиром у вибудові власної системи ставлень. У підлітковому віці, у зв'язку з емансипацією підлітка від світу дорослих, роль учителя дещо применшується. Однак це не стоїть на заваді реалізації прагнення підлітка до міжособистісного спілкування зі значущими для нього учителями, які розцінюються не як суб'єкти педагогічного впливу, а як цікаві особистості, старші друзі. Загальна стабілізація особистісного розвитку у період ранньої юності сприяє гармонізації взаємин старшокласника з учителями. Юнаки зважають на життєві, професійні, особистіші досягнення учителів. Якщо учитель, з точки зору юнака, уособлює риси яскравої, цікавої, неповторної особистості, він обирається у якості об'єкта ідентифікації і стає одним із найбільш значущих особистостей школяра.