Спілкування як соціально~психологічннй феномен. Засоби спілкування. Стилі спілкування у педагогічній діяльності учителя

Спілкування як соціальний феномен.

Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння. Отже, спілкування — це різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності (А.В.Петровський).

Спілкування виконує декілька функцій, серед яких визначають (О.В.Скрипченко):

ü контактну, яка дозволяє встановлювати контакт для спільної готовності до прийому та передачі повідомлень, підтримування взаємозв'язку;

ü інформативну, яка полягає в обміні повідомленнями в системах «прийом-передача інформації», «відповідь на запитання»;

ü стимулюючу, коли партнер по спілкуванню активізується до певних дій;

ü координаційну, що означає взаємне погодження дій при організації спільної діяльності;

ü -розуміння, що полягає в усвідомленні обома сторонами спілкування обставин, умов, спільних установок, переживань, тощо;

ü встановлення стосунків, що полягає в осмисленні суб'єктом свого місця в системі ролевих зв'язків;

ü надання впливу, що передбачає зміну поведінки суб'єктів спілкування, думок, рішень, уявлень, тощо.

Спілкування — це багатоплановий процес. Він має свою структуру, до якої входять компоненти: комунікативний, інтерактивний та перцептивний.

Комунікативний компонент - це різні форми та засоби обміну і передавання різної інформації (знань, думок, почуттів тощо). Він забезпечує обмін інформацією, що відбувається в усіх царинах життя суспільства між людьми в різних видах діяльності. Головним засобом спілкування є мовлення - практичне використання мови. Тому спілкування - не лише передача інформації, а й ЇЇ створення. Ефективній комунікації стоять на заваді смислові бар'єри. Вони виникають тоді, коли зміст повідомлення відповідає системі смислів одного з партнерів. При цьому мають на увазі лише розуміння значення слів, а й розуміння значення ситуації. Відомо, и*о пряме висловлювання і його розуміння не завжди збігаються. Смислові бар'єри долаються за рахунок форми повідомлення, або ж оптимальні стратегії спілкування, яка ґрунтується на використанні спеціальних прийомів удосконалення взаємин з людьми.

Інтерактивний компонент — передбачає взаємодію у розмов, взаємообмін думками, почуттями, емоціями, діями, і т. ін. У процесі спілкування відбувається взаємний вплив партнерів один на одного- Взаємодія людей відбувається ефективно, якщо їхня поведінка відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які грають співрозмовники. Під ролл*о розуміється нормативно схвалений зразок поведінки, якого чекають від кожного, хто займає ту чи іншу соціальну позицію. Така поведінка сприймається як специфічна у професійному плані (лікар, вчитель, інженер) та у віковому (дитина, дорослий). Кожна людина може грати в житті кілька ролей: у сім'ї — батька, на роботі — керівника, у колі друзів — приятеля тощо. Взаємодія людей, які грають кілька ролей, регулюється рольовими очікуваннями. Рольові очікування — це сподівання на таку поведінку іншої людини, яка відповідає її рольовому статусу. Відповідність поведінки люд^й взаємним очікуванням — це важлива умова успіху у спілкуванні, н кваліфікують як тактовну. Рольова поведінка нерідко створює особливі рольові бар'єри, що перешкоджають встановленню довірливих стосунків мі ж людьми.

Взаємодіючи, люди використовують різноманітні способи впливу партнерів. Найпоширенішими з них є: зараження, навіювання, переконання і наслідування. Зараження — передача суб'єктом свого емоційного стаї^У партнерам (танці, паніка і т. ін.). Навіювання - характеризується вибірковим впливом, тому що спрямоване на конкретну особу і розраховане на некритичне прийняття нею інформації. Переконання — вплив на партнера шляхом спеціального добору фактів, доказів, аргументів. Воно пов'язане з подоланням пізнавальних бар'єрів, викликаних попереднім досвідом суб'єкта (відсутність або суперечність наявним у людини знанням і уявленняі\#)- Наслідування — повторення людиною зразків поведінки, що їх демонструюсь довколишні.

Перцептивний компонент спілкування характеризує особливості сприймання партнерами одне одного, а також встановлення на цій основі взаємного розуміння. Інформація, яку одержують співрозмовники у процесі контактів, дає змогу скласти більш-менш об'єктивне враження про те, цдо становить собою партнер по спілкуванню, зрозуміти мотиви його поведінк'И, звички, оцінні ставлення до фактів дійсності.

Адекватний психологічний портрет суб'єкта спілкування формується залежно від об'єктивних та суб'єктивних чинників і охоплює дію трь<рх важливих механізмів міжособистісного сприймання: ідентифікацій, рефлексію і стереотипізацію. Ідентифікація — це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлюване чи неусвідомлюване уподібнення суб'єкта їй. Суть цього процесу полягає в тому, що в ситуаціях взаємодії партнери намагаються зрозуміти один одного, ставлячи себе на місце іншого. Рефлексія - усвідомлення суб'єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню. Вона потрібна для визначення власної тактики у спілкуванні,, коли співрозмовнику важливо знати, як індивід, що з ним контактує, його сприймає. Стереотипізація — привнесення в образ людини рис, якими звичайно наділяють представників певної професійної, національної чи іншої групи. Підвищенню рівня адекватного сприймання сприяє соціально- психологічний тренінг, а також розвиток умінь «читати» людину за її зовнішнім виглядом.

Засоби спілкування.

Зміст спілкування, реалізується за допомогою вербальних та невербальних засобів. До вербальних засобів належать мовні засоби. Мова визначається як система словесних знаків, яка включає слова з їх значеннями і набір правил побудови речень. Мова є специфічно людським засобом спілкування, який виник у процесі становлення самої людини як суспільної істоти та у процесі спільної трудової діяльності. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Конкретне використання мови для спілкування називається мовленням. Це психічне явище за своєю природою суб'єктивне, тому, що у мовленні кожної людини відображається її ставлення до реальності. Розрізняють такі види мовлення, як внутрішнє та зовнішнє, що включає в себе усне та письмове мовлення, яке може виражатися в діалогічній та монологічній формах. Постійно відбувається перехід зовнішнього мовлення у внутрішнє (процес інтеріоризації) та внутрішнього у зовнішнє (екстеріоризація).

Мовні (словесні) засоби спілкування є основними, але вони доповнюються, підсилюються невербальними засобами. Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації суб'єктів закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації є продуктом суспільного розвитку людей, вони значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати. До невербальних засобів належать:

пози, міміка, жести, які в цілому сприймаються як загальна моторика рук, обличчя і відображають емоційні реакції людини на почуте у процесі спілкування;

паралінгвістичні, що включають особливості промовляння, тембр голосу, його висоту, гнучкість, темп мовлення, паузи між словами, сміх, плач, мовні помилки, тощо;

проксемічні - міжособистісний простір;

- візуальний контакт.

Стилі спілкування у педагогічній діяльності учителя.

Індивідуальні особливості взаємодії партнерів, встановлення і розвиток контактів, переживання певних форм, засобів та прийомів поведінки обумовлюють вироблення певного стилю спілкування. Специфічним є педагогічне спілкування - професійне спілкування вчителя з учнями в процесі навчання і виховання. Спрямоване на створення умов для всебічного розвитку особистості, педагогічне спілкування необхідно розглядати в двох аспектах: як комунікативну діяльність педагога, спрямовану на організацію своїх взаємовідносин з учнями та як управління спілкуванням дітей у шкільному колективі.

Розрізняють такі стилі спілкування у педагогічній діяльності учителя (за І.М.Юсу повим):

«Спільна творчість», коли партнери по спілкуванню рівноправні у своєму становищі. Вони разом окреслюють мету, добирають спільно засоби для її реалізації, домовляються про спільне виконання;

«Дружня прихильність», що передбачає наявність щирого інтересу, поваги до особистості партнера по спілкуванню;

«Загравання», що застосовується суб'єктом під впливом бажання сподобатися іншому, завоювати авторитет, який за своєю суттю є фальшивим;

«Залякування», виникає внаслідок бажання людини підкреслити свою особистісну спроможність за рахунок більш високого соціального статусу в порівнянні з іншими;

«Дистанція», коли підкреслюються відмінності будь-якого характеру між партнерами — вікові, соціальні, професійні, тощо. За деяких обставин такий стиль є необхідним, як, наприклад, у взаєминах учителя з учнем;

«Менторський», який можна визначити як повчально- покровительський. Один з учасників свідомо обирає роль наставника і розводить себе та іншого учасника на дуже велику дистанцію, яка деструктивно впливає на взаємини.