Мислення як вища форма психічного відображення. Розвиток мислення та індивідуальні особливості мислення учнів різних вікових груп. Активізація мислення в навчальній діяльності

Поняття про пам'ять як психічний процес. Індивідуальні особливості пам'яті. Розвиток пам'яті у шкільному віці. Умови ефективного запам'ятовування та успішного відтворення матеріалу.

Поняття про пам'ять як психічний процес.

Інформація про отримані знання, набутий життєвий досвід утримується в мозку людини і зберігається у ньому у вигляді образів - уявлень, які можуть відтворюватися при потребі. Така можливість забезпечується однією з форм психічного відображення, пізнавальним психічним процесом - пам'яттю.

Пам'ять - це процес відображення досвіду людини через запам'ятовування, зберігання, відтворення інформації чи об'єктів пізнання.

Пам'ять дозволяє людині привласнювати досягнення попередніх поколінь у формі знань, утримувати змістові зв'язки між об'єктами і явищами світу. Пам'ять бере участь у набуванні індивідуального життєвого досвіду людини: її теперішнє осмислюється з огляду на минуле, що є основою формування образів майбутнього. Отже, можна стверджувати, що людська пам'ять є ланкою зв'язку між минулим, теперішнім і майбутнім (Т.М.Зелінська). Пам'ять є одним із пізнавальних психічних процесів. Особливістю пам'яті є те, що вона зберігає чуттєвий досвід, який надходить із відчуттів і сприймань, і раціональний досвід, який забезпечується роботою мислення і уяви. Отже, пам'ять виконує функцію накопичення, збереження, використання наслідків дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви і забезпечує всі аспекти психічного життя людини.

Існує багато різноманітних видів пам'яті, які класифікуються за такими ознаками.

1. Залежно від змісту матеріалу пам'ять поділяється на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну. Рухова пам 'ять є основою формування рухових навичок. Емоційна пам'ять зберігає переживання і почуття, пов'язані з минулими подіями. Змістом емоційної пам'яті є не стільки емоції, скільки події, що їх викликали. Образна пам'ять виявляється у запам'ятовуванні і відтворенні образів об'єктів, які мали місце у минулому досвіді людини. Словесно-логічна пам'ять - це специфічно людський вид пам'яті. Вона нерозривно пов'язана з мисленням та мовленням, тому що це пам'ять на думки, поняття, судження, умовиводи. 2. Залежно від характеру мети діяльності і того, як пам'ять включається в структуру діяльності людини, вона поділяється на мимовільну і довільну. Мимовільна пам'ять протікає без мети і без вольового зусилля. Вона є результатом практичної діяльності людиш. Довільна пам 'ять характеризується наявністю мети щось запам'ятати та відтворити, супроводжується докладанням вольових зусиль. 3. Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяється на сенсорну, короткочасну і тривалу (Р.Аткінсон). Сенсорна пам'ять — це миттєвий відбиток інформації у свідомості людини, що дає можливість індивіду розпізнавати інформацію (образи) у процесі її (їх) формування. Короткочасна пам 'ять — це оперативне утримування і відтворення інформації, що надходить із сенсорної і тривалої пам'яті. Тривала пам'ять виявляється у процесі набування і утримування знань, умінь, навичок, розрахованих на довгочасне їх збереження і використання в діяльності. Матеріал у тривалій пам'яті зберігається, зазнаючи впдиву процесів запам'ятовування, збереження, забування, відтворення.

Запам 'ятовування - це процес пам'яті, який забезпечує закріплення нового матеріалу шляхом його поєднання з набутими раніше знаннями. Запам'ятовування характеризується вибірковістю. Наявність мотивів, цілей, способів діяльності особистості визначають характеристики цього процесу пам'яті.

Збереження — це процес, що забезпечує утримування матеріалу в пам'яті протягом певного часу. Цей процес контролюється свідомістю в незначній мірі. Він може протікати без участі свідомого "Я" людини, за рахунок неусвідомлюваних мнемічних операцій. Однак збереження матеріалу залежить від діяльності індивіда. Чим більше значення має матеріал для людини, тим довше він зберігається в пам'яті. На збереження також впливають час і обсяг матеріалу.

Забування - це процес, у результаті якого людина втрачає здатність чітко і в повному обсязі відтворити засвоєний матеріал. Забувається більшою мірою те, що є неактуальним для людини. Темп забування залежить від обсягу матеріалу, складності його змісту, схожості з уже відомим матеріалом, часу його збереження, від віку суб'єкта.

Відтворення — це процес, який відновлює матеріал, що зберігається в пам'яті. При відтворенні головним чином відбувається реконструкція матеріалу, який зберігався у тривалій пам'яті. Чим складніший матеріал і більший його обсяг, тим значнішим є його відтворення. Якщо мала місце сильна спрямованість суб'єкта на точність запам'ятовування, чим більше часу і зусиль було витрачено на заучування, тим точніше відтворюється матеріал і меншою мірою відбувається реконструкція.

Індивідуальні особливості пам'яті.

У пам'яті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів пам'яті; у переважанні пам'яті тієї чи іншої модальності; у рівні розвитку різних видів пам'яті.

Загальними характеристиками продуктивності процесів пам'яті є обсяг матеріалу, який може запам'ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам'ятовування матеріалу, тривалість його збереження в пам'яті і готовність до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень (або часом), що потрібні людині для запам'ятовування нового матеріалу;

точність запам'ятовування визначається відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовували, та кількістю допущених помилок; знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.

Вищеперелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань* участь в олімпіадах, конкурсах на кращу науково- дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей, як прискорене навчання, збагачене навчання, створення спеціальних класів і шкіл для обдарованих дітей.

Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, «перестрибуванню» через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.

Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу* його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

Психологічні основи роботи вчителя з невстигаючими учнями.

Частина учнів мають труднощі у навчанні. Вони зумовлюють неуспішність і відставання в учбовій діяльності.

Неуспішність — це невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання.

Відставання — це невиконання учнями вимог або однієї з них на певному етапі навчального процесу.

Неуспішність і відставання взаємопов'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання* вона є результатом процесу відставання. Загалом неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з багатьох предметів і тривалий час, частковому або стійкому відставанні з кількох складних предметів чи епізодичному відставанні з одного або кількох предметів.

Відставання учня у навчанні визначають на підставі його невміння усвідомити суть, складність завдання, окреслити план його вирішення, пасивності й неуважності на уроці, коли відбувається пошук рішення, байдужості до результатів своєї навчальної діяльності, нездатності адекватно Розвитку пам'яті сприяють постійні тренування. Регулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті.

Необхідною умовою ефективного запам'ятовування є дотримання певних правил. Запам'ятовувати треба в доброму настрої, з хорошим самопочуттям, без відчуття втоми. Під час запам'ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Потрібно опрацьовувати інформацію для запам'ятовування, порівнюючи різні відомості, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виокремлюючи опорні сигнали ("вузлики на пам'ять"). Потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв'язками, змістом, значенням, активізуючи різні види пам'яті.

Головний сенс мнемотехнічних прийомів у тому, що матеріал запам'ятовування глибше аналізують, структурують і більше осмислюють. Ефективним способом поліпшення пам'яті людини є формування вміння запам'ятовувати й відтворювати. Пам'ять поліпшується завдяки постійним тренуванням і наполегливій праці, спрямованій на запам'ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення.

Мислення як вища форма психічного відображення. Розвиток мислення та індивідуальні особливості мислення учнів різних вікових груп. Активізація мислення в навчальній діяльності.

Мислення як вища форма психічного відображення.

Мислення — це вища форма психічного відображення дійсності. Це психічний процес опосередкованого і узагальненого відображення дійсності, який дозволяє встановлювати зв'язки та відносини між предметами та явищами.

Опосередкованість означає, що мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє пізнавати те, що безпосередньо не відчувається та не сприймається. Тобто мислення — процес поза чуттєвого пізнання дійсності. Узагальненість означає, що мислення, на відміну від відчуття й сприймання, оперує не конкретними відомостями про об'єкти та їх властивості, а інтегровано переробленою інформацією про сутність не тільки одного об'єкта чи явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ.

Людське мислення виникає на основі чуттєвого пізнання і не може отримувати інформацію без участі відчуттів та сприймання. Проте воно далеко виходить за межі чуттєвого пізнання. На відміну від процесів відчуття та сприймання, мислення відображує дійсність не лише у вигляді окремих об'єктів або явищ чи їх властивостей. Воно також визначає логічні звязки, які існують між ними. Сприйняти ці зв'язки безпосередньо органами чуття найчастіше неможливо. Але мислення має здатність відображувати ці логічні зв'язки узагальнено і опосередковано через мовні символи, тобто слова. Це означає, що, відображуючи логічні зв'язки між об'єктами, мислення користується не самими об'єктами сприймання, а словами (поняттями) як посередниками. Поняття також не є простими позначеннями конкретних предметів чи явищ дійсності. В них закріплюються найбільш загальні та суттєві особливості предметів і явищ дійсності. Саме оперування поняттями і робить можливим пізнання того, що неможливо сприйняти прямо зараз органами чуття.

Розвиток людського мислення починається з наочно-дійового мислення дитини, яка лише починає оволодівати мовленням і здатна мислити лише з опорою на конкретну ситуацію і конкретні об'єкти та дії з ними. Це найпростіший вид мислення, який властивий і тваринам (щоправда, він якісно інший). Розвиток такого мислення у дитини починається в кінці першого - на початку другого року життя з того моменту, коли вона починає обмацувати предмети, маніпулювати ними. Розумова діяльність спочатку виражається в співставленні і порівнянні, а далі підключаються операції аналізу та синтезу.

Вдосконалюючись, мислення поступово звільняється з полону конкретної ситуації. Замість оперування предметами мислення починає оперувати їх образами. Так виникає наочно-образне мислення (у дошкільників 4-7-ми років). З'являється можливість виконувати внутрішні, мисленнєві операції, які неможливо здійснити в реальності. Проте діти поки що роблять численні помилки. Образи предметів, якими вони оперують, емоційно забарвлені, прив'язані до конкретної ситуації, тому їх висновки часто суб'єктивні. Вони ще не здатні виділяти найбільш суттєві і важливі ознаки предметів, а тому можуть пов'язувати між собою абсолютно випадкові ознаки.

У ході подальшого вдосконалення мислення відмовляється від оперування предметами або їх образами і переходить до використання понять - логічних конструкцій, які не мають прямого образного вираження, та в яких відображені найбільш загальні, суттєві ознаки об'єктів. Це перехід до словесно-логічного мислення (з 6-7-ми років).

Розвиток мислення та індивідуальні особливості мислення учнів різних вікових груп.

Мислення в учнів початкових класів розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного. «Дитя мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі», - нагадував учителям К.Д. Ушинський, закликаючи спиратися на перших порах шкільної роботи на ці особливості дитячого мислення. Водночас головним завданням початкової школи є розвиток інтелекту дитини до рівня розуміння причинно-наслідкових зв'язків. На шляху до цієї мети здійснюються наступні кроки.

• Оскільки розвиток логічного мислення пов'язаний з розвитком мовлення, то значна увага приділяється розвитку уміння дитини усно і письмово викладати свої думки.

Школа навчає учнів підкоряти мислення рішенню поставленої задачі, вчить переключатися, коли це потрібно, з однієї задачі на іншу, з одного способу її вирішення на інший. Так формується цілеспрямованість, гнучкість та рухливість мислення. Проте це дається учням не відразу. Часті випадки, коли молодші школярі намагаються перенести успішно засвоєний спосіб вирішення задач на нову задачу, -яка потребує зовсім іншого способу рішення. Часто діти не здатні відійти від заданого зразка, не можуть придумати нові приклади, сюжети.

У процесі навчання діти все більше знайомляться з абстрактними поняттями (число, кількість, звук, склад) і поступово оволодівають ними. Спочатку їм буває важко відволіктися від конкретних предметів: правильно порахувавши сірники, вони можуть розгубитися, якщо замість сірників дати їм палички.

Щоб перейти на рівень узагальненого мислення, учнів навчають виділяти в конкретному матеріалі головне і суттєве і виражати його в словесній формі. Це також представляє труднощі: молодший школяр може легко описати конкретну ситуацію, але йому важно переказати її в стислій формі, виділивши головне.

Особливих зусиль вимагає перетворення мислення на свідомий процес, яким можна керувати. Вчителі навчають учнів віддавати собі звіт про те, як вони вирішують задачу, вчать їх обґрунтовувати способи розв'язання задач. Спочатку учням важко усвідомлювати свої розумові дії, і навіть коли вони правильно вирішують задачу, то часто не можуть пояснити, як саме вони її розв'язували.

В мисленні учнів середніх класів вже проявляється тенденція до причинного пояснення явищ дійсності. На зміну конкретному приходить логічне мислення. Це виявляється в критицизмі і вимозі доказів. Підліток тепер не обмежується інтересом до конкретних яскравих фактів дійсності, його починають цікавити філософські питання (проблеми походження світу, людини тощо). Поступово учні оволодівають уміннями обґрунтовувати свої судження, доводити правильність чи помилковість тих чи інших положень, робити узагальнення та висновки. Розвивається послідовність мислення, уміння викладати свої думки в певній системі. Зростає критичність мислення, уміння критично поставитися до тих чи інших положень, знайти помилки у обґрунтуваннях, доказах та висновках. Зростає самостійність мислення, уміння самому розбиратися в нових явищах, фактах, подіях, спираючись на вже наявні знання. Розвивається уміння усвідомлювати власні розумові процеси, робити їх предметом аналізу, критики та оцінки.

Мислення старшокласників розвивається в напрямку поглиблення цих характеристик і виходу на рівень теоретичного мислення. Мислення стає не просто однією з психічних функцій, а ключем до розвитку всіх інших функцій та процесів. Під впливом мислення закладаються основи особистості та Світогляду старшокласника.

Учні середніх і старших класів також не відразу засвоюють необхідні характеристики мислення, а у складних ситуаціях схильні повертатися до більш примітивних, раніше засвоєних форм. Це потребує від учителя систематичного керівництва розумовою діяльністю школярів навіть у старших класах.

Активізація мислення в навчальній діяльності

Ефективність мислення в навчанні залежить від ряду важливих умов: від свідомого ставлення учнів до поставленої задачі, рівня розвитку мислення учнів, здатності учнів свідомо керувати процесом свого мислення, глибини знань з предмету тощо. Проте всі ці важливі умови не можуть бути виконані, якщо учні не включені в процес розумової діяльності, не проявляють активності.

До найбільш широковідомих прийомів активізації мислення учнів належить проблемний підхід у навчанні. Як відомо, мислення виникає лише в ситуації браку знань, у так званій проблемній ситуації. Тому суть проблемного підходу полягає у постановці перед учнями таких питань, які створюють проблемну ситуацію, яка в свою чергу може підштовхнути до розв'язання учбової задачі.

В ситуаціях, коли учні втрачають інтерес до діяльності через труднощі або помилки, вчитель може застосувати наступні прийоми активізації мислення:

посилити мотивацію учнів: зв'язати поставлену задачу з їх інтересами та потребами;

•допомогти учням поглянути на проблему (задачу) з нової точки зору. Для цього можна: а) навести конкретні приклади; б) дати учням часткове рішення, підказку; в) спростити задачу; г) використати аналогію;

•допомогти учням усвідомити умови задачі, визначити, що відомо, а що ні, якої саме інформації не вистачає, і як її можна знайти;

при вирішенні задач творчого характеру давати учням більше часу і орієнтувати на те, що найбільш очевидний спосіб рішення не завжди найкращий;

•оцінку виконаної роботи давати так, щоб вона додавала учням упевненості у своїх силах, свідчила нехай навіть про невеликі досягнення в навчальній діяльності і налаштовувала на нову пізнавальну активність.