Онтогенезі. Подолання негативних емоційних станів школярів

Емоційна сфера особистості.

Емоційну сферу особистості становлять емоції, почуття та прояви, з якими вони пов'язані. Емоції — це ставлення людини до явищ дійсності, яке виникає в даний момент у зв'язку з можливістю задоволення певної потреби. Це інстинктивна форма реагування на дійсність, яка слабо усвідомлюється людиною і важко піддається контролю.

До елементарних емоцій, які властиві як людині, так і вищим тваринам, відносять емоції, пов'язані з процесом задоволення органічних потреб (потреба у їжі, питві, свіжому повітрі, захисті від холоду, у відпочинку). Це емоції задоволення та незадоволення, а також страх, гнів, інтерес. Емоції

мають зовнішнє вираження в міміці, жестах, позах, рухах, реакціях, диханні, діяльності серцево-судинної системи. А також супроводжуються внутрішніми думками та переживаннями з приводу ситуації.

Емоціям властиві: 1) полярність - вони бувають позитивні і негативні (радості протистоїть горе, і т.ін.); 2) подвійність - людина одночасно може відчувати протилежні за знаком переживання; 3) інтенсивність ^ сила переживання може бути різною в залежності від ситуації.

Почуття — це свідоме ставлення людини до навколишнього світу та до самої себе, яке виникає в результаті задоволення або незадоволення вищих потреб (спілкування, самоствердження, пізнання тощо). Такі почуття властиві лише людині, тому їх називають вищими. До вищих почуттів належать: моральні, інтелектуальні, естетичні тапраксичні.

Моральні почуття - переживання людиною її ставлення до інших людей, суспільства: любов, доброзичливість, відданість, милосердя, справедливість. Прояв цих почуттів залежить від того, як людина засвоїла моральні норми суспільства, від того, що для неї добре, а що погано. Надмірна самозакоханість, жадібність, заздрість у суспільстві визначаються як аморальні почуття. Інтелектуальні почуття відображають ставлення до процесу пізнання, його успішності чи неуспішності: подив, цікавість, сумнів у вірності рішення, радість відкриття, почуття впевненості в своїх доказах. Почуття гумору також може розглядатися як інтелектуальне почуття, якщо воно пов'язане з умінням помічати почуття у всьому, що оточує людину. Естетичні почуття виражають ставлення людини до дійсності як до чогось прекрасного чи огидного, трагічного чи комічного, піднесеного чи низького, витонченого чи грубого. Праксичні почуття виражають ставлення людини до діяльності або до її результату (задоволення від діяльності, радість досягнення мети, гордість за досягнення). Основні функції емоцій і почуттів:

ü сигнальна - емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм і спонукають людину до певних дій (дискомфорт від холоду спонукає вдягнутися);

ü захисна — пов'язана з виникненням страху, який мобілізує сили для самозахисту або втечі від небезпеки;

ü регулююча — стійкі переживання спрямовують нашу поведінку, підтримують її, примушують долати перешкоди (стійке незадоволення підлітком своєю зовнішністю спрямовує його на експерименти з волоссям, одягом;

ü підкріплююча - позитивні переживання стимулюють нас діяти так, щоб ще раз пережити їх та посилити, а негативні переживання стимулюють нас уникати дій, які знову приведуть нас до переживання негативних почуттів;

ü комунікативна - завдяки емоціям ми легше розуміємо стан іншої людини.

Розвиток емоційної сфери в онтогенезі.

В онтогенезі емоційної сфери можна виділити наступні чотири етапи її розвитку.

Новонароджений — переважають інстинкти (самозбереження та харчовий). Раніше за все дитина переживає негативні емоції, які виявляються в актах крику і плачу у відповідь на негативний вплив зовнішнього або внутрішнього середовища (холод, спазми порожнього шлунку тощо).

Немовля - органічні переживання задоволення чи незадоволення, приємного чи неприємного. Емоційні реакції можуть бути дуже бурхливими через незрілість нервової системи. Проте їх переживання короткочасні і швидко затухають: дитину, яка заплакала, легко відволікти і заспокоїти. Емоція здивування поступово розвивається в почуття інтересу.

Від 3-4-х років до 12-14-ти років — це період поступового розвитку різноманітних емоцій та вищих почуттів у спілкуванні та діяльності, а також період поступового формування здатності регулювати емоційні прояви зусиллями волі.

Повний розвиток вищих почуттів досягається до 20-22-х років. Почуття стають підвладними інтелектуальній сфері та волі.

Аналіз розвитку емоційної сфери школярів дозволяє визначити таку її динаміку.

Динаміка розвитку емоційної сфери у школярів

Молодший 1. Учні легко збуджуються і відгукуються на події,

шкільний вік Безпосередні, відверто виражають свої почуття.

2. Емоції нестійкі, настрій часто змінюється (їх легко засмутити, і так само легко заспокоїти, розвеселити; погані почуття легко і швидко забуваються; інтерес до справи

може легко згаснути і переключитись на щось інше). Учні слабко усвідомлюють і розуміють як свої власні почуття, так і почуття інших людей, часто невірно розуміють міміку та прояви почуттів інших. Емоції викликає гра, спілкування з однолітками, навчання і оцінювання вчителем їх успіхів. Розвиток вищих почуттів. У грі та спілкуванні розвиваються моральні почуття: колективізму, співчуття до принижених, почуття обов'язку і відповідальності. Естетичні почуття розвиваються під час навчальної діяльності: малюючи, діти вчаться бачити яскраві, веселі кольори, знайомлячись з природою - помічати прекрасне, незвичне. Інтелектуальні та праксичні почуття розвиваються у зв'язку з почуттям задоволення від виконаного завдання та задоволення від позитивної оцінки вчителем.

ПІДЛІТКОВИЙ вік

Учням властива сильна емоційна збудливість. Вони запальні, пристрасні, бурхливо проявляють почуття, часто здійснюють вчинки під впливом емоцій. Емоції більш стійкі: підліток довго не забуває образу; якщо вже засмутився, то його нелегко відволікти або заспокоїти. Якщо справа викликає інтерес, то він не зникає швидко. Почуттям властива суперечливість: підліток може захищати друга, хоча розуміє, що той скоїв вчинок, гідний осуду. Статеве дозрівання зумовлює появу інтересу до протилежної статі. Можливе виникнення закоханості — емоційного пориву, часто до дорослої людини. Схильність до переживання гострих почуттів (ризику, азарту). Найбільше емоцій викликають стосунки між людьми, оцінки, які дають однолітки та самооцінка своїх якостей. " 7. Розвиток вищих почуттів. Моральні почуття: виникає почуття дружби, при чому підлітки ставлять дуже високі вимоги (цінують вірність, зневажають зраду). Формується почуття поваги і зневаги: підлітки критично ставляться до дорослих, підмічають їх недоліки та помилки, не приймають на віру їх слова, прагнуть знайти для себе справжній авторитет. Естетичні почуття розвиваються в зв'язку з незадоволеністю собою, вимогливістю до себе і пошуком ідеалу, на який хочеться бути схожим.

Емоції більш стійкі, ніж у підлітка.

Ранній юнацький вік

Розвиток вищих почуттів. Розвиток естетичних почуттів: посилюється здатність помічати прекрасне у навколишній дійсності. Це сприяє розвитку моральних почуттів: чуйності, стриманості, м'якості. З'являється здатність до співпереживання, відгуку на почуття інших людей, близьких. З'являється почуття кохання, яке має відтінок мрійливості, щирості і ліричності.

Подолання негативних емоційних станів школярів.

Під впливом ряду чинників школярі можуть переживати негативні емоції та перебувати в негативних емоційних станах. Звісно, це відповідно позначається як на навчальній успішності, так і на процесах формування особистості учня. Тому зусилля педагогів мають бути спрямовані на подолання негативних емоційних станів школярів.

До негативних емоційних станів відносять фрустрацію та стрес.

Фрустрація - психічний стан, викликаний неуспіхом у задоволенні потреби, бажання і переживається як напруга, тривога, розчарування, гнів, відчай. Для школярів цей стан найчастіше пов'язаний з неуспіхом при виконанні шкільних завдань і отриманням негативних оцінок.

Регулярне переживання школярами стану фрустрації сприяє розвитку у них тривожності - стану, який у цілому негативно впливає на результати діяльності учнів, особливо молодших школярів та підлітків, сприяє розвитку низької самооцінки, заниженого рівня домагань, боязкості та пасивності. Закріплюючись, тривожність може перетворитись на рису особистості. Проте вчителі нерідко схильні помилково розглядати тривожність як позитивну рису дитини, яка формує у неї почуття відповідальності. Для подолання тривожності учня важливо, щоб учитель особливу увагу приділяв формуванню правильного ставлення учня до помилок. Помилка має розумітися як можливість краще зрозуміти матеріал, як важливий етап досягнення успіху і досконалості. Важливо також, щоб і сам учитель мав правильне ставлення до помилок і не вбачав у них чогось недопустимого і гідного лише покарання.

Стрес - стан сильної психологічної напруги, пов'язаний з психічним перенавантаженням. Стрес має захисну та мобілізуючу функцію - в екстремальній або кризовій ситуації він мобілізує психічні та фізичні сили організму для подолання перешкоди. Проте тривалий і сильний стрес виснажує нервову систему, супроводжується негативними емоціями (тривогою, хвилюванням), приводить до перевтоми, зниження імунітету. Розрізняють інформаційний стрес (реакція на інформаційне перенавантаження) та емоційний (реакція на ситуацію образи, реальної або уявної небезпеки, тривалого переживання стану фрустрації важливих потреб).

Школярі стикаються зі стресом буквально з перших днів перебування в школі. З кожним роком кількість стресорів, які впливають на дитину, зростає. Основні джерела шкільного стресу: вікові та фізіологічні гормональні зміни організму; труднощі у спілкуванні з однокласниками і вчителями; велике навчальне навантаження, тиск з приводу успішності з боку батьків та вчителів; постійний контроль успішності (самостійні, контрольні роботи, підсумкова атестація, екзамени).

Стан стресу у дитини шкільного віку буває важко розпізнати, оскільки зовні ознаки нервового виснаження дитини схожі на прояви лінощів або капризність. Щоб розпізнати цей стан, дорослим слід бути уважними до таких скарг дітей: відчуття втоми; сонливість протягом дня; пасивність на уроках, під час ігор; відмова від розумового напруження (відмова читати, робити уроки); нестійкість інтересів (дитина не може довго займатися чимось одним).

Реакція на шкільний стрес у окремих дітей молодшого шкільного віку виявляється у вигляді гіперактивності (надмірної рухової активності) або навіть дезадаптивної поведінки, проявом якої є порушення дисципліни або пасивність учня.

Щоб допомогти учневі, який переживає подібні негативні емоційні стани, слід спочатку з'ясувати, що саме для нього є джерелом стресу і викликає ту чи іншу поведінку. Потім потрібно обрати відповідну стратегію. Наприклад, якщо причина стресу в інформаційному перенавантаженні, то тимчасово знижується об'єм засвоюваної інформації, встановлюється контроль за дотриманням режиму праці та відпочинку. Проте, якщо основне джерело стресу учня знаходиться в родині, то вирішити проблему його дезадаптивної поведінки можливо лише за умов активної участі батьків, що часто потребує допомоги психолога.