Глава 19. джерела правового регулювання міжнародних розрахунків

19.1. Уніфіковані правила по інкасо

А. Загальні положення та визначення Стаття 1. Застосування УПІ (Уніфікованих правил по інкасо) № 522.

Уніфіковані правила по інкасо, редакція 1995 р., МТП, публікація № 522, бу­дуть застосовуватися до всіх інкасо, як це визначено в статті 2, коли посилання на ці Правила включено в текст «інкасових інструкцій», про які йдеться в статті 4, і будуть обов'язковими для всіх згаданих там сторін, якщо інше не обговорено спеціально або якщо інше не міститься в положеннях національного, державного чи місцевого зако­нодавства та регулювання, від яких не можна відступити.

Банки не зобов'язані виконувати ні інкасові доручення, ні інкасові інструкції, ні будь-які інші дії, що випливають з цих інструкцій.

Якщо банк з яких-небудь причин вирішить не виконувати інкасові доручення або пов'язані з ним інструкції, він повинен сповістити про це стороні, від якої отрима­ні інкасо або інструкції, без затримки за допомогою телекомунікаційного зв'язку або, якщо це неможливо, іншим прискореним способом.

Стаття 2. Визначення інкасо Для цілей цих статей:

а) «Інкасо» означає операції, здійснювані банками на підставі отриманих інструк­цій з документами, визначеними в пункті (В). статті 2, з метою:

I. Одержання платежу або акцепту,

або

II. Передачі документів проти платежу та проти акцепту,

або

III. Передачі документів на інших умовах.

в) «Документи» означають фінансові документи та/або комерційні документи:

I. «фінансові документи» — переказні векселі, прості векселі, чеки або інші подіб- ні документи, які використовуються для одержання платежу грошима;

II. «комерційні документи» — рахунки, транспортні документи, товаророзпоряд- чі документи або інші подібні документи, або будь-які інші документи, які не є фінан- совими документами.

с) «Чисте інкасо» — інкасо фінансових документів, що не супроводжується ко­мерційними документами.

<і) «Документарне інкасо» означає інкасо:

I. фінансових документів, яке супроводжується комерційними документами;

II. комерційних документів, що не супроводжується фінансовими документами. Стаття 3. Сторони в інкасо

а) Для цих статей «сторонами в інкасо» є:

I. «Принципал» — сторона, яка доручає банку операцію з інкасування;

«банк-ремітент» — банк, якому Принципал доручає операцію з інкасування;

«інкасуючий банк»; будь-який банк, крім банку-ремітента, який бере участь в операції з інкасування;

«представляючий банк» — інкасуючий банк, який здійснює надання платнику.

Ь) «Платник» — особа, що має зробити надання згідно з інкасовим дорученням.

 

В. Форма і структура інкасових доручень Стаття 4. Інструкції інкасового доручення

І. Усі документи, що направляються для інкасації, повинні супроводжуватися інкасовим дорученням, в якому вказується, що дане інкасо підпорядковується Уні­фікованим правилам по інкасо, публікація № 522, і містять точні та повні інструк­ції. Банкам дозволено діяти тільки відповідно з такими інкасовими інструкціями та цими Правилами.

II. Банки не повинні досліджувати документи для того, щоб знайти в них необ- хідні інструкції.

III. Якщо в інкасових інструкціях не міститься інших вказівок, банки не брати- муть до уваги інструкції, отримані від будь-якого боку/банку, іншого, ніж сторона/ банк, від якого вони отримали інкасові доручення.

Інкасове доручення обов'язково має містити такі дані.

I. Дані про банк, від якого отримано інкасове доручення, включаючи його повне найменування та адресу (поштову та СВІФТ), номер телекс, телефону, факсу та но- мер для посилань (геїегепсе).

Відомості за Принципалом, включаючи повне його найменування, поштову адресу, а також, якщо необхідно, номера телекс, телефону та факсу.

Відомості про платника, включаючи його повне найменування, поштову адре­су або місце, в якому повинно бути зроблено надання, а також, якщо необхідно, номе­ра телекс, телефону та факсу.

Відомості про представляючий банк, якщо такі існують, включаючи повне його найменування, поштову адресу і, якщо необхідно, номера телекс,телефону та факсу.

Сума (и) і валюта (и),підлягають інкасації.

Перелік доданих документів із зазначенням кількості аркушів кожного до­кумента.

VII. а) Терміни та умови одержання платежу та/або акцепту. Ь) Умови передачі документів проти:

платежу та/або акцепту;

інші умови.

Сторона, що готує інкасові інструкції, зобов'язана забезпечити, щоб умови пере­дачі документів були сформульовані ясно і недвозначно, в іншому випадку банки не несуть відповідальності за можливі наслідки.

VIII. По відношенню до витрат, що підлягають стягненню, вказується, допуска- ється відмова від їх оплати чи ні.

Щодо відсотків, що підлягають інкасації, якщо такі мають місце, вказується, до­пускається відмова від їх оплати чи ні, включаючи:

розмір відсотків;

процентний період;

підстава для розрахунку (наприклад, 360 або 365 днів в році);

X. Метод платежу і форма платіжного повідомлення.

XI. Інструкції на випадок неплатежу, неакцепта та/або незгоди з іншими умо- вами.

с) І. Інкасові інструкції повинні містити повну адресу платника та ціль, тобто за­значення місця, в якому повинно бути зроблено подання. Якщо адреса неповна або неправильна, інкасуючий банк може без будь-якої відповідальності з його боку спро­бувати встановити належну адресу.

II. Інкасуючй банк не несе відповідальності за затримку через зазначення в інка­сових інструкціях неповного/неточного адреса платника.

С. Форма подання

Стаття 5. Подавання

Для цілей цих статей подавання — це процедура, коли банк, що здійснює по­давання, передає платнику документи відповідно до отриманих інструкцій.

У інкасових інструкціях повинен бути точно зазначений період часу для здій­снення платником будь-якої дії.

Такі вирази, як «перший», «строковий», «негайний» та їм подібні, не повинні ви­користовуватися у зв'язку з поданням або вказівкою на період часу, протягом якого документи підлягають прийняттю, або для будь-яких інших дій платника.

Якщо такі терміни використані, банки не будуть брати їх до уваги.

Документи повинні бути представлені платнику в тому вигляді, як вони були отримані, за винятком того, що банки уповноважені наклеїти необхідні марки за ра­хунок сторони, від якої отримані документи на інкасо, якщо в інкасо не міститься інших інструкцій, і проставити необхідні індосаменти (передаточні написи) або про­ставити гумові штампи або інші ідентифікувальні позначки або знаки, зазвичай вжи­вані або спеціально потрібні для інкасової операції.

<і) Для виконання інструкцій принципала банк-ремітент буде використовувати банк, зазначений Принципалом, як інкасуючим. За відсутності такої вказівки банк-ремітент може звернутися до будь-якого банку на свій вибір або вибір іншого банку в країні платежу або акцепту або в країні, де повинні бути виконані інші умови.

е) Документи та інкасові доручення можуть бути надіслані банком-ремітентом безпосередньо інкасуючим банку або через інший банк.

і) Якщо банк-ремітент не вказує якого-небудь конкретного банку як представ­ника банку, то інкасуючий банк може використовувати для цього будь-який банк за своїм вибором.

Стаття 6. Представлення / акцепт

У випадку, якщо документи підлягають оплаті за пред'явленням, банк, що пред­ставляє, повинен зробити подання до платежу без затримки.

У випадку, якщо документи підлягають оплаті в строк інший, ніж за пред'явленням, банк, що представляє, повинен, коли запитано акцепт, зробити представлення їх до акцепту без затримки, а якщо потрібен платіж, то зробити представлення до платежу не пізніше, ніж у день настання відповідного строку платежу.

Стаття 7. Передача комерційних документів

Документи проти акцепту (Д / А) і Документи проти платежу (Д / П).

У інкасо не повинні міститися одночасно вексель з відстроченою датою пла­тежу та інструкції, згідно з якими комерційні документи підлягають передачі проти платежу.

Якщо інкасо містить вексель з відстроченою датою платежу, в інкасових ін­струкціях повинно бути вказано, чи підлягають комерційні документи видачі проти акцепту (Д / А) або проти платежу (Д / П).

За відсутності таких вказівок комерційні документи будуть передані тільки про­ти платежу, і інкасуючий банк не нестиме відповідальності за будь-які наслідки, що випливають через затримку в передаванні документів.

с) Якщо інкасо містить вексель з відстроченої датою платежу, а інкасові інструк­ції передбачають видачу комерційних документів проти платежу, документи будуть видані тільки проти такого платежу, і інкасуючий банк не нестиме відповідальності за наслідки, що випливають через затримку в передаванні документів.

Стаття 8. Створення нових документів

Якщо банк-ремітент дає інструкції інкасуючому банку або платникові створити документи (прості або переказні векселі, довірчі розписки, гарантії або інші докумен­ти), які не включені в інкасо, банк-ремітент повинен передати форму і текст тако­го документа, інакше інкасуючий банк не нестиме відповідальності за форму і текст будь-якого такого документа, представленого інкасуючим банком та/або платником.

С Зобов'язання і відповідальність Стаття 9. Сумлінність і розумна обачність

Банки будуть діяти добросовісно й виявляти розумну обачність. Стаття 10. Документи і товар / послуги / виконання

Товар не повинен направлятися безпосередньо на адресу банку або в його роз­порядження або його наказу без попередньої на те згоди з боку цього банку.

У тому випадку, якщо товар усе-таки відправлений безпосередньо на адресу бан­ку або в його розпорядження, або його наказу для передавання платнику проти пла­тежу або акцепту чи на інших умовах без попередньої згоди з боку цього банку, такий банк не матиме ніяких зобов'язань по передаванню цього товару, який залишається на ризик і відповідальність сторони, яка відправила товар.

Банки не зобов'язані робити яких-небудь дій щодо товару за документарними інкасо, включаючи його складування та страхування, навіть якщо на те надано спеці­альні інструкції. Банки здійснюватимуть такі дії лише тоді і в тих межах, на які вони дали згоду в кожному окремому випадку. Незалежно від положень статті 1 (с) це пра­вило застосовується і тоді, коли інкасуючий банк не направляє про це спеціального сповіщення.

Тим не менше, якщо банки роблять дії для захисту товару, незалежно від того, є відповідні інструкції чи їх немає, вони не несуть жодних зобов'язань або відпові­дальності за долю й стан товару та дії або упущення з боку третіх осіб, яким доручено зберігання та/або захист товару. Однак інкасуючий банк повинен сповістити без зат­римки банку, від якого отримано інкасові доручення, про вчинення таких дій.

<) Будь-які комісії або витрати, понесені банками у зв'язку зі зробленими захо­дами щодо захисту товару, повинні бути віднесені за рахунок сторони, від якої отри­мано інкасо.

е) І. Незалежно від положення статті 10 (а), якщо товар відправлений у розпоряд­ження або за наказом інкасуючого банку, платник зробив по інкасо платіж, акцепт або виконав інші, що містяться в інкасо, умови, й інкасуючий банк готовий передати товар, то вважається, що банк-ремітент уповноважив інкасуючий банк вчинити так.

II. Якщо інкасуючий банк відповідно до інструкцій банку-ремітента або поло­жень статті 10 (е) передасть товар, банк-ремітент відшкодує такому інкасуючому банку всі понесені ним збитки та витрати.

Стаття 11. Звільнення від відповідальності за дії сторони, яка інструктується

Банки, що користуються послугами іншого банку або інших банків для вико­нання інструкцій принципала, роблять це за рахунок і ризик такого принципала.

Банки не несуть ніякої відповідальності, якщо інструкції, які вони передали, не були виконані, навіть якщо вони самі проявили ініціативу у виборі такого іншого банку (банків).

Сторона, яка інструктує іншу сторону виконати відповідні дії, зобов'язана на­дати останній відшкодування за всіма зобов'язаннями, які покладаються іноземними законами та звичаями.

Стаття 12. Звільнення від відповідальності за отриманими документами

а) Банки повинні визначити, що отримані документи відповідають тому переліку, який дано в інкасових дорученнях, і сповістити за допомогою телекомунікаційних за­собів або, якщо це неможливо, іншим прискореним способом, без затримки стороні, від якої отримано інкасові доручення, про відсутність яких-небудь документів або про їхню невідповідність переліченим у інкасових дорученнях.

Банки не мають ніяких інших зобов'язань у цьому відношенні.

в) Якщо документи не відповідають перерахованим, банк-ремітент повинен бути звільнений від спорів щодо типу і кількості документів, отриманих інкасуючим бан­ком.

с) За умови дотримання положень статті 5 (с) і статті 12 (а) та (В), банки будуть представляти документи так, як вони отримані, без подальшої перевірки.

Стаття 13. Звільнення від відповідальності за дійсність документів

Банки не несуть відповідальності за форму, достатність, точність, справжність, підробку або правову силу будь-якого документа (ів), або за загальні та/або приватні умови, що містяться в самому (их) документі (ах) чи при внесенні в нього (них); вони також не несуть відповідальності за опис, кількість, масу, якість, умови упакування, постачання, цінність або наявність товару, представленого будь-яким (и) докумен­том (ами), або за сумлінність або дії та/або упущення, платоспроможність, виконан­ня або репутацію відправників, перевізників, експедиторів, одержувачів або страхо­виків товару, або іншої будь-якої особи.

Стаття 14. Звільнення від відповідальності за затримку, втрату в дорозі і перек­лад з однієї мови на іншу

Банки не несуть відповідальності за наслідки, викликані затримкою та/або втрати в дорозі повідомлень, листів або документів, або за затримку, перекручення або іншу (і) помилку (і) при передачі телекомунікаційних повідомлень або за помил­ку (і) у перекладі та/або тлумаченні технічних термінів.

Банки не несуть відповідальності за затримку, спричинену необхідністю до­битися пояснення одержаних інструкцій.

Стаття 15. Форс-мажор (обставини непереборної сили)

Банки не несуть жодних зобов'язань або відповідальності за наслідки, що випли­вають з призупинення їхньої діяльності внаслідок стихійних лих, бунтів, громадян­ських заворушень, війн або інших причин, які знаходяться поза їхнім контролем, або страйків і локаутів.

 

Е. Платіж

Стаття 16. Платіж без затримки

Інкасовані суми (за мінусом витрат та/або додаткових витрат) повинні бути без затримки передані стороні, від якої було отримано інкасові доручення, згідно з умовами цього інкасового доручення.

Незалежно від положень статті 1 (с), якщо не узгоджено інше, інкасуючий банк здійснить платіж інкасованої суми тільки на користь банку-ремітента.

Стаття 17. Платіж у місцевій валюті

У тому випадку, коли документи підлягають оплаті у валюті країни платежу (міс­цевій валюті), представляючий банк повинен, якщо інше не обумовлено в інкасових дорученнях, передати документи платнику проти платежу у місцевій валюті, тільки якщо такою валютою можна негайно розпорядитися способом, зазначеним у інкасо­вих дорученнях.

Стаття 18. Платіж в іноземній валюті

У тому випадку, коли документи підлягають оплаті у валюті іншій, ніж валюта країни платежу (іноземній валюті), представляючий банк повинен, якщо інше не обумовлено в інкасових дорученнях, передати документи платнику проти платежу у передбаченій іноземній валюті, тільки якщо така іноземна валюта може бути негайно переведена відповідно до інструкцій, зазначених в інкасових дорученнях.

Стаття 19. Часткові платежі

Відносно «чистих» інкасо часткові платежі можуть бути прийняті тоді, в тако­му розмірі і на таких умовах, які дозволені законодавством, що діють у місці плате­жу. Фінансовий (е) документ (и) буде переданий платникові тільки після одержання повного платежу по ньому.

Відносно документарних інкасо часткові платежі можуть бути прийняті, тіль­ки якщо в інкасових дорученнях містяться спеціальні повноваження на це. Однак якщо не вказано інше, представляючий банк буде передавати документи платникові тільки після одержання повного платежу і не несе відповідальності за наслідки, що випливають через таку затримку в передаванні документів.

В усіх випадках часткові платежі будуть прийматися тільки за умови дотри­мання положень статті 17 або статті 18 залежно від випадку.

Часткові платежі, якщо вони приймаються, повинні бути виконані відповідно до положень статті 16.

Р. Відсотки, комісії і витрати

Стаття 20. Відсотки

Якщо в інкасовому дорученні зазначено, що повинні бути інкасовані відсотки, а платник відмовляється їх платити, представляючий банк може передати документ (и) проти платежу або акцепту або на інших умовах, залежно від випадку, без інкаса­ції таких відсотків, за винятком випадків, передбачених у статті 20 (с).

Якщо такі відсотки повинні бути інкасовані, в інкасових дорученнях вказують­ся розмір відсотків, відсотковий період і підстава для розрахунку.

Якщо в інкасової дорученні прямо вказано, що відмова в оплаті відсотків не допускається, а платник відмовляється платити такі відсотки, представляючий банк не видає документи та не несе відповідальності за наслідки, спричинені затримкою в передаванні документа (ів). Якщо в оплаті відсотків відмовлено, представляючий банк повинен інформувати про це без затримки за допомогою телекомунікаційного повідомлення або, якщо це можливо, іншим прискореним способом банк, від якого отримано інкасові доручення.

Стаття 21. Комісія і витрати

Якщо в інкасовому дорученні зазначено, що комісія за інкасування та/або вит­рати повинні бути за рахунок платника, а платник відмовляється їх оплачувати, пред­ставляючий банк може передати документ (и) проти платежу або акцепту або на ін­ших умовах залежно від випадку, без інкасування комісії та/або витрат, за винятком випадків,передбачених статею 21 (В).

У всіх випадках, якщо в оплаті комісії та/або видатків по інкасо відмовлено, вони повинні бути віднесені за рахунок сторони, від якої отримано інкасо, і можуть бути удержані з виручки.

Якщо в інкасових дорученнях прямо вказується, що в оплаті комісії та/або витрат не може бути відмовлено, а платник відмовляється оплачувати такі комісію та/або витрати, представляючий банк не передаватиме документів і не нестиме від­повідальності за будь-які наслідки, що випливають через затримку в передаванні документа (ів). Якщо в оплаті комісії за інкасацію та/або витрат відмовлено, пред­ставляючий банк повинен без затримки за допомогою телекомунікаційного зв'язку або, якщо це неможливо, іншим прискореним способом інформувати про це банк, від якого отримано інкасові доручення.

У всіх випадках, коли в спеціальних інструкціях інкасового доручення або відповідно до положень цих Правил комісія та/або будь-які інші витрати з інкасу­вання повинні бути зроблені за рахунок принципала, інкасуючий банк (и) повинен мати право на швидке отримання покриття відносно таких комісії, витрат і витрат від банку, від якого отримано інкасові доручення, а банк-ремітент, у свою чергу, по­винен мати право на швидке відшкодування принципалом будь-якої суми, випла­ченої цим банком, разом з його власними витратами та витратами незалежно від частки інкасо.

<) Банки зберігають за собою право вимагати сплати комісії та/або витрат аван­сом від сторони, від якої отримано інкасові доручення, для покриття витрат, що ви­никли у процесі виконання інструкцій, і до отримання такого платежу також зберіга­ють право не виконувати такі інструкції.

С Інші положення

Стаття 22. Акцепт

Представляючий банк несе відповідальність за те, щоб акцепт переказного вексе­ля за формою був повним і правильним, але не несе відповідальності за достовірність якого-небудь підпису або за наявність у будь-якої особи, яка підписала акцепт, пов­новаження на таке підписання.

Стаття 23. Прості векселі та інші документи

Представляючий банк не несе відповідальності за достовірність якого-небудь підпису або за наявність у будь-якої особи, що підписала простий вексель, розписку або інший документ, повноваження на таке підписання.

Стаття 24. Протест

Інкасове доручення повинно містити спеціальні інструкції щодо вчинення про­тесту (або іншої юридичної дії замість нього) у випадку неплатежу або неакцепта.

За відсутності таких спеціальних інструкцій банки, що беруть участь у інкасуван­ні, не зобов'язані представляти документи для протесту (або вчинення іншої юридич­ної дії замість нього) в неплатежів або неакцепту.

Будь-яка комісія та витрати, понесені банками у зв'язку з таким протестом або іншою юридичною дією, будуть віднесені за рахунок сторони, від якої отримано ін­касові доручення.

Стаття 25. Представник на випадок потреби

Якщо Принципала (довіритель) призначає представника діяти як представника на випадок потреби при неплатежів і/або неакцепті, інкасові доручення повинні ясно й повно вказувати повноваження такого представника на випадок потреби. За відсут­ності такої вказівки банки не прийматимуть інструкцій від представника на випадок потреби.

Стаття 26. Повідомлення

Інкасуючі банки повинні повідомляти про стан справ відповідно до таких правил.

Форма повідомлення

Усі повідомлення або інформація від інкасуючого банку, від якого було отримано інкасові доручення, повинні містити відповідні деталі, включаючи в усіх випадках номер для посилань банку-ремітента такий, який вказаний у інкасових дорученнях.

Спосіб сповіщення

На відповідальності банку-ремітента лежить інструктувати інкасуючий банк щодо способу, яким повинні бути дані повідомлення, зазначені в пунктах (с) I, (с) II і (с) III.

За відсутності таких інструкцій інкасуючий банк направлятиме відповідні спо­віщення способом за своїм вибором за рахунок банку, від якого отримано інкасові доручення.

І. Повідомлення про платіж.

Інкасуючий банк повинен без зволікання направити повідомлення про платіж банку, від якого отримано інкасові доручення, із зазначенням окремо інкасованої суми або сум, утримання комісії /або витрат, якщо такі мали місце, і способу розпо­рядження коштами.

II. Повідомлення про акцепт.

Інкасуючий банк повинен без зволікання направити повідомлення про акцепт банку, від якого отримано інкасові доручення.

III. Повідомлення про неплатежі або неакцепт.

Представляючий банк повинен спробувати з'ясувати причини неплатежу та не­акцепта і відповідно інформувати про це без зволікання банк, від якого отримано ін­касові доручення.

Представляючий банк повинен без зволікання направити повідомлення про не­платежі та/або неакцепт банку, від якого отримано інкасові доручення.

При отриманні такого повідомлення банк-ремітент повинен дати відповідні інструкції щодо подальших дій з документами. Якщо такі інструкції не отримані представляючим банком протягом 60 днів після його повідомлення про неплатежі та/або неакцепт, документи можуть бути повернуті банку, від якого отримано інка­сові доручення, без будь-якої подальшої відповідальності з боку представляючого банку.

19.2. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів

А. Загальні положення та визначення Стаття 1. Застосування

Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів редакції 1993 року, публікація МТП № 500, застосовуються до всіх документарних акредитивів (включаючи резервні акредитиви тією мірою, якою вони можуть бути до них засто­совані), коли вони включаються до тексту акредитива. Вони є обов'язковими для всіх сторін, якщо інше не передбачене в акредитиві.

Стаття 2. Поняття про акредитив

Для цілей даних правил терміни «документарний акредитив» і «резервний акре­дитив» (далі іменовані як акредитиви) означають будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на під­ставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені:

I) повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцеп- тувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або

II) уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або

III) уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива. Для цілей цих правил філії банку в різних країнах уважаються за різні банки.

Стаття 3. Акредитиви і контракти

Акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може ґрунтуватися, і банки жод­ною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт. Отже, установа банку, що оплачує, акцептує й оплатила тратти або негоціює та/або повністю виконує будь-які інші зобов'язання за акредитивом, не є предметом позовних вимог заявника, засно­ваних на його угоді з банком-емітентом або бенефіціаром.

На бенефіціара ні в якому разі не поширюються договірні відносини між бан­ками або між заявником і банком-емітентом.

Стаття 4. Документи і товари (послуги) виконання зобов'язань Щодо операцій з акредитивами, то всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, але не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобо­в'язань, до яких можуть мати стосунок документи.

Стаття 5. Інструкції щодо виставлення (зміни) акредитивів а) Інструкції щодо виставлення акредитива, сам акредитив, інструкції щодо вне­сення до нього будь-яких змін та самі зміни повинні бути повними і точними. Щоб уникнути плутанини та непорозумінь, банки повинні рекомендувати:

I) не включати зайвих подробиць до акредитива або у зміни до нього;

II) не давати інструкцій щодо виставлення, авізування або підтвердження акре- дитива з посиланням на попередній (раніше виставлений) акредитив (т. зв. «подіб- ний акредитив»), якщо такий попередній акредитив зазнав змін, які були (або не були) прийняті.

Ь) Усі інструкції щодо виставлення акредитива і сам акредитив та його додатки, всі інструкції щодо внесення яких-небудь змін і самі зміни повинні точно вказувати документи, проти яких здійснюється платіж, акцепт або негоціація.

В. Види акредитивів та повідомлення про них Стаття 6. Відкличні та безвідкличні акредитиви

Акредитив може бути:

I) відкличний або (II) безвідкличний.

Тому акредитив повинен ясно вказувати, є він відкличним чи безвідкличним.

За відсутності такої вказівки акредитив вважатиметься безвідкличним. Стаття 7. Зобов'язання авізуючого банку

 

Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший банк (авізуючий банк) без зобов'язань з боку авізуючого банку, але, вирішивши авізувати акредитив, банк повинен з розумною ретельністю перевірити за зовнішніми ознаками справ­жність акредитива, який він авізує. Якщо банк вирішує не авізувати акредитив, він повинен, не гаючись, повідомити про це банк-емітент.

Якщо авізуючий банк не може визначити таку зовнішню справжність акре­дитива, він повинен, не гаючись, інформувати банк, від якого виходили одержа­ні інструкції, про таку неможливість установити справжність акредитива за зов­нішніми ознаками. Якщо ж авізуючий банк вирішить авізувати акредитив, він повинен повідомити бенефіціара про те, що він не зміг установити справжність акредитива.

Стаття 8. Відкликання акредитива

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціарові.

Однак банк-емітент зобов'язаний:

I) надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення пла- тежу за пред'явленням, акцепту або негоціації за відкличним акредитивом, за будь- який платіж, акцепт або негоціацію, проведені цим банком до одержання ним по- відомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива;

II) надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу із розстроченням за відкличним акредитивом, якщо цей банк до одержан- ня ним повідомлення про зміну або ануляцію прийняв документи, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива.

Стаття 9. Зобов'язання банку-емітента й підтверджувального банку а) Безвідкличний акредитив, якщо подані передбачені документи до вказано­го банку або банку-емітента та дотримані його строки й умови, становить тверде зобов'язання банку-емітента:

I) якщо акредитив передбачає платіж за пред'явленням — платити за пред'яв- ленням;

якщо акредитив передбачає платіж із розстроченням — платити в строк, ви­значений відповідно до вказівок акредитива;

якщо акредитив передбачає акцепт:

а) (банкам-емітентам) — акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на банк-емітент, та оплатити їх з настанням строку; або

Ь) (іншим банкам) — акцептувати та оплатити в строк платежу тратти, представ­лені бенефіціаром на банк-емітент у тому випадку, якщо банк-трасат, указаний в акредитиві, не акцептує тратти, виставлені на нього, або оплатити тратти, акцептова­ні, але не оплачені таким банком-трасатом у строк, передбачений траттою;

IV) якщо акредитив передбачає негоціацію — оплатити, без обороту на трасантів та/або сумлінних держателів, тратти, представлені бенефіціаром та/або документи, представлені за акредитивом. Акредитив не повинен передбачати виставлення тратт на заявника. Якщо акредитив усе-таки передбачає виставлення тратт на заявника, банки розглядатимуть такі тратти як додаткові документи.

Підтвердження безвідкличного акредитива іншим банком (підтверджуваль-ним банком) щодо уповноваження або на прохання банку-емітента становить тверде зобов'язання підтверджувального банку, на додаток до зобов'язання банку-емітента, за умови, що передбачені документи представлені підтверджувальному банку або ін­шому вказаному банку та дотримані строки й умови акредитива:

I) якщо акредитив передбачає платіж за пред'явленням — платити за пред'яв- ленням;

якщо акредитив передбачає платіж із розстроченням — платити у строк, ви­значений відповідно до вказівок акредитива;

якщо акредитив передбачає акцепт:

а) (підтверджувальним банком) — акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на підтверджувальний банк, у разі якщо передбачений в акредитиві банк-трасат не акцептує тратти, виставлені на нього, або оплатити акцептовані, але не оплачені та­ким банком-трасатом тратти у належний строк за ними;

якщо акредитив передбачає негоціацію — негоціювати, без обороту на тра­сатів та/або сумлінних держателів, тратти, представлені бенефіціаром та/або доку­менти, передбачені за акредитивом. Акредитив не повинен передбачати виставлення тратт на заявника. Якщо акредитив усе ж передбачає виставлення тратт на заявника, банки розглядатимуть такі тратти як додаткові документи.

(I) Якщо банк, який уповноважений банком-емітентом, або до якого банк-емітент звернувся з проханням додати своє підтвердження за акредитивом, не гото­вий це зробити, то він повинен без затримки повідомити про це банку-емітенту.

II) Якщо тільки банк-емітент не вкаже іншого в своєму повноваженні або про­ханні про підтвердження, авізуючий банк буде авізувати акредитив бенефіціару без додавання свого підтвердження.

<і) (I) За винятком передбаченого ст. 48, безвідкличний акредитив не може бути ані змінений, ані анульований без згоди банку-емітента, підтверджувального банку (якщо він є) і бенефіціара.

Будь-яка зміна, проведена банком-емітентом, безумовно, його зобов'язує з часу її проведення. Підтверджувальний банк може підтвердити такі зміни і буде без­відклично зобов'язаний по таких змінах з часу їх авізування. Але й підтверджуваль-ний банк може авізувати зміни бенефіціару без свого підтвердження, і в такому разі він повинен інформувати про це банк-емітент і бенефіціара без відстрочки.

Умови акредитива (або акредитива, що включає прийняті зміни) залиша­тимуться чинними для бенефіціара, поки бенефіціар не повідомить своє прийняття змін банку, що авізував ці зміни. Бенефіціар повинен у письмовій формі акцептува­ти або відмовитися від змін. Якщо він не зможе дати таке письмове підтвердження, пред'являє документи вказаному банку або банку-емітенту, які відповідають акре­дитиву, а не зміні, то таке пред'явлення документів вважатиметься як акцепт таких змін. З цього моменту зміни будуть включені в акредитив.

IV) Часткове прийняття змін, що містяться в такому авізуванні змін, не допуска­ється й, отже, не може бути прийнятим і не має сили.

Стаття 10. Види акредитивів

Усі акредитиви повинні ясно вказувати, чи виконуються вони шляхом плате­жу по пред'явленню, платежу з розстрочкою, акцепту або негоціації.

(I) якщо тільки в акредитиві не передбачається банк-емітент як єдиний вико­навець акредитива, то всі акредитиви повинні містити в собі вказівку на банк («ви­конуючий банк»), уповноважений провести платіж, платіж із розстроченням, акцепт тратт або негоціацію. Якщо акредитив передбачає вільну негоціацію (негоціацію за пред'явленням), то будь-який банк є виконуючим. Представлення документів по­винно проводитися банку-емітенту або підтверджувальному банку (якщо він є), або будь-якому виконуючому банку.

II) під негоціацією розуміють дисконт (або оплату) векселя та/або документів уповноваженим до негоціації банком. Проста перевірка документів без дисконту (або оплати) не є негоціацією.

Якщо тільки виконуючий банк не є підтверджувальним банком, то його при­значення в цій якості банком-емітентом не створює для виконуючого банку якого-небудь зобов'язання провести платіж, платіж із розстроченням, акцептувати тратти або негоціювати. Виняток — якщо виконуючий банк, спеціально зробивши застере­ження, і так повідомив бенефіціара, що прийняття та/або перевірка, та/або передача документів не створює для банку зобов'язань платити, платити із розстроченням, ак­цептувати тратти або негоціювати.

<і) Указавши для виконання інший банк або дозволивши здійснювати негоціа­цію будь-яким банком, або уповноваживши чи запросивши який-небудь банк про до­дання його підтвердження, банк-емітент уповноважує такий банк провести платіж, акцептувати тратти або негоціювати, залежно від випадку, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, і зобов'язується подати тако­му банку відшкодування відповідно до положень цих Правил.

Стаття 11. Повідомлення електронною поштою й передавізування акредитива а) (I) Якщо банк-емітент інструктує авізуючий банк за допомогою достовірного трансмісійного повідомлення про авізування акредитива або про зміни до акредити­ва, таке телетрансмісійне повідомлення вважатиметься робочим акредитивним доку­ментом або зміною і поштове підтвердження не повинно посилатися. Якщо ж пошто­ве підтвердження, буде надіслане, то воно не матиме сили, й авізуючий банк не буде зобов'язаний перевіряти таке поштове підтвердження проти робочих акредитивних документів або змін, переданих телетрансмісійним зв'язком.

II) Якщо до телетрансмісійного повідомлення включено слова «подробиці бу­дуть» (або слова подібного значення) або в ньому вказано, що поштове підтверджен­ня буде робочим акредитивним документом чи зміною, то таке телетрансмісійне повідомлення не вважатиметься робочим акредитивним документом або зміною. У цьому разі банк-емітент повинен без затримки передати авізуючому банку робочий акредитивний документ або зміну.

Якщо банк користується послугами авізуючого банку для авізування акреди­тиву бенефіціару, то він повинен користуватися послугами того самого банку для аві-зування яких-небудь змін.

Попередня зміна про виставлення акредитива або внесення змін (передавізу-вання) може передаватися банком-емітентом тільки тоді, коли він готовий повідо­мляти робочі акредитивні документи та зміни. Якщо інше не обумовлено в такому попередньому повідомленні банку-емітента, він зобов'язаний без відстрочки відкри­ти акредитив або внести зміни в строки, вказані в передавізуванні.

Стаття 12. Неповні або незрозумілі інструкції

Якщо одержані інструкції про авізування, підтвердження або змінювання акре­дитива є неповними або незрозумілими, банк, якому адресуються ці інструкції, може надсилати бенефіціару попереднє повідомлення лише для інформації й без відпо­відальності зі свого боку. Це попереднє повідомлення повинно чітко зазначати, що воно передбачає власне інформування без відповідальності авізуючого банку. У будь-якому разі авізуючий банк повинен повідомити банку-емітенту про проведені дії й вимагати від нього надати необхідну інформацію. Банк-емітент повинен надати необхідну інформацію без затримки. Акредитив буде авізований, підтверджений або змінений тільки після того, як будуть одержані повні й чіткі інструкції та авізуючий банк буде готовий виконати ці інструкції.

С. Зобов'язання і відповідальність Стаття 13. Вимоги до перевірки документів

Банки повинні перевіряти всі, передбачені акредитивом, документи з розум­ною старанністю з тим, щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відпові­дають строкам та умовам акредитива. Відповідність передбачених документів за зо­внішніми ознаками строкам та умовам акредитива визначатиметься встановленими міжнародними банківськими звичаями відповідно до Уніфікованих правил та звича­їв для документарних акредитивів (цих Правил). Документи, не передбачені в акре­дитиві, не перевірятимуться банками. Одержавши такі документи, вони повертати­муть їх особі, що представила такі документи, або передаватимуть їх, не беручи на себе відповідальності.

Банк-емітент, підтверджувальний банк (якщо він є) або виконуючий банк, що діє від їхнього імені, матимуть розумний строк, що не перевищує 7 банківських днів з наступного дня після прийняття документів, для перевірки документів і ухвалення рішення про їх прийняття чи повернення, а також для повідомлення відповідного рішення особі, що надала документи.

Якщо акредитив передбачає умови без зазначення документів, що подаються відповідно до них, банки вважатимуть ці умови і не розглядатимуть їх.

Стаття 14. Розходження в документах та повідомлення про це а) Якщо банк-емітент уповноважує інший банк провести платіж, сплатити із роз­строченням, акцептувати тратти або негоціювати проти документів, які за зовнішні­ми ознаками відповідають строкам та умовам акредитива, банк-емітент і підтверджу-вальний банк (якщо він є) зобов'язаний:

I) провести відшкодування виконуючому банку, який оплатив, платив із розстро- ченням, акцептував тратти або негоціював;

II) прийняти документи.

Одержавши документи, банк-емітент та/або підтверджувальний банк (якщо він є), або виконуючий банк, що діє від їхнього імені, повинен вирішити, виключно на підставі самих документів, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива. Якщо документи за зовнішніми ознаками не відповідають стро­кам та умовам акредитива, такі банки можуть відмовити у прийнятті цих документів.

Якщо банк-емітент визначить, що документи не відповідають за зовнішнім виглядом строкам та умовам акредитива, він, керуючись здоровим глуздом, може звернутися до заявника для відмовлення від протиріч. Але це не означає продовжен­ня строку, вказаного в п. Ь ст.13.

<і) (I) Якщо банк-емітент та/або підтверджувальний банк (якщо він є), або ви­конуючий банк, що діє від їхнього імені, вирішив відмовити у прийнятті документів, він повинен негайно сповістити про це за допомогою телетрансмісійного повідом­лення, або, якщо це неможливо, іншим прискореним шляхом, не пізніше як за сім банківських днів з дня, наступного після прийняття документів. Таке повідомлення надсилається банку, від якого одержані документи, або бенефіціару, якщо документи одержані безпосередньо від нього.

У такому повідомленні мають бути вказані всі розходження, через які банк відмовляє в прийнятті документів, і повинно також вказуватися, тримає він докумен­ти в розпорядженні особи, що представила їх, чи повертає їх їй.

Банк-емітент та/або підтверджуючий банк (якщо він є) матимуть право ви­магати від банку-емітента повернення відшкодування з відсотками, якщо таке від­шкодування було проведене цьому банку.

е) Якщо банк-емітент та/або підтверджувальний банк (якщо він є) не діє відпо­відно до положень цієї статті (ст.14) та/або не залишить документи в розпоряджен­ні особи, що надала їх, або не поверне їх їй, банк-емітент та/або підтверджувальний банк (якщо він є) не вправі заявити претензію про те, що документи не відповідають строкам та умовам акредитива.

і) Якщо банк-ремітент звертає увагу банку-емітента та/або підтверджувального банку (якщо він є) на які-небудь розходження в документах або сповіщає такий банк, що він провів платіж, взяв на себе зобов'язання провести платіж із розстроченням, акцептував тратти або негоціював із застереженням або проти гарантії щодо таких гарантій, то банк-емітент та/або підтверджувальний банк не звільняється тим самим від яких-небудь своїх зобов'язань, що випливають з цієї статті. Таке застереження або гарантія стосуються тільки відносин між банком-ремітентом та особою, по від­ношенню до якої зроблено застереження або від імені якої одержано гарантію. Стаття 15. Рамки відповідальності банків у відносинах з документами Банки не несуть жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справж­ність, підробку або юридичне значення будь-яких документів, так само як загальні та/або часткові умови, наявні в документах або додатково включені в них. Вони та­кож не несуть ніякої відповідальності за опис, кількість, масу, якість, кондиційність, упаковку, достатку, цінність або за фактичну наявність зазначених у документах товарів, а так само за добросовісність, дії та/або бездіяльність, платоспроможність, виконання зобов'язань, комерційну репутацію вантажовідправника, перевізників або страхувачів товару чи будь-якої іншої особи.

Стаття 16. Рамки відповідальності банків щодо передачі повідомлень Банки не несуть жодної відповідальності ані за наслідки затримки та/або втрати в дорозі яких-небудь повідомлень, листів або документів, ані за затримку, а також

викривлення або інші помилки, що виникають при передачі телекомунікаційних по­відомлень. Банки не несуть жодної відповідальності за помилки в перекладі або тлу­маченні технічних термінів і залишають за собою право передавати терміни акреди­тива без їхнього перекладу.

Стаття 17. Обставини форс-мажору

Банки не несуть жодної відповідальності за наслідки, зумовлені припиненням їх­ньої діяльності внаслідок стихійних лих, бунтів, суспільних заворушень, повстань, війн або яких-небудь інших, не залежних від них обставин, або внаслідок яких-небудь страйків чи локаутів. Без спеціального на те повноваження банки при поновленні своєї діяльності не братимуть зобов'язань про платіж із розстроченням, проводити платіж, акцепт тратт або негоціацію за акредитивами, за якими в період припинення діяльності банків строк для пред'явлення документів уже закінчився.

Стаття 18. Рамки відповідальності сторін щодо одержаних інструкцій

Банки, що користуються послугами іншого банку або інших банків для вико­нання інструкцій заявника акредитива, роблять це за рахунок і ризик останнього.

Банки не несуть жодної відповідальності, якщо передані ними інструкції не будуть виконані, навіть у тому разі, коли вони самі взяли на себе ініціативу у виборі іншого банку(ів).

(I) Сторона, що інструктує іншу сторону, зобов'язана сплатити за послуги та інші витрати, пов'язані з інструкціями, включаючи відсотки за винагороду.

II) Якщо акредитив передбачає, що сплата за послуги та інші витрати буде прове­дено стороною іншою, ніж інструктуюча сторона, то вона завжди залишається зобо­в'язаною сплатити.

<і) Заявник акредитива пов'язаний всіма зобов'язаннями і відповідальністю, що випливають з іноземних законів і звичаїв, і зобов'язаний надати банкам відшкодуван­ня, якщо такі зобов'язання і відповідальність будуть на них покладені.

Стаття 19. Рамбурсні вимоги між банками

Якщо банк-емітент має намір установити, що відшкодування, на яке має право банк-платник, акцептуючий або негоціюючий банк, повинно бути одержано шляхом виставлення цими банками вимог на інший банк (рамбурсуючий банк), то він пови­нен своєчасно дати такому рамбурсуючому банку належні інструкції або повнова­ження для виконання рамбурсних вимог.

Банк-емітент не повинен вимагати від банку, який виконав свої зобов'язання, сертифіката, який засвідчує, що він діяв відповідно до строків та умов акредитива, щоб одержати відшкодування від рамбурсуючого банку.

Банк-емітент не може бути звільнений від яких-небудь своїх зобов'язань нада­ти відшкодування, якщо таке відшкодування не буде проведене рамбурсуючим бан­ком.

<) Банк-емітент нестиме відповідальність перед банком, який виконав свої зобо­в'язання, за будь-яку втрату відсотків, якщо відшкодування не проведено рамбурсу-ючим банком на першу вимогу або іншим чином, як це обумовлено в акредитиві чи взаємно погоджено залежно від випадку.

е) Банк-емітент повинен сплатити послуги рамбурсуючого банку. Однак якщо за послуги рамбурсуючого банку платить інша сторона, банк-емітент повинен вка­зати про це в оригіналі акредитива та в документі, що уповноважує на рамбурсуван-ня. (Виконуючий банк платитиме за послуги рамбурсуючого банку, якщо вони не сплачуються банком-емітентом, у строк виконання акредитива. Інакше на банк-емі-тент покладено виключне зобов'язання сплатити за послуги рамбурсуючого банку).

С Документи

Стаття 20. Двозначність емітентів документів

Такі терміни, як «першокласний»,»добре відомий», «кваліфікований», «неза­лежний», «офіційний», «компетентний», «місцевий» і подібні, не повинні вживатися для характеристики організацій або осіб, що видають будь-які документи, які мають бути представлені за акредитивом. Якщо такі терміни включено в умови акредитива, банки прийматимуть відповідні документи в тому вигляді, як вони представлені, за умови, що вони за зовнішніми ознаками відповідають строкам та умовам акредитива та не оформлені бенефіціаром.

Якщо тільки в акредитиві не передбачено інше, банки прийматимуть також як оригінали документи, які виготовлені за допомогою:

I) репрографічних, автоматизованих або комп'ютерних систем;

II) копіювального паперу, якщо на них є позначка, що вони є оригіналами, та за потреби наявний підпис. Документ може бути підписаний шляхом безпосереднього підпису, факсимільного підпису, штампа, символу або іншим механічним чи електрон- ним способом посвідчення.

(I) Якщо тільки в акредитиві не обмовлено інше, банки прийматимуть як копії документи з позначкою «копія» або без позначки «оригінал». На копіях не потрібний підпис.

II) Якщо акредитив потребує однотипних документів, наприклад, «дублікат», «у двох примірниках», «подвійні» і т.п., досить подати один оригінал та інші як копії, крім тих випадків, коли в самому документі вказано інші вимоги.

<) Якщо в акредитиві не передбачено інше, умова акредитива, яка потребує, що документ повинен бути посвідчений, затверджений, легалізований, завізований, за­свідчений, або положення, що вимагає подібного, буде засвідчуватися підписом, мар­кою, знаком або етикеткою на такому документі, який за зовнішніми ознаками відпо­відає положенням акредитива.

Стаття 21. Документи, які не показують, ким вони оформлені, або без точного змісту

Якщо вимагається представлення документів інших, ніж транспортні документи, страхові документи і комерційні рахунки, в акредитиві повинно бути вказано, ким такі документи видані й які формулювання або дані вони повинні в собі містити. Якщо в акредитиві це не вказано, банки прийматимуть документи такими, як вони представлені, за умови, що їхній зміст і дані не суперечать іншим представленим пе­редбаченим документам.

Стаття 22. Дата видачі документів та акредитивна дата

Якщо тільки в акредитиві не обумовлено інше, банки прийматимуть документ з датою видачі, що передує даті виставлення акредитива, якщо цей документ буде представлений протягом строків, установлених в акредитиві та цих Правилах.

Стаття 23. Морський/океанський коносамент

а) Якщо в акредитиві вимагається коносамент про перевезення з порту до порту, банки прийматимуть, якщо інше не передбачено в акредитиві, документ незалежно від його назви, який:

I) за зовнішніми ознаками вказує назву перевізника і підписаний або як-небудь посвідчений:

перевізником або його агентом з повноваженнями;

власником або його означеним агентом з повноваженнями.

Підписи або посвідчення перевізника або власника повинні бути ідентифіковані як такі. Агент, що підписує або посвідчує за власника чи перевізника, також повинен вказати своє найменування та від імені кого він діє, та

вказує, що товари були навантажені на борт або відвантажені на означених суднах. Навантаження на борт або відвантаження на судні може бути вказане напи­сом на коносаменті, що товари навантажені на борт означеного судна або відвантаже­ні на означеному судні, в такому разі дата видачі коносамента вважатиметься датою навантаження на борт і датою відвантаження. У всіх інших випадках навантаження на борт означеного судна має засвідчуватися відміткою на коносаменті, яка вказує дату навантаження товарів на борт. У такому разі дата бортової відмітки вважати­меться датою навантаження. Якщо коносамент містить вказівку «передбачуване суд­но» або подібний вираз щодо судна, навантаження на борт (означеного судна) повин­но бути засвідчене на борту відміткою на коносаменті. Ця відмітка має вказувати дату навантаження товарів на борт і назву судна, на яке товари навантажені, — навіть якщо воно для навантаження позначене як «передбачуване судно». Якщо коносамент вказує місце прийняття товарів або прийняття товарів до навантаження інше, ніж порт навантаження, то бортова відмітка повинна також включати назву порту наван­таження, передбаченого акредитивом, і назву судна, на яке були відвантажені товари, навіть якщо товари відвантажені на судно, вже вказані в коносаменті. Це положення обов'язкове в тих випадках, коли навантаження на борт вказується відміткою на ко­носаменті, та

вказує порт навантаження і порт розвантаження, передбачені в акредитиві, незважаючи на те, що документ:

 

вказує місце прийняття до навантаження інше, ніж порт навантаження, та/або

містить вказівку «передбачуваний» або подібний вираз щодо порту наванта­ження та/або до порту розвантаження так, як передбачено в акредитиві та

містить у єдиному примірнику оригінал коносамента або, якщо виданий більш ніж один оригінал, повний комплект, як він виданий, та

як здається, містить усі строки та умови перевезення або деякі такі строки та умови, що стосуються до документа іншого, ніж коносамент (коротка форма/бланк зворотного коносамента); (банки не перевірятимуть змісту таких строків та умов), та

не містить вказівки, що він виставлений на умовах чартер-партії та/або не вказує, що судно, яке здійснює перевезення, приводиться в рух тільки вітрилами, та

у всіх інших аспектах відповідає передбаченому акредитивом.

 

Для цілей цієї статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного транспортного судна на інше протягом морського перевезення з порту на­вантаження до порту розвантаження, передбаченого в акредитиві.

Якщо тільки перевантаження не заборонене умовами акредитива, банки при­йматимуть коносамент із зазначенням, що товари будуть перевантажуватися за умо­ви, що все перевезення покрито однією і тією самою накладною.

<) Навіть якщо акредитив забороняє перевантаження, банки прийматимуть ко­носамент, який:

I) указує, що перевантаження буде здійснюватися, якщо відповідний вантаж міс- титься в контейнерах, на трайлерах та/або ліхтерах типу «ЛЕШ» — як зазначено в коносаменті, за умови, що все перевезення покрито одним і тим самим коносаментом, та/або

II) містить пункти, що перевізник залишає за собою право перевантаження. Стаття 24. Морська транспортна накладна

а) Якщо акредитив вимагає морської транспортної накладної (без негоціації), що покриває перевезення від порту до порту, банки, якщо інше не передбачено в акреди­тиві, прийматимуть документи, незалежно від їхньої назви, які:

I) за їхніми зовнішніми ознаками містять у собі назву перевізника та підписані або засвідчені іншим чином:

перевізником або його зазначеним агентом, або

власником або його зазначеним агентом.

Підпис або посвідчення перевізника чи власника повинні бути ідентифіковані. Агент, що підписує або посвідчує за власника чи перевізника, повинен також вказати своє найменування та від імені кого він діє та

II) вказує, що товари були навантажені на борт або відвантажені на означеному судні. Навантаження на борт або відвантаження на судні може бути вказано напи- сом на морській транспортній накладній, що товари навантажені на борт означеного судна або відвантажені на означеному судні; в цьому випадку дата видачі морської транспортної накладної вважатиметься датою навантаження на борт і датою від- вантаження. У всіх інших випадках навантаження на борт вказаного судна повинно засвідчуватися відміткою на морській транспортній накладній, яка вказує дату на- вантаження товарів на борт. У цьому випадку дата бортової відмітки вважатиметься датою відвантаження. Якщо морська транспортна накладна містить вказівку «перед- бачуване судно» або подібний вираз щодо судна, навантаження на борт (означеного судна) повинно бути засвідчено на борту відміткою на морській транспортній нак- ладній. Ця відмітка повинна вказувати дату навантаження товару на борт і назву суд- на — навіть якщо воно позначене для навантаження як «передбачуване судно». Якщо морська транспортна накладна вказує місце прийняття товарів або місце прийняття товарів до навантаження інше, ніж порт навантаження, бортова відмітка повинна та- кож включати назву порту навантаження, передбаченого в акредитиві, і назву судна, на яке навантажені товари, навіть якщо товари відвантажені на судно, вказане в мор- ській транспортній накладній. Це положення застосовується у тих випадках, коли навантаження на борт вказане підписом на морській транспортній накладній, та

вказує порт навантаження і порт розвантаження, передбачені в акредитиві, незважаючи на те, що документ:

 

вказує місце прийняття до навантаження інше, ніж порт навантаження, та/або кінцевий пункт призначення інший, ніж порт розвантаження, та/або

містить вказівку «передбачуваний» або подібний вираз щодо порту наванта­ження та/або порту розвантаження так, як передбачено в акредитиві, та

містить оригінал морської транспортної накладної в єдиному примірнику, або, якщо виданий більш ніж один оригінал, повний комплект, як він виданий, та

V) здається містить у собі всі строки та умови перевезення, або деякі такі стро- ки та умови, що стосуються документа іншого, ніж транспортна накладна (коротка форма/зворотна сторона якої не заповнена); (банки не перевірятимуть зміст у таких строків та умов), та

не містить вказівок, що він виставлений на умовах чартер-партії та/або не вказує, що судно, яке здійснює перевезення, приводиться в рух тільки вітрилами, та

в усіх інших аспектах відповідає передбаченому акредитивом.

 

Для цілей цієї статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного судна на інше судно під час морського перевезення з порту навантаження до порту розвантаження, передбаченого акредитивом.

Якщо тільки перевантаження не заборонене умовами акредитива, банки прий­матимуть морські транспортні накладні із зазначенням, що товари можуть переван­тажуватися за умови, що все перевезення покрито однією і тією ж самою морською транспортною накладною.

<) Навіть якщо акредитив забороняє перевантаження, банки приймають морські транспортні накладні, які:

I) вказують, що перевантаження буде здійснюватися, якщо відповідний вантаж знаходиться в контейнерах, на трайлерах та/або ліхтерах типу «ЛЕШ» — як зазначе- но в морській транспортній накладній, за умови, що все перевезення покрито однією і тією самою морською транспортною накладною, та/або

II) містить пункти, що перевізник залишає за собою право перевантаження. Стаття 25. Коносамент чартерного перевезення

Якщо акредитив вимагає або дозволяє коносамент чартерного перевезення, банки, якщо інше не передбачене в акредитиві, прийматимуть документ, незалежно від назви, який:

I) містить вказівку, що він підпорядковується умовам чартерного перевезення; та

II) за зовнішніми ознаками видається підписаним або засвідченим іншим чином:

власником або його зазначеним агентом, або

керуючим або його зазначеним агентом.

Будь-який підпис або посвідчення керуючого або власника повинен бути іденти­фікований на документі. Агент, що підписує чи засвідчує за керуючого або власника, повинен також вказати своє найменування і від імені кого він діє, та

вказує або не вказує назву перевізника та

вказує, що товар навантажений на борт або відвантажений на зазначеному судні. Навантаження на борт або відвантаження на названому судні може бути вказа­ним у коносаменті написом, що товар навантажений на зазначене судно або відванта­жений на названому судні. При цьому дата видачі коносамента вважатиметься датою навантаження на борт і датою відвантаження. У всіх інших випадках навантаження на борт названого судна повинно бути засвідчене відміткою в коносаменті, на основі якої встановлюється дата навантаження на борт, тоді дата бортової відмітки вважа