Глава 13. контракти з міжнародного факторингу

13.1. Сутність міжнародного факторингу

Факторинг — це операція з продажу зарубіжних рахунків до отримання поста­чальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компані­ям. Факторинг може здійснюватися з правом регресу і без нього. Факторинг з правом регресу означає, що за невиконання умов угоди фінансова організація, яка купила рахунки, може відшкодувати збитки з компанії, що продала їх. Однак за звичаєм фак­торинг зарубіжних рахунків до отримання здійснюється без права регресу.

Відмітні особливості факторингу:

приймаються вимоги угод до одного року, немає обмежень щодо суми;

використовуються в основному на внутрішньому ринку;

можливий регрес вимог на покупця;

використовується широке коло валют;

не завжди потребуються додаткові гарантії.

Факторингові послуги звичайно надають факторингові компанії, багато з яких належать банкам. Вони скуповують рахунки у експортерів зі скидкою. Вони можуть негайно сплатити готівкою до 85\% номінальної вартості рахунків експортерів. Решта суми виплачується після сплати рахунків імпортерам. Вигода для імпортера полягає в тому, що він отримує можливість не мати справи з акредитивом.

Експортер уникає загрози кредитного і валютного ризиків. Він не повинен очіку­вати моменту, коли імпортер оплатить товар.

У договорі про факторинг, який укладається між експортером-постачальником товару (послуг) та фактором, визначається вартість факторингових послуг. Вона складається з двох частин: комісії за обслуговування та вартості кредитування по­стачальника, тобто авансування його до моменту строку оплати рахунка клієнтом.

Комісія установлюється у відсотках від суми комерційного рахунка (рахунка-фактури) у розмірі 0,25-2,5\%. Комерційні банки визначають розмір плати за домов­леністю з конкретним клієнтом по кожному договору про факторинг, тому розмір комісії може бути вищим — 5\% і більше.

Комісія стягується за звільнення від необхідності вести облік, за страхування від появи сумнівних боргів.

На розмір комісії впливають такі чинники:

масштаби виробничої діяльності постачальника;

надійність контрактів постачальника;

експертна оцінка фактором ступеня ризику неплатежу;

складність стягнення коштів із покупця.

При достроковій оплаті фактором поданих документів розмір оплати за кошти, надані в кредит, розраховується за період між викупом платіжної вимоги і датою ін­касування. Відсоток за кредит, як правило, на 1-2\% вищий від ставок, які застосову­ють банки при короткостроковому кредитуванні підприємств. Це пов'язано з необ­хідністю компенсації додаткових витрат і ризику банку.

Банк визначає максимальну (граничну) суму за операціями факторингу, в межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотри­мання платежу. У договорі про факторинг зазначається узгоджений засіб розрахунку граничної суми та окреслені умови здійснення платежу на користь постачальника. Граничні суми можуть установлюватися за трьома методами:

визначення загального ліміту, згідно з яким кожному платнику встановлюєть­ся періодично поновлювальний ліміт, у межах якого факторинговий відділ ав­томатично оплачує платіжні вимоги, що йому надходять;

визначення щомісячних лімітів відвантажень, тобто встановлюється сума, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному платнику;

страхування за окремими угодами, який використовується у випадку, коли специфіка діяльності експортерів припускає не серію регулярних постачань товарів тим самим імпортерам, а ряд одноразових угод на великі суми з поста­чанням на визначену дату.

У випадку, якщо боржник здійснив платіж фактору і не одержав товари або одер­жав товари, які не відповідають умовам договору, то він не може стягувати суми, які сплатив, з фактора. Але він має право пред'явити вимоги до постачальника. Боржник може стягувати сплачену суму з фактора у двох випадках:

якщо боржник сплатив фактору, але фактор не сплатив постачальникові;

якщо фактор сплатив постачальнику, знаючи про факт невиконання поста­чальником своїх зобов'язань перед боржником.

Експортний факторинг використовується переважно середніми торговельними підприємствами та виробниками, які серед своїх клієнтів мають постійних покупців. Його вигідно використовувати за умови, що експортер має проблеми з грошовими потоками та здійснює торгівлю на умовах відкритого рахунка, а також якщо термін кредитування становить від трьох до шести місяців.

До переваг використання факторингу експортерами відносяться: запобігання втратам за безнадійними боргами, зменшення витрат на утримання бухгалтерського апарату; усунення валютних ризиків; розширення кола партнерів та отримання зни­жок; економія часу; зменшення періоду фінансування.

Міжнародні факторингові операції координуються спеціально створеною між­народною організацією «Фекторз Чейн Інтернейшн». Цією організацією розроб­лено спеціальний кодекс проведення факторингових операцій, у якому визначено зобов'язання факторингової компанії в країні експортера і відповідної компанії в країні імпортера.

 

13.2. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг

Оттава, 28 травня 1988 року

(Про приєднання до Конвенції див. Закон № 3302-ІУ(3302-15) від 11.01.2006) Дата підписання: 28.05.1988 Дата приєднання України: 11.01.2006 Дата набрання чинності для України: 01.07.2007

ДЕРЖАВИ-УЧАСНИЦІ ЦІЄЇ КОНВЕНЦІЇ, усвідомлюючи той факт, що між­народний факторинг відіграє значну роль у розвитку міжнародної торгівлі, і тому, ви­знаючи важливість прийняття єдиних правил для створення правової бази, яка спри­ятиме міжнародному факторингу, підтримуючи справедливу рівновагу інтересів між різними сторонами, які беруть участь у факторингових операціях, ДОМОВИЛИСЬ про таке:

Розділ I. Сфера застосування та загальні положення

Стаття 1

Ця Конвенція регулює договори факторингу і відступлення права грошової ви­моги, зазначені в цьому розділі.

Для цілей цієї Конвенції «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого:

 

постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних насамперед для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання;

фактор має виконувати, принаймні, дві з таких функцій:

 

фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення аван­сових платежів;

ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгова­ності;

пред'явлення до сплати грошових вимог;

захист від несплат боржників;

боржники повинні бути повідомлені про відступлення права грошової вимоги.

У цій Конвенції посилання на «товари» та «продаж товарів» включають також послуги та надання послуг.

Для цілей цієї Конвенції:

 

письмове повідомлення може бути не підписане, але в ньому обов'язково повин­на зазначатись особа, яка його зробила або від імені якої воно зроблене;

«письмове повідомлення» включає телеграми, телекси і будь-які інші види те­лекомунікаційних повідомлень, які можна відтворити у формі документа, але не об­межується ними;

c) письмове повідомлення вважається наданим, коли воно отримане адресатом. Стаття 2

Ця Конвенція застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між поста­чальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різ­них держав і:

 

такі держави і держава, де фактор здійснює господарську діяльність, є Договір­ними державами; або

як договір купівлі-продажу товарів, так і договір факторингу регулюються за­конодавством Договірної держави.

Посилання в цій Конвенції на місце здійснення господарської діяльності сто­рони, якщо вона здійснює свою діяльність більше ніж в одному місці, означатиме, що йдеться про те місце діяльності, яке має найтісніший зв'язок з відповідним договором і його виконанням, беручи до уваги обставини, відомі або передбачені сторонами у будь-який час перед укладенням або під час укладення такого договору.

Стаття 3

Застосування цієї Конвенції може виключатися:

 

сторонами договору факторингу; або

сторонами договору купівлі-продажу товарів стосовно грошових вимог, що випливають тоді, коли фактор був письмово повідомлений про це виключення або після цього.

Якщо застосування цієї Конвенції виключається відповідно до попереднього пункту, то таке виключення може бути зроблене тільки до Конвенції в цілому.

Стаття 4

При тлумаченні цієї Конвенції слід враховувати її об'єкт і мету, визначені в преамбулі, її міжнародний характер і необхідність сприяння одноманітності у її за­стосуванні, а також дотриманню добросовісності у міжнародній торгівлі.

Проблеми, які стосуються питань, що регулюються цією Конвенцією, і які не­достатньо чітко вирішені в ній, повинні вирішуватися відповідно до загальних прин­ципів, на яких ґрунтується Конвенція, або, у разі відсутності таких, відповідно до за­кону, що застосовується згідно з нормами міжнародного приватного права.

Розділ II. Права та обов'язки сторін

Стаття 5

У відносинах між сторонами договору факторингу:

положення договору факторингу, що передбачає відступлення існуючих або майбутніх грошових вимог, не може бути визнано недійсним внаслідок того, що ви­моги не були зазначені в договорі окремо, якщо під час укладення договору або під час набуття ним чинності вони могли бути визначені у договорі;

положення договору факторингу, згідно з яким майбутні грошові вимоги від-ступаються, діють для відступлення грошових вимог фактора в міру їх виникнення без потреби укладання будь-якого нового акта про відступлення права вимоги.

Стаття 6

Відступлення права грошової вимоги постачальником фактору є дійсним, не­зважаючи на будь-яку угоду між постачальником і боржником, яка забороняє таке відступлення.

Проте таке відступлення не є чинним стосовно боржника, якщо під час укладен­ня договору купівлі-продажу товарів він здійснював господарську діяльність на те­риторії Договірної держави, яка зробила заяву відповідно до статті 18 цієї Конвенції.

Ніщо у пункті 1 не впливає на будь-які зобов'язання добросовісності поста­чальника перед боржником або будь-яку відповідальність постачальника перед боржником щодо відступлення вимоги, здійсненого з порушенням умов договору купівлі-продажу товарів.

Стаття 7

Договір факторингу може правомірно передбачати у відносинах між його сто­ронами, за наявності нового акта відступлення або без нього, відступлення всіх або будь-яких прав постачальника, що випливають із договору купівлі-продажу товарів, включаючи вигоду від будь-якого положення договору купівлі-продажу товарів, яке зберігає за постачальником його право власності на товар або передбачає право кре­дитора вступати у володіння власністю, запропонованою як гарантія.

Стаття 8

Боржник зобов'язаний сплатити фактору в тому і лише в тому випадку, якщо боржник не знає про переважне право іншої особи на платіж і якщо письмове пові­домлення про відступлення права вимоги:

 

надане боржнику постачальником або фактором під керівництвом постачаль­ника;

обґрунтовано визначає дебіторську заборгованість, яка була передана, і фак­тор, якому або на рахунок якого боржник зобов'язаний здійснити платіж; та

стосується права грошової вимоги, яке випливає з договору купівлі-продажу товарів, укладеного під час або до того, як зроблено повідомлення.

Незалежно від будь-яких інших підстав, відповідно до яких платіж боржни­ка фактору звільняє боржника від відповідальності, платіж є дійсним для цих цілей, якщо він здійснений відповідно до попереднього пункту.

Стаття 9

При висуненні фактором боржникові вимоги про сплату грошової забор­гованості, що випливає з договору купівлі-продажу товарів, боржник може вико­ристовувати у відносинах з фактором усі засоби захисту, які випливають з такого договору, і якими він міг би скористатися у випадку, якби таку вимогу висунув постачальник.

Боржник може також заявляти фактору про право на залік стосовно вимог до постачальника, на чию користь виникла дебіторська заборгованість і яку боржник може задовольнити на момент отримання ним письмового повідомлення про відступ-лення права вимоги відповідно до статті 8 (1).

Стаття 10

Без шкоди для прав боржника, згідно зі статею 9, саме лише невиконання або неналежне виконання, або прострочення виконання договору купівлі-продажу това­рів не дає права боржнику вимагати повернення суми, сплаченої ним фактору, якщо боржник має право отримати цю суму від постачальника.

Боржник, який має таке право вимагати від постачальника суму, сплачену фак­тору стосовно відступлення права вимоги, має право вимагати повернення цієї суми від фактора настільки, наскільки:

 

фактор не виконав свого зобов'язання здійснити постачальнику платіж, пов'я­заний із відступленням права вимоги; або

фактор здійснив такий платіж тоді, коли він знав про невиконання або нена­лежне виконання, або прострочення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо товарів, яких стосуються платежі боржника.

Розділ III. Подальші відступлення права грошової вимоги Стаття 11

1. Якщо постачальник відступає право грошової вимоги фактору відповідно до договору факторингу, який регулюється цією Конвенцією, то:

норми, визначені у статтях 5-10, відповідно до пункту (b) цієї статті, застосо­вуються до всіх подальших відступлень прав грошової вимоги фактором або подаль­шим правонаступником;

положення статей 8-10 застосовуються так, якби подальший правонаступник був фактором.

2. Для цілей цієї Конвенції, повідомлення боржнику про подальше відступлен-ня права вимоги також є повідомленням про подальше відступлення права вимоги фактору.

Стаття 12

Ця Конвенція не застосовується до подальшого відступлення права грошової ви­моги, яке забороняється за умовами договору факторингу.

Розділ IV. Прикінцеві положення

Стаття 13

Ця Конвенція відкрита для підписання на заключному засіданні Диплома­тичної конференції з прийняття проектів Конвенцій УНІДРУА про Міжнародний Факторинг і Міжнародний Фінансовий Лізинг і залишається відкритою для під­писання всіма державами в Оттаві до 31 грудня 1990 року.

Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню державами, що її підписали.

Ця Конвенція відкрита для приєднання всіх держав, які її не підписали, почи­наючи з дати її відкриття для підписання.

Ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання здійснюються шляхом здачі на зберігання депозитарію відповідного офіційного документа.

Стаття 14

Ця Конвенція набуває чинності в перший день місяця, який настає після закін­чення шести місяців після дати здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання.

Для кожної держави, яка ратифікує, приймає, затверджує цю Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або до­кумента про прийняття, затвердження чи приєднання, ця Конвенція набуває чиннос­ті стосовно такої держави в перший день місяця, який настає після закінчення шести місяців після дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання.

Стаття 15

Ця Конвенція не має переважної сили стосовно будь-якого договору, який вже укладено чи буде укладено.

Стаття 16

1. Якщо Договірна держава має дві або більше територіальні одиниці, в яких за­стосовуються різні системи права стосовно питань, про які йдеться в цій Конвенції, то вона може під час підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або тільки на одну чи більше з них, і може замінити свою заяву іншою заявою у будь-який час.

Про ці заяви повинно бути повідомлено депозитарію і в них повинні чітко за­значатися територіальні одиниці, на які поширюється Конвенція.

Якщо на підставі заяви, зробленої відповідно до цієї статті, ця Конвенція поши­рюється на одну або більше, але не на всі територіальні одиниці Договірної держави, і якщо місце здійснення господарської діяльності сторони розташоване на території цієї держави, це місце здійснення господарської діяльності вважається, для цілей цієї Конвенції, розташованим не на території Договірної держави, якщо воно не розташо­ване на території територіальної одиниці, на яку поширюється Конвенція.

Якщо Договірна держава не робить заяви відповідно до пункту 1, Конвенція має поширюватись на всі територіальні одиниці такої держави.

Стаття 17

Дві або більше Договірні держави, які мають такі самі або тісно пов'язані право­ві норми стосовно питань, що регулюються цією Конвенцією, можуть у будь-який час заявити, що Конвенція не застосовується, якщо постачальник, фактор або боржник здійснюють господарську діяльність на території цих держав. Такі заяви можуть бути зроблені спільно або шляхом взаємних односторонніх заяв.

Договірна держава, яка має такі самі правові норми стосовно питань, які регулю­ються цією Конвенцією, що й норми однієї або більше держав, які не є Договірними державами, або тісно пов'язані норми, може в будь-який час заявити, що Конвенція не повинна застосовуватися, якщо постачальник, фактор або боржник займаються господарською діяльністю на території цих держав.

Якщо держава, яка є об'єктом заяви, зробленої відповідно до попереднього пункту, пізніше стає Договірною державою, зроблена заява, з дати набуття чинності Конвенцією стосовно нової Договірної держави, набуде чинності як заява, зроблена відповідно до пункту 1, за умови, що така нова Договірна держава приєднується до такої заяви або робить взаємну односторонню заяву.

Стаття 18

Договірна держава може в будь-який час зробити заяву відповідно до статті 6(2) про те, що відступлення вимоги згідно зі статею 6(1) не є чинним стосовно боржника, якщо під час укладення договору купівлі-продажу товарів він здійснює свою госпо­дарську діяльність на території такої держави.

Стаття 19

Заяви, зроблені відповідно до цієї Конвенції під час підписання, підлягають підтвердженню після ратифікації, прийняття або затвердження.

Заяви і підтвердження заяв повинні мати письмову форму і мають бути офіцій­но повідомлені депозитарію.

Заява набуває чинності одночасно з набуттям чинності цією Конвенцією сто­совно відповідної держави. Проте декларація, офіційне повідомлення про яку депо­зитарій отримує після такого набуття чинності, набуває чинності в перший день міся­ця, який настає після закінчення шести місяців після дати її отримання депозитарієм. Взаємні односторонні заяви відповідно до статті 17 набувають чинності в перший день місяця, який настає після закінчення шести місяців після отримання останньої заяви депозитарієм.

Будь-яка держава, яка робить заяву відповідно до цієї Конвенції, може відкли­кати її в будь-який час шляхом письмового офіційного повідомлення, адресованого депозитарію. Таке відкликання набуває чинності в перший день місяця, який настає після закінчення шести місяців після дати отримання повідомлення депозитарієм.

Відкликання заяви, зроблене відповідно до статті 17, робить недійсною стосов­но держави, яка відкликає, з дати набуття чинності відкликанням, будь-яку спільну або взаємну односторонню заяву, зроблену іншою державою відповідно до цієї статті.

 

Стаття 20

Не допускаються жодні застереження, крім тих, які чітко дозволені в цій Конвенції. Стаття 21

Ця Конвенція застосовується, коли вимога, відступлена відповідно до договору факторингу, випливає з договору купівлі-продажу товарів, укладеного на дату на­буття Конвенцією чинності або після цього, стосовно Договірних держав, згаданих у статті 2(1)(а), або стосовно Договірної держави або держав, згаданих в пункті 1(b) зазначеної статті, за умови, що:

договір факторингу укладається на дату набуття чинності Конвенцією або піс­ля цього; або

сторони договору факторингу домовилися про застосування Конвенції.

Стаття 22

Ця Конвенція може бути денонсована будь-якою Договірною державою у будь-який час після дати набуття нею чинності для такої держави.

Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання депозитарію відповідного документа.

Денонсація набуває чинності в перший день місяця, який настає після закін­чення шести місяців після здачі на зберігання депозитарію документа про денонса­цію. Якщо в документі про денонсацію зазначений більш тривалий термін набуття чинності денонсацією, то вона набуває чинності після закінчення такого більш три­валого терміну після здачі документа на зберігання депозитарію.

Стаття 23

Ця Конвенція знаходиться на зберіганні Уряду Канади.

Уряд Канади:

 

інформує всі держави, які підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї, та Президента Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (УНІДРУА) про:

I) кожне нове підписання або здачу на зберігання ратифікаційної грамоти або до- кумента про прийняття, затвердження чи приєднання та про їхні дати;

кожну заяву, зроблену відповідно до статей 16, 17 і 18;

відкликання будь-якої заяви, зробленої відповідно до статті 19(4);

дату набуття чинності цією Конвенцією;

здачу на зберігання документа про денонсацію цієї Конвенції, дату його здачі і дату набуття ним чинності;

передає засвідчені копії цієї Конвенції всім державам, які її підписали, всім державам, які приєднуються до Конвенції, і Президенту Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (УНІДРУА).

НА ЗАСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані повноважні представники, належ­ним чином уповноважені їхніми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію.

Вчинено в Оттаві двадцять восьмого травня тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмого року в одному примірнику, англійський і французький тексти якого є рівно автен­тичними.

 

13.3. Типовий договір факторингу

 

м. «» 20 р.

 

(найменування підприємства, що передає грошові кошти)

іменоване надалі «Фінансовий агент», в особі

 

(посада П.І.І.)

діючого на основі,

(Статуту, положення)

з однієї сторони, і,

(найменування підприємства, поступливого грошову вимогу)

іменоване надалі «Клієнт» («Кредитор»), в особі

 

(посада, П.І.І.)

діючого на основі,

(Статуту, положення)

з іншого боку, уклали цей договір про нижченаведеному. 1. Предмет угоди

1.1. За цією угодою Фінансовий агент передає Клієнтові грошові кошти в рахунок грошової вимоги Клієнта (Кредитора) третій особі (боржникові)

 

(найменування організації-боржника)

що випливає з надання Клієнтом

 

(товарів, виконання їм робіт і надання послуг)

а Клієнт поступається Фінансовому агентові цією грошовою вимогою.

Право Клієнта на передачу грошової вимоги підтверджується такими доку- ментами:

 

(договір клієнта з боржником: номер, дата висновку, рішення суду і т.д.)

і на момент поступки цієї грошової вимоги Клієнтові не відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Клієнт гарантує, що між ним і боржником немає угоди про заборону або об­меження поступки грошової вимоги третій особі.

1.4. Фінансовий агент купує наступну грошову вимогу Клієнта:

 

(сума основного боргу, відсотки, штрафні санкції і т.д.)

Фінансовий агент зобов'язується передати Клієнтові в рахунок грошової ви- моги Клієнта до боржника грошові кошти в такому розмірі:

Вказані грошові кошти передаються в такі терміни і в такому порядку:

 

1.7. Згідно з даною угодою подальша поступка грошової вимоги фінансовим аген­том не допускається.

2. Відповідальність Клієнта перед Фінансовим агентом

Клієнт несе перед Фінансовим агентом відповідальність за дійсність грошо­вої вимоги, що є предметом поступки.

Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником вимоги, що є предметом поступки, у випадку пред'явлення його Фінансовим агентом до виконання.

3. Зобов'язання Сторін перед боржником.

Клієнт зобов'язується письмово повідомити боржникові про поступку грошо­вої вимоги Фінансовому агентові з визначенням предмета виконання грошової вимо­ги, а також вказівкою фінансового агента, якому повинен бути проведений платіж.

Фінансовий агент зобов'язується в розумний термін надати боржникові до­каз того, що поступка грошової вимоги Фінансовому агентові дійсно мала місце.

На вимогу Фінансового агента до боржника провести платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що випливає з договору з Клієнтом, які вже були в боржника до часу, коли їм було отримано повідомлення про поступку вимоги Фінансовому агентові.

Виконання грошової вимоги боржником Фінансовому агентові звільняє боржника від відповідного зобов'язання перед Клієнтом.

4. Право Фінансового агента на суму, отриману від боржника.

За цією угодою фінансування під поступку грошової вимоги Фінансовий агент набуває права на всі суми, які він отримає від боржника на виконання вимоги, а Клієнт не несе відповідальності перед Фінансовим агентом за те, що отримані ним суми виявилися меншими від ціни, за яку, згідно підпункту 1.5 цього договору, Агент придбав вимоги.

У разі порушення Клієнтом своїх зобов'язань за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від Фінансового агента повернення сум, уже сплачених йому за грошовою вимогою, що перейшла, якщо боржник має право отримати такі суми безпосередньо з Клієнта.

Боржник, що має право отримати безпосередньо з Клієнта суми, сплачені Фінансовому агентові в результаті поступки вимоги, проте має право вимагати по­вернення цих сум Фінансовим агентом, якщо доведено, що останній не виконав своє зобов'язання здійснити Клієнтові обіцяний платіж, пов'язаний з поступкою вимоги,

або здійснив такий платіж, знаючи про порушення Клієнтом того зобов'язання перед боржником, до якого належить платіж, пов'язаний з поступкою вимоги. 5. Завершальні положення.

У всьому іншому, не передбаченому в цьому договорі, сторони керуватимуть­ся положеннями цивільного законодавства, що діє.

Договір вступає в силу з моменту його підписання, складений у при- мірниках.

Адреси і банківські реквізити сторін:

Клієнт:

Фінансовий агент: