У діяльності по розкриттю злочинів

Успішне вирішення завдань, що постають перед працівниками при розкритті злочинів, можливе не тільки при достатніх знаннях, наявності професійних вмінь і навичок, але й за умови наукової обґрунтованості та забезпеченості цієї діяльності, що досягається, у тому числі, використанням психологічних знань у таких основних формах: психологічна консультація та залучення штатного фахівця-психолога. Розглянемо їх більш докладно.

Психологічна консультація. Важливою формою використання спеціальних знань може бути залучення підготовлених осіб для надання консультацій (у тому числі і психологічних) з питань, що знаходяться у межах їх компетенції. У законі ця форма використання спеціальних знань не обумовлена, але аналіз практики свідчить про можливість її застосування. Консультація психолога може знадобитися як при підготовці до реалізації окремих заходів, так і при впровадженні в злочинне середовище. Усе зазначене потребує взаємодії працівника з іншими людьми (підозрюваним, свідком тощо) або з продуктами діяльності цих людей. У першому випадку психологічний чинник присутній у чистому вигляді як психологічні особливості конкретної людини, що потребують стимуляції з метою отримання інформації про злочин та особу (осіб), що його вчинила; у другому випадку – він трансформований у продукти діяльності, предмет злочинного посягання, засоби та знаряддя його здійснення. Оперативний працівник з метою забезпечення завдань розкриття злочину може в усній чи письмовій формі звернутися до компетентної особи за консультацією і отримати таку (відповідно в усній чи письмовій формі).

Уявляється, що особа, яка знається на психології, здатна надати консультацію з таких питань:

1) основні напрями та нові досягнення в галузі загальної, вікової, медичної, юридичної, соціальної психології;

2) міжіндивідуальні психологічні відмінності, типологія особи, специфічні прояви поведінки та діяльності окремих психологічних типів;

3) вікові особливості психічного розвитку особи, зміна динаміки і темпу пізнавальних, емоційно-вольових процесів на різних етапах становлення і розвитку особи;

4) психологічний зміст виконуваних людиною трудових операцій, можливі помилки на психологічному грунті, типологія таких помилок, взаємовплив особистісних (суб’єктивних) і ергономічних (об’єктивних) чинників праці;

5) вплив на поведінку перенесених чи наявних психічних і соматичних захворювань, затримки в розвитку особи, її соціальна адаптація;

6) типові психологічні риси дорослих та неповнолітніх злочинців; прийняті в залежності від особистісних, соціальних, криміногенних особливостей особи варіанти делінквентної поведінки, можливі варіанти дій в залежності від ситуації та особистісних особливостей;

7) окремі психологічні феномени, стани, процеси, їх наявність чи відсутність у ситуації вчинення злочину;

8) рекомендації щодо засобів та меж психологічного впливу на особу з метою встановлення психологічного контакту, формування довірчих відносин та ін.

Звичайно, такі консультації психологів не є документами у розумінні ст.83 КПК України. Вони мають, як правило, загальний характер, консультант не попереджується про відповідальність за розголошення даних; оперативний працівник не може пред’явити консультанту матеріали відповідної справи. Тому консультація на етапі розкриття злочину завжди носить неповний, обмежений характер, та й методичний арсенал психолога при наданні консультації досить обмежений: не досліджується головний необхідний об’єкт – особа конкретної людини, і вона не може досліджуватися, інакше б у даному випадку мала місце підміна консультацією експертизи.

Аналіз практики свідчить, що вирішуючи питання про попередню кваліфікацію таких складних і психологічно "насичених" злочинів як вбивство, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у стані сильного душевного хвилювання (ст.ст.95, 103 КК України), працівники можуть звертатися за консультацією про психологічний зміст наявного емоційного стану (афект, стрес, фрустрація).

Процесуальна регламентація використання психологічного знання у формі консультації при розкритті злочинів може у відповідності до ст. 11 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” полягати у письмовому зверненні за місцем роботи психолога або особисто до нього з проханням дати роз’яснення щодо певних питань; у необхідних випадках – запрошенні психолога для ознайомлення з окремими матеріалами справи і надання консультації з урахуванням цих матеріалів, хоча така консультація носить просвітницько-інформаційний характер і не має наслідків як джерело доказів. Разом з тим, письмову консультацію слід прирівнювати до документів. Використання консультативної форми прилучення спеціальних знань суттєво допоможе розкриттю злочинів, підвищить науковий рівень цієї діяльності, дозволить діяти більш диференційовано і альтернативно при кваліфікації вчиненого, при визначенні процесуального статусу конкретної особи (насамперед, по справах про посягання на особу, життя, здоров’я, громадський порядок).

Участь фахівця-психолога. Чинне кримінально-процесуальне законодавство (ст.128 КПК України) передбачає можливість для органів попереднього розслідування у необхідних випадках звертатися за допомогою до такої обізнаної особи, як спеціаліст. Аналіз практики дозволяє дійти висновку про те, що участь спеціаліста можлива і на етапі розкриття злочинів. Визначимо саме поняття “фахівець-психолог”. За аналогією з КПК, спеціаліст – це особа, яка має спеціальні знання та вміння і застосовує їх із метою допомоги в отриманні необхідної інформації і надання пояснень щодо спеціальних запитань, які виникають.

Статус спеціаліста-психолога характеризується наступними ознаками: а) він володіє спеціальними психологічними знаннями; б) є штатним працівником органу внутрішніх справ; в) виконує специфічні допоміжні функції забезпечення розкриття злочинів та здійснення психологічного впливу на об’єкти інтересу; г) звертає увагу оперативного працівника на обставини, що мають психологічну природу, та дає пояснення з питань, що виникають при провадженні відповідних заходів.

Cвої функції фахівець-психолог здійснює на підставі наявності у нього спеціальних знань, застосовуючи які при оцінці обставин, фактів, предметів, він у змозі робити заяви, що підлягають урахуванню в діяльності, консультувати оперативного працівника щодо спеціальних психологічних питань, допомагати йому правильно викладати ці питання в документах, звертатися з запитаннями до інших учасників процесу розкриття злочинів. Консультації і пояснення спеціаліста з приводу спеціальних психологічних питань не мають доказового значення, але допомагають провадити розслідування більш ефективно, слугують передумовою повноти дослідження фактів і обставин, що з’ясовуються.

Фахівець-психолог може також проводити спостереження, застосовувати інші методи для визначення психологічних аспектів обставин і фактів, які встановлюються. З цією метою він використовує тестові та інші методики дослідження особи і діяльності. Звичайно, участь фахівця-психолога має деякі обмеження: а) гносеологічні, пов’язані з рівнем розвитку психологічної теорії і практики та б) юридичні, пов’язані з неможливістю робити висновки про правильність планованих і проведених заходів, діяти поза вказівками уповноваженого органу, хоча він може залучатись до участі практично в усіх діях, у тому числі – першочергових, таких як огляд місця події. Ймовірно, найбільш ефективною могла б бути участь психолога в огляді місця події по справах про вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, посягання на суспільну та індивідуальну власність громадян, а також при захопленні заручників. При вчиненні цих злочинів об’єкти оточення, у першу чергу - потерпілі, піддаються певному впливу, змінам із боку злочинця, і за цими матеріальними слідами, аналізуючи їх як продукти діяльності, психолог допоміг би не тільки відтворити картину події, але і висунути обґрунтовані припущення про особу того, хто вчинив злочин.

Участі спеціаліста в огляді місця події присвячена численна література. Загальновідомо, що спеціалісти, які приймають участь у огляді (криміналісти, судові медики), часто не обмежуються констатацією фактів, обставин у межах своєї компетенції, а висловлюють припущення щодо мотивів, особистісних відмінностей того, хто вчинив убивство, його стану у криміногенній ситуації тощо. З одного боку, у зв’язку з цілісністю об’єкту пізнання під час огляду такі висловлювання і міркування неминучі, з другого – вони явно відносяться до сфери психології, а не судової медицини, криміналістики чи іншої науки. Участь же фахівця-психолога допомогла б у синтезі таких міркувань, а також сприяла б уникненню можливих помилок щодо визначення психологічних особливостей злочинця і психологічного характеру ситуації вчинення злочину, оскільки базувалася б, насамперед, на наукових знаннях, а не спиралась лише на здоровий глузд. Саме ним керується оперативний працівник, який встановлює обставини, що мають психологічну природу. Як правильно зазначає Д.П. Котов, у встановленні та трактуванні психічних явищ подібне неприпустиме, воно – пряме свідчення непрофесіоналізму. Можливе документально оформлене залучення фахівця-психолога і до проведення обшуку. Тут велике значення має не тільки використання спеціальних технічних засобів, знання та дотримання норм закону, але і знання психології людини. Наприклад, психологічні особливості особи, її характер, темперамент, інтелектуальний рівень, тип мислення, особливості відчуттів і сприйняття проявляються у тому, де і яким чином вона приховує предмети та знаряддя злочину. Визначення цих особливостей допомагає правильно оцінити поведінку підозрюваного, більш точно визначити місцезнаходження предмету, що розшукується.

Доцільною уявляється також документально оформлена участь фахівця-психолога при провадженні упізнання, у процесі якого свідок, потерпілий у результаті сприйняття об’єктів, які йому пред’являються, та їх порівняння з уявним образом особи чи предмета, які сприймалися раніше, доходить висновку про їх схожість, тотожність або відмінність. Психологічний процес упізнавання складається із кількох моментів: формуючого, який включає сприйняття об’єкта, запам’ятовування і збереження у пам’яті; пізнавального, який полягає в ідентифікації на базі порівняння об’єкта, що сприймається, з таким, що спостерігався і сприймався раніше, і проміжного між формуючим та пізнавальним – репродуктивного, який складається зі згадування та відтворення сприйнятого. Встановлено два механізми упізнавання: симультанний (синтетичний) та сукцесивний (аналітичний), що залежить від ситуації сприймання та особистісних психологічних особливостей того хто впізнає.

Ефективність упізнання залежить не стільки від організаційних, скільки від психологічних чинників. Так, у разі необхідності з тим хто впізнає можна провести попередню бесіду з приводу зовнішнього вигляду, прикмет, обставин, при яких той хто впізнає бачив об’єкт; після впізнання – уточнити ознаки, за якими він упізнав. На практиці тут можуть виникнути ускладнення у зв’язку з тим, що при симультанному типі той хто впізнає сприймав об’єкт у цілому і буває нездатним вказати на деталі, складові частини ситуації, елементи одягу та ін., що, природно, породжує сумніви у правильності упізнавання взагалі (не як процесуального, а як психологічного процесу). Фахівець-психолог міг би допомогти працівнику визначити психологічні особливості особи що впізнає, підготувати останнього, визначити тип упізнання, можливі психологічні бар’єри для упізнання, допомогти усунути їх тощо. Така участь психолога є тим більше вагомою, що нездатність описати об’єкт не виключає можливості його правильного і адекватного упізнання, так само як і правильне описання ознак і деталей може мати місце і при помилковому упізнанні.

У КПК України не передбачена як окрема слідча дія перевірка свідчень на місці, хоча у літературі вказується на можливість її проведення згідно з правилами слідчого експерименту. За психологічними особливостями ця дія схожа на слідчий експеримент і огляд місця події, але має, поряд із цим, свої специфічні ознаки. З одного боку, перебування на місці події або іншому місці стимулює психічні процеси згадування, упізнавання, а з іншого – може призвести до протиріччя, психологічного конфлікту із самим собою свідка, який чесно помиляється, та потерпілого у випадку очевидної розбіжності попередніх свідчень із об’єктивною реальністю. У цій дії максимально проявляються такі психологічні особливості свідка, як тип і особливості сприйняття, пам’яті, мислення, уяви. Тут можуть проявитися професійна приналежність (водій на дорозі, мисливець у лісі), соціальний статус (робітник – міський житель, колгоспник – житель села), вік – у дітей чіткіше проявляються "художні" особливості сприйняття та ін.

У психологічному плані перевірка свідчень на місці відрізняється не тільки репродуктивним і пізнавальним моментами, але й інтенсивною розумовою діяльністю, яка функціонально залежить від ускладнень з упізнаванням на місці. Вона викликає емоційну напругу, що посилює або пригнічує інтелектуальну активність; проходження за попереднім маршрутом може стимулювати моторно-рухову, а слідом за нею – вербально-образну пам’ять. Щоправда, ці ж аспекти поведінки особи можуть проявлятися і у випадку її нечесності, створювати нові передумови для неправдивих свідчень. Участь психолога допомогла б зняти психологічну напругу, правильно зрозуміти поведінку людини, спонукати її до справжнього співробітництва та належної поведінки.

Важливим джерелом отримання інформації є опитування та бесіда. З психологічних позицій – це різновид комунікації, взаємодії з опитуваним, який виступає засобом встановлення подій, фактів, обставин розслідуваного злочину, що не спостерігаються безпосередньо, а пізнаються шляхом сприйняття інформації про злочин, злочинця та ін., котра передається усно опитуваною особою. У криміналістиці та юридичній психології є багато робіт, присвячених психології допиту. Його трактують як своєрідну бесіду із усвідомленою нерівністю сторін (Васильєв В.Л.); формальне спілкування слідчого з допитуваним, що заздалегідь прогнозується і планується, в ході якого здійснюється вплив на розумову, емоційну і вольову сфери допитуваного з метою отримання від нього повної і правильної інформації (Дідківська С.П., Порубов М.І.); регулювана кримінально-процесуальним законом взаємодія слідчого з допитуваним із метою отримання вагомої інформації (Доспулов Г.Г.); спосіб отримання інформації, що має пізнавальне значення (Коновалова В.О.); процес отримання свідчень від особи, яка володіє даними, що мають значення для справи (Котов Д.П.); процесуальну дія, сутність якої полягає у отриманні слідчим від допитуваного даних щодо злочину, який розслідується (Васильєв О.Н.).

Психологічні особливості застосування даного методу залежать від статусу опитуваного, його віку, статі, типу темпераменту, характеру, особистісних особливостей. Знаючи психологію опитуваної людини, можна більш ефективно побудувати взаємодію, отримати достовірнішу інформацію. Важливим моментом є врахування особливостей сприйняття, запам’ятовування та відтворення значущої інформації. У межах науки кримінального процесу, криміналістики та юридичної психології розроблялись питання допиту різних категорій учасників (Алексєєв М.О., Щерба С.П., Якуб М.Л.), розглядались особливості “технології” допиту із урахуванням психологічних даних (Дідківська С.П.), способу отримання правдивої інформації (Гаврилолва Н.І.), впливу особистісних рис слідчого на ефективність допиту (Гончаренко В.Г.), його змісту як діалогу між слідчим і допитуваним (Баєв О.Я., Ільченко Ю.І., Пантелєєв О.Ф., Шиханцов Г.Г.).

Ці та інші теоретичні розробки можуть озброїти не тільки слідчого, але й оперативного працівника знаннями психології задля того, щоб він міг максимально контролювати ситуацію, використовувати методи психологічного впливу з метою підвищення доказової цінності отриманої інформації. Це все цінно, важливо, необхідно. Але процесу психологічного удосконалення діяльності взагалі і опитування, зокрема, протистоять особистісні пізнавальні можливості виконавця. Не маючи достатніх професійних знань у області загальної та інших галузей психологічної науки, він або не розуміється у численних теоретичних та методичних джерелах і вимушений їх ігнорувати, відкинути і діяти інтуїтивно, або вибирає той варіант психологічного впливу, який йому найбільше "сподобався", і буде ним користуватися без урахування віку, особистісних, характерологічних особливостей опитуваного.

Отже, оволодіння психологічними знаннями – вкрай необхідне оперативним працівникам, проте сказане не тільки не виключає, а й стимулює залучення професійного психолога. Участь саме його допомогла б швидко розібратися зі складними психологічними феноменами, що мають значення по розслідуваній справі; у випадку, коли опитуваний сам має теоретичні знання та практичні навички психологічного впливу, вміє симулювати стани психічної напруги, амнезії та ін., психолог міг би забезпечити створення позитивного психологічного контакту, взаємовідносин доброзичливості співробітництва, допоміг би вибрати засоби психологічного впливу (у дозволених законом межах) із метою стимулювати опитуваного зайняти правильну позицію і повідомити значущу інформацію.

Дослідження, присвячені вивченню можливостей участі спеціаліста-психолога у проведенні опитування, не проводилися. Є лише декілька робіт щодо участі спеціаліста-психолога у допиті неповнолітнього, де вказується, що психолог своєю присутністю допомагає встановлювати контакт із допитуваним неповнолітнім, використовує можливості педагогіки і психології для отримання правдивих свідчень, може висловлювати свою думку щодо правильності проведення допиту із урахуванням індивідуальних психологічних особливостей підлітка, застосовує дані педагогіки і психології при підготовці та проведенні допиту, фіксації свідчень; слідчий має можливість перед початком допиту вислухати думку психолога щодо плану допиту і формулювання окремих питань. Він особливо необхідний, коли неповнолітній відстає у розвитку або відлюдний і з ним важко встановити контакт. Тут, на нашу думку, можлива й спадкоємність усіх форм використання спеціального психологічного пізнання у діяльності по розкриттю злочинів: спочатку психолог може консультувати з приводу обставин, що мають психологічний зміст, потім – безпосередньо надавати психологічну допомогу при здійсненні окремих дій, а пізніше – проводити психологічну експертизу у межах попереднього розслідування.