Правова соціалізація особистості

ЛЕКЦІЯ ДО ТЕМИ №3

 

ПРАВОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ПРАВОСЛУХНЯНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ

 

 

Напрям підготовки:

6.030401 «Правознавство»,

6.030401«Правоохоронна діяльність»

 

 

Інститут, факультет:

Факультет підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції

Факультет підготовки фахівців для підрозділів транспортної міліції

Факультет підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки

Факультет підготовки фахівців для підрозділів слідства

Факультет заочного та дистанційного навчання працівників ОВС

Юридичний факультет

Факультет заочного навчання цивільних осіб

 

 

Одеса 2014

Лекція до теми «3» для курсантів та студентів денної та заочної форми навчання за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство», 6.030401 «Правоохоронна діяльність»

 

«___» ________ 201__ року № _

Розробник:начальник кафедри доцент кафедри, кандидат юридичних наук, доцент Меркулова Ю.В.,

 

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри «Психології та педагогіки»

Протокол від «___» ________ 201__ року № _

 

Обговорено та схвалено науково-методичною радою Одеського державного університету внутрішніх справ.

Протокол від «___» ________ 201__ року № _

 

 

 

Зміст

1. Правова соціалізація особистості.

2. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості.

3. Психологічний вплив правових норм на поведінку особистості.

 

Ключові поняття: соціалізація, правова соціалізація, правова переорієнтація свідомості особистості, правова культура, правова свідомість, правове виховання.

 

Мета лекції: розкрити сутність понять соціалізація, правова соціалізація, правова культура, правова свідомість, правове вихова; ознайомити з особливостями процесу правовой соціалізації людини; виховувати професійно-важливі та моральні якості.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Базова:

 

1. Кримінально-процесуальний кодекс України [ Електронний ресурс ]: закон України від 13.04. 2012 № 4651-VI. із змін. – Електрон. дан. (3 файла). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

2. Про міліцію [Електронний ресурс]: закон України від 20. 12. 1990 р. № 565-ХІІ із змін., внес. згідно із Законами України та Рішеннями Конституційного Суду: за станом на17. 01. 2012 р. № 4025-17. – Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. – Назва з екрану.

3. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическаяпсихология: [ Текст ] / А.М. Бандурка, С.П. Бочарова, Е.В. Землянская / Учебник. – Харьков, 2002. – 623с.

1. Бедь В.В. Юридична психологія: [ Текст ] / В.В. Бедь / Навчальний посібник. – Львів, 2002. – 376 с.

2. Васильєв В.Л. Юридическая психология: [ Текст ] / Васильєв В.Л. / – 3-е изд. – СПб., 2000. – 448 с.

3. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія: [ Текст ] / В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько / Підручник.- К., 2013. – 352 с.

4. Медведєв В.С. Кримінальна психологія: [ Текст ] / В.С. Медведєв / Підручник. – К., 2004.

5. Столяренко А.М. Прикладная юридическая психология: [ Текст ] / А.М. Столяренко / Учебное пособие. – М., 2013.

6. Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология [ Текст ] / Ю.В. Чуфаровский / - М., 1997.

7. Юридична психологія. [ Текст ] / [ За ред. Є.М. Моісеєва та Л.І. Казміренко ] / Підручник.- К., 2007.

Допоміжна:

 

1. Антонян Ю.М., Леонова О.В., Шостакович Б.В. Феномен зависимогопреступника: [ Текст ] / Ю.М. Антонян, О.В. Леонова, Б.В. Шостакович – М, 2007.

2. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: [ Текст ] / М.И. Еникеев– М.. 1996.

3. Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання: [ Текст ] / Н.Ю.Максимова, Л.А.Мороз, Л.І.Мороз, С.І.Яковенко [ За ред. С.І.Яковенка ] / Навчальний посібник; – К., 2005.

4. Професійно-психологічна підготовка працівників підрозділів громадської безпеки. [ Текст ] / О.М. Цільмак, С.І. Яковенко. [ Текст ] // Підручник. - Одеса: ОДУВС, 2012. – 140с. – з іл.

5. Професійно-психологічна підготовка працівників підрозділів міліції на транспорті. [ Текст ] / О.М. Цільмак // Підручник. - Одеса: ОДУВС, 2012. – 143с. – з іл..

6. Психологічні особливості спілкування в оперативно-розшуковій діяльності. [ Текст ]: підручник // [С.В. Албул, О.Ф. Долженков, В.О. Криволапчук, О.М. Цільмак, С.І. Яковенко]; за редакцією О.М. Цільмак – Одеса: ОДУВС, 2012. – 280 с. – з іл.

7. Психологія безпеки професійної діяльності в системі МВС України.[ Текст ] / В.О. Криволапчук, Б.Б. Шаповалов, О.В. Шаповалов, С.І. Яковенко[ Текст ] // Науково-методичний посібник. – Луганськ, 2012. –133 с. (співавтори Криволапчук В.О., Шаповалов Б.Б., Шаповалов О.В.)

8. Психологія слідчої діяльності: навчальний посібник: [ Текст ] / В.Г. Андросюк, О.М. Корнєв, О.І. Кудерміна та ін. - К., 2009.

9. Робоча книга пенітенціарного психолога: [ Текст ] / [Під загальною редакцією В.М. Синьова, В.С. Медвєдева ] – К., 2000.

10.Тимченко А.В., Христенко В.Е. Прикладная психология в практике правоохрнительной деятельности (в схемах и таблицах): [ Текст ] / А.В. Тимченко, В.Е. Христенко / Учеб. Пособие. – Х., 2004.

11.Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: [ Текст ] / Г.Г. Шиханцов - М., 2003.

12.Юридична психологія. Альбом схем з коментарями: [ Текст ] / [За ред.. Є.М. Моісеєва та Л.І. Казміренко] - К., 2007.

13.Навчання працівників ОВС профілактичній роботі з дітьми [ Текст ] // Л.І. Мороз, С. І. Яковенко // Актуальні проблеми юридичної та екстремальної психології. Збірник наукових праць Макіївського економіко-гуманітарного інституту. Т.2 –Макіївка: МУГІ, 2012. С.82-86.

1. Перебіг емоційних станів оперуповноважених [ Текст ] / Т. В. Матієнко// Наука і освіта. – 2012. – № 3

2. Психологічна структура слідчої діяльності. [ Текст ] / О. М. Цільмак // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологія, - 2012.

3. Психологічний аналіз типових слідчих ситуацій у розкритті та розслідуванні злочинів оперуповноважених [ Текст ] / Ю.В Меркулова. // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса: РВВ ОДУВС. - 2012. - №1. - С.262-264.

4. Синьов В. М., Діденко О. Б. Вплив професійно необхідних умінь та навичок на якість виконання службових обов’язків працівниками судової міліції [ Текст ] / В. М. Синьов, О. Б. Діденко // Юридична психологія та педагогіка. – 2009 - №1(5). – С.170-179.

 

Інтернет ресурси:

1. Бочелюк, Віталій Йосипович. Юридична психологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу:http://library.vspu.edu.ua/inform/psiholog.htm. – Назва з екрану.

2. Медведєв В. С. Кримінальна психологія: Підручник. Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу http://ualibrarium.narod.ru/human/psyhologija.html. Назва з екрану.

3. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу http://ualibrarium.narod.ru/human/psyhologija.html. Назва з екрану.

4. Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. Електрон. дан. (1 файл). – Режим доступу http://ualibrarium.narod.ru/human/psyhologija.html. Назва з екрану.

 

 

Вступ

Перші елементи правової культури дитина набуває вже в ранньому віці. Вона включається в правоподібну діяльність, набуває навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іграх поняття про функції права і його представників і поступово формує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового життя. З віком, у міру розширення кола спілкування, ускладнення дія-льності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших сфер свідомості”.

Головне завдання правової соціалізації — забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна ос-нова правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку люди-ни в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа — не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві.

 

Правова соціалізація особистості

Соціалізація особистості – це процес її формування й становлення, який відбувається під впливом різних соціальних факторів (культурних, економічних, політичних, класових, моральних, правових і ін.). Людина не є пасивним об'єктом впливу цих факторів, а вступає з ними в активну взаємодію, спрямованість якої визначається навчанням і вихованням. У цьому процесі відбувається засвоєння суб'єктом соціальних еталонів поведінки, які вироботані даною соціальною спільністю, групою.

Найважливішою умовою адаптації особистості до життя в соціумі є правова соціалізація, у якій відбувається засвоєння правової культури даного суспільства й на цій основі – формування правослухняної поведінки, яка відповідає вимогам суспільства. Успішність правової соціалізації особистості визначається рядом умов.

1. Правовою культурою суспільства, що є продуктом соціально-історичного розвитку людства в цілому й окремих його співтовариствах. Тому у зв'язку з конкретними історичними, економічними, класовими особливостями певного суспільства спостерігаються й різні рівні його правової культури. Ця структура складається зі складових: із племінних звичаїв, яким змушений підкорятися несвідомо кожний член етнічної групи; традицій, які складаються в конкретних співтовариствах і яким зобов'язана підкоритися кожна людина, що бажає показати свою приналежність до даної соціальної групи (наприклад, традиції дворянської поведінки); вимог, які пред’являютьсяспівтовариством до своїх прихильників (наприклад, релігійних заповідей різних конфесій); правових законів (норм), у яких чітко формулюються певні норми право слухняної поведінки і які свідомо засвоюються громадянами (наприклад, римське право).

У сучасних розвинених державах, як відомо, існують правові кодекси - закони, які обов’язкові для всіх громадян тієї або іншої держави незалежно від їхньої етнічної приналежності й релігійних переконань.

Правові норми кожного суспільства відображають об'єктивні закономірності його розвитку й функціонування й втілюють у собі його політичні, економічні, державні інтереси. Правова соціалізація індивіда передбачає його адаптацію до інтересів даного суспільства, розвитку форм поведінки, адекватних його моральним цінностям. Прийняті в суспільстві норми права значною мірою визначають характер правової соціалізації особистості.

2. Людина не пасивно пристосовується до правових норм суспільства, тому в ідентичних соціальних умовах спостерігається значний розброс від законослухняної до різних проявів асоціальнї й девіантнї поведінки. Найважливішим фактором правової адаптації особистості є відносини суб'єкта до правових норм суспільства. Це ставлення залежить від того, наскільки правова структура суспільства надає громадянам волю вибору, можливості творчої діяльності, участі в різних сферах громадського життя, задоволення особистих потреб і інтересів, реалізації своїх життєвих перспектив. В умовах тоталітарної структури суспільства людина змушена пасивно підкорятися вимогам закону, спонукувана страхом покарання або проявляючи пасивний конформізм. В умовах демократичної організації суспільства людина стає суб'єктом правосвідомості, виробляє активну життєву позицію при оцінці правових норм і формуванні власної поведінки. При оцінці суб'єктом правових норм виникає специфічне уява про соціальну справедливість. Віра в існування в даному суспільстві соціальної справедливості виникає в громадян за умови, що держава не тільки декларує у своїх законах права особистості, але й створює реальні гарантії їхнього дотримання, надаючи при цьому рівні можливості й перспективи успішної реалізації своїх прав. Закони демократичної держави проголошують не тільки права людини й громадянина, але й покладають на нього певні обов'язки щодо інших людей і суспільства в цілому. І суб'єкт сприймає ці вимоги як справедливі, якщо він переконаний у справедливості суспільного правопорядку й усвідомлює, що виконання запропонованих законом і мораллю вимог (обовязок захисту батьківщини, сплати податків, охорони культурної спадщини, навколишнього середовища й ін.). необхідно як для існування самої держави, так і для кожного громадянина, якому держава забезпечує захист його основних прав.

Оцінка суб'єктом соціальної справедливості є результат складних співвідношень між змістом правових і морально-етичних норм суспільства й характером особистості - рівнем її правового й морального розвитку, самооцінкою, рівнем домагань.

Нормативно-правова поведінка формується при оптимальних співвідношеннях об'єктивних і суб'єктивних факторів соціалізації особистості. При таких співвідношеннях спостерігається динамічна рівновага між інтересами держави й громадян і на основі цього - соціальна гармонія як умова життєздатності й стійкості даного суспільства.

Оцінка правової структури суспільства як несправедливого породжує в людях фрустраційні стани й на цій основі - соціальну напруженість, конфліктність, формування девіантних і протиправних форм поведінки.

Шлях до соціальної гармонії лежить у встановленні оптимальної рівноваги між вимогами суспільства й життєвими цілями й ідеалами особистості. Цей ідеал в абсолютній мірі недосяжний, але він виступає в ролі соціального еталона. Життєздатність і гнучкість політичних структур суспільства оцінюється саме у зв'язку з їхньою здатністю визначати перспективні напрямки розвитку суспільства з урахуванням можливостей і інтересів основної маси своїх громадян, тобто у зв'язку з їхньою здатністю забезпечити єдність особистих і суспільних спрямованостей.

3. Система об'єктивних правових вимог до індивіда завжди опосередкована його особистим досвідом спілкування з іншими людьми в соціальних групах.

Соціально-економічна й політична структура суспільства відображається в певних правових нормах, які закріплюють сформовані відносини між державою і його громадянами. Але практично кожний індивід включається в систему цих відносин через засвоєння норм поведінки в макро- і мікрогрупах. Макрогрупи - це державні структури, політичні, громадські організації, у яких ділові й міжособистісні відносини людей завжди будуються на певних правових основах, які історично склалися в даному суспільстві. Правові норми, які затвердилися в макросередовищі, впливають на формування правових принципів малих контактних груп, прикладом яких може бути родина, навчальний і трудовий колектив, військовий і правоохоронний підрозділ, спортивна команда й ін. Макросоціальні організації значною мірою пропонують мікрогрупам правові, зокрема конституційні вимоги до їхньої діяльності й контролюють відповідність їхньої діяльності законам. У формальній структурі малих груп у більшої мері має місце адаптація до об'єктивно пропонованих нормативних вимог, до службових взаємодій співробітників і керівників. У неформальній структурі малих груп значну роль грають міжособистісні відносини, засновані на спільності інтересів і переконань, довіри й недовіри, симпатій і антипатій, проявів індивідуально-психологічних особливостей особистості. Саме в системі цих відносин суб'єкт наочно сприймає й оцінює вчинки інших людей і свої власні, усвідомлює їх соціально-правову сутність, здобуває знання, уміння, навички й звички правової поведінки.

У правовій соціалізації особистості важливу роль грають відносини, які складаються між особистістю й групою, колективом. Взаємини особистості й групи представляються надзвичайно складними. Для розуміння й оцінки цих взаємин варто враховувати як властивості особистості і її статус у групі, так і склад, характер діяльності й рівень організації групи, який склався в ній психологічний клімат. Але, як правило, колективний вплив групи на індивіда завжди значно більш результативний, ніж вплив індивідуальний. Саме в процесі спільної діяльності з партнерами й керівниками людина переконується в реальній цінності й дієвості правових норм, які декларуються у державних документах - Конституції, карному й цивільному кодексах, залежно від того, наскільки він почуває себе соціально захищеним, якою мірою він може здійснити свої права особистості й громадянина.

Таким чином, процес правової соціалізації індивіда містить у собі взаємодію трьох складових: суспільство - особистість - колектив.

Правова соціалізація особистості, як відзначалося вище, має своїм призначенням формування соціально адаптованої нормативної поведінки індивіда. Однак така поведінка не є однозначним результатом впливу на особистість правових соціальних норм. Особистість – суб'єкт законно-виконавчої поведінки, організація й саморегуляція якої опосередкована розвитком правової свідомості.

Свідомість – це вища форма відображення світу суб'єктом, що формується в онтогенезі індивіда на основі присвоєння соціального досвіду, у процесі предметної й теоретичної діяльності, спілкування і мовної взаємодії. Свідомість починає розвиватися на основі узагальнення чуттєвих образів, які виникають при безпосереднім сприйнятті індивідом об'єктів навколишнього природного й соціального середовища, і послідовно переходить на абстрактно-теоретичний рівень, на якому суб'єкт оперує загальними поняттями за допомогою знаково-мовних символів.

У складній ієрархічно організованій системі психіки суб'єкта свідомість займає вищий соціально-психологічний рівень психічного відображення, що перебуває в постійній взаємодії з усіма іншими рівнями.

Свідомість є не тільки засобом відображення світу, але й основним засобом саморегуляції, суб'єктом своєї поведінки. На рівні особистості свідомість людини проявляється як самосвідомість, завдяки чому людина усвідомлює себе як особистість, усвідомлює свої соціальні ролі й своє місце в системі соціальних відносин, цілі й мотиви своїх учинків («Я» - концепція).

Особливою сферою свідомості особистості є правова свідомість. Правова свідомість - це засвоєна суб'єктом система знань, які відображають прийнятий у даному суспільстві правопорядок, яка є основою самоорганізації соціально-нормативної поведінки.

Розрізняють правосвідомість суспільну й індивідуальну.

Суспільна правосвідомість – це відображення й прийняття більшістю громадян соціально-правових норм, прийнятих у даному суспільстві. Правові норми кодифікуються в затверджених державою нормативних актах і стають законами, обов'язковими для всіх організацій і громадян. Знання всіх законів і правових державних постанов є професійним обов'язком юристів і інших представників правоохоронної системи. Громадяни інших професій засвоюють ці норми права в процесі виховання в родині, школі, в умовах правової освіти. Якщо ці норми відповідають інтересам більшості громадян, то вони й створюють сфери суспільної правосвідомості. Більшість громадян демократичних держав, до яких належать й країни СНД, знають і приймають основні права й обов'язки, які проголошені конституцією: право на життя, на захист честі й гідності особистості, на працю і її справедливу винагороду, на освіту, на соціальне забезпечення й т.і., а також свої обов'язки й відповідальність за їхнє невиконання, за порушення законів. Однак недостатньо визнати правові укази й постанови, прийняті державними органами, важливо, щоб ці нормативні документи були прийняті суспільством в лиці більшості його членів, а не нав'язані суспільству. Закони, прийняті вищими державними органами, повинні бути не тільки доведені до свідомості громадськості, але й санкціоновані нею шляхом проведення референдумів. Соціально-правова гармонія досяжна тільки при високій погодженості нормативних актів і суспільної правосвідомості. В іншому випадку можуть виникнути соціальні конфлікти. Суспільна свідомість впливає на сфери групових і особистих контактів своїх громадян і в такий спосіб стимулює формування індивідуальної свідомості особистості в онтогенезі.

Індивідуальна правосвідомість – це система правових понять і уяв, які властиві кожній конкретній людині. Однак індивідуальна правосвідомість не є простим відображенням суспільної правосвідомості. Відносини між ними досить складні, тому що індивідуальна правосвідомість формується в умовах різної взаємодії із законами й суспільством у досвіді кожної людини. Індивідуальна правосвідомість характеризується, по-перше, рівнем сформованості, що залежить від обсягу й глибини засвоєння правових норм: індивід може або проявляти поверхневий рівень знання окремих норм і проявляти пасивну наслідувальну поведінку, або проявляти високий рівень правосвідомості на основі глибокого засвоєння системи правових понять і відповідної організації своїх вчинків.

По-друге, індивідуальна правосвідомість характеризується рівнем значимості для особистості конкретних правових норм, їх суб'єктивною оцінкою у зв'язку з уявою про соціальну справедливість. Залежно від конкретних умов взаємодії індивіда й суспільно визнаних правових норм, особистість може або конформно адаптуватися до цих змін, або активно засвоювати їх, або проявляти щодо них явний негативізм і навіть протидію. Наприклад, загальновизнане право на роботу і його справедливу оплату в тих соціальних умовах, де це право найчастіше не реалізується, викликає в багатьох громадян скептицизм і недовіру щодо цих норм. Так, прийняття українським парламентом закону про скасування страти при наявності високого рівня злочинності ще поки суб'єктивно не приймається багатьма громадянами.

Якщо більшість громадян не приймають для себе окремі закони як правильні й справедливі, то відповідна негативна їх оцінка впливає на структуру суспільної правосвідомості, поступово стимулюючи його деструкцію й перебудову.

Індивідуальна й суспільна правосвідомості утворять єдину соціально-правову сферу, активно впливаючи один на одного і перебувають у постійній динамічній взаємодії.