Система самоврядування за магдебурзьким правом

 

Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право мала більшість великих міст України.(Київ, Львів, Луцьк, Камянець - Подільській)

 

 

Висновок:

Отже, у соціально – економічному житті України в другій половині XIVст. – першій половині XVI ст., відбулися великі зрушення:

У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани.

У першій половині XVI ст. відбулося завершення оформлення правового статусу шляхти.

Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.

Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.

Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.

ІІІ. Люблінська унія. Посилення соціального, національного і релігійного гніту.

Наприкінці XIV ст. міжнародна обстановка змусила Литву та Польщу об’єднатися.

Причини об’єднання Великого Князівства Литовського і Польщі:

v претензії Московського князівства на руські землі;

v наступ Тевтонського ордену на землі Литви та Польщі;

v необхідність протистояти нападам татар;

v прагнення польських феодалів отримати українські землі, литовських — здобути економічні та політичні привілеї, що їх мали польські магнати. Наслідком цих процесів і прагнень стала Кревська унія (1385р.) — угода про державно-політичний союз між Великим князівством Литовським та Польським королівством.

Зміст Кревської унії (1385 р.)

1) Великий князь литовський Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою та отримував титул польського короля;

2) Польща та Литва об’єднувалися в одну державу, хоча Литва зберігала формальну незалежність;

3) у Литві поширювалося католицтво.

Значення унії:

допомогла об’єднаним силам розбити Тевтонський орден у Грюнвальдській битві (1410 р.);

спричинила роздавання українських земель польськими феодалам;

сприяла поширенню католицизму в Литві та Україні зокрема.

Кревська унія зустріла опір частини литовської, української й білоруської шляхти. Провідник опозиції литовський князь Вітовт, онук Гедиміна, домігся свого призначення довічним правителем Великого князівства Литовського.

Політика Вітовта (1392-1430 рр.)

1. Визнав себе васалом польського короля, проте одноосібно володарював у Великому князівстві Литовському;

2. ліквідував найбільші удільні князівства (Київське, Новгород-Сіверське, Подільське) з метою посилення своєї влади;

3. у 1399 р. зазнав поразки від татар на річці Ворскла;

4. змушений відновити Кревську унію: погодився на повернення Литви до Польщі після своєї смерті;

5. став одним із переможців у Грюнвальдській битві.

Значення діяльності Вітовта: за його правління

Литва стала централізованою державою, розгорнувся наступ на українську автономію.

Грюнвальдська битва (15 липня 1410 р.) Відбулася між польсько-литовсько-руським військом та державою німецьких лицарів Тевтонським орденом.

Причини битви: прагнення коаліції зупинити агресію Тевтонського ордену, що претендував на землі Великого князівства Литовського.

Склад коаліції: польські, литовські, українські, білоруські, російські, чеські, угорські, кримськота- тарські війська.

Результат: польсько-литовсько-руські війська одержали перемогу; орденська верхівка на чолі з магістром загинула.

Значення битви:

зупинила агреісію Тевтонського ордену; ♦

призвела до занепаду Тевтонського ордену, що потрапив у васальну залежність від Польщі;

посилила позиції Литви у литовсько-польському союзі

Після Грюнвальдської битви Литва отримала від Польщі Західну Волинь, а Угорщина відмовилася від претензій на Галичину й Поділля на користь Польщі та Литви. Наступною поступкою Польщі стало підписання з Литвою Городельської унії.

Зміст Городельської унії (1413 р.)

1) Скасовано Кревську унію, підтверджено існування Великого князівства Литовського як незалежної держави;

2) державний устрій Великого князівства Литовського мав реформуватися за польським взірцем;

3) литовці-католики урівнювалися в правах з поля- ками-католиками і стали повними власниками своїх земель (православні мали землі в умовній власності);

4) Польща і Великого князівства Литовського в майбутньому мають створити єдину державу.

Наслідки унії: призвела до обмеження прав української православної шляхти, сприяла її покатоличенню та втраті української національності.

Люблінська унія.

1 липня 1569 р. у Любліні було укладено унію про об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського у федеративну державу «двох народів» Річ Посполиту (дослівно — республіку).

Герб Річ Посполитої

Зміст унії:

1. Польща та Литва об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту;

2. державу очолив один правитель — король польський і великий князь литовський;

3. король обирався польсько-литовським сеймом;

4. створено єдині органи державного управління;

5. запроваджувалася єдина монета;

6. польська шляхта отримала право на землеволодіння в Литві, а литовці — у Польщі;

7) Польща та Литва проводили спільну зовнішню політику;

8) українські землі переходили під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств.

Таким чином, Литовське князівство зберегло певну автономію в судочинстві та виконавчій владі.

 

 

Руське (Львів)	Белзьке (Белз)	Підляське (Дорогочин)	Волинське (Луцьк)	Київське (Київ)	Подільське (Кам’янець)

 

Наслідки Люблінської унії для України:

майже всі українські землі об'єдналися в одній державі;

об'єднання сприяло інтенсивному розвитку економіки та, з іншого боку — посиленню експлуатації селянства;

українські міста перетворюються на магнатсько - шляхетські резиденції, центри розвитку ремесел і торгівлі;

українські землі активно залучаються до міжнародної торгівлі, передусім через Балтійське море;

поширюється католицизм, почався наступ на православ'я.

Державний устрій Речі Посполитої

Сейм — вищий орган державного управління. Скликався раз на два роки; включав дві палати: сенат та ізбу

1 Палати і

Сенат (король, най-

вищі урядовці та ду-

ховні особи)

Ізба, або палата послів

(шляхта, обрана на зе-

мельних зборах)

Особливості устрою:

1) сейм розв'язував усі державні питання;

2) обов'язковим був принцип одностайності п

 

 

·

У 1596 р. була проголошена Брестська унія – об`єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилася нова уніатська (греко-католицька) церква. Уніатська церква зберігала слов`янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608). Таким чином, з приходом Польщі, було поставлено під сумнів формування українців як окремої етнічної спільності. В Україні розгортається визвольний рух проти польського панування. Українська знать втрачає роль виразника національних інтересів. Цю функцію перебирає на себе козацтво.

 

Протягом XIII – XIV ст. історичні українські території були захоплені сусідніми державами: та Закарпаття було загарбане Угорським королівством, а Буковина – до складу Молдавського князівства, а з XVIII ст. – Австрійської імперії.

В результаті війни з Литвою (1500-1503) Московське царство закріпило за собою всю Чернігово-Сіверщину.

 

3) Перші письмові згадки про українських козаків датовані 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.

Козацтво виникло в південноукраїнських землях – на території від середнього Подніпров`я і майже до Дністра. Ці землі називалися Диким Полем: після монгольської навали та внаслідокв нападів Кримського ханства ці землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя – степи за порогами Дніпра.

 

Причини виникнення козацтва:

Ø Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незалежною шляхтою та селянством.

Ø Посилення соціального та релігійного тиску, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.

Ø Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

Ø В окремих випадках – організаторська роль місцевих прикордонних землевласників і урядовців.

 

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об`єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах – “Чайках”, нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

 

с/о) Утворення Запорозької Січі:

У 1552-1556 рр. Канівський і черкаський староста Дмитро (Байда) Вишневецький (?-1563) об`єднуе козаків, створюючи за порогами Дніпра на о.Мала Хортиця козацький центр – Запорозьку Січ. Згодом Січ неодноразово змінювала місце свого розташування, проте назва “Запрозька Січ” поширювалося на все об`єднане навколо Січі козацтво.

Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державності. Її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:

ü Військовий устрій. Січові козаки складали військо - кіш, кіш поділявся на військові одиниці – курені (38 куренів).

ü Територіальний устрій. Територія, яку контролювала Січ, поділялася на паланки (5-10 паланок) на чолі з полковниками. Паланкове козацтво проживало на хуторах та в містечках.

ü Форма правління. Запорозька Січ була козацькою республікою. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, брати участь в якій мали право всі козаки. Козацька рада обирала старшину: кошового отамана (гетьмана), писаря, обозного, суддю, осавулівю. Кожен курінь обирав аналогічну курінну старшину. Козацька рада збиралася щороку 1 січня.

ü Правова система. Вживалося звичаєве козацьке право, яке склалося в XV- сер. XVI ст. Козаки були рівними перед законом, рівними у праві користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, обирати старшину.

Запорізька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що:

§ По-перше, Запорозьку Січ створив сам народ, втіливши в ній свій свободолюбивий характер і ідеали суспільного життя;

§ По-друге, щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози (з боку Криму, Туреччини, Речі Посполитої), козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.

Уряд Річі Посполитої прагнув контролювати козаків та використовувати їх

у своїх інтересах: для захисту своїх володінь від татар, турків, у протистоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 крозаків. Вони були вписані в список – реєстр, тому і називалися реєстровими. В різні часи кількість реєстрових козаків весь час змінювалася.

Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоуправління. Реєстрові повинні були також контролювати нереєстрових козаків, придушувати повстання. Але козаки часто брали участь у козацько-селянських повстаннях.

 

Запорозька Січ посіла важливе важливе місце в міжнародних відносинах країн Європи та Азії. Основні напрямки зовнішньої політики Запорозької Січі:

Ø боротьба проти турецько-татарської агресії;

Ø відносини з Московською державою, які характеризувалися складністю та неоднозначністю: від спльної боротьби проти татар і турок до взаємних конфліктів;

Ø уряди ряду європейських країн (Австрії, Франції) запрошували козаків на військову службу.

Успіхи Запорозької Січі на міжнародній арені сприяли її зміцненню,

стимулювали її внутрішньополітичну діяльність, спрямовану на захист українських інтересів. Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. Січ стала центром визвольного руху українського народу.

 

Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею доклав Петро Конашевич-Сагайдачний (1616-1622). Історики оцінюють П.Конашевича-Сагайдачного як найвизначнішого гетьмана до Б.Хмельницького. Намагаючись зміцнити становище України та козаків, Сагайдачний проводив компромісну політику щодо Річі Посполитої.

Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне військо з жорсткою дисципліною. Козацьке військо піднялося до рівня кращих європейських армій.

Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він залучив українське козацтво до підтримки української культури та православної церкви. Так у

1620 р. сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київського братства, відраховуючина його діяльність значні кошти.

У 1620 р. розпочалася війна між Туреччиною та Річчю Посполитою. Річ Посполита опинилася на межі втрати державної незалежності. У битві під Хотином у 1621 р. військо Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві в 1622 р.

 

Значення козацтва:

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України. Діяльність козаків стосувалася усіх сфер життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Річі Посполитої. Козаки створили Запорозьку Січ, як5а стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.

План семінарського заняття

1. Входження українських земель до складу Литви. Україна під владою Речі Посполитої.

2. Передумови виникнення українського козацтва: джерела та етапи його формування. Реєстрове козацьке військо.

3. Запорізька Січ – як військово-політичне об’єднання козаків. Основні риси суспільного устрою Січі і всього козацтва. Її значення у формуванні української державності.

Теми для написання рефератів:

§ Процес формування української нації.

§ Походження терміну „Україна”.

§ Байда Вишневецький в житті й легендах.

§ Національно-культурницька діяльність українського козацтва.

§ Магдебурзьке право в Україні.