Включення українських земель до складу Литовської держави.

На початку XIII ст. утворилася Литовська держава — Велике князівство Литовське, яке починає активно розширювати свої володіння, в тому числі за рахунок руських земель.

Етапи приєднання руських земель до Великого князівства Литовського:

перший великий князь Міндовг (1230-1263 рр.) поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь);

Гедимін (1316-1341 рр.) почав наступ на південно-руські (українські) землі, проте зіткнувся з територіальними претензіями Польщі;

у битві на річці Сині Води (1362 р.) Ольгерд Гедимінович (1341-1377 рр.) завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігівщину, Київщину, Переяславщину, Поділля; внаслідок боротьби з Польщею відвоював Берестейський, Володи- мирський і Луцький уділи;

Вітовт (1392-1420 рр.) заволодів Чорноморським узбережжям.

Так утворилося Велике князівство Литовське (ВКЛ), у складі якого руські землі становили 9/10 території. (80 % Великого князівства Литовського — це були приєднані землі (українські, білоруські).)

Гедемін (1316-1341)

Любарт Ольгерд

ВітовтСигізмундЯгайло Свидригайло

 

Особливості статусу українських земель у складі Великого князівства Литовського:

1. приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;

2. система управління залишилася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;

3. руська мова стала державною;

4. православна церква зберігала панівне становище;

5. збереглося руське законодавство («Руська правда»);

6. литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями;

7. панувала українська культура.

Висновок:

Литовські князі майже не втручалися у життя українських земель. “Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо” – таким був принцип їх правління.

Оцінки істориками перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського:

В. Антонович: Велике князівство Литовське було продовженням і розвитком князівського періоду.

Д. Дорошенко: спочатку Велике князівство Литовське було фактично литовсько-руською державою, але після підписання Кревської унії, коли відбулося повернення Литви до Польщі, знищується незалежність України-Русі.

М. Грушевський, І. Крип’якевич: Литва була загарбником, який позбавив Україну незалежності.

Сучасна оцінка (Я. Малик, В. Чуприна): українські землі мали обмежене самоврядування (господарські відносини, суд, релігія), яке не по­ширювалося на державне управління; князь був єдиним розпорядником земель та війська, тому Ве­лике князівство Литовське не було Українською державою.

 

2. Економічний розвиток українських земель у XIV - першій пол. XVI ст.

Соціальний устрій України у другій половини XIV - першій пол. XVI ст.

Українське суспільство XIV — першої половини XVI ст. було становим. Це означало, що перехід з одного стану до іншого внаслідок, наприклад, збагачення був майже неможливий. Обсяг привілеїв визначався від народження.

& СЛОВНИК!

Соціальні стани — великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей — пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.

Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.