Наука: сутність, етапи розвитку

План семінару

1. Основні етапи становлення науки.

2. Формування класичної наукової раціональності.

3. Сучасна природничо-наукова раціональність.

4. Наука і псевдонаука.

Теми рефератів

1. Релігія і наука: минуле, теперішнє та перспективи розвитку

2. Наука як раціональна, теоретична форма свідомості.

3. Філософське і наукове пізнання: проблема єдності і відмінності.

4. Роль філософії у формуванні наукової картини світу.

5. Наукове пізнання і проблема відповідальності вченого.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого питання студенту слід звернути увагу на те, що античні мислителі зневажали фізичну працю, нехтували емпіричним досвідом і експериментами. Тому технічна думка античності прогресувала украй слабо. Після розпаду античної культури в Європі раціональність стала розвиватися в рамках релігійної філософії. Наступає схоластичний етап в розвитку науки. Питання про пізнання в середньовіччі стояло так: або беззастережно, не міркуючи, прийняти Істину, проголошену християнством, або критично проаналізувати її, а потім прийняти. Виникає парадоксальність ментальної ситуації: шукати саму Істину не треба, вона дана ззовні, а питання лише в тому, як до неї відноситися. Схоластичне теоретизування залишалося єдино можливим типом теоретичної раціональності цієї епохи, в рамках якого була продовжена натурфілософська традиція раціонального збагнення світу. Цю традицію розвивали Альберт Больштедський, Фома Аквінський, Дунс Скотт, Роджер Бекон, Уїльям Оккам.

При підготовці до другого питання студенту слід звернути увагу на те, щоу епоху Відродження натурфілософія як спосіб пізнання природи втрачає свої позиції,а експериментальна наука набирає силу, ще вимагало методологічного осмислення, яким займуться філософи Нового часу (Бекон Ф., Декарт Р., Гоббс Т., Спіноза Б., Локк Дж., Берклі Дж., Юм Д., Лейбніц Г.В.). Особливість класичної науки А. Койре бачить у тому, що експеримент і засоби вимірювання ґрунтуються на теорії. У класичній науці для вирішення задачі було необхідне отримання формули, що сприяло розвитку математики (відбувається формалізація операцій). В кінці XIX - на початку XX століття стає ясно, що наука і супутні їй технології дають як економічну, так і військову перевагу тим суспільствам, які ними володіють. Як слідство зростаючого попиту на наукові досягнення, зростає кількість вчених і відбуваються революційні зміни у фізиці.

При підготовці до третього питання студенту слід звернути увагу на те, щов ході розвитку математичного знання виникає неевклідова геометрія, математичний апарат ускладнюється, і при цьому втрачається однозначна відповідність математичної формули і фізичного процесу. Одна і та ж формула може описувати різні фізичні процеси. Це приводить до узагальнення класичного раціоналізму. Теорія відносності А. Ейнштейна, виходячи з принципу постійності швидкості світла, розкрила нові сторони закону причинності, діючого в природі: простір і час стали розглядатися як єдина форма існування рухомої матерії; що сприяє гносеологічному прийняттю квантової механіки, руйнуючи надії побудувати закінчену механічну картину реальності. Бо як справедливо відзначив творець квантової теорії Планк М., всякий, хто приймає постулати фізичного мислення як механістичнийсвітогляд, ніколи не примириться з теорією відносності. Принцип додатковості, введений Бором Н. у фізиці перетворився на наріжний камінь нової епістемології. Розвиток термодинаміки необоротних процесів приводить до появи в описі природи статистичних і вірогідності методів. На відміну від класичної механіки, процеси якої не змінювалися при зміні напряму часу, в термодинаміці з'являється безповоротність процесів пов'язана із зростанням ентропії в напрямі від минулого до майбутнього. Методи фізики входять в інші науки. За допомогою апарату квантової механіки були систематизовані експериментальні дані про фізичні і хімічні властивості матерії, а також прокладений шлях до інтеграції біологічних знань з фізико-хімічними. У 1959 р. виходить англійський варіант основної методологічної роботи К. Поппера «Логіка наукового відкриття», а в 1963 р. книги Т. Куна «Структура наукових революцій», чим було ознаменоване настання постпозитивізму. Характерна межа постпозитивістського етапу – значна різноманітність методологічних концепцій і їх взаємна критика.

При підготовці до четвертого питання студенту слід звернути увагу на те, що наукова раціональність лежить в основі сучасних інформаційних технологій. Без неї були б неможливі досягнення у сфері освоєння космосу, медицини, генетики, кібернетики.

Псевдонаука виникає в період бурхливого розвитку науки. Це відноситься особливо до тих галузей природознавства, що будуються на об'єднанні ідей і методів різних наук. Ознаки псевдонауки можна визначити в такий спосіб: висувається ідея, позбавлена теоретичної й експериментальної аргументації, що знаходиться у відриві від логіки розвитку науки. У той же час, у цій ідеї закладена велика претензія - псевдовчений береться за "всесвітні" проблеми й обіцяє революціонізувати і науку і практику. Джерела псевдонауки: дилетантизм і неуцтво, зневага строгими поняттями і досвідом, ігнорування попереднього розвитку науки. Психологічно “псевдонаука визначається безконтрольною зарозумілістю, чи фанатизмом несумлінним кар'єризмом". Ці тенденції найчастіше поєднуються.

Література

1. Воронкова В. Г. Філософія: навч. посібник для ВНЗ / В. Г. Воронкова; М-во освіти і науки України. - К.: Професіонал, 2004. - 460 c.

2. Додонов Р.О. Філософія, логіка, філософія освіти. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник рекомендовано МОН України - К, 2014 - 512с

3. Калюжний В. С. Філософія: навч.-метод. посібник для аспірантів та пошукачів ЗДІА всіх форм навчання / В. С. Калюжний, В. О. Товарниченко; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2011. - 179 c.

4. Калюжний В. С. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посібник для студ. екон. спец. всіх форм навчання ЗДІА / В. С. Калюжний, А. О. Кудінова, Г. П. Макушинська та ін.; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2008. - 134 c.

5. Кремень В. Г. Філософія: Логос. Софія. Розум: підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. - К.: Книга, 2007. - 430 c. -

6. Товарниченко В. О. Філософія наукового пізнання: Для всіх спец. ЗДІА / В. О. Товарниченко; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2007. - 106 c.

7. Філософія [Текст]: навч.-метод. посіб. / М. П. Плахтій, Т. В. Сулятицька. - Кам'янець-Подільський: Медобори- 2013.

8. Філософія: навч. посіб. / [В. Л. Петрушенко та ін.]; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. і переробл. - Л.: Вид-во Львів. політехніки, 2013.Ч. 1: Історія світової філософії. - 2013. - 170 с.

9. Філософія: навч. посіб. для вищ. навч. закл. ІІІ - ІV рівнів акредитації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Кулик; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. - Д.: Монолит, 2013. - 691 с.

10. Щерба С. П. Філософія: підручник / С. П. Щерба, О. А. Заглада. – 5-е вид. – К.: Кондор, 2011. – 548 с.

ТЕМА 4

ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

План семінару

1. Сутність філософської антропології.

2. Засновники філософської антропології: М. Шелер, А. Гелен, Г. Плесснер.

3. Специфіка людського буття.

Теми рефератів

1. Розмаїття форм буття.

2. Основні проблеми філософської антропології

3. Антропологізм як тенденція сучасної філософії.

4. Проблема співвідношення біологічного та соціального в людині.

5. Сутність людини у антропології М. Шелера

6. Біологічно-філософська антропологія А. Гелена.

7. Г. Плесснер: об'єктивно-науковий і ціннісний погляд на людину і світ

Методичні рекомендації

При підготовці до першого питання студенту слід звернути увагу на те, що філософська антропологія - одне з учень про людину, її сутність і природу. Виникнення філософської антропології було підготовлено багатовіковим розвитком філософської думки, але як самостійний філософський напрямок оформилася в 20-і pp. 20 століття в Німеччині, що значною мірою пов'язано із посиленням суспільного інтересу до людини, досягнень біології, психології, медицини та інших природничих наук.

Антропологія - це біологічна наука про генезис та еволюцію фізично-анатомічної конституції людини. Філософська антропологія намагається показати людину через саму себе, власну індивідуальність, через її власну повноту й цілісність. Філософська антропологія входить у сферу екзистенціалізму, герменевтики, феноменології, персоналізму, прагматизму, культурології, намагаючись означити сферу «власне людського».

При підготовці до другого питання студенту слід звернути увагу на те, що М. Шелер - німецький філософ, один із основоположників філософської антропології як самостійної дисципліни. Під філософською антропологією М. Шелер розуміє фундаментальну науку про: • сутність і сутнісну структуру людини; • взаємопов'язаність людини із царством природи як основою всього сущого; • метафізичне сутнісне походження людини; фізичні, психічні й духовні прояви людського у світі.

А. Гелен - німецький філософ, спираючись на ембріональну теорію Л. Болька (людина є «ембріональна істота-ссавець»), слідом за Л. Гердером звернув увагу на недостатню оснащеність людини органами й інстинктами, вважаючи, що людина зберігає у своєму розвитку ряд властивостей зародка. Відомий завдяки біологічно-філософській антропології, основи якої виклав у книзі «Людина. її природа та її місце у світі». Гелен під впливом Дьюї виходить у своїх теоретичних побудовах зі структури людського спонукання.

Г. Плесснер - відомий представник філософської антропології в Німеччині, багато зробив для обґрунтування філософської антропології як самостійної філософської дисципліни. Його роботи: «Ступені органічного й людина. Введення у філософську антропологію»; «Сміх і плач»; «Єдність почуттів». У своїх творах обґрунтовує філософську антропологію як спеціальну науково-філософську дисципліну, що трактує людину як ексцентричну істоту, що постійно прагне до виходу за рамки безпосереднього існування, до нескінченної самозміни, оскільки завжди перебуває «поза місцем» і «у ніщо».

При підготовці до третього питання студенту слід звернути увагу на те, що питання Людина... хто вона така? На перший погляд зовсім просте. Хто ж не знає, хто така людина? Адже на рівні здорового глузду кожен з нас впевнено виділяє людину з оточуючого середовища, її відмінність від інших істот здається цілком очевидною. Але в тому й річ, що те, що здається нам найбільш знайомим, насправді є і найбільш складним, як тільки ми робимо спробу заглянути у глибину його сутності, як це прагне робити філософія, виходячи за межі “очевидності” й прагнучи осягнути сутність.

Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі, виділяють серед них то одні, то другі: людина є політична істота (Аристотель); це мисляча істота (Р. Декарт); людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б.Франклін); це тварина, яка має здатність користуватися знаряддями праці (К.Гельвецій); людина розумна (гомо сапієнс) (К. Ліней); це єдина істота, яка знає, що вона є (К. Ясперс); людина актор, тобто яка грає (Хейзінга); за визначенням К.Маркса, сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин.

Від народження до смерті людина живе у світі звичаїв. У цьому відношенні суспільство – це світ звичаїв, які регулюють мораль, форми спілкування, самовиразу тощо. Звичай виник в архаїчному суспільстві, але і сьогодні він зберігає свої можливості соціалізації людини, в значний мірі визначає ціннісні орієнтації особистості.

Іншою важливою формою соціалізації людини, яка виникла пізніше, у класовому суспільстві, є державно-правові норми, які на відміну від звичаю завжди осмислені і законодавчо оформлені.

І, насамкінець, ще однією, настільки ж універсальною формою соціалізації є мова як особлива інфраструктура суспільства, про що говорилося раніше, при розгляді взаємозв’язку свідомості й мови.

Література

2. Гатальська С. М.Філософія культури: підручник для ВНЗ / С. М. Гатальська. - К.: Либідь, 2005. - 326 c.

5. Рассел Б. История западной философии. – М.: АСТ, 2010.

7. Філософія: навч. посіб. / [В. Л. Петрушенко та ін.]; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. і переробл. - Л.: Вид-во Львів. політехніки, 2013.Ч. 1: Історія світової філософії. - 2013. - 170 с.

8. Філософія: навч. посіб. для вищ. навч. закл. ІІІ - ІV рівнів акредитації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Кулик; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. - Д.: Монолит, 2013. - 691 с.

9. Філософія: навч.-метод. посіб. / М. П. Плахтій, Т. В. Сулятицька. - Кам'янець-Подільський: Медобори- 2013.

10. Філософія: підруч. / А.К. Бичко, І.В. Бичко, В.Г. Табачковський, В.І. Ярошовець. – К.: ЦУЛ, 2010. – 648 с.

11. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення) Навчальний посібник / Губерський Л.В. -Видання 2-ге К.: Знання, 2012- 621 с.

12. Ящук Т. І. Філософія історії: курс лекцій. Навч. посібник для ВНЗ / Т. І. Ящук. - К.: Либідь, 2004. - 535 c. )

ТЕМА 5