Розвиток філософської думки в Україні

План семінару

1. Українська філософія (загальна характеристика).

2. Філософія дохристиянського періоду та Київської Русі.

3. Філософія України ХІV-ХVІІ ст.

4. Українська філософія XVІІІ -XX ст.

Теми рефератів

1. Своєрідність філософії України в контексті світової філософії.

2. Основні філософські ідеї міфологічних вірувань праукраїнців.

3. Основні філософські ідеї П. Юркевича.

4. Філософські ідеї Г.С. Сковороди.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого питання студенту слід звернути увагу на те, щостановлення української філософії пов’язане з українською міфологією та українською ментальністю. Людина “малий мікрокосм”, тому що в серці чи у “безодні” сховане те, що є у світі, тому що “мікрокосм” – аналог світу великого – макрокосму (Ставровецький, Сковорода, Гоголь, Юркевич).

Ці риси вже явно виражені у філософії Київської Русі, у працях митрополита Іларіона (кінець Х – бл. 1054) – ідеолога християнства (“Слово про закон і благодать”); К.Туровського “Слово до розслабленого”, у “Повчанні” Володимира Мономаха та ін.

У XIV-XVI ст. філософська думка виражається у агіографічній (“агіос” - святий) літературі та працях полемістів – Г.Смотрицького, С.Зизанія, К.Ставровецького, І. Вишенського. Цій літературі властиві екзистенціальна орієнтація на внутрішнє, духовне життя.

Важливий вплив на розвиток духовного життя зробила Києво-Могилянська академія, ректором якої був філософ Феофан Прокопович (1681-1736).Засновником української класичної філософії є видатний мислитель і просвітитель Григорій Савович Сковорода (1722-1794), якого називали “українським Сократом”. Він виказує ідеї: а) про три світи та дві натури, у якій ведуча роль належить світові біблійних символів; б) ідея самопізнання смислу життя людини (споріднена праця); в) про щастя; г) про щирість та ін.

Памфіл Данилович Юркевич (1827-1874) – автор “філософії серця. Олександр Опанасович Потебня (1835-1891) розвивав ідеї філософії “мови”. Значний внесок у розвиток української філософської думки внесли представники Кирило-Мефодіївського братства; Драгоманов, Донців, Липинський, Грушевський, Чижевський та ін.

При підготовці до другого питання студенту слід звернути увагу на те, щомогутнім підґрунтям духовної культури українського народу, золотим віком гармонії у світосприйманні наших пращурів була язичеська минувшина, яку яскраво репрезентує геніальна пам'ятка - загадкова «Велесова книга» - літературний твір VIII-IX ст., що дійшов до нашого часу в копії XVI-XVII ст. У Київській Русі виникнення філософії відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Цей перехід прискорився з впровадженням у 988 році християнства. На початку XII ст. з'явилася "Повість временних літ" Нестора. Філософське звучання мають "Слово про закон і благодать" (автор митрополит Іларіон), "Посланіє" (автор Климент Смолятич), "Златоуст" (автор Кирило Туровський) та інші твори.

“Слово о полку Ігореві" є джерелом своєрідної філософської культури.

При підготовці до третього питання студенту слід звернути увагу на те, що в ХІV-ХV ст. в Україні поширюються агіографічна література (від гр. «агіос» - святий – «життя святих») зорієнтована на внутрішнє, духовне життя людини.

Іван Вишенський (1550-1620). Представник полемізму. В центрі його уваги - людина, але людина «духовна», оскільки лише в дусі можливе безпосереднє спілкування людини з Богом.

Історія Києво-Могилянської академії - першого вищого навчального закладу в Україні - починається з відкриття у 1615 р. Київської братської школи. У 1632 р було реорганізовано у Києво-Могилянський колегіум. У 1658 р. колегіум отримав статус академії.

При підготовці до четвертого питання студенту слід звернути увагу на те, що Сковорода Г.С. (1722-1794) вважав сродну працю необхідною передумовою на шляху до щастя. З концепцією «сродності» пов’язано і принцип «нерівної рівності» як ідеалу міжлюдського спілкування, який Г.С.Сковорода, полемізуючи із французькою просвітою, протиставляв принципові «равное равенство, которое глупцы ввести вмир всує покушаются» М.І. Костомаров аналізує національні характери, виділяє концепцію нації, розробляє структуру концепції та етнічної ідентичності.

П. Куліш дотримується погляду на двояку сутність людини й світу: наявність внутрішнього, сутнісного начала і зовнішнього, яке протистоїть йому.

О. Потебня вважав що слово є «місцем збігу» думок того, хто говорить і того, до кого мова звернена, досліджував мовні категорії.

М.П. Драгоманов визнає детермінізм єдино надійним способом наукового пояснення явищ. Вищою цінністю є людина, а вищим критерієм є ідея справедливості, яку може досягти вільна особистість.

П. Юркевич (1827-1874) - був професійним філософом, увійшов в історію філософської думки як гуманіст і автор “філософії серця”.

Фундатори національної ідеї, прибічники радикальної форми націоналізму - так званого інтегрального націоналізму, Іван Нечуй-Левицький (1838-1918), Борис Грінченко (1863—1910), Микола Міхновськнй (1873- 1924), Юрій Липа (1900-1944), Дмитро Донцов (1883—1973).

Література

1. Воронкова В. Г. Філософія: навч. посібник для ВНЗ / В. Г. Воронкова; М-во освіти і науки України. - К.: Професіонал, 2004. - 460 c.

2. Горський, В. С. Історія української філософії: курс лекцій / В. С. Горський. - К.: Наукова думка, 2007. - 286 с.

3. Калюжний В. С. Філософія: навч.-метод. посібник для аспірантів та пошукачів ЗДІА всіх форм навчання / В. С. Калюжний, В. О. Товарниченко; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2011. - 179 c.

4. Калюжний В. С. Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка): Навч.-метод. посібник для студ. екон. спец. всіх форм навчання ЗДІА / В. С. Калюжний, А. О. Кудінова, Г. П. Макушинська та ін.; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2008. - 134 c.

5. Філософія: навч. посіб. / В. Л. Петрушенко та ін.; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. і переробл. - Л.: Вид-во Львів. політехніки, 2013.Ч. 1: Історія світової філософії. - 2013. - 170 с.

6. Філософія: навч. посіб. для вищ. навч. закл. ІІІ - ІV рівнів акредитації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Кулик; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. - Д.: Монолит, 2013. - 691 с.

7. Філософія: навч.-метод. посіб. / М. П. Плахтій, Т. В. Сулятицька. - Кам'янець-Подільський: Медобори- 2013.

8. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Д.: Монолит, 2012. -345 с.

9. Юркевич П. Философские произведения. К.: Наукова думка, 2012.- 567 с.

ТЕМА 7

СУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ

План семінару

1. Філософія ХІХ-ХХІ ст. (загальна характеристика).

2. Філософія життя (Ф.Ніцше, А.Бергсон).

3. Філософія психоаналізу (З.Фрейд, К.Юнг, Е.Фромм).

4. Екзистенціалізм (загальна характеристика).

5. Філософія прагматизму. Герменевтика.

6. Релігійна філософія.

7. Позитивізм та його історичні форми.

8. Філософія постмодернізму.

Теми рефератів

1. Філософська парадигма на переломі тисячоліть.

2. Основні ідеї роботи О. Шпенглера «Захід Європи».

3. Психоаналіз та його місце в сучасній культурі.

4. Проблема несвідомого З. Фрейда.

5. Проблема відчуження в екзистенціалізмі.

6. Проблема людини в філософській антропології М. Шелера.

7. Постмодернізм і культура ХХI ст.

8. Філософська герменевтика.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого питання студенту слід звернути увагу на те, щов середині ХІХ століття виникає криза класичної парадигми матеріалізму XVII – XVІІІ ст., де людина є частиною раціонального цілого, завдання її складається у пізнанні світу та Бога за допомогою науки. Критерій моралі також є однозначним – морально те, що служить Богу! Але в середині ХІХ ст.,Ф.Ніцше стверджує: “Бог помер”, на зміну раціоналізму прийшов ірраціоналізм, світ перетворився на хаос, який не піддається раціональному поясненню. Ірраціоналізм світовідчуття знаходить вираження в культурі постмодернізму.

При підготовці до другого питання студенту слід звернути увагу на те, щофілософія життя – філософський напрямок, який склався у Німеччині (Ф. Ніцше (1844-1900), В. Дільтей (1833-1911), Г. Зіммель (1858-1918)) і у Франції (А. Бергсон (1859-1941)).

Філософське вчення Ніцше є непослідовним, протирічним, не єдиним по духу, тенденції в цілому. Різновиди моралі, за твердженнями Ф.-В. Ніцше, загалом належать або до моралі аристократів (кращих), або до моралі рабів (гірших). А.Бергсон вважає, що сутність світу створює життя, а життя є ірраціональним та таким же ірраціональним повинно бути і його осягнення. Воно досягається не інтелектом, а інтуїцією. Філософія життя є попередницею екзистенціалізму.

При підготовці до третього питання студенту слід звернути увагу на те, що основи психоаналізу як філософської концепції закладені З. Фрейдом (1859-1939). Інші представники цього напрямку – К. Юнг (1875-1961), А. Адлер (1870-1937), неофрейдисти В. Райх (1897-1957), Г. Маркузе (1898-1979), Е. Фромм (1900-1980). Класична психоаналітична теорія складається з трьох частин: теорії несвідомого; теорії дитячої сексуальності; теорії снів. Людська психіка містить: свідомість “Я”, “над-Я” (цензор), а також “Воно”, несвідоме. Свідомість, на думку Фрейда, повністю залежить від несвідомого,. К.Юнг розробляє вчення про архетипи колективного несвідомого. Е.Фромм – основоположник неофрейдизму.

При підготовці до четвертого питання студенту слід звернути увагу на те, що однією з найвпливовіших антропологічних течій ХХ століття є екзистенціалізм.

Його гносеологічні джерела – ідеї С. К’єркегора (1813-1855), філософія життя та феноменологія Е. Гуссерля (1859-1938). Центром цієї філософії є змістовно-життєві питання (провина та відповідальність, рішення та вибір, відношення людини до свого покликання та смерті), і у цьому зв’язку аналізується світова культура, наука, релігія, мораль. Виділяють релігійний екзистенціалізм – К. Ясперс (1883-1969), Г. Марсель (1889-1973), М. Бердяєв (1874-1948) та атеїстичний екзистенціалізм – Ж.-П. Сартр (1905-1980), А. Камю (1913-1960), М. Хайдеггер (1889-1976); а також французький, німецький, російський та інші різновиди екзистенціалізму.

При підготовці до п’ятого питання студенту слід звернути увагу на те, що прагматизм (“прагма” – справа, дія), виникає в США, пронизує всі сфери суспільства, а потім розповсюджується на інші регіони. Представники прагматизму: Ч. Пірс (1839-1914), У. Джеймс (Джемс; 1842-1910), Д. Дьюї (1859-1952), вважають, що філософія повинна займатись не проблемами філософів, а людськими проблемами. Сутність прагматизму: людина повинна діяти у ірраціональному світі, спроби досягнути об’єктивної істини є безглуздими. Тому до наукових теорій, моральних принципів слід підходити “інструментально”, тобто з точки зору їх зручності для досягнення цілей. Те, що корисне, те й істинне. Пізнавальна діяльність, згідно Ч.Пірсу, - не відображення реальної дійсності, а біологічна функція, реакція на оточуючі умови. Центральним поняттям У.Джеймса є довід, який охоплює все те, з чим ми маємо справу. Крім досвіду немає нічого. Дж. Дьюї надає досвіду динамічного характеру, включає у нього всю сферу активної життєдіяльності людини.

Герменевтика – теорія і практика тлумачення, інтерпретації, розуміння частіше всього мовних висловів або текстів. Основне питання герменевтики має, принаймні, два варіанти формулювання: гносеологічний (як можливе розуміння?) і онтологічний (як побудоване те буття, сутність якого складається у розумінні?). Головна думка герменевтики: існувати означає бути зрозумілим. У середні віки Фома Аквінський використовуе герменевтику як метод інтерпретації священних книг (Біблія, Коран). В епоху Ренесансу виникає протестантизм (лютеранство, кальвінізм), що претендують на нове тлумаченні Біблії. Загально філософська проблема герменевтики була представлена Ф. Шлегелем (1772-1829) та розроблена Ф. Шлейєрмахером (1768-1834. У ХХ ст. ідеї герменевтики розвивають В. Дільтей (1833-1911), М. Хайдеггер (1889-1976), Г. Гадамер (н. 1900 р.) та ін.

При підготовці до шостого питання студенту слід звернути увагу на те, що релігійна філософія, зазнавши чергових втрат у XVII – XVIII ст., у сучасних умовах знову посилює свій вплив. Релігійна філософія містить у собі такі філософські школи, як неотомізм, християнський еволюціонізм, або тейярдизм (П’єр Тейяр де Шарден (1881-1955)), персоналізм, неоавгустінізм.

При підготовці до сьомого питання студенту слід звернути увагу на те, що позитивізмвиражає сцієнтистську тенденцію, зароджується у 30-40-і роки ХІХ ст. у Франції. Історичні форми (етапи) позитивізму: власне “позитивізм” (або “перший позитивізм”); “емпіриокритицизм” або “махізм”; неопозитивізм (різновиди – “логічний позитивізм”, “сематичний позитивізм”); постпозитивізм (різновид “критичний раціоналізм”). Засновником позитивізму є французький мислитель О. Конт (1798-1857). До першого позитивізму відносять також філософські ідеї англійців Дж. Мілля (1806-1873) та Г. Спенсера (1820-1903). Виникнення другого етапу – “емпіриокритицизму” пов’язане з іменами Е. Маха (1838-1916) та Р. Авенаріуса (1843-1896); а його становлення обумовлене “кризою природознавства” (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Третій етап у розвитку позитивізму називається “логічним позитивізмом” (неопозитивізмом), починається у 20-і роки ХХ ст. Його представники Б. Рассел (1872-1970), Л. Вітгенштейн (1889-1951), а також М. Шлик (1882-1936), Р. Карнап (1891-1970) та ін. У 1960-1970-і роки починає формуватися четвертий етап позитивізму – постпозитивізм або “критичний раціоналізм”. Його основоположником стали К. Поппер (1902-1994), Т. Кун (н. 1922 р.), І. Лакатос (1922-1974), П. Фейєрабенз (н. 1924 р.).

При підготовці до восьмого питання студенту слід звернути увагу на те, що в культурі ХХ ст. формується таке явище як постмодернізм, витоки якого пов’язані з ідеями С.Кірк’єгора, Ф.Ніцше, Ф. де Сосюра, З.Фрейда в філософії, Ш.Бодлера в мистецтві… Постмодернізм виникає спочатку в художній культурі США, Франції і поширюється на філософію, політику, науку, релігію…Постмодернізм відмовився від “законодавчого” розуму, який направлений на пошук наукової істини, замінює його інтерпретативним розумом, один і той самий текст може бути по-різному тлумачитись, а критерій істинного тлумачення відсутній.

Представниками філософії постмодернізму є: Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ж.Дерріда, Ж.Делез, Ж.Лакан, Ж.-Ф.Ліотар, Р.Рорті, М.Фуко…

Література

2. Зотов, А. Ф. Современная западная философия / А. Ф. Зотов. - М.: Высшая школа, 2005. - 781 с

5. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. – К., 3нання. -2012. – 345 с.

6. Сучасна зарубіжна фiлософiя. Течії i напрями. Хрестоматія. – К., 3нання 2012. 453 с.

7. Товарниченко В. О. Філософія наукового пізнання: Для всіх спец. ЗДІА / В. О. Товарниченко; ЗДІА. - Запоріжжя: ЗДІА, 2007. - 106 c.

8. Філософія: навч. посіб. / В. Л. Петрушенко та ін.; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. і переробл. - Л.: Вид-во Львів. політехніки, 2013.Ч. 1: Історія світової філософії. - 2013. - 170 с.

9. Філософія: навч. посіб. для вищ. навч. закл. ІІІ - ІV рівнів акредитації: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. В. Кулик; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара. - Д.: Монолит, 2013. - 691 с.

10. Філософія: навч.-метод. посіб. / М. П. Плахтій, Т. В. Сулятицька. - Кам'янець-Подільський: Медобори- 2013.

11. Фрейд З. Введение в психоанализ. – М.: «Наука», 2011. -324 с.

12. Юнг К.-Г. Архетип и символ, – М.: Ренессанс, 2013. -432 с.

13. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., «Наука», 2012. -276 с.

РОЗДІЛ 2