Мистецтво філософської трагедії Сенеки

(НА МАТЕРІАЛІ ТРАГЕДІЇ «ФЕДРА»)

Вступний коментар

 

Світогляд Сенеки (бл. 4 р до н.е. – 65 р. н.е.) значною мірою зу­мовлений тією неспокійною епохою, за якої йому довелося жити. Певною послідовністю й системністю його погляди не вирізнялися. Обґрунтовуючи філософію стоїків, він звертав головну ува­гу не на теоретичний, а на практичний аспект учення. Але на­справді воно так і лишилося умоглядним. Першочерговим завданням мислителя Сенека вважав навчання людей основних правил життя і в разі потреби – гідного прийняття смерті. Низку положень він запозичив з філософії Епікура, зокрема ідею про необхідність цілковитого примирення з долею з огляду на її абсо­лютну залежність від навколишнього світу, змінити який людині не дано. Звідси – заклик до усамітнення й занурення у сферу суто інтимного життя.

Римські патриції не мали сил опиратися політиці імператора, і Сенека підказує їм інший шлях – шлях внутрішнього вдоскона­лення, в результаті якого можна знайти в собі нові сили для пасивної опозиції деспотії. Проте всі ці настанови Сенеки мали су­то теоретичний характер, і практика його особистого життя роз­ходилася з ними і часто їм суперечила. Так, він засуджував прагнення людини до влади і пропонував їй шукати розради в особистому житті, але сам був при цій владі, часом навіть як неофіційний її проводар, а відмовився од неї лише перед лицем смертельної небезпеки. Суперечливим є і ставлення Сенеки до багатства, від якого він не відмовляється, але готує себе до його втрати, щоб уникнути страждань від цього. Засуджуючи бажання досягти збагачення, він сам нагромаджує величезні кошти. Муд­рець «не любить багатства, але вважає за краще його мати. Не віддає йому своєї душі, але приймає його в дім. Має його, але не перетворюється на його раба».

Серед художніх творів Сенеки важливе місце посіда­ють дев'ять його трагедій, заснованих на традиційних міфологіч­них сюжетах, – «Медея», «Федра», «Едіп», «Агамемнон», «Фієст» тощо. Очевидно, вони були написані автором не для театральних вистав, а для декламаційного виконання.

Характерна ознака всіх трагедій полягає в тому, що вони насичені кривавими ефектами, сценами вбивств і злочинів, моральними повчаннями. Як і філо­софські твори Сенеки, його трагедії не мають логічно розвинуто­го сюжету, дії героїв не зумовлені тонкими психологічними мотивуваннями. Самі герої сповнені пристрастями, що роблять їх жорстокими і невмолимими. У розлогих монологах вони розпо­відають про причини своїх жагучих почуттів і спонукані цими почуттями дії. Монологи змінюються або жвавими діалогами, у яких персонажі обмінюються словесними ударами, або довгими хоровими партіями — роздумами про причини конфлікту й долю героїв.

Чудово знаючи творчий спадок грецьких трагічних поетів та їхніх послідовників, Сенека обирає свій шлях. Він насичує свої трагедії риторичними прийомами, але ці сталі, позбавлені експресивності конструкції аж ніяк не пасують драматизмові ситуа­цій. Холодність оповіді часом поєднується з натуралізмом, який жахав слухачів. Так, у «Федрі» вісник докладно розповідає, а Тесей, потім і хор, нагадують про пошматоване тіло Іпполіта, час­тини якого збирають слуги. Розповідь про величну й жорстоку смерть Пріама в устах старої Гекуби, його дружини, звучить як холодна риторична промова («Троянки»). У цій же трагедії Анд­ромаха після розповіді про жахливий вигляд тіла Гектора байдуже зазначає, що і в такому стані їй приємно було його побачити. Звістку про смерть сина Астіанакса, який кидається з башти і розбивається, вона зустрічає холодною констатацією: «той, хто це припустив, став найгіршим з тиранів».

Образи героїв у Сенеки значно примітивніші за їхні грецькі аналоги, хоча митці його часів були вже здатні зобразити психо­логічний світ людини. Сенека минає цю проблему, залишаючи своїм персонажам роздуми про долю, життя і смерть, невиразне майбутнє людини. Мабуть, це не було випадковістю. Адже Сенека-стоїк засуджував надмірні пристрасті, так само як і спроби людини боротися з визначеною долею, підкреслюючи прирече­ність людини і неспроможність її здобути свободу власної волі.

Його герої часто вагаються, але їхні сумніви не супроводжую­ться психологічним аналізом, тому сприймаються як поверхові, такі, що не торкаються глибин людської душі. Часом Сенека відмовляється від канонів класичної трагедії. Зокрема, в класичній трагедії заборонялося показувати смерть людини на очах гляда­чів.

Іокаста, переконана словами сліпого Едіпа, також убиває себе («Едіп»). Безумний Геркулес у присутності Амфітріона і глядачів розправляється з сином, а потім і дружиною Мегарою.

Дія «Медеї» Сенеки відбувається в місті Коринфі після виг­нання Медеї та Ясона з Іолка, але передісторію їхню автор не зга­дує, адже міф був добре відомий. У першому ж монолозі Медея обіцяє жорстоко помститися за зраду Ясона. Тобто вже на поча­тку трагедії героїня, у душі якої жага помсти переборює всі інші по­чуття, постає такою, якою мала б стати в кінці – мстивою, лютою і невблаганною. Отже, маємо сталий образ, позбавлений будь-якої динаміки.

Завдання:

1. Користуючись словником літературознавчих термінів, визначте жанрові домінанти філософської трагедії у тематичному, ідейному та характерологічному аспектах.

2. Прокоментуйте твердження С. Апта про трансформацію міфологічної традиції у творчості Сенеки [1]. Чи згодні ви з думкою дослідника? Підтвердьте свою думку прикладами з трагедії Сенеки.

Не треба думати..., що у своїх міфологічних трагедіях Сенека взагалі не торкався сучасної йому римської дійсності. Навпаки. Мотиви всіх цих трагедій – кровозмішення («Едіп»), жахливі злодіяння тирана («Тіест»), вбивство царя дружиною та її коханцем («Агамемнон»), патологічна любов («Федра») та ін. досить актуальні для палацового побуту династії Юліїв-Клавдіїв, для кола, до якого належав Сенека. Натяки, розкидані по тексту цих трагедій, часто вельми прозорі. Але у Сенеки немає тієї високої поезії, на яку перетворювала правду життя трагедія греків, немає есхіловської окриленості гуманною ідеєю, немає софоклівської пластичності персонажів, немає евріпідівської аналітичної глибини. Узагальнення Сенеки не йдуть далі загальних місць стоїчної філософії – холодно-повчальних міркувань про покірність долі, непереконливої в його вустах проповіді байдужості до благ життя, далі абстрактно-риторичних випадів проти самовладдя. Зовні у Сенеки все як у грецьких трагіків, місцем дії є палаци, монологи та діалоги перемежовуються хоровими партіями, герої в кінці гинуть, – а внутрішнє ставлення до міфу у нього зовсім інше – міф служить в його трагедіях грунтом для мистецтва, він потрібен автору для ілюстрації ходячих стоїчних істин і для маскування чреватих неприємностями натяків на сучасність....

3. Визначте новаторства Сенеки в аспекті форми та змісту трагедії. Порівняйте зі зразками грецької трагедії. Чи згодні ви з думкою С. Апта [1]: «Сенека ж, як вважають дослідники його творчості, не був театральним автором, його трагедії призначалися для читання вголос у вузькому колі. Ця їх особливість, чим би вона не була викликана, сама по собі принципово відрізняє Сенеку від усіх його попередників – греків чи римлян – і робить його ім'я, образно кажучи, помітною віхою, а ще точніше – пам'ятником в історії античної драми. Саме пам'ятником – тому що відмова драми від вистави – це свідчення її смерті.... У Сенеки традиція виродилася в вчену стилізацію».

 

Федра

Годувальнице,

Все правда, знаю. Та безумство до гіршого

Штовхає, до безодні дух жене все знаючи,

Даремно волаючи до помислів рятівних.

Так, як супроти хвиль човна важкого

Спрямував весляр, даремний пропадає труд:

Вали відносять судно переможене.

Що може розум? Царює, переможна пристрасть,

І вся душа у владі бога сильного.

Крилатий, усією землею править він,

Шаленим спалює вогнем Юпітера,

Звідав жар його Градив войовничий,

Звідав і коваль тризубої блискавиці:

Він, хто під Етною в горнилах вічно палаючих

Здимає полум'я, малим обпалений вогнем.

І навіть Феба, стрілами разючого,

Пройняв хлопчик стрілою, влучно пущеною.

І небу і землі політ його - тягар.

Годувальниця

Так, щоб вивільнить порок гидкий,

Любов назвала богом сластолюбство,

Додавши безумству гадану божественність

Тож, виходить, сина по землі блукати

Шле Еріцина, щоби з піднебесся він

Рукою ніжною сипав стріли зухвалі,

І найменший серед богів - найсильніший бог!

Всі, всі безумних душ намарні помисли:

Лук синів, міць матері божественна.

Хто, в розкошах купаючись, втішається

Надмірним щастям, хоче незвичайного,

І тут, фортуни супутниця проклята,

Приходить хтивість, і тоді не в радість

Ні простий дах, ні їжа повсякденна.

То що, туди, де бідний Лар, та згуба

Заходить рідше, ніж до покоїв пишно вбраних?

А чи свята Венера в бідних хатах є святою,

Простий народ плекає почуття здорові

І знає міру? Владні і багаті

Між тим бажають більше, ніж дозволено

Могти все прагне той, хто і багато може.

Як жить цариці личить, знаєш ти.

Страшися ж: бо вернеться чоловік твій царствений.

Федра

Ні, наді мною кохання лиш одне панує!

Його вертання не страшить мене: під світле небо

Ніхто назад не вийшов з тих, хто сходив

В обитель вічну ночі і мовчання.

Годувальниця

Не вір Плутону. Царство хай замкне своє,

²²⁴ До воріт приставить стражем пса стигійського, -

Один Тезей віднайде заповідний шлях.

Федра

Тоді простить, мабуть, він і любов мою.

Годувальниця

До вірної дружини був безжалісний:

Спізнала Антіопа руку гнівну.

Хай навіть мужа лютого розчулиш ти, -

Йому розчулити як душу непохитную?

Він навіть словом "жінка" гребує,

В цноті суворій юність проводячи,

Уника обіймів: видно амазонки вдачу.

Федра

До нього, туди, на ті вершини снігові,

Через ліси і гори слідом за ним летіти,

Що ходою легкою шлях кременистий прокладає!

Годувальниця

І він зупиниться і дасть схилить себе,

Він для любові нечистої чисту душу зрадить?

До тебе забуде ненависть, що дикого

Зненавидіти всіх жінок примусила?

Федра

Уміємо диких любов'ю приборкувать ми.

Годувальниця Він утече.

Федра

І в море побіжу за ним.

Годувальниця Батька пригадай!

Федра

Пам'ятаю й про матір.

Годувальниця Тікає від жінок він.

Федра

Суперниць не страшусь.

Годувальниця Твій муж повернеться.

Федра

Пиріфою служачи?

Годувальниця Батько...

Федра

Батько був лагідний до Аріадни.

Годувальниця

Моєю косою, посрібленою старістю,

Груддю, що тебе вигодувала, серцем зажуреним

Я заклинаю: допоможи сама собі!

Бажання зцілитись - до зцілення крок.

Федра

Сором не залишив душу шляхетну.

Я корюся. Направляти любов не можна.

Але можна перемогти.

Не заплямую я Тебе, о славо.

Вихід є з нещасть: піду За чоловіком.

Смерть порятує від безчестя.

Годувальниця

Вгамуй душі пориви зшаленілі,

Впокорь себе. Достойна ти життя хоч через те,

Що страти визнаєш себе достойною.

Федра

Смерть - ось вихід.

Лиш спосіб смерті я ще не обрала:

Закінчити в петлі життя?

Чи на меча упасти?

Чи з круч твердині кинутись Паладиної?

Рука озброєна врятує чистоту мою.

Годувальниця

Та чи ж моя допустить старість, щоб ти загинула До часу?

Вгамуй запал безумний!

Того, хто вмер, в життя нелегко повернути.

Федра

Ніщо не перешкодить тому вмерти,

Смерть чия - обов'язок і рішення тверде.

Годувальниця

О володарко, моєї старості розрадо,

Коли вже дух знеміг від безуму нещадного,

Знехтуй поголосом!

Йому немає діла до істини,

Видаються за кращих гірші, а кращі –

За гірших. Душу випробуємо спохмурнілу

Мисливця відлюдкуватого і дикого:

Мій це клопіт - серце приборкати його.

Іде слідом за Федрою.

Хор

О богине, плід хвиль бурхливих,

Двоїстий тобою

Купідон народжений,

Вогнем смолоскипа і стрілами грізний,

У сяєві краси пустотливий хлопчик,

О, як влучно він направляє стріли!

До мозку кісток прокрадеться палкий

Потаємний вогонь, висушуючи жили.

Хоч уражає стріла неширокою раною,

До останніх жил тіло біль проймає.

Хлопчик спокою не знає: світом

Він вихором мчить, розсипаючи стріли;

Чи у тих країнах, що бачать народження сонця,

Чи у тих, що поблизу Гесперійської мітки,

Чи там, де Рак пекучий висушує землю,

Чи у тих, де на німфи паррасійської сяйво

Зі степів льодовитих кочівник задивляється,

Знають цей жар: він лихим обіймає

Вогнем юнаків і втомленим старцям

Повертає запальність, вже згаслу давно,

Дівам у душу ллє пломінь невідомий

І велить богам, залишивши небо,

У змінених жити на землі подобах.

Феб ганяв корів у Фессалійських долинах,

Різномірною їх скликав сопілкою,

Відклавши свого плектра заради стад рогатих.

Сам гонитель хмар і небес творець

Часто прибирав вигляд малої тварі:

Крилами плескотав, що біліші від снігу,

Солодше співав за лебедя перед смертю,

Чи, обернувшись на бика круторогого, жвавого,

Діві грайливо хребет свій підставив,

З нею вторгся раптово у братові володіння

І копитом фіб, мов веслом пружним,

Впокорений Понт розтинаючи грудьми,

Душею вболіваючи за свою здобич.

"Основні поняття: трагедія, конфлікт, ідея, міф, стоїцизм, філософізм, гуманізм, традиція, стилізація.

 

Література

Основна:

1. Апт С. Античная драма // www.philology.ru/literature3/apt-70.htm

2. Гиленсон Б.А. История античной литературы. – Книга 2. Древний Рим. – М.: Флинта, 2002. – 384 с. http://modernlib.ru/books/boris_aleksandrovich_gilenson/istoriya_antichnoy_literaturi_kniga_2_drevniy_rim/

3. Распопин В. Н. Литература Древнего Рима. Очерки истории зарубежной литературы. – Новосибирск: Рассвет, 1996. – 317 с.

4. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література. – К.: Либідь, 2004. – 718 с.

5. Тронский И.М. История античной литературы. – М: Высшая школа, 1988. – 508 с.

6. Лосев А.Ф., Сонкина Г.А., Тахо-Годи А.А. Античная литература. – М.: Просвещение, 1986. – 494 с.

7. Анпеткова-Шарова Г.Г., Чекалова Е.И. Античная литература. – Л.: Наука, 1989. – 387 с.

8. Никола М.И. Античная литература. – М.: Флинта: Наука, 2001. – 368 с.

Додаткова:

1. Петрова І.В. Дозвілля як соціально-культурне явище у творах Сенеки // www.stattionline.org.ua/index.php/obraz/33/2027-dozvillya-yak-socialno-kulturne-yavishhe-u-tvorax-seneki.html

2. Скриль О. І Розкриття ідеї милосердя у спадщині Сенеки // http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pfto/2012_24/files/P2412_08.pdf

3. Содомора А. На дорозі до самого себе // ae-lib.org.ua/texts/sodomora__seneca__ua.htm

4. Бичко Б. І. Сенека про маніфестацію етичної цінності життя у театральному дійстві // http://kdpu.edu.ua/download/kaf_philosof/AkProD/Zbirka06/zb06_2005_151-156_bychko.pdf

5. Гиро П. Быт и нравы древних римлян. – Смоленск: Русич, 2001. – 567 с.

6. Джеймс П. Римская цивилизация. – М.: Гранд, 2003. – 458 с.

7. Анненский И.Ф. История античной драмы. – СПб.: Гиперион, 2003. – 416 с.

Тема 14.