Вільнодумство та атеїзм стародавнього світу

Першою формою розуміння людиною навколишнього світу був міфологічний світогляд. Нагадаємо, що світогляд - це сфера свідомості, де знання про світ перетворюються в погляди, що обгрунтовуть діяльність по перетворенню світу. Філософія та релігія, що виникли як заперечення міфологічного світогляду, зберігали довгий час зв'язок з ним.

Для мистецтва та релігії притаманне подвоєння світу, але відношення між двома світами у мистецтві є умовним, у релігії воно безумовне. Міфологічний світогляд ще цього подвоєння світу у свідомості людини не знає. Коли виникає спроба пояснити світ через людину - це свідчить про кінець міфологічного світогляду. Людина вже усвідомлює недостатність тієї картини світу, яку створює релігійно-міфологічний світогляд. Кінець міфологічної картини світу означає становлення так званої передфілософської свідомості.

Першими країнами, де виникли передфілософські ідеї, були Єгипет та Вавилон.

Стародавній Єгипет. В епоху Середнього царства (ХІХ-ХVI ст. до н.е.) велике розповсюдження у Єгипті мав культ бога Осиріса. Осиріс став у єгипетському суспільстві чимось на зразок "володаря душ". З його іменем пов'язувалося уявлення про доступне та бажане для кожного смертного безсмертя після життя.

Як антитеза загальновизнаному уявленню про безсмертя, тісно пов'язаного з культом. Осіріса, в епоху Середнього царства з'явилася так звана "Пісня арфіста" (сер.ІІ тис до н.е.) - збірка, що включала приблизно п'ятнадцять текстів. Ці тексти пов'язані між собою спільним направленням думки, єдиним сприйняттям світу та ставленням до світу: все на землі є скороминучим, все приречене щезнути; віками покоління людей одне за одним йдуть до могили; заупокійні пам'ятники руйнуються та зникають, а про людей, яким ці пам'ятники присвячено, не лишається навіть згадки. Автор ставит под сомнение существование загробного царства («И никто из тех, кто ушел туда, еще не вернулся назад!») и отвергает требования религиозного аскетизма («Возвеселись же... пока ты жив»). Тому треба долучатися до всіх радощів, що їх дає життя, бо ніщо не в змозі відвернути неминучу смерть. Таким чином, "Пісня арфіста" дуже цінує земне життя і в той же час скептично ставиться до релігійних вірувань, стверджує сумніви у правомірності релігійного догмату про потойбічне життя. Головна мета людини - влаштовувати свої справи на землі. Твір цей цікавий не тільки запереченням потойбічного життя, але й логікою цього заперечення, усвідомленням необхідності знань, які засновані не тільки на вірі, але й на фактах.

Ще одна пам'ятка давньоєгипетської культури - папірус "Розмова розчарованого зі своїм духом", містить роздуми про сенс людського життя, про незадоволення земним життям, сумніви у потойбічному існуванні. Цікавою є не тільки соціальна спрямованість цього твору, але й роздуми про становлення до, особистості, свідомості, заперечення ідей аскетизму.

Стародавній Вавилон. З пам'яток вільнодумства слід назвати "Розмову пана з рабом о сенсі життя" (Древний Вавилон, XIX—XVI вв. до н. э.). У цьому творі давньовавилонський автор виказує недовіру до догматів релігії, закликає клопотатися про життя на землі.

В Індії у ІІ-І тисячолітті до н.е. виникають сословні відносини. Велике значення в житті мала громада, суспільство було поділене на касти, кожна з яких являла собою замкнений організм.

В філософії давньої Індії переважає ідеалізм, а серед матеріалістичних шкіл найбільш впливовими були Локаята та Чарвака. Локаята - більш давня, школа, на її основі розвинулась Чарвака. Згідно з їхнім вченням основою всього, що існує, є чотири елементи (Чарвака - чотири слова): земля, повітря, вода, вогонь та їхні різні сполучення породжують все, що існує. Всі речі смертні, бо сполучення, з яких вони складаються, є швидкоплинними. Ця логіка розповсюджується й на свідомість: свідомість людини не є вічною, тому що вона органічно пов'язана з людською оболонкою. Послідовники цього вчення виходили із заперечення потойбічного світу - Паралоки, й визнавали існування тільки земного світу - Локи.

У стародавньому Китаї в ІІ-І ст. до н.е. пантеїстичні ідеї розвивав Лао-цзи. Головне в його здобутку - вчення про дао, тобто одухотворену матерію або матерізований дух. Вчення про дао розробляв і Конфуцій. Звідси пішли релігійні системи конфуціанства та даосизму, що й дотепер існують у Китаї. «Книга перемен» (Древний Китай, IX—VII вв. до н. э.) содержит материалистические идеи, идущие вразрез с учением религии.

Найбільшого розвитку атеїстичні погляди в епоху рабовласництва набули у Стародавній Греції і Римі. Свободные граждане Афин, Милета, Эфеса и других крупных городов, не занятые тяжелым физическим трудом, имели возможность заниматься философией и другими умственными упражнениями (Фалеса, Гераклита, Демокрита, Эпикура, Лукреция Кара).

Антична філософія вперше поставила питання про походження, сутність та функції релігії. Відповіді на ці питання, що мали атеїстичну спрямованість, розвивалися, звичайно, в матеріалістичних школах.

Поет та філософ Ксенофан Колофонский (ок. 570 — после 478 до н.э.) критикував ідею надання богам людської подоби, бо якщо боги були б схожі на людину, то коні та бики теж уявляли б своїх богів у вигляді коней та биків, а людських богів було б стільки, скільки образів людей. Боги — продукт человеческого измышления.

Великий вплив на свідомість античного суспільства мала творчість Демокрита (біля 460-370 р. до н.е.). Атомы, согласно Демокриту, — это первоначало мира, огромное количество их вечно движется в пустоте, рождая и разрушая бесчисленные вещи вплоть до миров, подобных нашему. Выводом из атомистического учения была атеистическая идея вечности и бесконечности мира, бесчисленного количества миров, которое исключало существование богов, стоящих над природой и человеком. Демокрит выступил и против мифологических представлений о душе, считая, что душа состоит из атомов, распадающихся с разрушением тела.

Свідомо і послідовно ідеї вільнодумства викладені Епікуром та Лукрецієм. Епікур бачить призначення філософії в тому, щоб розсіяти невігластво людини, через яке виникають два головних страхи - перед богами та перед смертю. Філософія повинна забезпечити людині шлях до щастя, бо вона є здоров'ям душі. Епікур не заперечує існування богів, але критично ставиться до поклоніння богам. Він стверджує, що наш світ не поодинокий, існують інші світи, як схожі на наш, так і несхожі, безмежні за числом, бо атоми, з яких світ складається, мчать дуже далеко. Походження небесних тіл небожественне - так вчить Епікур. Він високо ставить знання, адже вірно визначаючи причини небесних чи інших явищ, ми рятуємо людство від страху, бо страх перед богами та смертю - це наслідок невігластва людини.

Послідовник Епікура римський філософ Тіт Лукрецій Кар звеличує людину, яка повстала проти богів. Релігія ж, що культивує уявлення про надприродні сили, тримає людину у страху перед ними. Релігію породжує страх, який є наслідком невігластва.

Отже, вільнодумство у стародавньому світі намагалося відповісти на питання про походження релігії, про об'єкт релігійного відображення, про призначення релігії у суспільстві. Основою таких думок був стихійних матеріалізм. Він залишив людству вчення про безкінечність, вічність та нествореність світу. Ми не зустрічаємо тут послідовно атеїстичних поглядів, а лише елементи вільнодумства.