Н. В. Горбунова дитяче словотворення та його характеристика

Проблема словотворення є однією з актуальних на сучасному етапі розвитку дошкільної ланки освіти, оскільки досконале володіння рідною мовою – могутній засіб самовираження особистості, впливу на інших людей, досягнення мети у виробничій сфері, громадському й особистому житті. Теоретичному і практичному розв’язанню цієї проблеми значною мірою сприяло використання комунікативно-діяльнісного та функціонального підходів, які постають засобом, що поєднує в єдине ціле мовний і мовленнєвий зміст курсу української мови, і реалізація якого сприяє успішному формуванню комунікативних умінь і навичок.

Для методики елементарного словотворення, а саме – збагачення словника дітей похідними словами, велике значення мають ті лінґвістичні дослідження, що розкривають зв’язок словотворення з лексикологією. Їхній аналіз показав, що основа практичного засвоєння основних понять семантичного аспекту словотворення української мови – це вміння встановлювати мотиваційні відношення похідних слів із твірними, виявляти структурно-смислову залежність у словотворчій парі. Крім того, необхідність оволодіння поясненням похідних слів витікає із сутності словотворчого аналізу, який дозволяє не тільки зрозуміти спосіб утворення слова, але й установити його лексичне значення, а також семантику окремих морфем.

Значний інтерес мають методичні рекомендації щодо організації лексичної роботи: а) відмова від згубної практики формального заучування слів, тісний зв’язок розвитку мовлення з розвитком мислення, опора на наочно-почуттєві уявлення дітей; б) самостійне засвоєння дитиною багатства лексичних ресурсів рідної мови в процесі індивідуальної мовленнєвої практики, тобто включення мовленнєвого матеріалу, що вивчається, в живе мовлення; в) виховання звички "вдивлятися, вдумуватися в слова, порівнювати відтінки їхнього значення", "думати розмовляючи і говорити думаючи" (К.Д. Ушинський). Отже, визначальною в рішенні проблеми збагачення лексичного запасу прийнято вважати не кількісні показники запам’ятовування дітьми слів, а глибину усвідомлення ними смислової сторони слова, активне оперування лексичними одиницями в процесі мовленнєвого спілкування.

Уперше в методиці викладання рідної мови зроблено спроби вирішити проблеми взаємозв’язку морфемного аналізу зі структурно-смисловим (елементарним словотворчим) аналізом похідних слів (Т.Г. Рамзаєва, Н.В. Костроміна), реалізації принципу лексичного порівняння при проведенні розбору структури слова (Н.В. Костроміна), сполучення аналітичних вправ словотворчого характеру (Т.Г. Рамзаєва), вивчення словотворення на синтетичній основі (Є.І. Михайлова). Проблема розвитку мовлення на лексичному рівні завжди була актуальною. Прогресивні методисти минулого робили ряд спроб розробити систему збагачення словникового запасу в процесі виконання словотворчих вправ (І.О. Васильєв, Г.Г. Григор’єв).

Суттєвою психологічною передумовою організації роботи зі збагачення словникового запасу в процесі усвідомлення словотворчої системи української мови витікають із таких лінґвістичних положень: а) словотворення органічно пов’язане з наукою про лексичний склад мови, завдяки чому стало можливим виокремити лексикологічний план вивчення словотворчих явищ; б) морфема – двостороння лінґвоодиниця, яка рівною мірою відноситься до одиниць плану вираження й одиниці плану змісту; морфема – мінімальна значуща частина слова, на базі значень якої формується лексичне значення похідного слова; в) для словотворення української мови характерне здійснення розгорнутої системи понять для опису змістовної сторони словотворчих процесів (словотворча мотивація, словотворче значення, словотворчий тип, спосіб словотворення), які можуть служити теоретичним фундаментом методики збагачення словникового запасу учнів похідними словами.

У результаті аналізу методичної літератури з’ясувалося, що особливу актуальність проблема вдосконалення дитячого словника на базі словотворення набула у зв’язку з розробкою концепції взаємопов’язаного вивчення лексики, словотворення, граматики й орфографії як основи розвитку мовлення (Т.Г. Рамзаєва).

Особливість словникової роботи зі словотворення полягає в тому, що засвоєння нових слів не залишається на рівні сприйняття, а вимагає реалізації у відповідних уміннях і навичках. Оволодіння ними і становить основу методу вправ, які в дидактиці визначаються як планомірно організоване повторне використання дії (розумової чи практичної), як із метою оволодіння нею, так і для підвищення її якості (П.Я. Гальперін, В.Я. Мельничайко). Словотворчі вправи сприяють збагаченню мовлення, формуванню вмінь свідомого оволодіння словотворчими, лексичними засобами, зміцнюють взаємозв’язок між лексичними значеннями й умінням користуватися лексичним запасом мови. Завдання на визначення змісту і вживання словотворень у мовленні є основою словникової роботи і виконуються з обов’язковою опорою на контекст у його різновидах.

 

Семантика дитячого мовлення до сьогодні вивчена недостатньо. Майже не дослідженими залишаються проблеми категорізації і у зв’язку з нею – проблеми формування понятійного узагальнення; формування уявлень і, як наслідок, – оволодіння способами вираження категорій часу та простору.

Питання становлення механізмів словотворення в дітей дошкільного віку розкрито в дослідженнях Є.І. Бойка, О.С. Кубрякової, О.О. Леонтьєва, Л.В. Сахарного, Ф.О. Сохіна, Т.М. Ушакової, О.М. Шахнаровича. Доведено, що в основі всього мовного і мовленнєвого розвитку дитини лежить предметна діяльність (за Л.С. Виготським). На думку Д.Б. Ельконіна і О.Л. Венгера, дії дитини з елементами мовної дійсності, по суті, такі ж самі, як і з елементами предметного світу. Науковець наголошував, що взагалі оволодіння мовою неможливе без формування дії з нею як із матеріальним предметом. Саме в ході таких дій у дитини формується уявлення про явища мовної дійсності, а потім ці уявлення вона співвідносить зі своїми знаннями про предметний світ.

На думку Г.А. Черьомухіної, явище "власне дитячої" словотвірної номінації свідчить про відмінності "дитячих" форм від "дорослих" і може бути розглянуто як своєрідне і характерне для певного етапу розвитку мовлення. У дослідженнях (А.М. Богуш, Ф.О. Сохін, Т.М. Ушакова) доведено, що формування механізмів мовної номінації, їхня реалізація і розвиток у "дитячих" найменуваннях визначається процесами становлення зв’язків мовно-рефлекторного походження і на їхній основі – генералізації можуть бути педагогічно керовані й розвинені.

Л.В. Сахарний стверджує, що процеси словотворення доступні дитині після двох років. У дослідженнях Є.І. Бойка запропоновано теорію динамічних часових зв’язків, які усвідомлюються автором як види реакцій, що виникають на засадах уже сформованих нервових шляхів у результаті їхньої взаємодії [2]. Необхідними умовами цієї взаємодії є наявність деяких загальних структур у складі кожного зв’язку. Результатом функціональної спільності є нерівнозначний фізіологічний стан у глобальних нервових шляхах. Отже, на думку Є.І. Бойка, такі зв’язки складають фізіологічну основу творчих актів. Дослідження Т.М. Ушакової підтвердили теорію динамічних зв’язків. Автор проаналізувала мовленнєвий потік дитини дошкільного віку й дійшла висновку, що на засадах динамічних часових зв’язків малюк створює нові слова, а також за допомогою динамічних спеціалізацій він може виділяти не тільки слова, що позначають реальність довкілля, але й абстрактні та формальні елементи мовлення, які не можуть бути пояснені вказівками, – префікси, суфікси.

Ф.О. Сохін стверджує, що оволодіння словотвірними категоріями рідного мовлення складають процеси інтуїтивного аналізу фактів почутого мовлення й пов’язаних із ними екстралінґвальних відношень, формування на цих засадах мовних узагальнень, їхнього абстрагування й генералізації. К.Л. Крутій розглядає особливості механізму словотворення, який відбувається з використанням морфем. За О.О. Леонтьєвим, О.М. Шахнаровичем, для цього виду словотворення характерними є два процеси. Перший, за О.О. Леонтьєвим, носить назву членування, другий – семантичного синтезу. Для членування характерним є орієнтування дитини на звукові риси морфеми й організація мовленнєвих дій із елементами мови на основі узагальнення звукової моделі словотворення. Так, дитина має спочатку оволодіти зовнішніми, звуковими сполученнями словотвірних категорій. На думку О.М. Шахнаровича, дитина "приписує" зовнішньому боку словотвірного елемента ніби самостійне значення, образно мотивуючи звучання морфеми. Той факт, що в процесі оволодіння словотворенням (і словозміною) дитина орієнтується на звукову оболонку морфеми, підтверджується дослідженнями Р.Є. Лєвіної. Автор довела, що первинна чіткість вимовляння виявляється саме у флексіях. М.І. Поповою доведено, що для засвоєння граматичних форм у дитини спочатку має бути сформоване орієнтування на звукову форму слова. Дослідження А.В. Захарової спрямоване на з’ясування ролі орієнтування під час оволодіння формами відмінків. Під час оволодіння морфемою дитина проходить ряд етапів. Спочатку морфема виокремлюється, потім починає вживатися функціонально, тобто виступає як знак, "відірвавшись" від свого звучання. Отже, дитина спочатку намагається знайти в самому звучанні морфем зв’язки з реальними відношеннями.

ЛІТЕРАТУРА

Богуш А.М. Формування граматичної правильності мовлення дітей / А.М. Богуш //

Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку: навч. посібник. – К.: Видавничий дім "Слово", 2003. – С. 96–103.

 

Дитяче словотворення

Останнім часом проведено низку досліджень з вивчення різних аспек­тів дитячого словотворення як унікального мовленнєвого явища (Ф. Со-хін, Т. Ушакова, О. Шахнарович В. Глоцер, В. Родзіховська, К. Чу-ковський, С. Цсйтлін А. Арушанова, О. Гвоздєв, Е. Федеравичене, М. Че-ремісіна, Т. Юртайкіна та ін.).

У науково-методичній літературі трапляються такі поняття, як слово­творення, словотворчість та мовленнєвотворча діяльність дітей, які не є тотожними.

 

Словотворення — активний процес неусвідомленого створення но­вих слів і граматичних форм на основі чуття рідної мови. Це своєрідна «мовленнєва лабораторія» оволодіння дитиною рідною мовою. Дитячі словотворення ще називають «інноваціями» (С. Цсйтлін). Дитячі інно­вації — це самостійно створені дитиною мовні одиниці або модифіко­вані одиниці дорослої мови1. Це будь-який мовний факт, що зафіксова­ний у мовленні дитини і відсутній у загальному вжитку2. У мовленні дітей трапляються різні типи інновацій: словотворчі, морфологічні, лек-сико-семантичні, синтаксичні.

Серед видів дитячих інновацій найпоширенішими є: конструювання нових слів («дитячі неологізми»); дитяча етимологія слів; розширення або звуження значення слів.

Утворення нових слів яскраво простежується у дітей віком від двох до п’яти років, тобто в період активного засвоєння дитиною нових слів. Із цього приводу К. Чуковський писав: «Для нас усі слова вже готові, скроєні і зшиті, і голова у кожного з нас — як сховище таких готових форм, «крамниця готового плаття». А в дітей — це майстерня — все вимірюється і шиється, твориться кожну хвилину заново, кожну хвили­ну спочатку, все — натхнення і творчість»3.

Для словотворення характерна надзвичайна мовленнєва активність, яка часом перетворюється на мовленнєві ігри дітей. Діти самі створю­ють слова, залучаючи до цього й дорослих. Словотворення охоплює всі частини мови:

іменники: взувало, сільниця, повзук, учило, мокрес, помаза, кусарик, колоток, вулиціонер, пісковатор, копатка, цепля;

дієслова: відмухіватись, ладошкаються, накалюжив, відсонилася, витопу ла;

прикметники: жмутні черевики, черв’ячне яблуко, лякальні казки, молоканна каструля, бризкуча вода.

Особливості словотворення під час засвоєння дітьми прикметників досліджувала В. Родзіховська. Створені дітьми прикметники автор поділяє на дві групи: прикметники з незвичайною мотивованою основою (їжакове яблуко, коровний будинок, лікований палець) та прикметники з незвичайним використанням префіксів і суфіксів (зліпитії цукерки, зубовий лікар, махучий хвіст).

Докладний аналіз дитячих інновацій та приклади щодо конструю­вання нових слів подає С. Цейтлін1. Наприклад: паровозник (той, хто водить потяг), літальник (льотчик), пальтовник (той, хто шиє пальто), ковбасник (той, хто любить ковбасу); я гармонив (грав на гармошці); він забуватель (хто забуває все); він склоньонком порізався (маленьким склом). На запитання дорослого: «Як це ти все пам’ятаєш?» дитина відповідає: «А в мене в середині є пригадуватель!».

Одним із видів словотворення є дитяча етимологія. Дитина не ство­рює нових слів з новим значенням, а лише модифікує його звуко­ву оболонку, перебудовує звучання існуючого слова, зберігаючи його значення. К. Чуковський писав: «Дитина несвідомо вимагає, щоб у зву­ка був смисл, щоб у слові був живий, усвідомлюваний образ, а якщо його немає, вона сама вигадає незрозумілому слову бажаний образ і смисл»2.

І справді, маленькі діти іноді навчають дорослих, що потрібно гово­рити, наприклад: не рукавиці, а пальчатки, не абажур, а лампа жур, не автобус, а катобус. У їхньому мовленні трапляються і такі слова: колоток (молоток), ободрація (операція), гвинтоліт (вертоліт), газон-ка (конфорка) та ін.

До дитячих словотворень належать слова, утворені в результаті роз­ширення чи звуження значення слів. Наприклад: «Посоли мені хліб цукром», «Як ведмідь нявчить?», «Ввімкни парасолю», кривоногі руки, товстопуза голова та ін.