Встановлення норм часу і норм виробітку

Первинними та найбільш поширеними серед норм праці є норми часу та норми виробітку. Норма часу — основний показник витрат робочого часу, а всі інші — похідні від неї.

Норма часу являє собою максимально допустимі витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-хвилинах) на вироблення одиниці продукції ро­бітником (бригадою робітників) при найбільш повному викори­станні устаткування за певних організаційно-технічних умов.

Норма часу (Н_чс) складається з витрат часу на основну роботу (Т_осн), допоміжну роботу (Т), обслуговування робочого місця (Т_о6с), підготовчо-завершальну роботу (Т_п_J, відпочинок (Т_вп) та на приватні потреби (Т_птр):

Н_чс = Т_осн + Т_дп + Т_обс + 7_М + Т_вп + Т_птр год (хе). (4.1)

Цю формулу застосовують тоді, коли одиниця обсягу робіт, одиниця продукції виготовляється протягом цілої зміни. Але більш поширеною є інша ситуація: коли за зміну виготовляють певну кількість одиниць продукції чи роботи (т штук).

Тоді виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосередньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення тривалості так званого штучного часу.

Під штучним часом розуміють час, необхідний на виготовлення лише однієї одиниці продукції чи роботи за певних організаційно-технічних умов виробництва. Склад норми часу показано на рис. 4.4.

Штучний час взагалі складається з основного й допоміжного часу, обслуговування робочого місця, підготовчо-завершального часу, часу на відпочинок та особисті потреби. Він може бути встановлений як частка від ділення суми перелічених вище необхідних витрат часу за зміну на кількість одиниць продукції, робіт, вироблених за цю ж зміну:

Проте, як показують матеріали фотографій робочого часу, витрати часу на підготовчо-завершальні роботи не пов'язані з кількістю виготовлених одиниць продукції, а залежать від особливостей робочого місця. Тому логічним буде відокремлення його від інших витрат.

Тому час, що нормується, при встановленні норми штучного часу складатиметься з:

— суто штучного часу на виготовлення одиниці продукції;

— підготовчо-завершального часу на всю зміну (який співвідноситься з одиницею продукції).

Виходячи з цього, норма штучного часу буде сумою:

 

де f _п-з — витрати підготовчо-завершального часу у співвідношенні суми одиниць основного часу та допоміжного часу, тобто це відсоток від оперативного часу на підготовчо-заключну роботу, для подальшої обробки. Тому виникає необхідність установлення норми часу на партію.

де п — кількість одиниць, що становлять партію (шт.).

Слід зазначити, що спосіб установлення норм витрат часу на одиницю продукції має певні відмінності. Так, нормування основного часу (оперативного часу) відбувається переважно на основі денних фотографій робочого часу, робочого процесу, нормування допоміжного часу або шляхом безпосередніх хронометражних спостережень за найбільш продуктивними методами праці, або за допомогою спеціальних нормативів для відповідних техніко-організаційних умов. Час обслуговування робочого місця, як правило, нормується у відсотках до оперативного часу за даними масових фотографій робочого дня.

Нормування підготовчо-завершального часу відбувається за допомогою фотографій робочого дня чи за допомогою норма­тивів. Склад і тривалість підготовчо-завершального часу безпо­середньо залежать від особливостей техніки, технології та органі­зації виробничого процесу. Тому важливим є встановлення раціонального складу підготовчо-завершального часу (за допомогою масових фотографій робочого часу). На практиці норма підго­товчо-завершального часу встановлюється на партію виробів або на робочу зміну. Нормування часу перерв на відпочинок відбувається тоді, коли на роботах відповідно до характеру технологічного процесу немає короткочасних перерв на машинні та авто­матизовані операції, на переходи, на чекання при передаванні праці між членами бригади та ін. Нормовані перерви на відпочинок вводяться при виконанні фізично важких робіт і робіт з підвищеним темпом, з великим вантажообігом за зміну. Нормовані перерви на задоволення природних особистих потреб становлять звичайно 8—10 хв на зміну, вони входять до технічної норми часу у всіх випадках.

Норма виробітку являє собою мінімальну кількість одиниць продукції чи роботи (встановлену методом технічного нормування), яку повинен ви­робити, виконати робітник за одиницю часу (як правило, зміну) у певних організаційно-технічних умовах.

Зазвичай встановлюють змінні норми виробітку або для одного робітника, або для бригади робітників. Як мінімальне завдання норма праці повинна бути виконана кожним робітником.

Для встановлення норми виробітку використовують норму часу.

де Т_зи — тривалість робочого часу (тривалість зміни, доби), год; Н_чс — норма часу, хвилин на одиницю продукції. Має місце зворотний зв'язок між нормою часу та нормою виробітку:

Внаслідок наявності цього зв'язку процент перевиконання норми виробітку (а) відрізнятиметься від процента зниження норми часу (в) на цю ж роботу (аналогічно процентам динаміки продуктивності праці та трудомісткості продукції):

При розрахунках норми виробітку на конкретні види робіт у тих чи інших організаційно-технічних умовах виходять з того, що її рівень прямо залежить від тривалості корисного часу за зміну та обернено залежить від тривалості витрат основного (t_oc) й допоміжного (/) часу на одиницю продукції (або від тривалості оперативного часу (t_on) на одиницю продукції).

Для ручних, машинно-ручних та машинних робіт норма виробітку встановлюється за формулами:

Коли продукцію виробляють в апаратах, установках (при так званих апаратурних процесах), формули для розрахунку норми виробітку спрощуються:

— норма виробітку для апаратів безперервної дії залежить від тривалості оперативної роботи за зміну, тривалості плановозапобіжних оглядів та ремонтів (Т_пзр) та від виходу продукції на даному апараті за одиницю часу — годину (В_ч):

 

— норма виробітку для апаратів періодичної дії залежить від тривалості часу обслуговування апарата за зміну (T_обс), тривалості циклу виробітку продукції (Т_ц) та від виходу продукції за 1 цикл, чи 1 процесообіг (Б_ц):

— якщо зупинки апаратациклічної діїна обслуговування (T_обс) відбуваються через N циклів,то формула норми виробітку набуває вигляду:

 

— якщо апарат циклічної дії не зупиняють на обслуговування (бо воно відбувається паралельно із циклом), то формула норми виробітку набуває вигляду:

Для автоматизованих процесів норма виробітку залежить від тривалості обслуговування робочого місця (Т_обс), тривалості основного часу на вироблення одиниці продукції та від тривалості тієї частини допоміжного часу на вироблення одиниці продукції, що не перекривається машинним часом (f ’_доп):

У практиці вітчизняного технічного нормування праці норми виробітку визначаються як вихідне мінімальне завдання, яке кожний з робітників може виконувати на 100% або перевиконувати відповідно до своїх психофізіологічних особливостей за рахунок підвищення інтенсивності праці. Отже, збільшення кількості продукції для робітників-відрядників призводить до відповідного зростання прямого відрядного заробітку, а для робітників з погодинною оплатою — до відповідного зростання преміальних надбавок.

Крім індивідуальних норм виробітку, існують так звані бригадні норми виробітку та комплексні норми часу, що використовуються при застосуванні бригадної форми організації праці. При такій формі планування залік результатів праці бригади здійснюють за загальною трудомісткістю виконання всього комплексу робіт, закріпленого за бригадою. Оплата праці в такому разі відбувається за кінцеві результати праці всієї бригади. Слід зазначити, що розробка комплексних норм праці зовсім не виключає поопераційного нормування робіт, одиничних норм часу і розцінок. Бригадний трудовий процес, як правило, значно ефективніший за індивідуальний, тому що економію часу створюють взаємодія та взаємозаміна членів бригади, більш раціональний розподіл праці між робітниками (більш кваліфіковані виконують складніші роботи, некваліфіковані — найпростіші роботи), середній більш високий ритм колективної праці (внаслідок соціального контролю співробітників) та ін.

Об'єктом нормування праці в бригадах є колективний трудовий процес. Витрати праці в бригаді залежать від ефективного поділу та кооперування праці, системи обслуговування робочих місць, режиму праці та відпочинку. Перехід до колективної праці при машинних та апаратних механізованих і автоматизованих процесах не змінює основного часу роботи машини, устаткування, агрегату, апарата, проте зменшує тривалість допоміжних операцій внаслідок спеціалізації членів бригади, оволодіння суміжними професіями — тобто за рахунок збільшення тривалості паралельного виконання ручних та машинних операцій. Тому бригадна організація праці, як правило, допомагає скоротити тривалість виробничого циклу і трудомісткість виготовлення продукції також за рахунок взаємозаміни робітників на час відпочинку.

Норма часу в бригаді, де кожну операцію виконує один робітник, буде такою [46]:

де Н_оп, — норма часу на i -ту операцію;

n — кількість операцій, закріплених за бригадою. У випадках, коли до виконання операцій залучено декілька робітників, норма часу в бригаді становитиме:

де Н_ч — норма чисельності робітників, залучених до виконання і операції.

Для апаратурних та автоматизованих процесів скорочення часу пасивного нагляду за технологічним процесом та збільшення часу активної роботи кожного з членів бригади досягають збільшенням чисельності бригади. Проте встановлення науково обґрунто­ваної норми праці потребує попереднього складання індивідуальних графіків завантаження часу зміни активною працею кожного з членів бригади, забезпечення такої розстановки їх на робочих місцях, яка призводила б до мінімальної чисельності робітників.

З урахуванням розстановки робітників та їхньої завантаже­ності встановлюється комплексна норма часу бригади [46]:

 

де Ф_міс — місячний фонд робочого часу;

N_міс. — плановий місячний обсяг випуску продукції бригадою. На механізованих потокових лініях та складальних конвеє­рах комплексну норму часу встановлюють з урахуванням такту потокової лінії:

 

де K_t — такт потокової лінії; Н_ч — норма чисельності.

Для бригади в цілому як виробничої одиниці, встановлюють одну норму виробітку — комплексну бригадну норму в одиницях кінцевої продукції, що виробила бригада. Для цього попередньо необхідно встановити технічно обґрунтовані норми на кожну з операцій, що становлять трудовий процес бригади. Якщо всі ці первинні норми є технічно обґрунтованими, розрахованими на основі єдиних і типових норм та галузевих нормативів, то кінцева бригадна норма буде теж технічно обґрунтованою. Норма виробітку бригади становитиме:

(4.20)

де Т — тривалість робочої зміни, хв;

— норма часу на одиницю і-ї продукції, хв;

r— чисельність робітників у бригаді, осіб.

Слід зазначити, що при встановленні норми виробітку бригади необхідно попередньо виявити резерви і шляхи кращого використання робочого часу, провести відбір та вивчення передових прийомів праці, перевірити можливості використання на практиці різних наукових рекомендацій.

У зарубіжній практиці, крім цього, має місце попереднє врахування можливого рівня перевиконання норми при визначенні так званої встановленої норми, яка обчислюється на базі так званих основних норм [46]. Встановлені норми (Н_ВСТ) призначені для стимулювання інтенсифікації праці до рівня, заданого основ­ною нормою, тому що вони розраховані за результатами спостережень за дуже досвідченими робітниками. Тому встановлена норма для звичайних робітників вже містить певний процент пе­ревиконання (d_%) менш напруженої основної норми (Н_осн):

(4.21)

Годинна ставка оплати праці встановлюється на основну норму, тому перевиконання основної норми виробітку (що може бути лише в межах досягнення встановленої норми, тобто не більше d_%) викликає відповідне підвищення заробітку робітника і відоб­ражає його зацікавленість у підвищенні інтенсивності праці та зростанні особистої психофізіологічної напруженості праці (тобто відображає особистий внесок окремого робітника).

Забезпечення високої напруженості встановленої норми виробітку досягають заздалегідь визначеним жорстким темпом її виконання за допомогою вирахування так званого нормалізованого часу виконання операцій. Він визначається на основі хроно­метражних спостережень, скоригованих за темпом праці. Урахування темпу праці здійснюють шляхом суб'єктивного зіставлення фактичного темпу роботи з нормальним, внесенням відповідних поправок у зафіксовану в ході хронометражних спостережень тривалість виконання робітником ручних операцій.

Нормалізований час(В_н) визначається за формулою [46]:

, (4.22)

де Т — тривалість виконання операції, встановлена на основі хронометражних спостережень, хв;

Р — коефіцієнт темпу праці, тобто відношення темпу, що спостерігається під час виконання операції, до нормального темпу, прийнятого за 100%, частки одиниці.

Вперше метод урахування темпу роботи було запропоновано Ш. Бедо. Це специфічна риса зарубіжного нормування праці і один з головних способів інтенсифікації праці робітником за його власною ініціативою.

4.3. Встановлення норм обслуговування і норм штату (норм чисельності)

Наявність тільки таких найпростіших норм, як норма часу та норма виробітку, не вирішує проблеми встановлення міри праці у багатьох різних випадках техніко-організаційних відмінностей виробництва. Так, у більшості машинних, автоматизованих та апа­ратних процесів має місце паралельна праця робітника і машини. Це сприяє впровадженню так званого багатоапаратного, багатоверстатного обслуговування, тобто організаційного об'єднання в одне велике робоче місце виробничої зони з однаковим чи подібним технологічним устаткуванням, машинами, верстатами, яка закріплюється за одним виконавцем. Нормування праці такого робітника відрізняється від встановлення норми часу і норми виробітку, оскільки для цього необхідно встановити максимальні кількості устаткування (апаратів, верстатів), квадратних метрів ви­робничої площі, погонних метрів продуктопроводів, шляхопроводів тощо, яку він повинен обслуговувати протягом зміни за середньої нормальної інтенсивності праці.

Нормою обслуговування називають кількість одиниць устаткування (кількість робочих місць або площу, погонну довжину виробничих об'єктів), що підлягає обслуговуванню одним робітником (чи групою робітників) протягом зміни.

Поширеним є обслуговування однотипних машин, устаткування (так званих машин-дублерів) в умовах масового виробництва. Використання живої праці, тобто робочого часу робітника, найбільш повним буде тоді, коли машинний час, або автоматичний час роботи одиниці устаткування, апарата, верстата, повністю перекриє всі витрати часу з обслуговування всіх інших машин-дублерів, що увійшли до комп­лекту машин даної виробничої зони (робочого місця). Тобто:

(4.23)

де f_вл — вільний машинно-ручний час у роботі однієї машини;

f_об — тривалість обслуговування робітником однієї машини (апарата, верстата);

f_прх — тривалість переходу робітника від однієї машини до іншоі у процесі багатомашинного (багатоапаратного, багатоверстатного) обслуговування;

т — кількість одночасно обслуговуваних машин (апаратів, верстатів).

Виходячи з цього, можна встановити нормовану кількість об'єктів при багатомашинному (багатоапаратному, багатоверстатному) обслуговуванні. Норма обслуговування становить:

(4.24)

Слід зауважити, що оскільки від тривалості переходів робітника залежить кількість одиниць техніки при багатомашинному обслуговуванні, то перед встановленням норми обслуговування слід заздалегідь розробити оптимальний маршрут обходу в ро­бочій зоні. Причому потрібно дотримуватись такої вимоги до організації праці, щоб протягом машинно-автоматичного часу на одній машині (апараті, верстаті) робітник зміг послідовно виконати всі необхідні операції в зоні багатомашинного обслуговування.

Методика встановлення норм обслуговування в одиничному та малосерійному виробництві має деякі відмінності від методики, розглянутої раніше [7]. Вони полягають у тому, що кількість машин, яку має обслуговувати робітник, встановлюють більш узагальнено — виходячи з коефіцієнта зайнятості робітника за зміну на кожній з операцій К_{з оп}. _:

(4.25)

де f _{з i}, — тривалість зайнятості робітника на і операції, хв;

f _оп — тривалість оперативного часу за зміну, хв.

Тобто цей коефіцієнт по кожній з операцій враховується з відношення часу зайнятості робітника до оперативного часу. Його можна встановити також і на засадах оцінки завантаження машин протягом зміни.

Коефіцієнт зайнятості робітника на окремій (і-й) машині встановлюється з відношення суми часу зайнятості робітника на цій машині протягом зміни до фонду робочого часу за цей період:

(4.26)

де f _з.маш., — тривалість зайнятості робітника на і-й машині;

Т_зм — тривалість зміни, хв.

Потрібно виконання ще й такої умови: кількість різних і типів машин, які повинен обслуговувати робітник протягом зміни (m), повинна бути такою, щоб сума коефіцієнтів зайнятості робітника не перевищувала 1. Тобто кількість машин визначається з умови:

(4.27)

На практиці, аби запобігти втраті часу через вимушені простої устаткування (машин, апаратів), коефіцієнт зайнятості робітника встановлюють в межах 0,7—0,8, залишаючи таким чином певний резерв часу на випадок збігу ручних операцій для обслуго­вування різних машин в умовах різної тривалості операцій.

У сучасному виробництві все ширшого розповсюдження набуває застосування складної техніки, керування якою вимагає кількох робітників або внаслідок необхідності одночасного виконання великої кількості складних функцій, або внаслідок наявності кількох зон обслуговування, досить віддалених одна від одної, через необхідність паралельного виконання основних і допоміжних операцій різної кваліфікації. Тому для обслуговування складного обладнання, машин, апаратів треба встановлювати чисельність обслуговуючих робітників з визначенням кваліфікації кожного з них відповідно до змісту праці. Встановлення цього виду технічних норм відбувається за матеріалами фотографій робочого часу і робочого процесу, а також фотохронометражних спостережень робочого процесу, а також фотохронометраж спостережень.

Норматив чисельності — це число робітників певного професійного та кваліфікаційного складу, необхідне для виконання конкретних робіт чи обслуговування конкретного устаткування. Виходячи з особливостей техніки, технології та організації виробництва і праці норматив чисельності може бути встановлений:

— методом розстановки по робочих місцях (тобто досвідно- статистичним методом);

— методом аналітичних розрахунків за матеріалами безпосередніх спостережень за завантаженням робітників протягом зміни; такий норматив називається нормою змінного штату.

Норма змінного штату— це мінімально необхідна чисельність робітників відповідної кваліфікації для обслуговування окремих стадій виробничого процесу або виробничого процесу в цілому протягом робочої зміни:

(4.28)

де Т_оп — сумарна тривалість часу оперативної роботи за одну зміну (в розрахунку на всіх робітників);

ΣТ_% — тривалість усіх інших витрат робочого часу (у процентах до витрат робочого часу);

Т_пер — тривалість регламентованих перерв на одного робітника протягом зміни.

У чисельнику формули (4.28) — сумарна потреба робочого часу для обслуговування агрегату, машини, апарата, у знаменнику — період, протягом якого робітник виконує робочі операції. Співвідношення цих величин дає необхідну кількість людей-виконавців. Додатковий аналіз складу, складності та змісту трудового процесу дозволяє диференціювати робітників за кваліфікацією з подальшим групуванням більш складних функцій і закріпленням їх за робітниками більш високої кваліфікації, а менш складних — за робітниками нижчої кваліфікації.

Норми обслуговування широко розповсюджені також у нормуванні праці допоміжних робітників, що здійснюють обслуговування виробництва. Ця група на промислових підприємствах становить 40—60% загальної чисельності робітників. У розвинених країнах вона значно менша. Тому встановлення у допоміжному виробництві технічно обґрунтованих норм праці є значним резервом скорочення чисельності зайнятих та підвищення продуктивності праці.

Складності нормування праці допоміжних робітників випливають з таких її особливостей:

— робітник протягом зміни виконує крім головних ще й цілу низку допоміжних функцій, зміст та обсяг яких не завжди може бути встановлено заздалегідь;

— нерівне завантаження протягом зміни;

— різний зміст та обсяг роботи в окремі дні тижня й місяця;

— нестабільність самого робочого місця.

Тому практично неможливо встановити конкретне коло операцій та нормувати їх тривалість. У цьому разі вихідними матеріалами при встановленні норм обслуговування та норм чисельності є фотографії та фотохронометражі, а також дані технічного й оперативного обліку.

При нормуванні праці допоміжних та обслуговуючих робітників у їхньому трудовому процесі виділяють дві групи функцій: основні (такі, що мають більш постійний зміст, послідовність, тривалість і періодичність) і додаткові (такі, що не мають регулярного характеру, постійного змісту та послідовності). Основні функції враховують безпосередньо за їх тривалістю, додаткові — за їх часткою (%) у робочому часі.

До розрахунку норми обслуговування входить залік частки допоміжної роботи. Норма часу на обслуговування однієї оди­ниці устаткування визначається як:

(4.29)

де і_о — час виконання основних функцій на одиницю роботи, прийняту за одиницю вимірювання;

N — кількість одиниць обсягу роботи на одиницю устаткування, що обслуговується робітником (кількість одиниць ремонто-складності в одній фізичній одиниці устаткування, що припадає на один верстат за зміну тощо);

к₁ — коефіцієнт, що враховує виконання допоміжних функцій;

к₂ — коефіцієнт, що враховує час на обслуговування, відпочинок, особисті потреби.

Норма обслуговування для допоміжних обслуговуючих робітників:

(4.30)

де Т_зм — тривалість зміни.

(4.31)

У випадках, коли один об'єкт обслуговується групою робітників, для кожного з яких не передбачено чітке визначення змісту праці, немає чіткого розподілу її частин у часі, норму чисельності допоміжних робітників можна встановити за допомогою норми часу:

(4.32)

де А — обсяг робіт на даному об'єкті, що вимірюється кількістю одиниць устаткування, виробничої площі, протяжності комунікацій тощо.

Аналогічно формулі (4.31) можна розрахувати норму обслуговування для допоміжних робітників-ремонтників, взявши за основу норму часу на виконання однієї так званої одиниці ремонтоскладності об'єкта (устаткування, апарата, верстата і т. ін.).

Норма чисельності на ремонтне обслуговування конкретного устаткування така:

(4.33)

де m_j — кількість одиниць устаткування і-го типу;

n — кількість типів устаткування;

p_i — ремонтоскладність одиниці устаткування на дільниці, в цілому по цеху, що підлягає ремонтному обслуговуванню даною групою робітників;

f _од— норма часу на обробку одиниці ремонтоскладності одним робітником;

К_зм — коефіцієнт змінності праці робітників-ремонтників, залучених до ремонтного обслуговування устаткування даної дільниці (цеху). або за допомогою норми обслуговування:

Розповсюдження у високомеханізованому виробництві так званих гнучких виробничих систем призводить до змін у поділі праці за функціональними ознаками за рахунок збільшення чи­сельності робітників на стадії підготовки виробництва та змен­шення чисельності робітників, зайнятих безпосереднім керуван­ням технікою. Тому гнучкі виробничі системи обслуговують наскрізні комплексні бригади, чисельність яких має забезпечити запланований рівень використання устаткування в режимі і за програмою, а тривалість часу праці кожного робітника наскрізної комплексної бригади не повинна перевищувати нормативну.

Чисельність робітників, необхідних для обслуговування гнучкої виробничої системи, розраховують на основі встановлення трудомісткості виготовлення партії деталей [46]:

(4.34)

де N_i — план виготовлення деталей і-го найменування на встановлений період;

n_i,.— розмір партії запуску деталей і-го найменування;

m — кількість найменувань деталей;

Ф_кр — корисний фонд часу на встановлений період;

fnpm_; — норма часу на виготовлення партії деталей і-го найменування.

(4.35)

де f _пз — підготовчо-завершальний час (включає час на завантаження-розвантаження інструментальних магазинів модуля та вводу-виводу окремих гнучких виробничих модулів у системному режимі);

f_нал налагоджування модуля;

f_3-Р — час завантаження та розвантаження транспортного столу;

f_on.к —- час оперативного контролю.

Чисельність робітників для поточного обслуговування устаткування визначається через норму чисельності та ремонто- складність устаткування [1]:

(4.36)

де Н_чис— норма чисельності робітників;

р_ср — середня ремонтоскладність одиниці устаткування;

n — кількість фізичних одиниць діючого устаткування;

Н_обс. -— норма обслуговування одиниць ремонтоскладності на одного робітника;

к_зм — коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Чисельність наладників верстатів залежить від трудомісткості налагоджувальних робіт (суми часу на обробку пробних партій деталей з перевіркою всіх параметрів, встановлення оптимальних режимів роботи устаткування відповідно до вимог технології, заточування інструментів та на інструктаж верстатників). Норма чисельності наладників [1]:

(4.37)

де Т_нал — трудомісткість налагоджувальних робіт;

Т_зм — тривалість зміни;

к_зм — коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Чисельність контролерів визначається залежно від трудомісткості контрольних операцій. Норма чисельності контролерів [1]:

(4.38)

де Т_к — трудомісткість контрольних операцій в розрахунку на одну зміну;

f_n-3 — тривалість підготовчо-завершальних операцій;

к_зм — коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Чисельність ремонтного персоналу, необхідного для виконан­ня всіх видів планово-запобіжного ремонту протягом року роз­раховується на основі планового фонду робочого часу одного робітника на рік [1]:

(4.39)

де Н_рем — чисельність робітників-ремонтників;

Т_рр — сумарна планова трудомісткість ремонтних робіт на рік;

Ф_пл — плановий фонд робочого часу одного робітника на рік.

У цілому слід зазначити, що всі норми праці пов'язані між собою, бо їхня основа — це норма часу, встановлення найточніших величин якої є умовою розрахунків усіх подальших науково обґрунтованих норм.