Методи нормування і види норм

Сукупність заходів та розрахунків, за допомогою яких відбувається процес встановлення норм, становлять конкретні методи нормування. У практиці нормування праці застосовуються такі методи нормування: аналітичний, укрупнений та сумарний досвірно-статистичний, які мають більш диференційовані різновиди (рис. 4.1).

Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідовності таких дій:

— розкладання виробничого процесу на складові частини;

— дослідження факторів, що впливають на тривалість кожного з елементів операції;

— проектування (на основі дослідження) нового, ефективного складу, послідовності й тривалості операції з урахуванням сучасних досягнень у підвищенні продуктивності праці.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин — витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання; конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул.

Сутність сумарного досвідно-статистичного методу полягає у визначенні норми на основі приватного досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистичного обліку витрат часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами. Застосування перших двох методів дозволяє створювати технічно обґрунтовані норми праці.

Аналітичний метод має два різновиди:

1) технічний розрахунок норми за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів органі­зації та способів праці. Розрахунки (відповідно до ступеня диференціації) можуть бути:

— за мікроелементними нормативами;

— за диференційованими нормативами;

— за укрупненими нормативами;

2) технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробни­чий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами.

Укрупнений метод також має два різновиди:

1) норми встановлюються за типовими нормами-еталонами, що розраховані на типові умови техніки, технології, організації виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми;

2) норми встановлюються на окремі операції, деталі та види робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці емпіричних формул.

Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми:

— на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;

— на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;

— за досвідом особи у встановленні норм праці;

— за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва. Ці норми являють собою встановлений для певних організаційно-технічних умов час на виконання роботи, виходячи з повного використання виробничих можливостей устаткування і робочого місця з урахуванням передового виробничого досвіду. Наукове обґрунтування норми, у свою чергу, повинно випливати із забезпечення таких головних умов:

— наявності раціонального технологічного процесу та ефективної організації виробництва і праці;

— безумовного виконання роботи виконавцями відповідної кваліфікації (тобто кваліфікація робітників-виконавців має відповідати ступеню складності, кваліфікації роботи), а рівень продуктивності їхньої праці дещо перевищував би середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних роботах, та відповідав би стійким, але не рекордним показникам їхньої роботи.

Особливістю досвідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цим типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.

Особливості виробничих умов, технологічних і трудових процесів обумовили необхідність застосування різноманітних норм, їх групування за різними ознаками при нормуванні праці робітників наведено на рис. 4.2.

За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі:

— норма часу — нормування тривалості робочого часу, необхідного для виконання певної роботи (одиниці продукції);

— норма виробітку — нормування кількості продукції, роботи, послуг, яку потрібно виробити за робочу зміну;

— норма обслуговування — нормування кількості одиниць устаткування, апаратів, агрегатів, які робітник має одночасно обслуговувати протягом зміни;

— норма чисельності — нормування чисельності робітників, необхідної для забезпечення безперебійної роботи устаткування, робочого місця протягом зміни, за наявних організаційно-технічних умов та встановленого обсягу роботи.

За сферою застосування норми диференціюють так:

— за територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні);

— за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галузеві та підгалузеві, підприємства.

За методом обґрунтування норми бувають:

— технічно обґрунтовані;

— досвідно-статистичні.

За побудовою та ступенем укрупнення:

— диференційовані (на окремі види операцій, умов);

— укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові);

— типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць);

— комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій);

— єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).

За періодом дії норми бувають:

— постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов, для яких вони були створені);

— сезонні (діють лише конкретної пори року);

— тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);

— одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції).

Існує також класифікація норм, що поєднує енергомісткість праці виконавця, витрати робочого часу та отримані результати (рис. 4.3). Така двоїстість у нормуванні обумовила появу на підприємствах зарубіжжя норм і нормативів, які одночасно використовуються як складові елементи організації виробництва і праці та оплати праці робітників. Це дає змогу враховувати як технічні вимоги виробництва, так, певною мірою,— і фізіологічні можливості людини. При цьому зв'язок фізіологічних складових трудового процесу з його результатами обумовлює впровадження більш об'єктивного матеріального стимулювання робітників (рис. 4.3).

У сучасному великому технологічно й технічно розвиненому виробництві застосовують майже всі ці норми, виходячи з конкретних особливостей та потреб підприємства.