Класифікація витрат робочого часу

Установлення норм праці невід'ємне від необхідності вивчення тривалості трудового процесу, окремих його складових та структури в цілому на конкретних робочих місцях. Це дозволяє виявити нераціональні та зайві витрати часу, прямі його втрати, розробити заходи щодо їх вилучення, для того щоб розроблені норми праці забезпечували прогресивні, ефективні методи праці, зростання її продуктивності. Робочий час обмежує тривалість участі працівника у створенні товару чи послуги.

Робочий час — встановлена законодавством даної країни тривалість залучення працівника до виконання трудових функцій у технологічному процесі на робочому місці для виробництва конкретної продукції.

Національне законодавство встановлює межі тривалості робочого тижня (або кількості робочих змін і їх тривалості протягом тижня). У більшості розвинутих країн тривалість робочого тижня дорівнює 40 годинам. Тривалість робочого часу вимірюється фактично відпрацьованими годинами протягом робочого дня (зміни), тижня, місяця, року.

За складом робочий час неоднорідний. Перш за все він поділяється на безпосередньо робочий час та на час перерв у роботі протягом зміни. Співвідношення цих складових, залежно від особливостей технологічного і трудового процесів, може бути різним, як може бути різним їхній склад. Тому необхідно всю різноманітність елементів робочого часу класифікувати за певними ознаками.

Найбільш поширеними є класифікації робочого часу стосовно виконавця, виробничого процесу та устаткування (апарата).

1. Класифікація робочого часу виконавця трудового процесу передбачає поділ його на час роботи та час перерв.

Часом роботи називають період, протягом якого робітник виконує дії, пов'язані безпосередньо з виконанням виробничого завдання для перетворення сировини, матеріалів, на­півфабрикатів у продукцію на даному робочому місці. Дії робітника можуть складатись як з фізичної праці, так і з активного нагляду за роботою устаткування, перебігом технологічного процесу, ознайомлення з технічною документацією, кресленнями, інструкціями.

Час перерв становлять усі відрізки часу зміни, коли робітник не працює (бездіяльний), незалежно від характеру та причин без­діяльності.

Якісний аналіз використання робочого часу викликає необхідність чіткого визначення зміст та доцільності виконання всіх видів роботи.

Найголовнішим є час роботи для виконання виробничого завдання, тобто період, який витрачає робітник на підготовку та безпосереднє виконання дорученого завдання на робочому місці. Час роботи поділяють на:

— час продуктивної роботи,

— час непродуктивної (нерегламентованої) роботи.

Часом продуктивної роботи виконавця називають час, який він витрачає на виконання трудових функцій, передбачених змістом виробничого завдання.

Часом непродуктивної роботи виконавця називають час, який він витрачає на дії, що не передбачені змістом виробничого завдання, а виникають внаслідок недоліків у роботі техніки або організації виробництва і праці.

Продуктивна робота складається з підготовчо-завершальної роботи, оперативної роботи та роботи по обслуговуванню робочого місця.

До підготовчо-завершального зараховують час, який робітник (бригада) витрачає на підготовку до виконання цільової роботи та дії, пов'язані з її закінченням. Особливістю підготовчо-завершальної роботи є незалежність її тривалості від обсягу тієї основної роботи, на підготовку та завершення якої її витрачено. При позмінній праці — це обов'язкове приймання та здавання зміни (може включати огляд робочого місця, апаратури, автоматики та контрольно-вимірювальних приладів, технологічного устаткування, відповідні записи у виробничому журналі тощо), власне для роботи зміни — це підготовка інструменту, інвентарю, сировини, комплектуючих, технічної документації, інструктаж, налагоджування устаткування, а також здавання продукції приймальнику (ВТК), заміри необхідних технічних і технологічних параметрів витрат ресурсів, прибирання робочого місця наприкінці зміни.

Час оперативної роботи (оперативний час) витрачається виконавцем на здійснення роботи, безпосереднім результатом якої є виконання виробничого завдання. Особливістю часу оперативної роботи є пропорційність його витрат обсягам виконання виробничого завдання, кількості виробленої продукції чи послуг.

Час оперативної роботи поділяється на час основної роботи та час допоміжної роботи.

До часу основної роботи належить час, що витрачається робітником на якісні або кількісні зміни предмета праці: його зовнішнього вигляду, форми, розмірів, положення у просторі, властивостей, складу.

До часу допоміжної роботи зараховують час, що витрачається на дії, пов'язані із створенням умов для здійснення основної роботи, без яких основна робота не може бути виконана. У більшості випадків час допоміжної роботи перекриває час основної роботи, іноді вони настільки тісно переплетені, що їх дуже складно відокремити. Дуже часто трапляються випадки, коли допоміжні роботи періодично повторюються при виконанні основних. Як правило, допоміжні — це ручні роботи.

До часу обслуговування робочого місця належать періоди, що необхідні для впорядкування робочого устаткування та утримання робочого місця в належному стані для продуктивного виконання праці. Цей час витрачається на технічне обслуговування (пов'язане із заміною зношених частин, деталей, відновлення деяких технологічних параметрів) та на організаційне обслуговування, необхідне для догляду та впорядкування (чищення, миття, змащення та ін.) машин, механізмів, апаратів, верстатів, періодичного прибирання виробничих відходів на робочій зоні тощо.

До часу, не передбаченого виробничим завданням, входить час виконання випадкової роботи та час непродуктивної роботи.

Час випадкової роботи — це продуктивні втрати часу на роботи, не передбачені регламентом технологічного й трудового процесів, які виникали внаслідок непередбачених відхилень від нормального виробничого процесу на даному робочому місці.

Час непродуктивної роботи — це час виконання роботи, що виникла через недоліки у технології або організації виробництва і праці, або коли вироблялась бракована продукція. Виконання непродуктивної роботи не призводить до приросту продукції, поліпшення її якості.

Час нагляду за роботою устаткування чи за ходом технологічного процесу входить до основного часу; нагляд може бути активним чи пасивним.

Час активного нагляду — час, протягом якого робітник слідкує за роботою машини, механізму, апарата, верстата, рівнем технологічних параметрів, щоб своєчасно втрутитись у технологічний процес для забезпечення необхідної кількості та якості продукції, дієздатності наявної техніки.

Час пасивного нагляду — це час, протягом якого робітник слідкує за роботою техніки, ходом технологічного процесу внаслідок відсутності іншої необхідної праці. Час пасивного нагляду може бути використаний продуктивніше при розширенні зони обслуговування, переходу до багатоапаратного та багатоверстатного обслуговування, суміщення професій.

Час ручної праці — це час, протягом якого робітник виконує лише ручні роботи, необхідні при виробництві продукції.

У складі робочої зміни, крім часу роботи, завжди наявний час перерв.

Часом перерв називають час, протягом якого робітник не виконує ніякої роботи. Перерви бувають регламентовані та нерегламентовані.

Часом регламентованих перерв називають ті відрізки часу, що передбачені в організаційно-технічній структурі виробничого процесу на даному робочому місці і не можуть бути усунені на даному ступені науково-технічного та соціального прогресу. Регламентовані перерви становить час, відведений на внутрішньозмінні відпочинки, особисті потреби, виробничу гімнастику, а також час технологічних перерв, які не можуть бути усунені при застосуванні наявної техніки і випливають з її технологічно-конструктивних особливостей.

Час регламентованих перерв на відпочинок та особисті потреби — це час, що має бути витрачений на короткочасні перерви у праці, необхідні для відпочинків, особистої гігієни та задоволення природних потреб.

Час регламентованих перерв з організаційно-технічних причин — це час, що передбачений, закладений в організаційно-технічній структурі виробничого процесу на даному робочому місці і не може бути усунений без внесення відповідних змін до технології чи організації праці.

Часом нерегламентованих перерв (простоїв) з технічних причин називають втрати робочого часу, що викликані технічними недоліками на виробництві (перервами через поломки машин чи механізмів, погану якість матеріалів, пошкодження електромережі, газо-, водо- та продуктопроводів і т. ін, — тобто через простої).

Часом нерегламентованих перерв (простоїв) з організаційних причин називають втрати робочого часу, викликані недосконалістю організації виробництва і праці (простоями через несвоєчасну подачу сировини, матеріалів, енергії, транспортних засобів, інструментів та пристосувань, документації, несвоєчасне проведення технічного інструктажу і відсутність ремонтних бригад тощо).

Часом нерегламентованих перерв (простоїв) з вини самого робітника називають ті втрати робочого часу, що виникають внаслідок порушень ним трудової дисципліни (запізнення на роботу і тимчасова відсутність протягом робочої зміни, відволікання від роботи на розмови особистого характеру, передчасне залишення роботи).

Всі витрати робочого часу виконавця поділяють на нормовані та ненормовані.

До нормованих витрат робочого часу належать ті, які повинні бути обов'язково враховані при складанні науково обґрунтованої норми праці, а саме:

— підготовчо-завершальні витрати часу;

— оперативний час (основної та допоміжної роботи);

— час обслуговування робочого місця;

— регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

— регламентовані перерви на відпочинок та особисті потреби.

Витрати часу, що не входитимуть до складу норми праці, — ненормовані витрати робочого часу — це усі втрати робочого часу протягом зміни, а саме:

— втрати робочого часу з організаційно-технічних причин;

— втрати робочого часу через порушення трудової дисципліни;

— втрати робочого часу на виконання випадкової та непродуктивної роботи.

Правильне визначення характеру і змісту витрат часу в трудовому процесі виконавця дозволяє спостерігачеві обґрунтовано поділити необхідні та зайві витрати, виявити наявні втрати часу і на цій основі спроектувати науково обґрунтовану норму праці. На практиці внаслідок безлічі технологічних та організаційних особливостей виробництва існують різні комбінації витрат часу протягом зміни. Приклади найбільш поширених з них наведено на рис. 3.1, 3.2, 3.3 (відповідно до умов гірничодобувної, машинобудівної та хімічної галузей).

2. Класифікація робочого часу стосовно виробничого процесу передбачає дещо інші цілі спостереження. У цьому разі вивчають не те, якими видами праці займається робітник та чому він не працює серед зміни, а аналізують на які види робіт витрачається робочий час при виконанні виробничого завдання. Тому робочий час групується стосовно виробничого процесу і поділяється на час, пов'язаний з виконанням виробничого завдання, та час втрат.

Час, пов'язаний з виконанням виробничого завдання, складається з:

— підготовчо-завершального часу;

— оперативного часу;

— часу на обслуговування робочого місця;

— часу на відпочинок та особисті потреби.

Поділ кожної з цих частин на більш дрібні наведено на рис. 3.4, а їхній зміст у складі витрат часу зміни розглянуто раніше — при вивченні класифікації робочого часу стосовно виконавця.

Час втрат стосовно технологічного процесу складається з:

— часу некорисної праці;

— часу втрат, що залежать від робітника;

— часу втрат внаслідок неполадок у виробництві.

Поділ кожної з них на складові частини також показано на рис. 3.4, а зміст розглянуто при аналізі класифікації робочого часу стосовно виконавця.

Вивчення робочого часу стосовно робочого процесу може відбуватись перед безпосереднім вивченням робочого часу виконавця чи бригади. Досконале знання особливостей ходу виробничого процесу в часі за змістом та цілеспрямованістю кожної з частин здатне запобігти суттєвим помилкам при впровадженні поділу та кооперування праці взагалі, сприяти проектуванню науково обґрунтованих індивідуальних та бригадних норм праці.

3. Класифікація робочого часу використання машини (устаткування, апаратів, верстатів і т. ін.) має на меті виявити, наскільки повно вони використовуються для обґрунтування норм праці.

Час роботи машини, устаткування — це період, протягом якого вона (воно) знаходиться в дії. Цей час чітко поділяється на періоди роботи та нероботи (бездіяльності). При цьому не має значення, чи зайнятий паралельною роботою робітник, чи його навіть немає на робочому місці, бо обладнання, машини, апарати можуть працювати в

 

 

автоматичному режимі. Внаслідок того, що машини, апарати верстати та інше устаткування призначені для технологічних процесів, спосіб їх роботи може бути різним. Це знаходить відображення і в класифікаційному групуванні відрізків часу, притаманних як роботі, так і нероботі (тобто перервам).

Час роботи устаткування являє собою період часу, протягом якого устаткування знаходиться в дії. Але у зв'язку з тим, що можливі випадки роботи машини, не передбачені виробничим завданням, то слід виділити роботу, яка пов'язана тільки з його виконанням.

Час роботи з виконання виробничого завдання — це час, протягом якого на машині, устаткуванні, верстаті здійснюється передбачений завданням технологічний процес. Залежно від типу устаткування ця робота може складатися з процесу обробки та допоміжних дій (рис. 3.5), з робочого і холостого ходу (рис. 3.6), з часу завантаження агрегату, який, в свою чергу, складається з часу ефективної роботи (робочого ходу) та холостого ходу (рис. 3.7).

Час робочого ходу — це період, протягом якого устаткування знаходиться в дії і на ньому виконується основна робота, для якої воно призначене.

Час холостого ходу — це такий період у роботі устаткування, протягом якого основна робота на ньому не виконується, тому що йде підготовка до здійснення робочого ходу.

Час ефективної роботи — це сумарний час, що витрачається на рух механізму (машини) при безпосередній його дії на об'єкт праці та супутні рухи допоміжного характеру, спрямовані на виконання даної роботи.

Час роботи, не передбаченої виробничим завданням,— це час непродуктивної та випадкової роботи, не потрібної для виконання основної роботи.

До часу основної роботи належить такий час ефективної роботи, який витрачається на дії, спрямовані на безпосередні зміни стану, форми, розмірів або положення предмета праці в просторі (залежно від того, що є кінцевою метою даного процесу).

Основний час може бути машинним (апаратурним) чи машинно-ручним.

Машинний час — це період автоматичної роботи устаткування, машини без втручання робітника-спостерігача.

Машинно-ручний час — період, коли машина виконує роботу при безпосередній зайнятості робітника її керуванням та регулюванням технологічного процесу.

Час допоміжної роботи машини, механізму, устаткування — це період ефективної роботи, що витрачається в ході робочого процесу на приведення у стан готовності або виведення з нього того чи іншого робочого органу перед здійсненням основної роботи та після її завершення. Допоміжний час витрачається на дії, необхідні для виконання основної роботи, що не перекриває машинний час.

Рис. 3.6. Класифікація часу застосування

устаткування [7]

Рис. 3.7. Класифікація витрат робочого часу відносно машини [13]

Сума основного та допоміжного часу становить оперативний час. Він, у свою чергу, може бути поділений на машинно-вільний час та час роботи за участю робітника.

Час перерв — це період бездіяльності механізму, устаткування з тих чи інших причин. Перерви в роботі можуть бути регламентованими та нерегламентованими.

Час регламентованих перерв — це період перерв, пов'яза­них з підготуванням устаткування до роботи та з обслуговуванням робочого місця, що передбачені технологією й організацією виробничого процесу, а також перерви на відпочинок і особисті потреби робітника.

Час нерегламентованих перерв — це період перерв, викликаних порушеннями виробничого процесу або трудової дисципліни. Порушення виробничого процесу можуть бути пов'язані з відсутністю енергії, води, пари, газу, тепла, палива, невідповідною кондицією технологічних параметрів, а також аваріями та незапланованими ремонтами під час ліквідації їх наслідків.

Час використання апаратів поділяють на технологічний час і час перерв (рис. 3.8).

Час використання устаткування, машин, апаратів диференціюють на нормований та ненормований.

До нормованих витрат часу належить час роботи, безпосередньо пов'язаний з виконанням виробничого завдання, та час тих перерв, що пов'язані з підготовкою до обслуговування устаткування, машин, апаратів, які передбачені технологією та організацією виробничого процесу, а також час на відпочинок та особисті потреби робітника.

До витрат часу, які не нормують, належать періоди непродуктивної роботи, випадкової роботи, а також перерви, що викликані порушеннями нормального ходу виробничого процесу та порушеннями трудової дисципліни.

Слід зазначити, що чим гірша організація виробництва та праці на підприємстві, тим більші втрати часу у використанні устаткування, машин, апаратів, і тим більш актуальним буде впровадження науково обґрунтованих норм праці.