Мета, функціональні сфери та основні завдання виробничої логістики

Виробнича логістика охоплює функціональну сферу безпосе­реднього виробництва як процесу виготовлення, тобто процеси від початку виробничого процесу до передання готової продукції у підсистему логістичного розподілу і збуту, в тому числі виробниче транспортування сировини, матеріалів, комплектуючих тощо, а та­кож виробниче складування.

Можна виділити головну мету і завдання трьох рівнів, що спри­ятимуть створенню оптимальної логістичної виробничої системи. Головна мета виробничої логістики — це комплексне планування та управління матеріальним потоком у процесах виробництва, ви­робничого транспортування і складування та відповідним інформа­ційним потоком з метою забезпечення витратної та часової оптимі-зації характеристик матеріального потоку (Економічна, 2001). Іншими словами виробнича логістика спрямована на забезпечення своєчасної і комплексної поставки продукції згідно з договорами, на організацію відповідно до замовлень безперервного технологіч­ного процесу за мінімізації загальних коштів незавершеного вироб­ництва та виробничих витрат загалом.

Завдання першого рівня зводиться до мінімізації витрат на ви­робництво, забезпечення безперервного завантаження працівників і робочих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві. Завдання другого рівня полягає у підвищенні організованості процесів виробництва, реалізації основних принципів організації виробництва:

спеціалізація — диверсифікація;

стандартизація — універсалізація;

прямотечійність — невизначеність;

безперервність — перервність;

паралельність — послідовність;

пропорційність — резервування;

надійність — гнучкість;

ритмічність — аритмічність.

Завдання третього рівня — це гарантування працездатності ви­робничої системи у заданому діапазоні якісних та кількісних пока­зників, забезпечення повного циклу управління в його взаємо­зв'язку, тобто забезпечення прогнозування, нормування, плану­вання, організації, обліку, контроля, аналізу, координації, регулю­вання, стимулювання.

Цільова орієнтація і завдання виробничих процесів передбача­ють загальне зменшення невпорядкованості, різноманітності та не­визначеності у русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, односпрямований рух предметів праці у виробництві забезпечує:

• багатократне зменшення складності виробничої системи та пра-
цевитратності управління виробництвом завдяки скороченню у десят­
ки разів кількості різноманітних міжцехових та внутрішньоцехових
технологічних маршрутів і виробничих зв'язків між учасниками;

• створення бази для узгодження строків виконання робіт із
безперервним завантаженням планових робочих місць та виробни­
чих дільниць;

• підвищення технологічної однорідності робіт на кожному ро­
бочому місці.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відпові­дно до головної мети, тобто на основі річної виробничої програми підприємства, і формує або уточнює його виробничу структуру.

Схематично виробнича логістика як підсистема логістики під­приємства виглядає так:

Для досягнення стійкого рівня конкурентоспроможності на ри­нку процес перебудови організації має відбуватися як процес на­ближення існуючої моделі організації до її ідеалу (оптимуму). Оп­тимальний проект підприємства повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки та культури (знань) організації і управ­ління підприємством. Тобто оптимальний проект має являти собою гнучку логістичну виробничу систему.

Гнучкість виробничої логістичної системи та можливість її адаптації до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпе­чується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є еласти­чність техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, здат­ність до видозмін в організації та управлінні виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну, кількісну та якісну гнуч­кість.

Тактична гнучкість визначає час, необхідний підприємству для опанування виробництва нового виробу або реконструкції окремого виробництва, пов'язаного з нововведенням у техніці чи технології.

Стратегічна гнучкість розкриває значущість можливих капі­таловкладень, ефекту, обсягу та часу реконструкції підприємства.

Якісна гнучкість може забезпечуватися за рахунок наявності універсального обслуговуючого персоналу та гнучкого виробництва.

Кількісна гнучкість також має різні способи забезпечення (див. приклад 5).

Реалізація основних принципів організації виробництва приво­дить лише до підвищення організованості (ефективності) функціо­нування підприємства за умов відносно стабільного впливу середо­вища, тоді як реалізація основних і протилежних принципів організації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виро­бництва, тобто можливість оперативно, з мінімальними витратами адаптуватися до змін у виробничій програмі, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання. В результаті формується динамічно організована структура підприємства, тобто логістична виробнича система.