Комуністичний експеримент над економічною системою України

Ту економічну модель, яку 74 роки намагалися побудувати в СРСР, прийнято вважати спробою реалізації економічної концепції Маркса-Енгельса-Леніна. Часом кажуть, що ця спроба не вдалася через відхід від їхньої економічної концепції. Але, очевидно, що жорстокі реалії були ближчі до теоретичної концепції, ніж можна було б собі уявити. Хотіли цього, чи не хотіли "класики марксизму-ленінізму" (швидше за все, що таки хотіли), але на їх концепції можна було збудувати лише державу, яку описав ще Томас Мор у своїй "Утопії" (1516). Ось основні її характеристики:

- "Розпланування міст... однакове; схожий і їхній зовнішній вигляд, наскільки це дозволяє місцевість."^[252][252] Як тут не згадати "шедеври соціалістичного містобудування" з "типовими" проектами, які часто ставали причиною трагікомічних ситуацій на зразок змальованої у відомому фільмі Е.Рязанова "Іронія долі...";

- "Мова їхніх жителів, звичаї, установи і закони цілком однакові." Згадати б хоча "мовну" політику в СРСР на "злиття мов", а фактично на русифікацію; практику запровадження, так званих "радянських звичаїв та обрядів"; досвід у "калькуванні" законо­давства, як це було у кодифікації чи при прийнятті консти­туцій. До речі, до цього процесу були залучені не лише республіки СРСР, а й східноєвропейські країни;

- "Коли настає пора жнив, сільські філархи повідомляють керів­ників міста, яку кількість городян треба їм прислати." Осінні сільгоспроботи відомі, очевидно, усім городянам, а особливо, студен­там колишнього СРСР;

- "...Утопійці не мають приватної власності." Комуністична вла­да намагалась обмежити можливості для "приватної" власності, визначивши лише вузьке коло речей широкого вжитку, які могли становити "індивідуальну" власність громадян;

- "Посада правителя довічна..." - Й.Сталін, Л.Брежнєв, Ю.Анд­ро­пов, М.Черненко;

- "Посередині... є ринок з усілякими товарами, куди кожна сім’я звозить свої вироби.... Будь-який голова сім’ї приходить сюди, просить те, чого він сам або його сім’я потребує, і... одержує потрібну річ." Т.Мор описав, у загальних рисах, механізм "соціа­лістичного розподілу";

- "Якщо хтось забажає відвідати друга, який проживає в іншому міс­ті, або просто оглянути якусь місцевість, то він... одержує дозвіл у своїх сифогрантів і траніборів.... В дорогу вирушає... з листом правителя, котрий засвідчує дозвіл на подорож з визначенням дня повернення." Цей принцип на практиці був реалізований у вигляді інституту прописки, відсутністю паспортів у селян, дозвільній системі поїздок за кордон тощо;

- "... Із золота й срібла вони роблять нічні горщики та всілякий по­суд на нечистоти для вжитку не тільки в громадських палацах, а й в приватних будинках."^[253][253] Це була думка Т.Мора, але як її не порівняти із мрією В.Леніна: "Коли ми переможемо в світовому масштабі, ми, на мою думку (виділення наше - І.Г.), зробимо із золота громадські відхожі місця на вулицях кількох найбільших міст світу."^[254][254]

Зрештою й сам В.Ленін у бесіді з А.Луначарським у квітні 1918 року, говорячи про книгу "Місто Сонця" (1623), яку написав однодумець Т.Мора італієць Томмазо Кампанелла, відверто заува­жив: "Мені здається, що це зовсім не наївно і з певними змінами могли б засвоїти й здійснити тепер-таки...".^[255][255]

Які ж головні продукти спроби побудови комуністичної моделі економічної системи в Україні? Їх можна звести до трьох моментів: (1) відчуження від власності на засоби виробництва; (2) відчуження виробника від створеного ним продукту; (3) відчуження від влади.

В основі цієї моделі була централізована збалансована планова економіка, яка зовсім не орієнтувалась на ефективність того, чи іншого підприємства. Так, якщо одному радгоспу було заплановано надоїти від кожної корови по 2500 л молока, а він здав по 2600 л, а іншому планувалось 4500, а одержано 4400 л, то вважалося, що перше підприємство працює краще, тому що виконало план і таке підприємство матеріально стимулювалось. Отже, основним завдан­ням для робітників було добитись низьких норм виробітку, а для підприємств - низьких планових завдань. А оскільки планування велося від досягнутого рівня, то старались план більше, ніж на 102,5% не виконувати.^[256][256] Екологічні питання підприємства вирі­шували тільки тоді, коли вони були внесені у план. А оскільки теоретично вважалось, що при "соціалізмі" не може бути "хижаць­кого ставлення до навколишнього середовища", то на екологічні пробле­ми особливої уваги не звертали.

Оскільки завдання підприємствам "спускали" міністерства, то й продукцією розпоряджалися вони. Тобто реальними власниками як засобів виробництва, так і створеного суспільством продукту були державні адміністративні структури - міністерства і відомства. Але виробники були усунені не лише від власності на засоби вироб­ництва чи створеного ними продукту, вони були усунені і від можливості впливу на адміністративну систему.

Теоретики марксизму говорили, що при "комунізмі" брати участь в управлінні державою зможе кожна кухарка, але пізніше В.Ленін зробив певну поправку до цієї тези, сказавши, що це повинна бути особлива група людей. Очевидно, малося на увазі, що в ході встановлення "диктатури пролетаріату" управлінням повинен займатись її "аванґард" - партія більшовиків. Спочатку так і було. Але з часом кількість членів єдиної в країні партії перевищила потрібну кількість управлінців. Партійні "чистки" не дали змоги контролювати приріст чисельності комуністів і в рамках політичної партії виділився певний прошарок партійно-державних чиновників, так званих "номенклатурних працівників". Суть цього утворення полягала в існуванні чіткої замкненої ієрархічної системи, яка реально управляла державою.

"Номенклатурну систему" можна зобразити у вигляді величез­ної піраміди, яка мала в СРСР щонайменше шість рівнів: (1) район­ний, (2) обласний, (3) республіканський, (4) всесоюзні органи, мі­ністерства та відомства, (5) центральний комітет компартії, і, на вер­хівці піраміди, (6) генеральний секретар КПРС. Піраміда мала чо­­тири сторони: (а) партійно-комсомольську; (б) профспілкову; (в) дер­­жавну та (г) господарську (у тому числі, так званий "дирек­торський корпус") (див.схему 6). Людина, що потрапила у "номен­клатуру", залишалась у ній практично постійно. Так, наприклад, якщо інструктор райкому не влаштовував керівництво, його могли призначити директором школи, якщо він не міг впоратись з цією роботою, то його призначали директором радгоспу або "обирали" головою районної ради і тощо. Тобто відбувався рух по горизон­талі. За сприятливих обставин "номенклатурний" працівник міг потрапити на вищий рівень (рух по вертикалі), але переміщення донизу було надзвичайно рідкісним явищем.

Схема 6. Номенклатурна піраміда в колишньому СРСР

Політичні та економічні зміни, що відбулися в Україні з 1991 ро­ку, після здобуття державної незалежності, дещо ослабили, на короткий час, лише одну її грань - компартійно-комсомольську. В цілому ця структура існує й донині.

Отже, в Україні, як і в СРСР у цілому, було створено економічну систему, яка пов’язувалась з еґалітарно-колективістськими ціннос­тями, що базувались на марксистській ідеології, основна теза якої полягає в тому, що економічні відносини визначають усі інші. Про екологічні проблеми згадували лише тоді, коли вони істотно вплива­ли на економічні показники. Питання про естетику довкілля, ландшафтів тощо, роглядали лише теоретично, оскільки естетичним еталоном став промисловий пейзаж.

В Україні, як і у цілому СРСР, сформувалась еколого-еконо­мічна система, що базувалась на державній власності, заоргані­зованому ринку, повному контролі на засоби виробництва та розподілі створеного у суспільстві продукту, байдужому ставленні до навколишнього середовища, іґноруванні суспільних потреб, яку називали "соціалізмом", "розвинутим соціалізмом" тощо. З еконо­мічної точки зору, це була адміністративно-командна економічна система. Зрозуміло, що така система з відчуженням членів суспіль­ства від політичної влади, власності та розподілу створеного продукту була далека від власне соціалістичних (у західному розу­мінні) принципів. Створена еколого-економічна система була безпо­середньою реалізацією марксистсько-ленінської концепції побудови "соціалістичної" (у розумінні Маркса-Леніна) економічної системи унітарної, тоталітарної держави "диктатури пролетаріату".

Ідеологічні нашарування такі, як "соціалізм", "розвинутий соціалізм", "комунізм" в унітарній державі (диктатурі) не мають жодного істотного значення - вони можуть бути від найлівіших до ультраправих. Тоталітарна держава потребує адміністративно-командної системи.

Соціалізм, за Леніним, є "першою фазою комуністичного спо­собу виробництва." Тобто соціалізм розглядали як недорозвинений кому­нізм. Ленін підтримав оцінку Марксом комуністичних ідей мину­лого, викладених у "Маніфесті комуністичної партії" (1848), які К.Маркс називає соціалістичними. Ці думки є суто комуністич­ними, що проповідують повну спільність: майнову, духовну та ідейну.^[257][257]