Вплив музики на вдосконалення рухових навичок 2 страница

 

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

1. ТАНЦЮВАЛЬНІ ВПРАВИ

Крок галопу вбік виконується так: на «раз» - крок правою ногою праворуч, на «і» - ковзним рухом підтягнути ліву ногу до правої, праву відвести вбік (ліва нога мовби відштовхує праву ногу вбік). Рух галопом вліво розпочинається з лівої ноги.

Кроки польки виконуються так само, як перемінний крок, але стрибком.

Перемінний крок виконується з вихідного положення «руки на поясі» або «руки в сторони»; на «раз» - крок правою ногою вперед, на «і» - малий (трохи менший від першого) крок лівою ногою вперед, на «два» - крок правою ногою вперед, на «і» - пауза. Подальший рух починають з лівої ноги.

Руки на пояс – руки зігнути в ліктях, кисті на пояс (великий палець повернути назад, інші чотири - вперед), плечі розвести, лікті трохи відвести назад (діти старшого дошкільного віку з цими положеннями вже ознайомлення, можна просто нагадати).

Руки в сторони – руки підняти в сторони на висоту плечей, долонями донизу (діти старшого дошкільного віку з цими положеннями вже ознайомленні, можна просто нагадати).

2. ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ РУХОВО-ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В СИСТЕМІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ (ЗА О.В. ЧІЧІГІНОЮ)

В традиційних методиках з фізичного виховання існує схема формування рухового навику: перший етап – прямий показ дорослим зразка руху; другий етап – багаторазове відтворення дітьми цього зразку в одних й тих же умовах з метою утворення міцного рухового стереотипу; третій етап – відтворення засвоєного навику в новій ситуації, де відповідний рух може виконуватися варіативно (Буцинська П.П., Васюкова В.І., Лескова Г.П., Вавилова О.М., Вiльчковський Е.С., Матвєєв Л.П., Пензулаєва Л.І. та ін).. Але на сучасному етапі така методика більш орієнтована на дітей шкільного віку, та не враховує вікові особливості дітей дошкільного віку (швидке психічне та фізичне стомлення від виконання однотипної діяльності з багаторазовим повторюванням).

Найбільш детально методику поетапного навчання руховим іграм розглянув М.М. Єфименко у своїй праці «Театр фізичного виховання». Навчання дітей старшого дошкільного віку рухово-творчим іграм та вправам процес послідовний, який передбачає чергування взаємопов’язаних етапів (рис.1). Етапи –0 це ланки одного ланцюжку, які потрібно втілювати послідовно.

 

Рис.1. Етапи формування рухово-творчих здібностей.

Порівнюючи два напрями навчання основним рухам та рухово-творчим діям, можна провести паралель та знайти крапки зіткнення. Але є й дуже різні концептуальні положення щодо організації процесу навчання. Розглянемо детальніше етапи формування рухово-творчих здібностей у старших дошкільників.

І етап – рухово-імітаційний – складається з рухових ігор та вправ імітаційного характеру. Дитина орієнтується на рухи та вправи дорослого, тобто дорослий показує як можна зробити цю вправу, але не вимагає від дитини чіткого відтворення свого руху. Він створює у дитини особистісний мотив, щодо виконання певної вправи. Таким чином, у дитини формується особистісний руховий досвід. Творче перетворення рухового еталону здійснюється вже на першому етапі, коли ще не досягнуто його міцного засвоєння. Це повинно бути формуюче, яке перебуває в становленні, вміння. Тому знайомство з новим руховим еталоном подається у вигляді цілісного акту-дії. Дітям необхідно з самого початку сприйняти ціле раніше часткового, що й є ведучою функцією творчої уяви.

Далі можна рухатись двома шляхами: а) самостійне спроба рішення рухового завдання дитиною; б) спроба зробити це разом з дорослим. На початкових етапах становлення особистості дитини головне не те, що робиться дитиною та дорослим, а те, що це робиться разом. Звідси утворюється метод «зробити разом». В.Т. Кудрявцев так охарактеризував цей метод: «Зробити разом’ - означає не просто відтворити новий предмет чи задум, а ще знайти загальний смисл того, що зроблено, робиться та буде робитися. Здобуття загального смислу у сумісній дії веде до відродження нового образу себе, своїх особистісних можливостей як передумови нескінченно різноманітних творчих досягнень у самих різних областях: від гри та навчання до науки та мистецтва». Підтвердження цієї думки можна також знайти у працях Д.Б. Ельконіна, Ш.А. Амонашвілі.

На першому етапі найголовнішим є принцип багатоканальної діяльності, тобто залучення до дії найбільшої кількості аналізаторів дитини. Чим більше каналів активовано, тим яскравіше буде первинний образ, якій пізніше обробиться мозком дитини та перетвориться на особистісний. Щодо розвитку рухово-творчих здібностей, то на цьому етапі доцільно використовувати такий методичний прийом як імітація – психофізичнеспіввідношення себе та своїх рухів з наданим об’єктом, відтворення його особливих рис поведінки, рухових дій, рис характеру. Об’єкти можуть бути як живі (тварини, птахи, рослини, люди), так і неживі (речі, предмети, явища природи, тощо). За допомогою простого експерименту було встановлено, що на першому етапі у дітей: по-перше, відсутній досвід дій зі спортивним інвентарем; по-друге, обмеженість рухового досвіду; по-третє, у дітей не виникає потреби творчого підходу до фізичної діяльності. Тому дуже важливо навчити дітей оперувати спортивним інвентарем, правильно та обережно діяти на спортивному обладнанні.

ІІ етап – руховий – діти мають вже певний базис основних рухів, досвід оперування спортивним інвентарем та можуть самостійно виконувати вправи без показу дорослим. Цей етап поєднує в собі другий і третій етапи типової методики.

Сформований певний особистісний руховий досвід на цьому етапі збагачується. Діти вдосконалюють свої вміння та навички не багаторазовим повторюванням вправ, а їх різноманітністю, можливістю втілення їх в нових, незвичних умовах. Необхідно використовувати варіативні вправи та способи їх виконання, тобто дитина повинна мати у особистісному досвіді декілька способів, варіантів виконання певного рухового завдання. Завдяки такому підходу рух не відтворюється, а кожен раз будується по новому. М.О. Бернштейн вказував, що рухова вправа – це повторення без повтору.

На другому етапі дорослий не повинен нав’язувати дитині свою точку зору щодо виконання рухового завдання. Спочатку треба запропонувати дитині самостійно виконати завдання, а потім (як альтернативу!) показати правильне, чи більш доцільніше, виконання цієї вправи, вказуючи на переважні моменти (але це відноситься тільки до тих вправ, які не можуть травмувати дитину, або нанести шкоду її фізичному стану). Не треба поспішати надавати дітям допомогу у виконанні, оскільки ще академік М.М. Амосов називав рух «первинним стимулом» для розуму дитини. В дітей старшого дошкільного віку ще нема стійкого стереотипу щодо виконання тієї чи іншої вправи, тому не треба недооцінювати їх кмітливість та оригінальне рішення рухового завдання.

В.Т. Кудрявцев стверджує, що жоден технічний навик дитина нездатна засвоїти без допомоги уяви. Тобто дитина повинна накопичувати сугубо індивідуальний досвід уяви– образ втілення образу, умовної постановки себе на місце того, хто є носієм еталону. А це відбувається саме через рухову гру.

ІІІ етап – рухово-творчий. На цьому етапі діти зштовхуються з необхідністю рішення специфічних проблемно-рухових завдань, завдяки експериментуванню з можливостями свого тіла та відбудовою особистісних рухів. Б. Асафьєв вказує, що дитина, яка відчула радість творчості в самому найменшому ступені, стає другою, чим дитина, яка наслідує актам других.

Щодо розвитку рухово-творчих здібностей у дітей, на третьому етапі під час занять з фізичної культури найбільш доцільне використання одного з прийомів творчого перетворення рухових еталонів - це їх проблематизація. Проблематизація рухових завдань – це дія дитини чи дорослого, яка вносить у руховий еталон елемент незакінченості. Розкрити та втілити в життя цей метод можна завдяки наступним ефективним методичним прийомам: імпровізація, пластичне інтонування, символізація, інверсія.

На третьому етапі під час організації фізичної діяльності дітей з метою формування рухово-творчих здібностей треба додержуватись певних напрямів.

1. Руховий еталон не повинен пропонуватися дітям у готовому вигляді.

2. Руховий еталон повинен бути результатом рішення рухово-творчої задачі і він має бути особистісним.

3. Руховий еталон повинен бути гнучким та розрахованим на втілення в нетипових ситуаціях.

3. ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРИ ВИКОНАНІ ЗАГАЛЬНОРОЗВИВАЛЬНИХ ВПРАВ

Вихідне положення (в. п). – це те положення, яке приймає учень перед початком руху. Від цього значною мірою залежить і важкість виконуваної вправи, і якості її виконання, і вибірковість впливу на окремі м`язи. При назві вихідного положення треба дотримуватись такої послідовності: спочатку називаємо положення ніг, потім положення тулуба та рук. Наприклад, стійка ноги нарізно (широка стійка), нахил тулуба, руки в сторони; стійка ноги нарізно, руки за голову тощо. Вихідні положення для ніг:

Основна стійка – п`яти разам, носки нарізно.

Зімкнута стійка – стійка, при якій ноги зімкнуті разом.

Стійка ноги нарізно – ноги розставлені на ширину плечей, ступні паралельні.

Стійка ноги нарізно вправо – права нога виставлена на один крок попереду лівої.

Широка стійка – ноги широко розведені в сторони (ширше за ширину плечей).

Схресна стійка – стійка, при якій ноги схрещено з вказівкою, яка нога попереду. Наприклад, стійка схресно правою. Це означає, що права нога стоїть перед лівою схресно, торкаючись її коліна.

Стійка на правій – стійка на одній нозі (на правій, на лівій).

Напівприсід – присідання, виконане на половину амплітуди. Часто його ще називають «старт плавця».

Присід – ноги повністю зігнуті в суглобах.

Стійка на колінах – стійка, при якій коліна, гомілки, носки спираються об підлогу, носки випрямлені.

Випад – виставлення ноги вперед, згинання її в коліні так, щоб коліно було на рівні носка, а ступня другої ноги розверталась назовні носком.

Випад вправо (вліво) – виставлення ноги в сторону. Ступні зберігають положення основної стійки.

Нахил – згинання тулуба в будь-якому напрямку з повною амплітудою руху.

Прогнутий нахил – нахил уперед руки в сторони, голова піднята.

Нахил у широкі стійці – прогнутий нахил, виконаний у широкій стійці, ноги нарізно, руки в сторони, дивитись прямо.

Нахил із захватом – нахил вперед, при якому руки захоплюють гомілкові суглоби.

Пружній нахил – звичайний нахил вперед, який виконується декількома рухами при неповному випрямленні тулуба між нахилами.

Вихідні положення для рук:

Руки вниз – долоні опущених рук звернено до тулуба, плечі відведено трохи назад.

Руки вперед - долоні рук, піднятих на висоту й ширину плечей,звернено до середини.

Руки в сторони – підняті на висоту плечей і утворюють з ними одну пряму лінію, долонями вниз.

Руки вгору – долоні рук, піднятих на ширину плечей вгору до відказу, звернено до середини: тулуб і руки утворюють одну пряму лінію; голову підняти настільки щоб можна було бачити кисті рук.

Руки назад – долоні відведених рук звернуто до середини.

Руки над головою – зігнуті руки розміщені так, що пальці торкаються потилиці.

Руки на пояс – кисті рук утворюють гребінь, кисті 4-ма пальцями вперед, лікті й плечі відведені назад так, щоб лопатки зберігали нормальне положення.

Руки за спиною – зігнуті руки в ліктьових суглобах так, що пальці торкаються ліктів, а руки – спини.

Руки перед грудьми – зігнуті в ліктьових суглобах руки піднято до рівня плечей; передпліччя та кисті на одному рівні з плечима; лікті відведено до відказу назад. При розучуванні цього положення рекомендується підняти руки в сторони, а потім зігнути їх у ліктьових суглобах.

Руки до плечей – сильно зігнуті в ліктях руки торкаються пальцями плечей, лікті притиснуті до тулуба.

Руки перед собою – зігнуті, знаходяться на рівні плечей, одне передпліччя над другим.

Руки схресно – руки знаходяться в схресному положенні коло тіла.

Руки зігнуті – піднімаючи руки вперед, одночасно їх зігнути, кисті до плеча, лікті направлені вперед на рівні плечей.

Руки зігнуті в сторони – руки підняті в сторони до горизонтального положення і одночасно зігнути їх у ліктьових суглобах передпліччя зверху.

Руки вліво (вправо) – руки відведені у вказаному напрямку в горизонтальному положенні.

Руки вперед у сторони – руки здійснюють один рух вперед у сторони, долонями вниз.

Руки вгору в сторони – руки здійснюють рух угору в сторони. Долоні можуть бути повернуті до середини і назовні. Відповідно називається положення – руки вгору в сторони до середини. Положення рук під кутом 45°.

Сід і положення лежачи: Сід – положення сидячи на підлозі з прямими ногами, руки торкаються опори.

Сід ноги нарізно – положення сидячи з розведеними ногами.

Сід кутом – положення сидячи з піднятими вперед ногами під кутом, голова прямо.

Сід на п`ятах – сід на 2-х п`ятах, тулуб вертикально, руки на поясі.

Сід на п`ятах з нахилом – сід на п`ятах з нахиленим тулубом вперед, руками, підняти вгору, торкаються підлоги.

На спині – ноги зімкнуті, прямі, руки вздовж тулуба.

На животі – зігнуті руки торкаються опори, зімкнуті прямі ноги лежать вільно. Правим (лівим) боком – положення з опорою одним боком. Ноги зімкнуті, прямі руки вгору.

 

Тема 5. Теоретико-практичні основи розвитку рухових якостей. Методика виховання сили

Цілі: перевірити знання студентів з теми «Загальні основи навчання рухових дій», поглибити та розширити знання студентів з теми «Теоретико-практичні основи розвитку рухових якостей. Методика виховання сили», уточнити знання вихідні положення для ніг та рук, формувати вміння виконувати комплекси загальнорозвивальних вправ без предметів на місті; навчати добирати вправи для виховання сили в дітей дошкільного віку, уточнити засоби профілактики травматизму дітей дошкільного віку в процесі виховання силових здібностей, розвивати гнучкість мислення, уміння співпрацювати в колективі, виховувати толерантність у веденні дискусії.

Обладнання: роздатковий матеріал, інвентар, відеофрагменти виконання дітьми загальнорозвивальних вправ.

Ключові слова: рухові якості, виховання фізичних якостей, розвиток фізичних якостей, сенситивний період, рухові здібності, фізичне навантаження, інтенсивність навантаження, інтервали відпочнку, перенос фізичних якостей, методика вдосконалення фізичних якостей, адаптація організму.

Зміст

1. Здоровий спосіб життя – шлях до збереження і зміцнення здоров’я.

1.1.Загальна характеристика та компоненти ЗСЖ.

1.2. Критерії визначення здоров’я індивіда.

1.3. Психологічне підґрунтя механізмів реалізації здорового способу життя.

1.4. Шляхи формування здорового способу життя.

2. Теоретико-практичні основи розвитку фізичних якостей.

2.1. Соціальна обумовленість виховання фізичних якостей. Особливості використання психогімнастики в роботі з дітьми дошкільного віку.

2.2. Закономірності розвитку фізичних якостей.

2.3. Принципи виховання фізичних якостей.

3. Методика виховання сили.

3.1. Загальна характеристика сили як фізичної якості людини.

3.2. Види прояву силових здібностей.

3.3. Засоби виховання силових здібностей.

3.4. Вимоги до виховання сили в дітей дошкільного віку

3.5. Методи виміру розвитку силових здібностей.

3.6. Профілактика травматизму у процесі силової підготовки.

Контрольні запитання («Теоретико-практичні основи розвитку фізичних якостей»):

1. Визначте вид переносу фізичних якостей (позитивний (з однієї рухової якості на іншу, з однієї групи м’язів на іншу тощо) або негативний):

–при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м’язів, які піддаються розтягуванню;

– сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра;

– витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки;

– витривалість з тренованої ноги майже на 45% переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правого і чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м’язів симетричного нетренованого боку.

2. Чи згодні Ви з твердженням, що будь-яка рухлива гра не може сприяти розвиткові тільки однієї рухової якості без зв’язку з усіма іншими. Відповідь обґрунтуйте (1-2 речення).

3. Під впливом яких двох факторів відбувається розвиток рухових якостей у дитини?

4. Обґрунтуйте, що в дошкільному віці найкраще розвиваються швидкість, спритність, гнучкість?

5. Як врахування принципу всебічного розвитку особистості дитини впливає на особливості побудови процесу виховання фізичних якостей.

6. Якою закономірністю обґрунтовується те, що в дітей дошкільного віку відбувається комплексний розвиток рухових якостей?

Контрольні запитання («Методика виховання сили»):

1. Чому виховання сили в дітей дошкільного віку відбуваєтьтся не так активно, як швидкості та спритності?

2. Які з представлених засобів фізичного виховання (рис. 27) не використовуються в роботі з дітьми дошкільного віку? Відповідь обгрунтуйте.

3. Чому необхідно прагнути до гармонійного зміцнення усіх м’язових груп опорно-рухового апарата дитини та формувати в неї вміння раціонально використовувати свою силу при виконанні рухових дій?

4. Чи згодні ви з твердженням: «З дітьми дошкільного віку більшу увагу приділяють вправам статичного характеру». Відповідь обгрунтуйте.

Практичні завдання до заняття

1. Написати опорний конспект з таких питань: «Здоровий спосіб життя – шлях до збереження і зміцнення здоров’я»; «Особливості використання психогімнастики з дошкільниками» (інформаційне забезпечення 1).

2. Підібрати вправи, рухливі ігри для виховання в дітей сили (інфорамаційне забезпечення 2, дод. 1).

3. Підібрати та вивчити два комплекси загальнорозвивальних вправ без предметів (За П. П. Буцинською) для дітей старшого дошкільного віку, приготовитись до їх показу (інформаційне забезпечення 3).

Завдання необов’язкового рівня:

1. Написати казку про методичні особливості виконання вправ для виховання сили для дітей дошкільного віку (завдання необов’язкового рівня).

2. Написати реферативне повідомлення на одну з запропонованих тем (завдання необов’язкового рівня): «Методика розвитку силових якостей у дітей»; «Застосування інноваційних технологій у процесі виховання сили в дітей»; «Творчий підхід до формування силових здібностей дітей дошкільного віку».

Основна література:

1. Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: навч. посіб. / Е. С. Вільчковський, О. І. Курок. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – С. 126-145.

2. Папуша В. Теорія і методика фізичного виховання у схемах і таблицях: навч. посіб. / Папуша В. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – С. 35-45.

3. Степаненкова Э.Я. Теория и методика физического воспитания и развития ребенка: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Эмма Яковлевна Степаненкова. – 2-е изд., испр. – М.: Издатель­ский центр «Академия», 2006. – С. 102-105.

4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів / Б. М. Шиян. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. − Ч.1. – С. 148-155,168-196.

Додаткова література:

1. Богініч О.Л. Фізичне виховання дошкільників засобами гри: навч.-метод. посіб. / О.Л. Богініч. - К.: Шкільний світ, 2007. - 120 с.

2. Вільчковський Е. С. Організація рухового режиму дітей у дошкільних навчальних закладах: навчально-методичний посібник / Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко. – Тернопіль: Мандрівець, 2008, 2011. – 128 с.

3. Ефименко H.H. Методика игрового тестирования двигательного развития и здоровья детей в норме и при патологии / Н.Н. Ефименко. – Таганрог, 2001. – 148 с.

4. Штернберг Л.Ф. Скоростное конспектирование: учебно-методическое пособие / Л.Ф. Штернберг. – М.: Высшая школа, 1988. – 31 с.

5. Баладин В.А. Возрастная динамика доминантных признаков физического развития, физической подготовленности и психических процессов детей 6-10 лет / В.А. Баладин // Физическая культура. − 2000. − №2. − С. 17-21.

6. Бузюн О. Вправи з набивним м’ячем / Бузюн О. // Здоров’я та фізична культура. − 2005. − Лютий (№4). − С. 10-13.

7. Ващенко О.М. Ігрові фізичні вправи: дихальні ігрові вправи. Ігрові вправи для зміцнення м’язів ніг і живота / О. Ващенко // Початкова освіта. − 2004. − Листопад (№43). − С. 10.

8. Вершинин М. А. Целесообразный порядок использования подвижных игр в период подготовки детей к обучению в школе / М. А. Вершинин, Н. В. Финогенова // Физическая культура: воспитание, образование, тренировка. – 2010. – № 4. – С. 28-30.

9. Ветькало Л. Рухливі ігри: методичні рекомендації для організації та проведення / Л. Ветькало // Здоров’я та фізична культура. – 2007. – Червень № 16-18. – С. 10-18.

10. Вишинська Н. О. Музично-рухове виховання дітей раннього віку / Наталія Вишинська, Віталій Вишинський // Музичний керівник. – 2012. – № 7. – С. 4–6.

11. Граченко Л. Нетрадиційне фізкультурне обладнання / Л. Граченко // Дошкільне виховання. – 2010. – №7. – С. 23-25.

12. Донич В. Розвиток фізичних якостей за допомогою українських народних ігор / В. Донич // Здоров’я та фізична культура. – 2009. – Червень (№ 16-18). – С. 51-63.

13. Зьомки Н. Триенгл. Нестандартне фізкультурне обладнання / Зьомки Н., Косєнкова І., Євтушенко К. та ін. // Дошкільне виховання. – 2009. – №6. – С. 32-33.

14. Козіна Ж. Л. Структура фізичного, психофізіологічного розвитку та фізичної підготовленості дітей дошкільного віку / Ж. Л. Козіна, О. Г. Лахно, М. М. Бочкіна // Теорія та методика фізичного виховання. – 2011. – № 11. – С. 41-47

15. Кочина Н. Розвиток рухових здібностей дошкільників на заняттях зі спортивної акробатики / Н. Кочина // Фізичне виховання в школі. − 2006. − №6. − 25-31.

16. Матвіїшина Т. Розвиток фізичних якостей як сладова особистісного вдосконалення учнів / Т. Матвіїшина // Фізичне виховання в школі. – 2009. – № 1. – С. 37-41.

17. Обремська О. Нестандартне фізкультурне обладнання / О. Обремська // Дошкільне виховання. – 2011. – №6. – С. 22-27.

18. Пелікан А. Водоспад оздоровчих хвилинок: навчально-ігровий комплекс для самостійної ігрової діяльності дітей 4-6 років / А. Пелікан, О. Халікіна, О. Гетьман та ін // Дошкільне виховання. – 2009. – №3. – С. 24-26.

19. Пелікан А. Нестандартне обладнання для силових вправ та естафет / А.Пелікан // Дошкільне виховання. – 2007. – №7. – С. 28-29.

20. Полякова Л. С. Ходьба на ходулях – нетрадиционная форма физкультурно-оздоровительной работы / Людмила Поляковая, Елена Даниш // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2013. – № 4. – С. 40–44.

21. Пономаренко В. С. Ігровий метод у розвитку рухових навичок та якостей дитини / В. С. Пономаренко // Все для вчителя. – 2011. – Жовтень (№ 28-30). – С. 59-62.

22. Попкова Н. В. Индивидуализация процесса физического воспитания детей старшего дошкольного возраста на основе учета особенностей телосложения / Н. В. Попкова // Теория и практика физической культуры. – 2010. – № 5. – С. 35-38.

23. Постна І. Рух для здоров’я малюків / І. Постна // Дошкільне виховання. – 2011. – №9. – С.20-23.

24. Худолій О. М. Закономірності формування рухової функції у дітей дошкільного віку / О. М. Худолій, А. В. Касьян // Теорія та методика фізичного виховання. – 2011. – № 12. – С. 35-47

Інформаційне забезпечення заняття

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

1. Соціальна обумовленість виховання фізичних якостей

Всебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якостей (рист 25): швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили. Рівень їх розвитку значною мірою обумовлює результативність формування навичок рухових дій та успішне їх використання в різноманітних життєвих ситуаціях. Якісна сторона рухових дій має місце в елементарній формі у немовлят у безумовних рефлексах, тобто вона значною мірою «закодована» в людини з моменту її народження.

Фізичні якості – це розвинуті в процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Для подолання великого зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м’язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни «фізичні якості», «рухові якості». Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні.

Методика вдосконалення фізичних якостей – раціональне застосування відповідних фізичних вправ і адекватних методів їх виконання з метою ефективного вирішення конкретного педагогічного завдання в окремому занятті та системі занять.

 

 

Рис. 25. Загальна характеристика фізичних якостей.

2. Закономірності розвитку рухових якостей

Сенситивність

Сенситивний період – найсприятливіший період для розвитку рухової здібності, обумовлений віковими та статевими особливостями.

Етапність

У процесі виконання одного й того ж навантаження, ефект розвитку рухових якостей знижується. Щоб підтримати його на високому рівні, необхідно змінювати зміст навантаження, умови його виконання тощо. Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за умови чіткого дозування навантаження (рис. 26). Необхідно забезпечити такий його обсяг й інтенсивність, які дадуть найкращий приріст якості, що розвивається. Таке навантаження називають впливовим.

 

 

Рис. 26. Фізичне навантаження: дефінітивний аналіз.

Якщо інтенсивність знаходиться на нижній межі впливової зони, то фізичні якості розвиваються повільно, але досягають високого рівня міцності. Впливи високої інтенсивності дають відносно швидкий приріст рухових якостей, але досягнуті результати не так стабільні. Між інтенсивністю і обсягом існує оберненопропорційний зв’язок. Чим вища сила впливу (інтенсивність), тим швидше людина втомиться (менший буде обсяг виконаної роботи).

Сприяти розвитку фізичних якостей дозволяє визначення правильної тривалості та характеру відпочинку між повтореннями вправ у занятті.

Відповідно до динаміки відновлення після навантаження за характером бувають таки види відпочинку (рис. 27): активний, пасивний, комбінований.

 

 

Рис. 27. Різновиди інтервалів за характером відпочинку.

Фазність

Під час виконання рухових дій виокремлюють чотири фази фізичної працездатності: впрацьовування (на початку виконання); відносної стабілізації; тимчасового зниження працездатності (найбільш ефективна фаза для розвитку силових здібностей, витривалості); збільшення працездатності (ефект післядії, суперкомпенсації).

Перенос розвитку

Найбільш тісний позитивний взаємозв’язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості. При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тісніший позитивний взаємозв’язок між ними, і навпаки (рис. 28).