Вплив музики на вдосконалення рухових навичок 1 страница

У ходьбі і бігу проявляються різні фізичні якості: швидкість, спритність, сила, почуття ритму, витривалість, рівновагу тощо, які тісно взаємопов’язані. Для швидкості та спритності потрібна сила, спритність неможлива без швидкості, при будь-якій роботі потрібна витривалість. Чим більше розвинені в дитини фізичні якості, тим легше вона освоює нові рухи. Чим краще в дитини розвинене почуття ритму, тим швидше і легше вона освоює нові рухи. Звідси необхідність звукового супроводу ходьби і бігу, щоб вихователь мав можливість не перериваючи і не зупиняючи рух впливати на якість його виконання. Засобами звукового супроводу є піаніно, бубен, барабан, метроном, оплески в долоні тощо. Частіше за інших, за відсутності кваліфікованого музичного супроводу, використовується бубон. Володіння бубном - одна з необхідних професійних умінь вихователя. Важливо знати і вміти виконувати декілька специфічних правил користування бубном, щоб він був дидактичним засобом формування почуття ритму.

1. Тримати бубон можна в будь-якій руці, але обов’язково кришкою догори для того, щоб звуки, які добуваються ударом з різних місць, збиралися в один акорд.

2. Ударяти можна рукою по бубну (краще по грані між обідком і кришкою) або бубном по руці. Рухи в будь-якому випадку мають бути вертикальними. Звуки повинні бути чіткі і не дуже гучні, якщо того не вимагають педагогічні завдання. У ситуації: «Коли я голосно вдарю в бубон, потрібно швидко повернутися і йти у зворотний бік...», один удар повинен бути сильніше. Але на носках треба йти під тихі звукові сигнали, що неминуче позначається на характері рухових вправ.

3. Звукові сигнали для бігу повинні відрізнятися від ходьби не тільки темпом, але і звуковим відтінком, імітувати «політ». Тримаючи бубон горизонтально, потрібно ритмічно струшувати його у відповідному ритмі.

4. Перехід від ходьби до бігу і навпаки повинен бути поступовим (на перехід приблизно 5-6 с): сигнали прискорюються або сповільнюються. Це необхідно для того, щоб системи організму гнучко «входили» у більш високий режим. Важливо, щоб старші діти навчилися розрізняти звукові сигнали і без підказки вихователя реагували на них належним чином. Дітям раннього віку і дітям середньої групи треба підказувати: «Швидше пішли, ще швидше, побігли!».

6. Загальні вимоги до підбору і використання методів

Універсалізація будь-якого методу недопустима, бо немає методів однаково придатних для всіх дітей і умов навчання. Отже, педагог повинен досконало володіти всіма методами фізичного виховання і багатим арсеналом методичних прийомів, щоб для кожного конкретного випадку навчально-виховного процесу вибрати ті, які забезпечують найвищу ефективність фізичного виховання дітей (табл. 13).

До підбору методів і методичних прийомів висувається низка вимог, а саме:

ü підібрані методи повинні забезпечити найвищий оздоровчий і виховний ефект фізичного виховання;

ü обраний метод, чи прийом повинен відповідати завданням, які належить вирішити;

ü використаний метод має забезпечити найкоротший шлях до засвоєння запланованих знань, умінь і навичок та удосконалення фізичних якостей;

ü застосований метод чи прийом повинен відповідати індивідуальним особливостям дітей, рівню їх розвитку, підготовленості й вікові;

ü при підборі методів треба враховувати специфіку навчального матеріалу, його складність;

ü вибір методу і його прийомів залежить від етапу навчання;

ü обрані для використання методи і методичні прийоми повинні відповідати індивідуальним властивостям і можливостям дітей;

ü методи, які використовує педагог, повинні забезпечити розвиток особистості дитини;

ü вибір методу обумовлений умовами проведення занять, матеріальним забезпеченням;

ü методи повинні бути орієнтовані на природні інтереси і позитивні емоції дітей, вони повинні зробити процес навчання привабливим.

Узагальнений зміст методів фізичного виховання представлено в табл. Зміст методів фізичного виховання 12.

Таблиця 12

МЕТОДИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Назва методу	Зміст методу
ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ
Методи навчання рухових дій	Метод навчання вправ загалом	Цілісне навчання сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних зв’язків одночасно на всі рухи рухової дії.
Метод навчання вправ за частинами	Він полягає у тому, що основну складову рухову дію спочатку розділяють на частини
Підвідні вправи	Вправи, які допомагають вивчати техніку основної вправи
Методи удосконалення та закріплення рухових дій	Ігровий	Характерною оцінкою методу є сюжетна організація рухової діяльності
Змагальний	Організація змагальної діяльності учнів
Методичні прийоми вправляння: з безпосередньою фізичною допомогою, в уяві, вправляння в обидва боки, ідеомоторне тренування
Методи тренування	Безперервний	Виконання вправи без перерв на відпочинок
Інтервальний	Виконання вправи з певними перервами.
Комбінований	Поєднання
МЕТОД ВИКОРИСТАННЯ СЛОВА
Розповiдь	монологічного способу викладу навчального матеріалу в оповідній формі, він застосовується вихователем під час навчання нових фізичних вправ та організації ігрової діяль­ності
Опис	ознайомлення з технiкою вправ та тактичними дiями при створеннi уявлення про вправу
Пояснення	стисле, зрозуміле і образне розкриття техніки
Iнструкцiї i вказiвки	короткий, чіткий, без зайвих пояснень вислів вихователя з метою уточнити завдання
Бесiда	вигляді запитань і відповідей
Словеснi оцiнки	роль мовного схвалення або осуду дiяльностi дітей
Розбiр	це особлива форма бесiди, яка проводиться пiсля виконання певних завдань окремих занять
Звiти i взаємопояснення	використовуються для з’ясування думки дітей про якiсть виконаної вправи
Команда	служить сигналом для спільних дiй i використовується для швидкого виконання дій
Пiдрахунок	допомагає визначати необхідний темп i ритм дій
РОЗПОРЯДЖЕННЯ	наказ, висловлений у довільній формі
МЕТОД ДЕМОНСТРАЦІЇ (НАОЧНІ МЕТОДИ)
Демонстрація поз і рухів (пряма наочність, безпосередній показ)	Вихователем або підготовленою дитиною   Показ рухів буває: злитий, розчленований, імітаційний, дзеркальний
Використання ілюстративних матеріалів	Плакати, малюнки на дошці, слайди, кінофільми тощо.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

1. ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ДЕМОНСТРАЦІЇ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

О.Демідова пропонує скласти картотеку різноманітних ігор, рухів, вправ, що складається з карток, на яких схематично зображені загальнорозвивальні вправи, основні види рухів, елементи художньої гімнастики і акробатики, фрагменти естафет та інших рухливих ігор. (рис. 1). Робота з картками допомагає дітям використовувати накопичений руховий досвід у самостійній діяльності, вчить їх організовувати змагання з однолітками, підпорядковуватись правилам. Критерієм підготовки дітей до самостійної організації рухового дозвілля є їх вміння виконувати ігрові рухи, схематично позначені на спеціальних картках.

Так, з’єднуючи картки, діти, наприклад, складають варіант гри-естафети і програють її спочатку подумки, психологічно готуючи себе до майбутнього змагання (рис. 2).

Рис. 1. Картка-схема з елементами акробатики та художньої гімнастики

Рис. 2. Картка-схема фрагментів гри-естафети

 

2. ВАРІАНТИ РОЗТАШУВАННЯ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ КОЛОВОГО ТРЕНУВАННЯ

 

 

3. ПОЗИЦІЇ НІГ У ТАНЦЮВАЛЬНИХ ВПРАВАХ

Танцювальні вправи і танці впливають на формування правильної постави, легкої і невимушеної ходи, виразності і граціозності рухів. Танцювальні вправи, які супроводжуються музикою, ритмічним підрахунком або піснею, розвивають у дітей музичний слух, посилюють позитивний емоційний вплив фізичних вправ на виховання естетичних почуттів. Виконуються танцювальні вправи на місці та в русі. Починаються вони з певних позицій, що фіксують також і закінчення танцювального руху.

I позиція: п’яти з’єднані, носки розгорнуті в сторони.

II позиція: ноги нарізно на відстані довжини ступні, носки розгорнуті в сторони. Вправи з І і II позицій виконуються стоячи обличчям до опори, пара­ми, без опори (у міру засвоєння).

III позиція. У цій позиції п’ятка однієї ступні притиснута до середини іншої, носки розгорнуті в сторони; маса тіла розподіляється рівномірно на обох ногах; пальці міцно притиснуті до підлоги; коліна випрямлені; сідничні м’язи ніг напружені; плечі опущені, спина пряма; голова тримається прямо і вільно, м’язи шиї не напружені.

Тема 4. Загальні основи навчання рухових дій

Цілі: перевірити знання студентів з теми «Методи фізичного виховання», поглибити та розширити знання студентів з теми «Загальні основи навчання рухових дій», формувати уміння виконувати вихідні положення для ніг та рук, формувати вміння проектувати етапи навчання фізичних вправ, розвивати гнучкість мислення та виховувати толерантність у веденні дискусії.

Обладнання: роздатковий матеріал, інвентар.

Ключові слова: навчання у фізичному вихованні; позитивний, негативний перенос; рухові умінння та навички; руховий досвід; етап розучування рухової дії;, типові та індивідуальні помилки; етап засвоєння рухової дії; інтерференція, м’язові відчуття; етап закріплення рухової дії, ідеомоторні уявлення.

Зміст

1. Особливості навчання у фізичному вихованні.

2. Рухові уміння і навички.

3. Структура процесу навчання рухових дій.

3.1. Етап розучування рухової дії.

3.2. Етап засвоєння рухової дії.

3.3. Етап закріплення рухової дії.

4. Використання кольоротерапії у дошкільному навчальному закладі.

 

Контрольні запитання:

1. Чи можна набути рухову навичку без набуття рухового вміння? Відповідь обґрунтуйте..

2. Чи може одночасно дитина засвоїти всі характеристики руху (часові, просторові, динамічні тощо). Чому?

3. До якого поняття «рухове вміння» або «рухова навичка» відносять наступне твердження: «всі довільні автоматизовані рухові дії, сформовані на основі свідомості, в будь-який час можуть бути взяті під контроль. Таким чином, завжди чітко усвідомлюється і може бути відтворена в уяві, в мові, в образі та в практичному виконанні».

4. Чи згодні ви з твердженням, що при формуванні рухових навичок автоматизується не контроль за рухом, а процес виконання деяких елементів його структури.

5. Від чого залежить успіх початкового етапу розучування руху: від емоційно-позитивного відношення дитини до руху або від досконалої техніки виконання руху?

6. До якого етапу процесу навчання рухових дій відноситься наступне твердження: «Ці прийоми забезпечують утворення в корі головного мозку тимчасових зв’язків, сприяють свідомому запам’ятовуванню дитиною послідовності елементів руху, об’єднанню в цілісний руховий образ із опорою на м’язові відчуття».

7. Чому створення навички в дошкільників шляхом наслідування більш ефективно, ніж шляхом самостійних спроб?

8. Чим обґрунтовується те, що на початковому етапі навчання великою є потреба в терміновій (негайній) інформації, яка поступає до дитини в ході виконання вправи або відразу після її закінчення

9. Назвіть найважливішу умову зменшення впливу негативного переносу на етапі засвоєння рухової дії.

10. Визначіть основну мету формування рухових дій в дітей дошкільного віку.

11. Назвіть найбільш дієвий засіб формування пластичної, гнучкої та варіативної навички в дітей дошкільного віку на етапі закріплення рухової дії.

12. Чому, до тих пір поки рух не розучено в навчальних умовах на заняттях з фізичної культури, не бажано повторяти його в іграх значної рухливості.

Практичні завдання до заняття

1. Заповнити таблицю «Структура процесу навчання рухової дії»:

№ п/п	Етап навчання	Мета	Завдання	Методика навчання
1.	Етап розучування рухової дії
2.	Етап засвоєння рухової дії
3.	Етап закріплення рухової дії

2. До запропонованих фізичних вправ написати структуру навчання рухової дії та продемонструвати один з етапів навчання. Фізичні вправи: приставний крок, крок польки, крок з підскоком, бічний галоп (інформаційне забезпечення 1).

Приклад оформлення відповіді:

Назва фізичної вправи:

Вік дитини:

Етапи навчання

І. Етап розучування рухової дії (вказуєте особливості діяльності вихователя, конкретні дії та слова педагога, методи, прийоми, засоби тощо)

ІІ. Етап засвоєння рухової дії: …..

ІІІ. Етап закріплення рухової дії: ….

3. Порівняти традиційні етапи формування рухових дій та етапи формування рухово-творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку в системі фізичного виховання (інформаційне забезпечення 2).

4. Вивчити вихідні положення для виконання загальнорозвивальних вправ (інформаційне забезпечення 3).

5. Поповнити власну методичну скарбничку такими опорними конспектами:

√ Бейба Л. Хто далі, а хто – вище. Як правильно навчити дітей стрибати у висоту, в довжину та правильно кидати м’яч / Л. Бейба // Дошкільне виховання. – 2009. – №3. – С. 28-29.

√ «Експериментування зі способами виконання рухів» (завдання необов’язкового рівня). Навести приклади використання творчих завдань та ігор. Джерело: Шебеко В.Н. Экспериментирование со способами выполнения движений // Шебеко В.Н. Физкульт-ура: авторская программа по физическому воспитанию детей и методические рекомендации по организации дополнительных образовательных услуг в дошкльном учреждении: пособие для педагогов / В.Н. Шебеко, В.А. Овсянкин; под ред. В.Н.Шебеко. – Мозырь: ООО ИД «Белый Ветер», 2006. – С. 48-63).

6. Написати реферативне повідомлення на одну з запропонованих тем (завдання необов’язкового рівня): «Застосування інноваційних технологій у процесі навчання рухових дій»; «Особливості навчання дітей фізичним вправам» (одна фізична вправа на вибір, має бути представлений фрагмент заняття); «Використання мультимедійних презентацій на етапах розучування та засвоєння рухових дій»; «Творчий підхід до формування рухових навичок на етапі закріплення рухових дій».

Основна література:

1. Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: навч. посіб. / Е. С. Вільчковський, О. І. Курок. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – С. 115-125.
2. Папуша В. Теорія і методика фізичного виховання у схемах і таблицях: навч. посіб. / Папуша В. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – С. 59-65.
3. Степаненкова Э.Я. Теория и методика физического воспитания и развития ребенка: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Эмма Яковлевна Степаненкова. – 2-е изд., испр. – М.: Издатель­ский центр «Академия», 2006. – С. 96-102.
4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів / Б. М. Шиян. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. − Ч.1. – С. 245-262.

Додаткова література:

1. Дурсеньов Л.І. Стрибок у висоту: методика навчання техніки стрибка у висоту: посіб. – К.: Здоров’я, 1971. – 91 с.

2. Загородня Л.П. Фізичне виховання дітей дошкільного віку: навч. посіб. / Л.П. Загородня, С.А. Тітаренко, Г.П. Барсуковська. - Суми: Університетська книга, 2011. - 272 с.

3. Кузьмук І.Л. Фізичний розвиток дитини третього року життя / І.Л.Кузьмук // Розвиваємо, навчаємо, виховауємо дитину третього року життя: метод. посіб. / Л.І. Кузьмук та ін.; за ред. Т.І. Поніманської. – К.: Видав. Дім «Слово», 2013. – С. 9-59.

4. Палага Е. Энциклопедия физический упражнений / Е. Палага. − М.: Физкультура и спорт, 1998. − 412 с.

5. Бейба Л. Хто далі, а хто – вище. Як правильно навчити дітей стрибати у висоту, в довжину та правильно кидати м’яч / Л. Бейба // Дошкільне виховання. – 2009. – №3. – С. 28-29.

6. Дубовис М. Як навчати катання на ковзанах / М. Дубовис // Фізичне виховання в школі. − 1997. − №4. − С. 22-25.

7. Захарюта Н. Развиваем творческий потенциал дошкольника / Н. Захарюта // Дошкольное воспитание. – 2006. – № 9. – С. 8.

8. Захарюта Н. Современный подход к развитию творческой личности / Н.Захарюта // Дошкольное воспитание. – 2006. – № 3. – С. 21.

9. Ковальчук Н. Формування культури рухів з ходьби та бігу / Н.Ковальчук // Фізичне виховання в школі. − 2003. − №2. − С. 10-16.

10. Крунт Ю. Эвритмия – это также и искусство волны / Ю. Крунт // Дитина. Про вальдорфську педагогіку. − 2004. − №2. − С. 42-43.

11. Кудрявцев В. Феномен детской креативности / В. Кудрявцев // Дошкольное воспитание. – 2006. – № 3. – С. 71

12. Постна І. Рух для здоров’я малюків / І. Постна // Дошкільне виховання. – 2011. – №9. – С. 20-23.

13. Сочеванова Е. Вспомним о ходьбе / Е.Сочеванова // Дошкольное воспитание. – 2004. – № 12. – С. 66.

Інформаційне забезпечення заняття

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

1. Особливості навчання у фізичному вихованні

Навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне удосконалення людини. Його результатом є загальна фізкультурна освіта. Набуття, уточнення і закріплення знань іде паралельно із засвоєнням техніки фізичних вправ та удосконаленням фізичних якостей. Вивчення фізичних вправ передбачає послідовне формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. При цьому педагог повинен завжди знати, що саме необхідно сформувати в кожному конкретному випадку і якщо таке формування не відбулося, процес навчання не можна вважати завершеним.

Формування рухових умінь і навичок має певні психологічні, функціональні і, як наслідок, дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які протікають в організмі, під впливом багаторазового повторення фізичних вправ, що вивчаються, будується педагогічний процес управління формуванням рухових умінь і навичок.

Досягнення поставленої мети і вирішення завдань обумовлюють методику навчання. У зв’язку з цим необхідно підкреслити виключне значення мовної діяльності, у процесі якої діти словесно відтворюють сприйнятий органами відчуттів рух або рухову дію.

Передумовою засвоєння кожної вправи є знання дитини про вправу, її руховий досвід та фізична і психічна готовність до освітньої діяльності. На цій базі можна оволодівати технікою будь-яких рухових дій. При цьому, навчаючи дітей, педагог постійно повинен пам’ятати, що кінцевою метою навчання є використання засвоєних фізичних вправ у повсякденному житті. На рис. 20 представлений механізм вивчення фізичних вправ за Б.Шияном.

 

 

 

 

Рис. 20. Механізм вивчення фізичних вправ.

2. Рухові уміння і навички

Процес оволодіння руховою дією починається з формування вміння, яке спирається на попередньо отримані знання щодо ви­конання вправи, яка вивчається, та особистий руховий досвід дитини. Механізм формування рухових умінь представлений на рис. 21. Вихователю важливо також знати, що рівень усвідомлення рухової дії, яка вивчається, у різних дітей неоднаковий, і це суттєво позначається на швидкості й якості засвоєння ними вправи та на їх здатності до творчого використання засвоєної вправи в життєдіяльності.

Формування рухових умінь і навичок має певні психологічні, функціональні та, як наслідок, дидактичні особливості. Відповідно до природних психофізіологічних процесів, які протікають в організмі, під впливом багаторазового повторення фізичних вправ, що вивчаються, будується педагогічний процес управління формуванням рухових умінь і навичок. Суттєве значення у формуванні рухової дії має взаємодія, «перенос» навичок, які були сформовані раніше або формуються паралельно. «Позитивний перенос» навичок – це така взаємодія навичок, за якої раніше сформо­вана навичка полегшує формування наступної навички. «Негативний перенос» навичок – це така взаємодія навичок, за якої раніше сформо­вана навичка ускладнює вивчення наступної навички. З фізіологічної точки зору кожна навичка має складну систему умовно-рефлекторних зв’язків між органами почуттів, центральною нервовою системою, м’язами та внутрішніми органами. Процес формування рухової навички умовно розподіляється на три етапи. Щоб засвоєна рухова дія була придатна для використання в життєдіяльності, її необхідно вдосконалювати в нестандартних, екстремальних умовах.

 

 

 

 

 

Рис. 21. Механізм формування рухових умінь і навичок.

3. Структура процесу навчання рухових дій

Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички – це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає в його чіткому структуруванні. Структуру процесу навчання доцільно будувати в три етапи: розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення.

Етапи навчання дітей фізичним вправам: 1-й – початкове розучування (тривалість етапу 1 - 3 заняття); 2-й – поглиблене розучування (тривалість етапу 3 - 6 занять); 3-й – закріплення навички і вдосконалення техніки (тривалість етапу 10 занять і більше)

 

3.1. Етап розучування рухової дії

Виходячи з поставлених завдань, педагог користується методикою початкового розучування, що включає: показ педагогом зразка руху; детальний показ, що супроводжується словом; виконання руху самою дитиною (рис. 22).

Формуючи методику навчання, педагог орієнтується на індивідуальні можливості дітей, їх здібності, тому для різних дітей прийоми освітньої діяльності можуть бути різні, різним буде і темп педагогічних кроків. Він залежить від кількості й складності помилок, які допускаються дітьми при оволодінні руховою дією.

Інтервали між заняттями, спрямованими на навчання нової рухової дії на цьому етапі повинні бути по можливості короткими з метою запобігання згасанню ще не стійких умовних рухових рефлексів.

Причини помилок при вивченні вправ:

• нераціональна методика навчання, обрана педагогом (неправильна послідовність вправ, негативна їх взаємодія, недостатній руховий досвід та фізична підготовленість, нераціональні методи навчання, погана організація навчально-виховного процесу тощо);

• нерозуміння дітьми поставлених завдань та техніки виконання вправ;

• надмірне збудження або гальмування, що впливає на емоційний стан дітей;

• страх виконувати рухову дію;

• порушення ритму виконання вправи;

• неправильне виконання попередніх фаз рухової дії або попередньої вправи в комбінації вправ;

• невиконання або несвоєчасне виконання окремих рухів в руховій дії;

• неправильний напрям рухів; недостатня або надмірна амплітуда;

• надмірна розслабленість або скутість;

• втома, яка при перших спробах наступає раніше, ніж на наступних етапах навчання;

• несприятливі умови виконання рухових дій (метеорологічні умови, неякісне устаткування та прилади тощо);

• надмірне старання, що призводить до м’язового та нервового перенапруження.

 

Рис. 22. Структура та зміст етапу розучування рухової дії (І етап).

Методика виправлення помилок полягає у визначенні причин і підборі прийомів їх усунення. Наприклад, якщо дитина боїться, то посилена страховка і забезпечення належних безпечних умов буде сприяти правильному виконанню вправи. Помилки є типові та індивідуальні.

Типові – це ті, які допускаються більшістю дітей, їх можна прогнозувати, а, отже, і запобігати. Індивідуальні помилки допускаються окремими дітьми або групами дітей і повинні виправлятись персонально. Помилки легше виправляти в процесі, ніж після засвоєння вправи. Заняття, присвячене розучуванню вправ, не повинен бути перевантажений іншими завданнями

3.2. Етап засвоєння рухової дії

На другому етапі (рис. 23)поглибленого розучування руху процес навчання будується відповідно до закономірностей удосконалення рухового вміння та часткового переходу до навички. На цьому етапі провідна роль у системі управління рухами переводить до рухового аналізатора – «м’язових почуттів» (І.П. Павлов). Фізіологічний механізм формування рухової навички характеризується уточненням наміченої системи умовних рухових рефлексів, усуненням надмірного м’язового напруження. Це уточнення відбувається в міру того, як досягається необхідна концентрація нервових процесів у певних ділянках великих півкуль кори головного мозку, що є однією з характерних особливостей даного етапу формування рухової навички.

Фізіологічний механізм формування рухової навички характеризується уточненням наміченої системи умовних рухових рефлексів, усуненням надмірного м’язового напруження. Це уточнення відбувається в міру того, як досягається необхідна концентрація нервових процесів у певних ділянках великих півкуль кори голов ного мозку, що є однією з характерних особливостей даного етапу формування рухової навички.

 

3.3. Етап закріплення рухової дії

На третьому етапі (рис. 24)навчання руху сформований стереотип, який покладено в основу навички, удосконалюється в напрямку рухливості та пристосування до зовнішніх умов, що змінюються.

Основна мета, яка ставиться на цьому етапі, – формування міцної і поряд з цим пластичної навички. Більшість рухових навичок, сформованих у дитини у дошкільному віці, є ніби перехідними формами до більш стійких навичок дорослої людини. Тому вони повинні бути «гнучкими» та варіативними, легко піддаватися подальшому удосконаленню у зв’язку з розвитком рухових якостей, а також із значним збільшенням розмірів тіла.

 

 

 

Рис. 23. Структура та зміст етапу засвоєння рухової дії (ІІ етап).

 

 

Рис. 24. Структура та зміст етапу закріплення рухової дії (ІІІ етап).