Особливості розвитку соціальної думки в Росії наприкінці ХІХ – першій половині ХХ ст

До кінця XIX ст. у російській соціології стала очевидною неспроможність географічного, біологічного та психологічного напрямів з'ясувати сутність суспільних відносин. Так у російській соціології з'явився плюралістичний, або багатофакторний, підхід до вивчення суспільства, виразником якого був видатний російський вчений Максим Ковалевський.Саме завдяки діяльності М. Ковалевського російська соціологія виходить на міжнародну арену.Основними працями Ковалевського є "Норми розвитку соціологічних вчень" та "Соціологія".

Однією з провідних течій теоретичної думки Росії кінця XIX - початку XX ст. було неокантіанство представлене в своїй психологічній інтерпретації Л. Петражицьким, нормативістським - О. Лапо-Данилевським, а також нашим співвітчизником українським філософом Б. Кістяківським. Мету своєї праці О. Лапо-Данилевський бачив у виведенні соціології на новий якісний рівень розвитку через перехід від "публіцистичного аматорства" до наукового професіоналізму, спеціалізації в соціології.

Ідеї, близькі О. Лапо-Данилевському, розвивав ще один оригінальний представник російського неокантіанства в соціології - В. Хвостов. Кістяківський виходив із констатації кризи в сучасному науковому пізнанні і необхідності шукати вихід з нього в галузі методології. Аналізуючи марксизм як одну із основних соціологічних шкіл,Кістяковський досить критично ставився до багатьох її моментів. Суть пізнання полягає у виявленні за допомогою операцій виділення, ізолювання загальнозначимих співвідносин, що характеризуються суттю "необхідності", "поза простором", "поза часом". Природа, як і соціум, сама по собі невичерпна, багатоманітна, і ми її схематизуємо. А необхідність і випадковість - це конструкта нашого розуміння. Соціологія вимагає ще й пошуку істини і оцінку діяльності людей з позиції етики. Дослідницька частина соціологічної спадщини мислителя спрямована головним чином на обумовлення цінності права для практичного життя. Значну частину духовної культури становлять і елемента права, яке дисциплінує людину в її помислах. Ігнорування влади права завжди вело до влади сили, зростання несвободи.

Однією з провідних наукових шкіл стає неопозитивізм П. Сорокіна, К. Тахтарьова. Проте, наприкінці XIX століття у Росії сформувався і почав набувати все більшого поширення марксистський напрям у соціології. Він поділився на дві течії. До першої слід віднести революційний марксизм, представниками якого були Г. Плеханов, В. Ленін та інші. До другої - так званий легальний, або ліберальний марксизм, представниками якого були П. Струве, М. Туган-Барановський, а також "християнська соціологія" М. Бердяєва та С. Булгакова, С. Франка в руслі релігійної філософії. Коротко охарактеризуємо ці напрями.

Георгій Плеханов розвивав соціологічні ідеї марксизму у світлі матеріалістичного розуміння історії. Він розробив питання про співвідношення ролі особистості і народних мас в історії, критикував концепцію народників, згідно з якою Росія йде власним самобутнім шляхом розвитку, а капіталізм - штучно "пересаджене" до Росії явище. Звідси і виникає потреба затримати, зупинити розвиток капіталізму, зупинити ламку вікових устоїв російського життя.

З аналогічних позицій виступав проти народників і Володимир Ленін. Він розвивав марксистське положення про суспільно-економічні формації і ступені історичного розвитку. Як і Плеханов, Ленін вказує на порожність суб'єктивістської методології в оцінці ролі особистості в історії, приділяючи більше уваги ролі класів та народних мас.

На відміну від революційного, легальний марксизм як теоретична та ідеологічна течія став своєрідним виразом ліберальної буржуазної думки.

Петро Струве та Михайло Туган-Барановський дотримувалися лише еволюціоністських поглядів, стверджуючи постійне вдосконалення капіталізму, надаючи йому все більш цивілізованих форм і визнаючи визначальну роль культурних цінностей у прогресі суспільства. Розглядаючи проблему взаємовідносин класів і політичних партій, Струве був схильний до компромісного варіанта вирішення класових суперечностей, а не конфліктного, як прогнозував К. Маркс.

Будучи великим соціологом та економістом, М. Туган-Барановський глибоко обґрунтовує значення цих ідей для сучасного йому суспільства. У багатьох своїх працях він виступає проти експлуатації людини людиною, оскільки вона породжує нерівність та антагонізм, протиставляє цьому вільну кооперацію, яка є наближенням до загальнолюдського ідеалу. Кооперація ж, на його думку, заперечує будь-яку владу людини над людиною і стоїть вище за будь-які класові інтереси.

З кінця XIX ст. російські соціологи брали активну участь у міжнародних конгресах, засіданнях і т. ін. Серед них П. Лілієнфельд, М. Ковалевський, П. Сорокін обиралися навіть президентами міжнародного інституту соціології.

З початку XX ст. все більше наростав процес інституалізації соціології, відкриття секцій з соціології, засновуються соціологічні товариства, виникають кафедри, запроваджую наукові ступені з соціології. У 1901 p. Е. Де Роберті і М. Ковалевським була створена в Парижі "Російська школа суспільних наук", де обов'язковим предметом була соціологія. Все це та інші факти свідчили про міжнародне визнання російської соціології.