Соціальна мобільність: сутність, види

Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям "соціальний простір" розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат — горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ — парафіянин, партійний лідер - рядовий член партії, управлінець — робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна.Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т.д.). Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб'єкта) з одного соціального прошарку в інший. Залежно від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна й спадна.

Оскільки вертикальна мобільність спостерігається в будь-якому суспільстві, а між прошарками повинні існувати якісь шляхи, по яких індивіди переміщаються нагору або вниз із одного прошарку в інший, згідно П. Сорокіну, існують канали соціальної циркуляції, найважливішими з яких учений вважає такі: армія, церква, школа, політичні, економічні й професійні організації.

Останнім часом вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, суть якої полягає у зміні соціального положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність в межах одного покоління, яка пов'язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними "сходинками". Вивчення параметрів міжпоколінної мобільності є дуже важливим для встановлення фактора відкритості — закритості суспільства. У закритих суспільствах міжпоколінна мобільність майже неприпустима, адже у ньому існують жорсткі перепони між верствами, які подолати дуже складно. До таких суспільств, опираючись на теорію Е. Гідденса, можна віднести рабовласницьке, кастове і станове суспільства. Що стосується класового суспільства, то в ньому міжпоколінна мобільність зустрічається дуже часто, оскільки переміщення з соціальної групи в іншу є відкритими і бажаним. Проте, як вказує, П. Сорокін, розкриваючи основні принципи вертикальної мобільності, немає суспільств абсолютно закритих, які б не допускали вертикальної мобільності взагалі, так і не має абсолютно відкритих суспільств.