Соціологія гендеру. Гендерна соціалізація та ідентифікація.Гендерні аспекти зайнятості та безробіття

Гендерна соціологія - галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих соціальних ролей. Предметом дослідження гендерної соціології є історично сформовані нерівноправні взаємини чоловіків і жінок.

В рамках гендерної соціології існує безліч різних теоретичних і емпіричних підходів, але при цьому всі вони визнають, що підлога і владні відносини між чоловіками і жінками є одним з вирішальних принципів організації суспільства.

Гендерна ідентифікація – це, власне, усвідомлення індивідом своєї статевої належності, переживання ним своєї маскулінності/фемінності та готовність виконувати визначену статеву роль. Ідентифікувати (усвідомити) себе чоловіком або жінкою – означає прийняти ті психологічні якості й моделі поведінки, які суспільство приписує людям залежно від їх біологічної статі.

Тобто гендерна ідентичність передбачає існування певних оціночних компонентів, зокрема, уявлень індивіда про те, наскільки його поведінка та особистісні характеристики відповідають сподіванням та вимогам суспільства до жіночої або чоловічої ролі. Вона виступає основним компонентом самосвідомості людини. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі соціалізації. Вирішальним етапом її формування є підлітковий вік, у цей період відбувається її остаточне формування.

Гендерна соціалізація – це процес засвоєння системи статевих ролей, які відповідають визначеним та притаманним даному суспільству правилам та уявленням про поведінку представників чоловічої та жіночої статі. Основні аспекти соціалізації: присвоєння (процес засвоєння соціального досвіду, тобто вплив оточення на індивіда) і відтворення (процес відтворення соціального досвіду, тобто вплив людини на оточення). В рамках гендерної соціалізації під присвоєнням мають на увазі те, що з самого початку дитина засвоює, що означає бути хлопчиком чи дівчинкою, чоловіком чи жінкою.

Гендерні аспекти зайнятості та безробіття.

Процес соціально-економічної перебудови та утвердження засад демократії в Україні супроводжується посиленням диференціації суспільства, однією із форм якої є гендерна нерівність, що полягає у нерівних можливостях жінок і чоловіків щодо доступу до структур влади, сфери освіти та зайнятості, доходу та власності. Виходячи з вище сказаного, зрозуміло, що питання забезпечення гендерної рівності є досить актуальним і потребує відповідно гендерного підходу до створення нових політичних і правничих інститутів, які б виступали гарантами рівноправного становища жінок і чоловіків на ринку праці.

Гендерна стереотипізація існує у будь-якому суспільстві, хоча її зміст не є незмінним. Соціальні зрушення, що відбуваються у суспільстві, приводять до падіння рівня життя і статусу більшості жінок, а їх трудова дискримінація набуває особливих масштабів. З цієї точки зору гендерну зайнятість можна сміливо виділити як відображення санкціонованого суспільством соціально-економічного статусу особистості у сфері праці.

Предметом гендерної зайнятості є соціально-трудовий статус чоловіків та жінок, його еволюція під впливом змін в умовах життя людей. ЇЇ об’єкт – чоловіки та жінки як соціально-демографічна спільнота у сфері праці. Для України, у згаданому контексті, важлива роль належить державному керівному апарату, який закладає регуляторні рамки гендерного розподілу праці.На думку багатьох дослідників гендерної проблематики, гендерна нерівність на вітчизняному ринку праці не є виключно економічним, а скоріше соціально сконструйованим феноменом, в основі якого лежать соціальні стереотипи, засновані на уявленнях про існуюче становище чоловіків та жінок, норми їхньої поведінки, мотиви та потреби. Що ж до соціально-економічної ефективності, то гендерна нерівність погіршує якість людського потенціалу;сповільнює економічне зростання; послаблює систему державного управління; знижує ефективність стратегій розвитку та боротьби з бідністю, що, звичайно ж, отримує відображення на структурі і динаміці зайнятості та безробіття.

Ці та інші факти мають місце в українському суспільстві перед усім через відчутність ефективного механізму соціального контролю за дотриманням гендерної рівності.

Система гарантій Конституції України забезпечує таку рівність: надання жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальні заходи щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення пенсійних пільг; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Як бачимо, покращення становища жінок, створення сприятливих умов для забезпечення рівних із чоловіками можливостей щодо участі в політичному та суспільному житті – ключові моменти сучасної гендерної політики. Проте законодавство створює лише певні правові передумови для рівноправ’я, багато питань залишаються невирішеними: спостерігається незначний попит на жінок для зайняття керівних посад; у зв’язку з відсутністю професійних навичок та досвіду роботи потерпає від гендерної нерівності молодь; під впливом економічного спаду зростає рівень ризику для жінок опинитися поза межею бідності.