Процес виховання в українській національній школі. Мета і завдання виховання

Сучасна школа вимагає докорінного переосмислення усієї системи виховання, оновлення змісту, форм і методів духовного становлення особистості на основі гуманізації життєдіяльності учня, створення умов для самореалізації у різних видах творчої діяльності.

Всебічно і гармонійно сформована особистість є метою цивілізованого суспільства. Цей ідеал не втратив своєї зна­чущості протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й зародилося розуміння гармонійності лю­дини (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконало­сті). Гармонія була метою виховання в афінській, римській, візантійській системах, а через тисячу років — в епоху Від­родження, згодом — у період Нового часу (XVIII—XIX ст.).

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історич­ному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіко­вій мудрості, духовності.

Постає як створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, інших форм соціальної прак­тики, спрямованих на організацію життєдіяльності підрос­таючого покоління, у процесі якої воно засвоює духовну і ма­теріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує націо­нальну та особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

Головною метою національного виховання на сучасно­му етапі є передавання молодому поколінню соціального до­свіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, тру­дову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуаль­них здібностей і таланту.

Національне виховання в українській школі орієнту­ється на історичні потреби нації, головна серед яких на су­часному етапі — державотворення. Проте загальна мета ви­ховання — залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загально­людської — залишається основоположною. Бо, як ствер­джує сучасний дослідник педагогіки Олександр Вишневський, народ тільки тоді розвине національну зрілість, ко­ли, не втрачаючи своєї національної самозосередженості, спиратиметься на загальнолюдські духовні цінності.

Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебіч­ний і гармонійний розвиток особистості, є:

- громадянське виховання: формування громадянсько­сті, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціаль­но, морально й політично дієздатною;

- розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної само­свідомості, оволодіння основними мислительними операція­ми, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;

- моральне виховання: формування в учнів загально­людських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозумін­ня, милосердя, віри у творчі можливості людини), мораль­них понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, ви­роблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;

- трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологіч­на підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;

- естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, виро­блення вмінь і навичок привносити в життя красу, розви­ток в учнів творчих здібностей;

- фізичне виховання: виховання здорової зміни, підго­товка до фізичної праці, захисту Батьківщини.

Завдання сучасної системи виховання, є:

- формування національної свідомості, любові до рід­ної землі, свого народу, бажання працювати задля держа­ви, готовності її захищати;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання по­ваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

- формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

- прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націо­нальностей, які мешкають на території України;

- виховання духовної культури особистості, створен­ня умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

- утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та ін­ших чеснот;

- формування творчої, працелюбної особистості, вихо­вання цивілізованого господаря;

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

- виховання поваги до Конституції, законодавства Укра­їни, державної символіки;

- формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку ідей свободи, прав людини та громадянської відповідальності;

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів моло­ді, забезпечення умов її самореалізації;

- формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.

Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи ре­формування української системи національного виховання сформульовані у восьмому розділі «Декларації про держав­ний суверенітет України» від 16 липня 1990 p., Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), «Концепції школи нової генерації — української національ­ної школи-родини» (1994 p.), «Концепції безперервної сис­теми національного виховання» (1994 p.), «Концепції розви­тку загальної середньої освіти» (2000 p.), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи» (2000 р.), «Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи» (2001 p.), Націо­нальній доктрині розвитку освіти (2002 p.).