Вчитель національної школи. Вимоги до особистості вчителя

Виховання — найдавніше поняття суспільного розвитку. Лю­дина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки. Але пізніше ок­ремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспіль­ства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим лю­дям — педагогам. У стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассірії учителями найча­стіше були жерці, а в Греції ця почесна справа доручалась вільно­найманим, найбільш розумним громадянам, серед яких були філософи, поети. Ще Арістотель говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише жит­тя, а перші — достойне життя".

У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслю­ючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. В умовах становлення української державності, відроджен­ня національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя у суспільстві зростає. Учитель як упов­новажений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість кожного вихованця. Від учителя-вихова-теля у суспільстві залежить розв'язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення най­більшого багатства суспільства — інтелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі. Таким чином, учитель-вихователь — творець духовної сут­ності людини.

Функції учителя

1. Виховна функція: передбачає необхідність здійснювати цілеспрямований вплив на особистість з метою створення опти­мальних умов для її всебічного гармонійного розвитку; акуму­лювання в особі учителя загальнолюдських і національних мо­рально-духовних цінностей і передавання їх нащадкам. Ця фун­кція пов'язана з вихованням людини в широкому значенні.

Навчальна: виявляється в організації учнів з метою ово­лодіння знаннями, вміннями і навичками з основ наук, забезпе­ченні умов для інтелектуального розвитку учнів, озброєння їх методами самостійної пізнавальної діяльності. Учитель має виступати не інформатором, а організатором навчально-вихов­ного процесу.

Організаторська: полягає в необхідності організації дитя­чих колективів, цілеспрямованого керівництва різними видами дитячої діяльності безпосередньо в навчально-виховних закла­дах і поза їх межами.

Оберігаюча: учитель має бути хранителем загальнолюд­ських і національних морально-духовних цінностей, оберігати їх від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання.

Інформуюча: передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер. Пи­таннями виховання мають займатися по суті усі дорослі грома­дяни. Та всі вони відчувають певні труднощі у такій неспе­цифічній для них діяльності через брак спеціальних знань з психології та педагогіки. Тому вчителі, маючи професійну підго­товку з педагогіки та психології, і повинні займатися педагогі-зацією непрофесійних вихователів.

Учитель має володіти такими основними якостями:

1. Любов до дітей, вміння бачити у своїх вихованцях юних громадян з невичерпними потенціальними можливостями.

2. Почуття національної гідності, гордість за свій народ, його історичні звершення, готовність всіляко служити своєму наро­дові. Ця якість базується на історичній пам'яті, зміцнюється генетичною спорідненістю.

3. Чеспість, совісність, справедливість, об'єктивність. Це ті якості, які вихованці найбільше цінують в учителеві.

4. Витримка, стриманість, терпеливість. Без цих рис учите­леві аж ніяк не можна.

5. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом. Учитель повинен вміти організувати як себе, так і вихованців для різних видів діяльності.

6. Всебічпий розвиток. Діти схильні до активного пізнання оточуючої дійсності, бажають на безліч питань отримати від­повіді. І, насамперед, вони чекають задоволення своїх пізнаваль­них інтересів від батьків та вчителів.

7. Принциповість і вимогливість. Ці якості лежать в основі педагогічного спілкування з вихованцями. Принципи (від лат. ргіпсіріит — начало, основа) — це вихідні положення певної діяльності, що ґрунтуються на внутрішніх переконаннях особи­стості. У сфері виховання вчитель повинен мати міцний ґрунт, певне вістря, навколо якого і будується уся його діяльність. Вимогливість діалек­тично пов'язана з процесом переконування. Вимогливість — це той інструмент, за допомогою якого учитель допомагає вихо­ванцеві сформувати у собі певні вміння і навички.

8. Оптимізм, любов до життя. Учитель завжди працює з ко­лективом дітей

9. Чуйність, гуманне ставлення до людей.

11. Тактовність. Педагогічний такт— це почуття міри, відчуття конкретного стану вихованця, що підказує вихователеві найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності, вміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості у системі виховних взаємин з нею. Педагогічний такт допомагає вихователеві спілкуватися з учнями на основі розуміння їх пси­хічного стану в конкретних обставинах, приймати доцільні рішення, які не гальмують дій вихованців, а спонукають їх до активної, раціональної праці.

Педагогічні вміння учителя-вихователя

1. Конструктивні вміння, які забезпечують: планування навчально-виховної роботи відповідно до ви­мог навчальних планів і програм;вибір доцільних форм і видів діяльності; вибір дійових методів виховного впливу; планування перспективних напрямів керівництва дитя­чим колективом; здійснення індивідуального і диференційованого підходу до учнів.

2. Комунікативні вміння, які передбачають в цілому забез­ печення адекватних стосунків з колективом та окремими ви­хованцями і допомагають: встановлювати педагогічно вмотивовані контакти з учня­ми, колективом, батьками, своїми колегами; регулювати міжособистісні стосунки учнів у первинному колективі (на рівні класу, групи), а також взаємини первинного колективу із загальношкільним.

3. Організаторські вміпня є запорукою: організації і керування дитячими колективами, забезпе­чення їх розвитку; забезпечення педагогічно доцільної діяльності дитячих колективів; надання допомоги дитячим громадським організаціям;т організації роботи з батьками, залучення громадськості на допомогу школі у вихованні дітей.

4. Дидактичні вміння, які допомагають: пояснювати учням зміст навчального матеріалу з ураху­ванням їхнього віку; керувати самостійною пізнавальною діяльністю учнів, спри­яти розвитку у них інтелектуальних потенційних можливос­тей; озброювати школярів методами самостійної пізнавальної діяльності.

5. Перцептивні вміння (від лат. perceptio — сприймання, пізнання; чуттєве сприйняття, розуміння і оцінка людьми со­ціальних об'єктів — інших людей, самих себе, груп та ін.

8. Прикладні вміння лежать в основі: — володіння вміннями і навичками творчого характеру — малювати, танцювати, грати на музичних інструментах, виши­
вати, ліпити, моделювати, плести та ін.; — володіння технічними засобами навчання, комп'ютерною технікою.